Рішення від 17.06.2025 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.06.2025Справа № 913/266/20 (913/398/24)

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом 1) Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія"

2) ОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про захист ділової репутації

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача-1: Пилип Володимир Маркович - представник за ордером серії АА №1552986 від 14.03.2025;

від позивача-2: Пилип Володимир Маркович - представник за ордером серії АА №1552987 від 14.03.2025;

від відповідача: Кузьмік Денис Вікторович - представник за довіреністю №60-13144/24 від 26.12.2024;

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (далі - ПАТ "Українська інноваційна компанія", позивач-1) та ОСОБА_1 (далі - позивач-2) звернулися до Господарського суду Луганської області з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), в якому просили суд:

1) визнати недостовірною та такою, що не відповідає дійсності інформацію, яка була розповсюджена 24.06.2024 відповідачем на своєму сайті в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у статті "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК" за веб адресою: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html:

"Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "УКРІНБАНК" (цитата із статті).;

2) зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію аналогічним способом - шляхом розміщення на сайті Фонду в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" спростування наступного змісту:

"СПРОСТУВАННЯ"

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб спростовує недостовірну інформацію, оприлюднену 24.06.2024 на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" під назвою " Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК " за вебадресою : https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, про те, що

- Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "УКРІНБАНК".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі посилаються на те, що всі рішення, постанови Фонду та Національного банку України (далі - НБУ): про віднесення ПАТ "Укрінбанк" до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, про початок процедури ліквідації та делегування повноважень ліквідатора банку, були визнані протиправними та скасовані у судовому порядку;

- ПАТ "Український інноваційний банк" (ПАТ "Укрінбанк") та ПАТ "Українська інноваційна компанія" (ПАТ "Укрінком") мають один і той же ідентифікаційний код 05839888 та є однією і тією ж юридичною особою з одними і тими ж обов'язками;

- у тексті пресрелізу "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК", розміщеному 24.05.2024 на офіційному сайті Фонду, міститься негативна інформація стосовно акціонерів ПАТ "Укрінком" (ПАТ "Укрінбанк"), викладена у формі фактичних тверджень, що підтверджується висновком експерта №8081/24-36 від 23.08.2024;

- отже, вищезазначена інформація є такою, що порушує особисте немайнове право ПАТ "Українська інноваційна компанія" та акціонера товариства ОСОБА_1 на недоторканність ділової репутації, адже у спосіб, що ознайомилися з розповсюдженою відповідачем інформацією, може скластись негативна думка про те, що якісь особи намагались вивести активи ПАТ "Укрінбанк", набувачем прав і обов'язків якого є ПАТ "Українська інноваційна компанія" та товариство не зможе виконувати свої зобов'язання перед третіми особами.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 24.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.10.2024.

26.09.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.09.2024 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

27.09.2024 через систему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.09.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.10.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.10.2024 задоволено заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

07.10.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Господарського суду Луганської області від відповідача надійшла заява без номеру від 07.10.2024 про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

07.10.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Господарського суду Луганської області від Фонду надійшла заява без номеру від 07.10.2024 про передачу справи №913/266/20(913/398/24) за підсудністю до Господарського суду міста Києва, посилаючись на положення статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та статті 27 ГПК України, оскільки позовні вимоги носять немайновий характер, і місцезнаходження відповідача: вулиця Січових Стрільців, будинок 17, місто Київ, 04053.

У судовому засіданні 08.10.2024 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 06.11.2024 о 14 год 00 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

09.10.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд" (зареєстровано судом 10.10.2024) Фонд подав відзив, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти позовних вимог, Фонд зауважив, що спірне твердження є оціночним судженням, яке є аналізом пов'язаним із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 10.12.2019 у справі №925/698/16 та прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" віл 13.05.2020;

- оціночні судження не підлягають спростуванню, доведенню їх правдивості та не є предметом судового захисту;

- у вказаній статті відсутні будь-які прямі та/або опосередковані згадування безпосередньо ОСОБА_2 (позивача-2);

- за результатами касаційного перегляду справи постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 у справі №826/1162/16 скасовано рішення судів попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до НБУ, Фонду про визнання протиправними та скасування постанови від 24.12.2015 №934 та рішення від 24.12.2015 №239, зобов'язання вчинити дії;

