вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" червня 2025 р. Справа№ 911/3568/23 (911/1297/24)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Сотнікова С.В.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
представники учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Банерс" арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024
у справі №911/3568/23(911/1297/24) (суддя Гребенюк Т.Д.)
за позовом арбітражного керуючого - розпорядника майна боржника Забаріна Антона Федоровича
до 1. Акціонерного товариства "Банк Альянс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Футура фінанс"
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Банерс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зірка Карпат"
про визнання недійсним договору застави
у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Банерс"
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2024 року у справі №911/3568/23(911/1297/24) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ліквідатор ТОВ "Банерс" арбітражний керуючий Забарін А.Ф. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 року у справі №911/3568/23(911/1297/24) повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідачів.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддів від 10.10.2024 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Отрюх Б.В., Сотніков С.В.
Ухвалою суду від 15.10.2024 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "Банерс" арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 року у справі №911/3568/23(911/1297/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3568/23(911/1297/24).
22.01.2025 року супровідним листом Господарського суду Київської області №911/3568/23(911/1297/24) від 15.01.2025 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 27.01.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора ТОВ "Банерс" арбітражного керуючого Забаріна А.Ф. на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/3568/23(911/1297/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 27.03.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
У поданому через систему "Електронний суд" відзиві на апеляційну скаргу АТ "Банк Альянс" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
До початку судового засідання від АТ "Банк Альянс" надійшла заява про заміну сторони правонаступником та про розгляд такої заяви без участі представника, від ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс" - заява про заміну сторони правонаступником а від скаржника - клопотання про проведення судового засідання без його участі.
Судове засідання, призначене на 27.03.2025 року, не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці.
Після виходу судді Остапенка О.М. з відпустки судова ухвалою суду від 31.03.2025 року розгляд справи призначено на 21.05.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.
В судове засідання 21.05.2025 року з'явився представник ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс".
Скаржник в судове засідання не з'явився, подавши до його початку клопотання про розгляд справи без його участі.
Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
За наслідками розгляду в судовому засіданні поданих АТ "Банк Альянс" та ТОВ "ФК "Футура фінанс" заяв про заміну сторони правонаступником ухвалою суду від 21.05.2025 року вказані заяви задоволено та замінено відповідача-1 у справі №911/3568/23(911/1297/24) - АТ "Банк Альянс" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс".
Представник ТОВ "Фінансова компанія "Футура фінанс" в судовому засіданні 21.05.2025 року проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою суду від 21.05.2025 відкладено розгляд справи на 12.06.2025 на підставі положень ст. 216 ГПК України.
Представник ТОВ "ФК "Футура фінанс" в судове засідання 12.06.2025 не з'явився, подавши до його початку клопотання про розгляд справи без їх участі.
Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили.
У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
12.06.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду Київської області від 24.09.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, судова колегія зазначає, що 21.04.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/3568/23 про банкрутство ТОВ "Банерс", провадження у якій відкрито ухвалою суду від 28.12.2023 року заявою ТОВ "Зірка Карпат". Повноваження розпорядника майна боржника здійснювала арбітражний керуючий Климук І.В.
У травні 2024 року арбітражний керуючий Климук І.В. звернулась до суду з позовною заявою до АТ "Банк Альянс" про визнання недійсним договору застави №21-001-95/О від 05.11.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Банерс" та АТ "Банк Альянс" уклали договір застави №21-001-95/О від 05.11.2021 менш ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Банерс", тобто в підозрілий період, і оскаржуваний правочин містять ознаки фраудаторності.
За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/3568/23 (911/1297/24) у задоволенні позову відмовлено повністю, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин, що є підставою для застосування статті 42 КУзПБ.
Постановою Господарського суду Київської області від 04.10.2024 року у справі №911/3568/23 ТОВ "Банерс" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Забаріна А.Ф.
