вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа№ 910/13832/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Ткаченка Б.О.
розглянувши в порядку письмового провадження, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025
у справі № 910/13832/24 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРШИЙ СЕРВІС»
про стягнення 158 078,94 грн
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРШИЙ СЕРВІС» (далі - відповідач-) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато Плюс" (далі - відповідач-2) про стягнення 149 299,45 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.11.2023 позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу у розмірі 140 000,00 грн на підставі усного договору від 27.11.2023 на період виконання робіт за договором підряду №236 від 13.11.2023. Позивач зазначає, що термін повернення поворотної фінансової допомоги сплив 06.04.2024, відповідач вказані кошти не повернув. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 140 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2 439,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 860,00 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва віж 10.03.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд вказав, що позивач належними та допустимими доказами не довів факт наявності заборгованості за відповідачем у заявленому розмірі, так само як і не довів настання строку для повернення спірних грошових коштів. Матеріали справи не містять ні договору №27/11/23 від 27.11.2023, згідно якого, як зазначає позивач, надавалась відповідачу поворотна фінансова допомога, ні будь-якого іншого правочину укладеного у письмовій формі, з якого було б за можливе встановити погоджені сторонами істотні умови договору, зокрема, щодо предмету, порядку, розміру та строку надання/повернення грошових коштів (поворотної фінансової допомоги).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, по суті дублюють аргументи, наведені ним у первісній позовній заяві, та не містять жодних нових обставин або правових позицій.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що, у свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2025 апеляційн скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 та розгляд апеляційної скарги призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/13832/24 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 13.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ», як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРШИЙ СЕРВІС», як підрядником укладено договір №236, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався своїми силами і на свій ризик виконати, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботи: «Виконання ремонтних робіт на АЗС №01/005 смт. Літин, вул. Хмельницького Б.68» відповідно до умов цього договору. (п.1.1. договору №236)
Як вбачається з матеріалів справи, 28.11.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» переказало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРШИЙ СЕРВІС» грошові кошти у розмірі 140 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1236 від 28.11.2023 із призначенням платежу: «Поворотна фінансова допомога згідно договору №27/11/23 від 27.11.2023. Без ПДВ.»
09.10.2024 позивачем було направлено відповідачу претензію від 08.10.2024 №08-10-1, у якій позивач вказав, що 28.11.2023 відповідачу було надано поворотну фінансову допомогу на період виконання робіт ТОВ «ПЕРШИЙ СЕРВІС» договору підряду №236 від 13.11.2023. 05.04.2024 між сторонами було підписано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, а також акт приймання виконаних будівельних робіт, а тому термін повернення поворотної фінансової допомоги сплив 06.04.2024. Позивач вказаною претензією просив відповідача протягом 5 днів з дня її отримання здійснити погашення заборгованості в розмірі 140000 грн.
Позивач зазначає, що 28.11.2023 позивачем було надано відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 140 000,00 грн на підставі усного договору від 27.11.2023 на період виконання робіт за договором підряду №236 від 13.11.2023. Позивач стверджує, що термін повернення поворотної фінансової допомоги сплив 06.04.2024, відповідач вказані кошти не повернув. На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 140 000,00 грн, 3% річних у розмірі 2 439,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 860 грн.
Відповідач у суді першої інстанції заперечив проти задоволення позову, вказавши, що жодного договору від 27.11.2023 в усній формі між сторонами не укладалось. Твердження про досягнення усної домовленості відповідач не підтвердив. Відповідач зазначає, що грошові кошти позивачем перераховувались як фінансове забезпечення своєчасного та повного виконання позивачем зобов'язань за договором підряду №236 від 13.11.2023.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з приписами частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
У відповідності до частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
Згідно з частинами 1, 2 статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
У статті 643 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 Цивільного кодексу України).
Згідно з п.п.14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За приписами статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Аналогічний підхід застосовується до договору поворотної фінансової допомоги, які по суті є різновидом позики.
Договір позики, як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки Цивільний кодекс України не містить жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Враховуючи вказане вище, колегія суддів зазначає, що позивач є юридичною особою, тому поворотна фінансова допомога повинна надаватися ним на підставі відповідного договору укладеного у письмовій формі. Отже, усний договір поворотної фінансової допомоги між суб'єктами господарювання не створює юридичних наслідків, якщо не підтверджений письмовими доказами.
Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що матеріали справи не містять ані договору №27/11/23 від 27.11.2023, згідно якого, як зазначає позивач, надавалась відповідачу поворотна фінансова допомога, ані будь-якого іншого правочину укладеного у письмовій формі, з якого було б за можливе встановити погоджені сторонами істотні умови договору, зокрема, щодо предмету, порядку, розміру та строку надання/повернення грошових коштів (поворотної фінансової допомоги).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності заборгованості за відповідачем у заявленому розмірі, так само як і не доведено настання строку для повернення спірних грошових коштів, у зв'язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду, а зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБС-ПРОФ» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 у справі № 910/13832/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/13832/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
Б.О. Ткаченко