- 23.05.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" від 13.05.2020 №590-IX, яким, серед іншого, доповнено Кодекс адміністративного судочинства України статтею 2661, якою встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку, а також внесено відповідні зміни до Закону України "Про банки та банківську діяльність";

- з огляду на зазначені зміни до законодавства, визнання протиправним та скасування рішення про віднесення позивача-1 до категорії неплатоспроможних не відновлює його становища, яке існувало до прийняття такого акта/рішення, включаючи правовий статус цього банку, та не відновлює становища/прав осіб, які були учасниками банку на момент прийняття такого акта/рішення; скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом гарантування вкладів фізичних осіб;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у межах справи №925/698/16 встановлено, що до ПАТ "Укрінком" не перейшли права ПАТ "Укрінбанк", оскільки позивач-1 не є правонаступником банку у відповідності до положень чинного законодавства України.

06.11.2024 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Господарського суду Луганської області від представника позивача -2 адвоката Пилипа В.М. надійшло клопотання без номеру від 06.11.2024 про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.11.2024 постановлено ухвалу про задоволення клопотання представника позивача-2 без номеру від 06.11.2024 про відкладення розгляду справи; про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 04.12.2024, яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

04.12.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.12.2024 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання суду на 09.01.2025.

09.01.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Господарського суду Луганської області від представника позивача-2 ОСОБА_1 адвоката Пилипа В.М. надійшли додаткові пояснення у справі без номеру від 09.01.2025, в яких останній просив суд при розгляді даної справи врахувати висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №913/266/20.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09.01.2025 справу №913/266/20 (913/398/24) за позовом ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 до Фонду про захист ділової репутації передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 14.02.2025 справу №913/266/20 (913/398/24) передано на розгляд судді Мудрому С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 справу №913/266/20 (913/398/24) прийнято до свого провадження та призначено підготовче засідання на 18.03.2025.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2025 відкладено підготовче засідання на 22.04.2025.

21.03.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 24.03.2025) від представника позивачів надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

22.04.2025 через систему "Електронний суд" позивачі подали заяву про розгляд справи без участі їх представника.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 відкладено підготовче засідання на 20.05.2025.

20.05.2025 через систему "Електронний суд" позивачі подали додаткові письмові пояснення, в яких, з огляду на висновки судів у справах №913/266/20, №921/534/23, №915/741/21, №908/401/18, №909/578/17, №902/538/16, №465/6061/19-ц, наголошується, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Укрінком" є однією і тією ж юридичною особою, а зміни до статуту не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2025.

28.05.2025 через систему "Електронний суд" позивачі подали додаткові письмові пояснення, аналогічні додатковим поясненням від 20.05.2025.

16.06.2025 через систему "Електронний суд" відповідач подав заперечення на вищезазначені додаткові пояснення позивачів, в яких просив врахувати висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у межах справи №925/698/16, а також у цивільній справі №755/2104/24.

17.06.2025 через систему "Електронний суд" подали додаткові письмові пояснення, в яких наголошувалося, що висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у межах справи №925/698/16, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ані Фонд, ані ПАТ "Укрінком" не брали участі у справі №925/698/16.

У судовому засіданні 17.06.2025 представник ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник Фонду заперечив проти позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 17.06.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 необґрунтованими.

24.06.2024 на офіційній сторінці Фонду в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у мережі Інтернет за посиланням: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, було розміщено статтю "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК" наступного змісту:

"ПРЕСРЕЛІЗ

Після тривалих судових процесів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) відновив контроль над ще одним так званим "зомбі-банком" - ПАТ "КСГ БАНК".

Станом на 15 травня 2024 року в Єдиному реєстрі було відновлено інформацію про ПАТ "КСГ БАНК" як про юрособу у стані ліквідації. А вже 7 червня з'явився запис про здійснення ліквідації ПАТ "КСГ БАНК" уповноваженою особою Фонду. Наразі Фонд працює над поновленням виплат гарантованого відшкодування, звірянням даних реєстру акцептованих вимог кредиторів, проведенням інвентаризації активів (майна) банку.

