02 липня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/10831/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 (суддя Павленко Є.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 (колегія суддів: Гончаров С.А., Тарасенко К.В., Тищенко О.В.)
у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про стягнення 100 920,00 грн,
1. Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до Господарського суду Київської області з позовними вимогами про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Омега" 100 920,00 грн.
2. Господарський суд міста Києва рішенням від 11.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025, у задоволенні позову відмовив.
3. 18.06.2025 Моторне (транспортне) страхове бюро України через систему Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).
9. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
11. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 100 920,00 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.
12. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.
13. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи (підпункти "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК).
14. Однак, наведені твердження скаржник належним чином не обґрунтовує, натомість висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які, на думку скаржника, зроблені без врахування висновків Верховного Суду.
15. Наведені скаржником твердження фактично є обґрунтуванням такої загальної підстави касаційного оскарження, як неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, що передбачена п.1 ч.2 ст.287 ГПК.
16. Натомість фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить належних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
17. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом попередньої інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
18. Верховний Суд дослідив та оцінив ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, та/або справа становить значний суспільний інтерес та/або має виняткове значення для скаржника.
19. Саме лише посилання на випадки, зазначені у підпунктах "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
20. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до ч."с" ст.7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
21. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
22. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
23. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
24. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
25. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
26. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
27. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/10831/24 за касаційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді С. Бакуліна
В. Студенець