Справа № 487/4401/25
Провадження № 1-кс/487/3165/25
02.07.2025 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 04.01.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025080200000026, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
Слідчий другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_6 звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва з клопотанням, погодженим прокурором, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені 04.01.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62025080200000026, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
В обґрунтування клопотання зазначено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Викладені обставини щодо суті повідомленої ОСОБА_5 підозри у вчиненні кримінального правопорушення в повній мірі обґрунтовуються отриманими стороною обвинувачення в порядку, визначеному КПК України, доказами. Під час досудового розслідування стороною обвинувачення встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та наполягав на його задоволенні.
Захисник в судовому засіданні зазначила, що клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного є необґрунтованим, а ризики не доведеними. Просила застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Підозрюваний у судовому засіданні пояснив, що з 12.10.2024 року перебував у місті Кривий Ріг, орендував квартиру, самовільно залишив військову частину з особистих підстав, оскільки йому не було надано відпустку. Просив застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання, слідчий суддя приходить до наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Метою застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 183 КПК України встановлено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
При розгляді клопотання про обрання або ж продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (правова позиція, викладена у п. 80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчим суддею встановлено, що Другим слідчим відділом (з дислокацією у м. Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №62025080200000026 за підозрою ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 підозрюється у тому, що він будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільці-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ), в умовах воєнного стану, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їхнього настання, всупереч вимогам ст.17 і 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.9, 11, 16, 49 і 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затвердженого Законом України №548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року) та ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затвердженого Законом України №551-XIV «Про Дисциплінарний Статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року), з метою тимчасово ухилитися від виконання обов'язків військової служби, мотивуючи небажанням їх виконувати, 12 жовтня 2024 року самовільно залишив місце несення служби поблизу с-ща Велика Олександрівка (Великоолександрівська селищна громада, Бериславський район, Херсонська обл.) та до 15 квітня 2025 року проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи з виконанням обов'язків військової служби, про поважні причини відсутності на службі командування не повідомив, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України у формі самовільного залишення місця служби тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
15 квітня 2025 року слідчий за погодженням з прокурором повідомив ОСОБА_5 про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
30 квітня 2025 року прокурором скеровано у Херсонський міський суд Херсонської області в порядку ст.44 та ч. 5 ст. 401 КПК України клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності підозрюваного ОСОБА_5
Херсонський міський суд Херсонської області ухвалою від 23.06.2025 року повернув клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_5 у порядку ч.4 ст. 288 КПК України для здійснення досудового розслідування щодо ОСОБА_5 у загальному порядку.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Обставини, що дають підстави підозрювати ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, викладені та підтверджуються наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, зокрема: актом службового розслідування щодо ОСОБА_5 №185/1191; допитами свідків ОСОБА_8 від 5 травня 2025 року та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від 27 червня 2025 року; ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.06.2025; доповіддю командира військової частини НОМЕР_2 щодо вчинення повторного кримінального правопорушення №33027 від 3 травня 2025 року.
Ці дані здатні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_5 міг вчинити кримінальне правопорушення, а отже підтверджують наявність обґрунтованої підозри.
З точки зору практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри - це певний стандарт доказування, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182). При чому факти, які викликали підозру, не обов'язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для того, щоб не лише обґрунтувати засудження, а й пред'явити обвинувачення, що є наступною стадією в процесі розслідування кримінальної справи (рішення у справі «Murrаy v.United Kingdom», 14310/88, 28.10.1994, п. 55).
Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Щодо ризиків, зазначених у клопотанні.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому. Отже ризики, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).
Згідно ч. 5 ст. 407 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Отже, з урахуванням наведених обставин обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а також враховуючи тяжкість інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке є тяжким, слідчий суддя вважає доведеним, що усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і передбачене покарання за його вчинення, після отримання повідомлення про підозру, ОСОБА_5 може умисно ухилятися від явки до органу досудового розслідування, прокурора, слідчого судді або переховуватись від органів досудового розслідування та суду, чим може перешкоджати встановленню істини по справі. Про вказані наміри ОСОБА_5 , вже свідчить його поведінка, оскільки достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, неодноразово свідомо допустив їх грубе порушення, оскільки підозрюється у вчиненні військового злочину, а саме самовільному залишенні місця служби в умовах воєнного стану, а тому наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також прокурором у судовому засіданні доведено існування ризику, передбаченого пунктом 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик незаконного впливу ОСОБА_5 на свідків у даному кримінальному провадженні. При цьому слідчий суддя враховує, що за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Тобто ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов слідчий суддя доходить висновку про достатню вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами ОСОБА_5 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурором в судовому засіданні не доведено, а отже він до уваги судом не береться.
Метою запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до підозрюваного має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу відповідно до положень ст. 178 КПК України слідчий суддя враховує встановлені обставини та вагомість наявних доказів, якими вони обґрунтовуються, а саме: ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, в разі визнання винуватим у вчиненні якого підозрюваному загрожує покарання від п'яти до десяти років позбавлення волі. Також слідчим суддею враховуються: вік та стан здоров'я підозрюваного ОСОБА_5 , який народився у 1991 році. На обліку за станом здоров'я у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, інвалідність не встановлювалась. Крім того, слідчим суддею враховуються: міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, а саме: ОСОБА_5 має професійно-технічну освіту, розлучений, має доньку 15 років, не працевлаштований, офіційне джерело доходу відсутнє. Підозрюваний має постійне місце проживання, за яким проживає сам. ОСОБА_5 в силу статті 89 КК України є раніше не судимим, повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень наразі не має.
Пунктом 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07р. - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Таким чином, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, суд приходить до висновку про задоволення клопотання слідчого про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах строку досудового слідства, оскільки слідчий в клопотанні і прокурор в судовому засіданні в повному обсязі довели суду обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_5 на свободу.
Судом встановлено, що надані сторонами кримінального провадження докази, доводять обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_5 для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні та забезпечення його належної процесуальної поведінки.
Під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 407 КПК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України - тримання під вартою (ч. 6 ст. 176 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 ст. 183 КПК України.
В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 КПК України будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому ч. 4 ст. 183 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 КПК України.
При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків. У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення. (ч. 3 ст. 182 КПК України).
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК України).
Згідно ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 КПК України, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. (ч. 7 ст. 182 КПК України).
Розмір застави, з одного боку, повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обв'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
З урахуванням позиції сторони обвинувачення, конкретних обставин даного кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного ОСОБА_5 , даних про його особу та встановлених під час розгляду клопотання ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для визначення застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка достатньою мірою гарантує виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не є завідомо непомірною для нього, оскільки застава у меншому розмірі не здатна забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на нього обов'язків, враховуючи характер та специфіку інкримінованих діянь, тяжкість покарання, передбаченого за вчинення тяжкого злочину, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
У разі внесення застави згідно ч. 5 ст. 194 КПК України слідчий суддя вважає за необхідне зобов'язати підозрюваного прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду, а також виконувати обов'язки, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Слідчий суддя приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, та відповідають меті досягнення дієвості кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 182, 183, 186, 193, 194, 309 КПК України,-
Клопотання слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Херсоні) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30.07.2025 року включно.
Визначити розмір застави, після внесення якої підозрюваний ОСОБА_5 повинен бути звільнений з-під варти, в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.
У разі звільнення під заставу, зобов'язати ОСОБА_5 виконувати наступні обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора та суду;
- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити та попередити підозрюваного, що з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.
За невиконання процесуальних обов'язків, передбачених КПК України, на підозрюваного може бути накладено грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, в той же строк з моменту вручення копії судового рішення.
Повний текст ухвали буде оголошено 03.07.2025 року.
Слідчий суддя ОСОБА_1