Відновленню контролю Фонду над ПАТ "КСГ БАНК" передували майже сім років судових тяганин. Фактично з 2017 року установа перебувала в статусі "зомбі-банку". Після оскарження в 2016 році рішень Регулятора про відкликання банківської ліцензії та Фонду щодо початку процедури ліквідації банку акціонери банку протягом 2017-18 рр. здійснили ряд протиправних дій, пов'язаних із перереєстрацією юрособи. Колишні власники банку внесли зміни до Єдиного державного реєстру, перейменувавши банк на ПАТ "КСГ", змінили місцезнаходження юрособи, а надалі взагалі ліквідували її виділивши "правонаступника". Так вони заблокували процедуру ліквідації. Фонд був змушений зупинити розрахунки із вкладниками та кредиторами банку.

"Такий результат Фонду гарантування - роки численних судових спорів із колишніми акціонерами банків у ліквідації. Після ухвалення Закону України №590 Фонд гарантування протягом 2020 - 2021 років повернув під контроль АТ "БАНК ВЕЛЕС", ПАТ "КБ "ПРЕМІУМ", АТ "КБ "СОЮЗ", ПАТ "ЗЛАТОБАНК", ПАТ "АКБ "КАПІТАЛ". А відтепер і ПАТ "КСГ БАНК". Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "УКРІНБАНК". Повернення ПАТ "КСГ БАНК" під контроль Фонду дозволяє продовжити процедуру ліквідації та в подальшому відновити розрахунки з вкладниками та кредиторами", - пояснив ОСОБА_3 , заступник директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів.

Нагадаємо, 30 серпня 2016 року згідно з рішенням Регулятора ПАТ "КСГ БАНК" було позбавлено банківської ліцензії, після чого Фонд гарантування розпочав процедуру ліквідації установи.

До 7 квітня 2017 Фонд гарантування виплатив вкладникам ПАТ "КСГ БАНК" 47 млн грн гарантованого відшкодування. Загальна сума акцептованих вимог кредиторів цього банку складає 132,8 млн грн."

Оскільки вищезазначена інформація, викладена у формі фактичних тверджень, є недостовірною та порушує немайнові права ПАТ "Українська інноваційна компанія" та акціонера товариства ОСОБА_1 на недоторканність ділової репутації, останні звернулися з даним позовом до суду.

Згідно з частиною 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині 2 статті 16 ЦК України. У той же час, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги позивачів про визнання недостовірною інформації, що була поширена відповідачем, та зобов'язати останнього спростувати недостовірну інформацію, яка порочить ділову репутацію позивачів.

Відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

При цьому за змістом статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно зі статтею 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (стаття 201 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (стаття 275 ЦК України).

За положеннями статті 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Згідно з частинами 1, 2 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Відповідно до частини 4 статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7 статті 277 ЦК України).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі "Інтернет" чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", що набрав чинності 19.04.2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України.

Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації.

Висновок про (не)достовірність інформації - це обставина, що є предметом доказування у справі. Суд оцінює докази обох сторін і відповідно до свого внутрішнього переконання визначає, які з них є більш вірогідними, тобто більш переконливими. У розумінні статті 79 ГПК України якщо докази відповідача, які свідчать про достовірність інформації, є більш вірогідними, ніж докази позивача, що свідчать про її недостовірність, суд визнає інформацію достовірною (постанова Верховного Суду від 06.08.2024 у справі №922/2993/21).

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов'язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила (постанова Верховного Суду від 24.12.2021 у справі №757/9133/18-ц).

Щодо складу учасників справи.

Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення.

За частинами 1, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Водночас пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ГПК України, а є самостійною підставою для відмови у позові.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен виходити з характеру спірних правовідносин, визначеної ним норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, та з матеріально-правового інтересу у вирішенні справи.

При пред'явленні позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, який пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому. При цьому за клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв'язку з характером спірних правовідносин (наприклад під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації за участю засобів масової інформації) суд залучає його чи їх до участі у справі.

Водночас неналежна сторона в цивільному процесі - це особа, щодо якої судом установлено, що вона не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, стосовно яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв'язку із цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову.

У разі поширення інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи й не під час виконання посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №761/29315/16-ц.

Зі змісту спірної інформації вбачається, що вона є цитатою ОСОБА_3, який на момент її розміщення був заступник директора-розпорядника Фонду.