Ліквідатор ТОВ "Банерс" арбітражний керуючий Забарін А.Ф. з даним рішенням суду про відмову у позові не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги фактично ідентичні доводам поданої суду першої інстанції позовної заяви.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду та не вбачає підстав задоволення апеляційної скарги і скасування такого рішення з огляду на наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику. Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний так і безоплатний договір, а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст.7 КУзПБ на підставі п. 6 частини першої ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло") (висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржника взяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування при цьому інтересів кредиторів - є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Оскільки період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності, або при надмірній заборгованості, до дня порушення справи про його банкрутство є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними, встановлено правову презумпцію сумнівності правочинів та майнових дій боржника, що вчинені ним протягом вказаного строку, тому будь-який правочин боржника щодо відчуження ним свого майна може бути визнаний недійсним на підставі наведеної норми, а майнові дії спростовані із застосуванням наслідків передбачених цією нормою.
Майнові дії боржника - це вид юридичних дій, як-то вчинки, що здійснені боржником або від імені боржника і мають матеріальний вираз у формі документу будь-якого правочину (угоди, договору), розпорядчого документу, акту, пов'язаного з волевиявленням боржника як суб'єкта правовідносин на відчуження майнових активів боржника або відмову від них. Отже, спростування майнових дій боржника, це - заперечення, відхилення, оспорювання фактичних даних чи обставин, що визначають правомірність майнових дій боржника, та може мати форму визнання недійсними (незаконними, нечинними) дій боржника, які вчинені щодо розпорядження його майном на підставі рішень власника або його органів управління.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин між учасниками цивільних правовідносин, майнові дії боржника, які вчинені на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним, відповідна майнова дія може бути спростована в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такі, що вчинені всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 05.11.2021 року між АТ "Банк Альянс" (заставодержатель) та ТОВ "Банерс" (заставодавець) укладено Договір застави обладнання №21-001-95/О (далі - Договір застави), за умовами якого заставодавцем в забезпечення вимог заставодержателя, що випливають з умов Кредитного договору №21-233/ЮК від 05.11.2021, укладеного заставодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дейвест", з повернення кредиту у розмірі 2200000,00 доларів США з кінцевим терміном повернення 04.11.2022, сплати процентів за користування кредитними коштами в розмірі 7,5 процентів річних, іншого розміру процентів, комісії, пені та штрафів, інших платежів у розмірі, строки, порядку і випадках, передбачених Кредитним договором.
Згідно з 2.1. Договору застави, предметом застави є рухоме майно - обладнання згідно з переліком, наведеним в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною. Предмет застави обліковується на балансі заставодавця, що підтверджується балансовою Довідкою №185 від 01.11.2021.
У пункті 2.3 Договору застави сторонами було погоджено заставну вартість предмета застави за цим договором у розмірі 5 952 000,00 грн.
Відповідно до п.п. 5.1 - 5.1.1. Договору застави сторони домовились, що Заставодержатель набуває права звернути стягнення на Предмет застави (у разі, якщо Предметом застави є декілька предметів застави, Заставодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати на власний розсуд як усі, так і будь - який з предметів застави), його реалізацію та одержати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета застави на свій розсуд (з урахуванням умов цього Договору та чинного законодавства), в день настання будь-якого або всіх наступних випадків:
5.1.1. невиконання або неналежного Позичальником виконання будь - якого із зобов'язань, умов, що випливають з Кредитного договору (з числі, але не виключно, щодо повернення Кредиту або його частини в строк, передбачений Кредитним договором, та/або сплати процентів користування Кредитом, та/або комісійної винагороди та/або виконання будь-яких інших грошових зобов'язань, передбачених Кредитним договором);
У зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "Дейвест" своїх зобов'язань за Кредитним договором, з метою врегулювання спору, банком 14.10.2022 надіслано на адресу Заставодавця та Позичальника письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з вимогою погасити прострочену заборгованість за Кредитним договором в повному обсязі та передачею предмету застави у володіння Банку та зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет застави.
Оскільки вказані вимоги банку були проігноровані та жодних дій з боку Заставодавця щодо передачі заставного майна на користь банку вчинено не було, останнім ініційовано звернення до суду про стягнення боргу за Кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва у справі 910/10895/22 від 14.08.2023 року присуджено до стягнення солідарно з ТОВ "Дейвест" та ОСОБА_1 заборгованість по Договору про відкриття невідновлювальної кредитної лінії №21-233/ЮК від 05.11.2021 в сумі 2200000,00 доларів США.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2024 року у справі №911/3568/23(910/12681/22) вирішено в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ "Дейвест" перед АТ "Банк Альянс" за Договором №21-233/ЮК про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 05.11.2021 року звернути стягнення на предмет застави за Договором застави обладнання №21-001-95/О від 05.11.2021.
Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Таким чином, обставини порушення ТОВ "Дейвест" умов Кредитного договору в частині повернення коштів та правомірність вимог АТ "Банк Альянс" щодо звернення стягнення на предмет застави встановлено у рішеннях суду по справах №910/10895/22 від 14.08.2023 та №911/3568/23 (910/12681/22) від 14.08.2024, а відтак не підлягають повторному доказуванню.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що згідно даних звітності боржника за 9 місяців 2021 року розмір поточних зобов'язань боржника станом на 01.10.2021 року складав 220 327 400 гривень (рядок 1695 балансу Боржника), в той же час загальний розмір активів боржника на ту саме дату складав 213170700 гривень (рядок 1300 балансу). Таким чином, на момент укладання оспорюваного договору застави розмір зобов'язань боржника перевищував розмір його активів.
На думку позивача, без будь-якої майнової компенсації на користь ТОВ "Банерс" зі своєї сторони чи сторони позичальника АТ "Банк Альянс" отримав право реалізувати на свою користь чи отримати у власність майно боржника оціночною вартістю (станом на 2-й квартал 2021 року) 5 592 000 грн. за Договором застави.
Відтак, позивач стверджує, що боржник взяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог та взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони.
З цього приводу судова колегія зазначає, що відповідно до глави 49 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Згідно зі статтею 572 та частиною першою статті 576 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Таким чином, за змістом положень статті 572 ЦК України, статті 11 Закону України "Про заставу" метою укладення договору застави є отримання кредитором додаткових гарантій виконання основного зобов'язання забезпеченого цим договором, у разі невиконання якого боржником таке зобов'язання підлягає виконанню заставодавцем. Тобто застава є визначеним законним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим фактично обумовлюється її похідний (акцесорний) характер стосовно основного зобов'язання. Отже, з урахуванням цього не може існувати самостійно без основного зобов'язання, а укладення договору застави, як похідного від договору основного зобов'язання, не є підставою для виникнення майнових зобов'язань до моменту порушення виконання боржником основного договору зобов'язання.
Відтак, укладення третьою стороною та кредитором договору застави для забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором не зумовлює виникнення у заставодавця (іпотекодавця) майнових зобов'язань з моменту укладання такого договору та до моменту порушення боржником основного зобов'язання, і не вимагає вчинення боржником на користь третьої особи майнових дій з моменту укладення договору застави.
У постанові Верховного Суду від 30.06.2022 року у справі №922/2960/17 викладено правовий висновок про те, що не може бути визнаним недійсним укладений боржником договір іпотеки з підстав визначених абзацом другим частини першої статті 20 Закону про банкрутство (абзацом другим частини другої статті 42 КУзПБ) - прийняття (взяття) боржником на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, оскільки його укладення не зумовлює виникнення майнових зобов'язань між сторонами такого правочину, а лише має наслідком виникнення у майнового поручителя акцесорного (додаткового) зобов'язання стосовно основного зобов'язання (зобов'язання за кредитним договором).
Як встановлено судом, в даному випадку спірний договір застави укладено в один день з укладенням Кредитного договору, тобто на дату його вчинення заборгованості ТОВ "Дейвест" перед АТ "Банк Альянс" не існувало, а тому у заставодавця (ТОВ "Банерс") з моменту його укладання не виникало жодних майнових зобов'язань.
Щодо заборгованості по поточних зобов'язаннях боржника станом на 01.10.2021 року з посиланням на дані звітності боржника за 9 місяців 2021 року, то позивачем не зазначено та належними і допустимими доказами не доведено суду, коли саме, перед ким та в якому розмірі виникла така заборгованість.