Отже, позивачами правильно визначено Фонд у якості відповідача у справі.

На думку позивачів, поширена інформація щодо ПАТ "Укрінбанк": "…Щоб залишити "зомбі-банки" як явище в минулому, нам залишилось вивести із "сірої зони" останню фінустанову, чиї акціонери тримають кредиторів у заручниках, - ПАТ "УКРІНБАНК"…" стосується безпосередньо ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 як акціонера позивача-1.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права. У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №522/16923/16-ц.

- Юридичну особу (ідентифікаційний код 05839888), яка наразі має назву - ПАТ "Українська інноваційна компанія", було створено з метою здійснення банківської діяльності та найменовано ПАТ "Український інноваційний банк" (скорочене найменування - ПАТ "Укрінбанк").

На підставі виданої НБУ банківської ліцензії та внесення запису регулятором до Державного реєстру банків ПАТ "Укрінбанк" набуло статусу банку.

Протягом 2015 - 2019 років щодо ПАТ "Укрінбанк" Правління НБУ у межах визначеної законом компетенції прийняло такі рішення:

- Постанову НБУ від 22.09.2015 № 622/БТ про запровадження особливого режиму контролю та призначення куратора;

- Постанову НБУ від 01.10.2015 № 659/БТ про віднесення до категорії проблемних;

- Постанову НБУ від 24.12.2015 № 934 про віднесення до категорії неплатоспроможних;

- Постанову НБУ від 22.03.2016 № 180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

У свою чергу, виконавчою дирекцією Фонду прийнято стосовно ПАТ "Укрінбанк", зокрема, такі акти:

- Рішення Фонду від 24.12.2015 № 239 про запровадження тимчасової адміністрації (прийняте на підставі та за наслідком Постанови НБУ № 934);

- Рішення Фонду від 22.03.2016 № 385 про початок процедури ліквідації (прийняте на підставі та за наслідком Постанови НБУ № 180).

- Рішення Фонду від 15.02.2018 № 536 про продовження строків здійснення процедури ліквідації;

- Рішення Фонду від 21.03.2019 № 622 про продовження строків здійснення процедури ліквідації.

Прийняті щодо ПАТ "Укрінбанк" постанови НБУ № 934 та № 180, а також рішення Фонду № 239, № 385, № 536 та № 622 були визнані протиправними та скасовані судовими рішеннями у справах № Прийняті щодо ПАТ "Укрінбанк" постанови НБУ № 934 та № 180, а також рішення Фонду № 239, № 385, № 536 та № 622 були визнані протиправними та скасовані судовими рішеннями у справах № 826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19, які набрали законної сили, є чинними та обов'язковими до виконання в силу приписів статті 129 Конституції України, статей 2, 326 ГПК України.

826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19, які набрали законної сили, є чинними та обов'язковими до виконання в силу приписів статті 129 Конституції України, статей 2, 326 ГПК України.При цьому, визнавши протиправними та скасувавши Постанову НБУ від 22.03.2016 №180 про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію й Рішення Фонду від 22.03.2016 №385 про початок процедури ліквідації, Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29.04.2016 у справі №826/5325/16 також зобов'язав НБУ вчинити всі необхідні дії щодо відновлення функціонування ПАТ "Український інноваційний банк" як банківської установи в обсязі та стані, який існував до прийняття зазначеної постанови НБУ від 22.03.2016 №180.

У справі №925/698/16 Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на необхідність врегулювання існуючої на момент розгляду справи прогалини в українському законодавстві (щодо правового регулювання відновлення банківської діяльності після відкликання НБУ банківської ліцензії на підставі скасування відповідного рішення НБУ судом через юридично-організаційні порушення його прийняття), здійснила комплексний аналіз банківського законодавства та, зокрема, виснувала, що:

1) скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями. Реалізація судом своїх повноважень у зазначений спосіб не відповідає вимогам статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, статті 53 Закону про НБУ, статті 3 Закону про гарантування вкладів (пункт 213);

2) дії керівництва банку, пов'язані із самостійним відновленням власних повноважень та внесенням відповідних змін до статуту ПАТ "Український інноваційний банк", не можуть виправдовуватись невиконанням НБУ перед банком своїх зобов'язань щодо повернення банківської ліцензії на підставі судових рішень у справах №826/5325/16 та 826/14033/17, оскільки виконання цим банком вимог законодавства до його діяльності як підстава отримання цієї ліцензії є першочерговим (пункт 216);

3) реорганізація банку в іншу особу або передача прав та обов'язків банку іншій особі за іншими правочинами, навіть зміна назви, якщо це тягне трансформацію носія таких прав та обов'язків, має проводитись у спосіб, який відповідає закону, а за наявності прогалин у законодавчому регулюванні - загальним принципам законодавства, насамперед спеціального, яке регулює банківську діяльність як специфічний вид діяльності. Не можуть ставитись діями однієї особи під загрозу система банківського нагляду, встановлена банківським законодавством, та реалізація мети цього законодавства (пункт 221). Ці висновки Великої Палати Верховного Суду вказують на те, що дії колишніх органів управління неплатоспроможного банку (які з дня запровадження тимчасової адміністрації не мали повноважень з управління цією юридичною особою і повноваження яких не були і не могли бути поновлені внаслідок прийняття судових рішень), вчинені одноособово та з цілковитим ігноруванням положень банківського законодавства, за жодних обставин не можуть призвести до фактичного продовження господарювання юридичною особою, що не підпорядкована Фонду (який здійснює повноваження з управління такою юридичною особою) та НБУ, однак при цьому отримує права та обов'язки за зобов'язаннями банку;

4) відповідна прогалина в правовому регулюванні повернення банківської ліцензії не дає підстав вважати, що на банк не розповсюджуються вимоги банківського законодавства, в тому числі й ті, що передбачають обов'язок конкретної послідовності дій Фонду щодо банку, який визнано проблемним та який цього статусу не змінив (пункт 225);

5) скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом (пункт 235).

У контексті наведених обставин важливе значення має врахування викладеного у пункті 213 постанови від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 правового висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що "скасування судом процедури виведення банку з ринку лише на підставі порушень порядку реалізації цієї процедури без спростування підстав, передбачених банківським законодавством для її ініціювання та реалізації, призводить до перебирання на себе судом функцій НБУ та Фонду як спеціальних органів, наділених банківським законодавством відповідними притаманними лише їм повноваженнями".

Утім, такий висновок не може нівелювати конституційної гарантії обов'язковості судового рішення, зокрема, у адміністративному судочинстві (за правилами якого вирішувалися відповідні спори у справах № №826/5325/16, 826/14033/17, 826/4471/18 та 640/5446/19). (Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство у постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20)

Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки іншим судом суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності.

Отже, відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для порушення конституційних гарантій та конвенційних прав особи, тому неможливість повернення / відновлення НБУ банківської ліцензії ПАТ "Український інноваційний банк" за рішенням суду не звільняла НБУ від виконання ним обов'язку щодо застосування заходів (у межах встановленої законом компетенції) щодо такого банку, спрямованих на:

1) прийняття рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України - у випадку виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку та / або приведення ним своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства (ураховуючи чинність Постанови НБУ від 01.10.2015 №659/БТ про віднесення до категорії проблемних); або

2) застосування заходів для забезпечення виведення Фондом проблемного банку з ринку з дотриманням законодавчо визначених процедур та строків їх проведення - у разі неприведення банком своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства.

Наявними у справі доказами не підтверджено приведення ПАТ "Український інноваційний банк" (наразі - ПАТ "Український інноваційний компанія") своєї діяльності у відповідність до банківського законодавства, Правлінню НБУ (згідно із встановленими законом повноваженнями) належало прийняти нове рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних або про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, що надало б Фонду законні підстави для початку здійснення процедури виведення банку з ринку (прийняття Фондом у межах власної виключної компетенції рішень про запровадження тимчасової адміністрації або про початок процедури ліквідації відповідно).

Отже, відсутність належного законодавчого регулювання (порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури виведення банку з ринку) та невжиття державним органом (НБУ) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу ПАТ "Український інноваційний банк" (нова назва - ПАТ "Українська інноваційна компанія"), так і щодо визначення органу / суб'єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою.