При цьому, колегією суддів враховано, що наявність поточних грошових зобов'язань станом на день укладення спірного договору не означає в даному випадку безумовну заборону на ведення господарської діяльності та договірної роботи. На момент укладення оспорюваного договору ТОВ "Банерс" здійснювало господарську діяльність, доказів неплатоспроможності станом на дату їх укладення договору позивачем не надано.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №755/17944/18 сформульовано поняття фраудаторного правочину - це правочин, учинений боржником умисно на шкоду кредитору. Також у цій постанові Верховний Суд наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину також є: - момент укладення договору (наприклад, коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано кредиторами за борги); - характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов'язана особа); - ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника, занижена ціна.
З цього приводу слід зазначити, що провадження у справі №911/3568/23 про банкрутство ТОВ "Банерс" було відкрито ухвалою суду від 28.12.2023 за заявою ТОВ "Зірка Карпат" внаслідок неналежного виконання боржником умов Договору поставки №28/04/2023 від 28.04.2023.
Тобто, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між взяттям на себе ТОВ "Банерс" заставних зобов'язань за оспорюваним правочином та неплатоспроможністю боржника, а враховуючи майновий та похідний характер зобов'язань за договором застави, позивачем не доведено того факту, що оскаржуваний правочин було вчинено саме на шкоду кредиторам, внаслідок чого виконання грошових зобов'язань ТОВ "Банерс" перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, тобто що боржник перестав бути платоспроможним, що, водночас, виключає визначення такого правочину як фраудаторного та, як наслідок, визнання його недійсним.
Також позивачем не доведено, що укладення оспорюваного договору застави відбулося задля введення ТОВ "Банерс" в оману (до або в момент укладення угоди) щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, та що сторони спірного договору застави мали свідомий намір невиконання зобов'язань за ним і приховування їхніх справжніх намірів.
Суд враховує, що відповідно до п.8.8. Договору застави підписанням цього Договору Заставодавець підтверджує, що:
8.8.1. зміст та умови цього Договору та Кредитного договору йому зрозумілі;
8.8.2. він згоден з усіма положенням цього Договору та Кредитного договору;
8.8.3. відсутні будь-які заперечення щодо кожної з умов цього Договору та Кредитного договору;
8.8.4. розуміє умови та правові наслідки підписання цього Договору та/або його порушення;
8.8.5. Заставодавець наділений повного правосуб'єктністю для укладення цього Договору.
Крім того, в матеріалах справи наявне рішення учасника ТОВ "Банерс" №01.11.2021 від 01.11.2021, за змістом якого було задоволено клопотання ТОВ "Дейвест" та вирішено виступити майновим поручителем з метою забезпечення виконання ТОВ "Дейвест" зобов'язань перед АТ "Банк Альянс" за кредитними договорами, що буде укладено між ТОВ "Дейвест" та АТ "Банк Альянс".
Отже, судом вірно встановлено, що сторони оспорюваного договору застави досягли згоди щодо істотних умов договору, згідно положень ст.204 ЦК України такий правочин створює презумпцію правомірності та є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Водночас, за вказаних вище фактичних обставин справи у їх сукупності, позивачем не доведено належними та допустимими доказами тих обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання правочину недійсним, оскільки не доведено жодної правової підстави для цього, як наслідок не спростовано встановлену в ст. 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину.
Аргументи позивача відносно того, що підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними є факт укладення таких правочинів у "підозрілий період" відхиляються судом, адже саме по собі укладення договору застави у період трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство не є самостійною підставою для визнання оспорюваного договору недійсним за відсутності інших передбачених ст. 42 КУзПБ підстав.
Також судом не встановлено неправомірності дій тієї чи іншої сторони під час укладання правочину. Сторонами оспорюваного правочину було дотримано форми та змісту щодо договору застави, досягнуто істотних умов та дотримано вимог ст. 203 ЦК України під час його укладення.
Таким чином суд першої інстанції дійшов заснованого на законі висновку про відсутність законних підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги арбітражного керуючого Забаріна А.Ф. і скасування рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 року у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Банерс" арбітражного керуючого Забаріна Антона Федоровича на рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/3568/23(911/1297/24) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Київської області від 24.09.2024 у справі №911/3568/23(911/1297/24) залишити без змін.
3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
4.Справу повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 30.06.2025 року.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді С.В. Сотніков
Б.В. Отрюх