Зазначене підтверджується тим, що органами управління ПАТ "Український інноваційний банк" неодноразово приймались рішення та державними реєстраторами вносились відповідні реєстраційні записи щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначались органи управління.

Приймаючи до уваги наведені обставини, суд звертається до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №913/266/20, в якій судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшла таких висновків, зокрема:

- статус банка набувається з моменту прийняття НБУ рішення про видачу банківської ліцензії з одночасним внесенням регулятором запису до Державного реєстру банків, тоді як втрата юридичною особою такого статусу відбувається у результаті завершення реорганізації банка або його ліквідації за спеціальною процедурою, здійснюваною (за винятком процедури добровільної ліквідації) державною спеціалізованою установою - Фондом у визначеному банківським законодавством порядку, кінцевим наслідком чого [реорганізації чи ліквідації] є здійснення НБУ запису в Державному реєстрі банків про припинення банка. При цьому відкликання банківської ліцензії не є самостійною підставою для втрати юридичною особою статусу банка;

- Фонд є установою, що виконує спеціальні функції, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації. У визначених законом випадках Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (згідно з частиною 1 статті 1, частиною 1 статті 3, частиною 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- Фонд у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банка та не пізніше наступного робочого дня розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банка (згідно з частиною 5 статті 77 Закону "Про банки і банківську діяльність", частиною 4 статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

- з дня початку процедури ліквідації банка, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банка та органів контролю, а у випадку, якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банка тимчасова адміністрація банка припиняється (згідно із пунктом 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банка врегульовані статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- відсутність належного законодавчого регулювання (порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури виведення банка з ринку) та невжиття державним органом (НБУ) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу ПАТ "Український інноваційний банк" (нова назва - ПАТ "Українська інноваційна компанія"), так і щодо визначення органу / суб'єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою;

- зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку зі здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, отже, ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків;

- зміна найменування банка без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банка в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банка;

- внаслідок бездіяльності центрального органу державного управління (НБУ), а також через незапровадження органом законодавчої влади нормативного регулювання порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовими рішеннями відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури ліквідації банка, чи порядку подальшого виведення неплатоспроможного банка з ринку за цих умов, Боржника варто вважати таким, що був позбавлений можливості зберігати правовий статус банка;

- з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року здійснення судової процедури банкрутства ПАТ "Українська інноваційна компанія" у визначеному законодавством про банкрутство порядку є формою реалізації Компанією та усіма її кредиторами права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Такий порядок дій стабілізує правову ситуацію навколо зазначеного товариства і забезпечить захист прав та інтересів усіх учасників спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд у постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 прийняв до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16, щодо повноважень Фонду на управління банком попри скасування у судовому порядку як рішення Фонду про початок процедури ліквідації, так і рішення про запровадження тимчасової адміністрації), однак встановив, що здійснення Фондом ліквідації ПАТ "Український інноваційний банк" (наразі - ПАТ "Українська інноваційна компанія") виявилося неможливим, позаяк єдиною встановленою законом підставою для початку такої процедури є відповідне рішення Правління НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За відсутності нормативного регулювання продовження процедури виведення банку з ринку шляхом ліквідації у випадку скасування у судовому порядку рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії саме НБУ як уповноваженому суб'єкту на здійснення банківського нагляду належало прийняти у межах своєї компетенції відповідні рішення, чого зроблено не було.

Водночас у справах №826/15260/17 і №826/11199/16 суди відмовили у задоволенні позовів Фонду про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах (у тому числі відповідно до рішень загальних зборів від 13.07.2016), тоді як НБУ не звертався з позовом про визнання недійсними рішень загальних зборів, змін до статуту чи скасування записів у ЄДР, незважаючи на те, що з моменту ухвалення відповідних рішень минуло вже понад шість років.

Отже, з огляду на зазначене у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.10.2024 у справі №913/266/20, а також врахувавши висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 28.01.2025 у справі №921/534/23, ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи щодо зобов'язань, які виникли до внесення відповідних змін до статуту зазначеної юридичної особи.

До аналогічних висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від: 28.01.2025 у cправі №921/534/23, від 18.02.2025 у справі №915/741/21, від 26.02.2025 у cправі №908/401/18, 20.03.2025 у cправі №909/578/17, від 20.03.2020 у справі №902/538/16.

Посилання Фонду на нову редакцію частини 5 статті 44 Закону №4452-VI, яка регулює механізм продовження Фондом строку управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів, не спростовують правильності по суті висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16.

У зазначеній нормі йдеться про підстави продовження строку виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів, а не про продовження строку повноважень Фонду. При цьому зазначена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду підстава є однією з трьох підстав, передбачених частиною п'ятою статті 44 Закону №4452-VI, а не єдиною та виключною (зокрема з таких підстав ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №909/578/17 відмовлено у прийнятті справи №909/578/17 до розгляду для вирішення питання щодо відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Враховуючи вищевикладене, суді дійшов висновку про те, що поширена 24.06.2024 відповідачем інформація на своєму сайті в розділі "Новини та медіа. Пресрелізи" у статті "Фонд гарантування вкладів відновив контроль над зомбі-банком ПАТ "КСГ БАНК" за веб адресою: https://www.fg.gov.ua/articles/58470-fond-garantuvannya-vkladiv-vidnoviv-kontrol-nad-zombi-bankom-pat-ksg-bank.html, стосується ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 як акціонера останнього, який має прямий вирішальний вплив, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 66.99.

Щодо характеру поширеної спірної інформації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №910/13849/21.

Водночас статтею 30 Закону України "Про інформацію" визначено підстави для звільнення від відповідальності, а саме, відповідно до частини першої цієї статті ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №127/22629/15.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №761/9347/15-ц.

За змістом частини 4 статті 30 Закону України "Про інформацію" додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України "Про медіа" та іншими законами України.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов'язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростування відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/132/20.

Відповідно до правових висновків, сформованих у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №927/791/18, при розмежуванні фактичних даних від оціночних суджень слід виходити з того, що за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов.

За змістом статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/10429/18).

На думку позивачів, спірна інформація є фактичними твердженнями, що підтверджується висновком експерта №8081/24-36 від 23.08.2024.

Згідно вказаного висновку у вищезазначеному пресрелізі міститься негативна інформація стосовно акціонерів ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Укрінком", викладена у формі фактичних тверджень. Однак суд не погоджується з вищезазначеним висновком експерта, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду (частини 5, 6 статті 101 ГПК України).

Разом із цим, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справах "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016, зазначив для того, щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо.

У дослідницькій частині вказаного висновку (т. 1, а.с. 79 (зворот) зазначено, що з огляду на семантичне значення лексем є підстави інтерпретувати відомості про ПАТ "Українська інноваційна компанія" (попереднє найменування "Укрінбанк") як про компанію, акціонери якої унаслідок реорганізації банківської структури "Укрінбанк" зупинили розрахунки з кредиторами (вкладниками) і в такий спосіб зробили їх "заручниками" своєї фінансової політики.

Однак, як було раніше зазначено судом касаційної інстанції: - зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов'язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв'язку зі здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб'єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, отже, ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов'язків; - зміна найменування банка без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банка в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банка.

Таким чином, суд відхиляє висновок експерта №8081/24-36 від 23.08.2024, оскільки такий складений без урахуванням обставин даної справи та суперечить іншим наявним у ній доказам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що оспорені позивачами вислови відповідача у вищевказаній статті є суб'єктивною оцінкою, критикою подій, які мали місце і склалися навколо процедури виведення неплатоспроможного банку ПАТ "Укрінкомбанк".

Висловлена характеристика цих дій та подій є суб'єктивним оціночним судженням, критикою, яка заснована на вказаних вище судових рішеннях та обставинах справи, у т.ч. про порушення і проведення процедури банкрутства, які мали місце і відповідають фактичним обставинам, а вислови авторів статті про "… зомбі-банки…сірої зони…..чиї акціонери тримають у заручниках…" є алегоричними висловами та не можуть бути визнані твердженням про факти.

Незгода позивача з такими суб'єктивним оціночними судженнями та критикою не може слугувати підставою для висновку про недостовірність інформації, яка підлягає спростуванню, а тому не є предметом судового захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Отже, позов ПАТ "Українська інноваційна компанія" та ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивачів.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 03.07.2025.

СуддяСергій МУДРИЙ