вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" липня 2025 р. Справа№ 910/1791/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Гаврилюка О.М.
розглянувши у письмову провадженні, без виклику сторін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О."
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 (Повний текст рішення складено 23.01.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025
у справі № 910/1791/24 (суддя Мандриченко О.В.)
за зустрічним позовом Приватного підприємства "Екопром"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З.О.О."
про стягнення 60 697,05 грн-
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року Представництво "Векто" СП. З О.О." звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Екопром", в якому просило стягнути з Приватного підприємства "Екопром" 24738,25 грн авансу, який підлягає поверненню, у зв'язку із припиненням дії договору поставки та підключення обладнання № 17.05/2021 від 17.05.2021.
У березні 2024 року Приватне підприємство "Екопром" (далі - позивач за зустрічним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." (далі - відповідач за зустрічним позовом) , в якій просило суд: стягнути з Представництва "Векто" СП. З О.О." штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, що склало 17 089,15 грн; інфляційні втрати, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, у розмірі 10 600,98 грн; три відсотки річних в сумі 3 179,15 грн та збитки (упущену вигоду) в сумі 29 827,77 грн.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням грошових зобов'язань за договором поставки та підключення обладнання №17.05/2021 від 17.05.2021, у зв'язку з чим у відповідача утворилась відповідна заборгованість, на яку були нараховані штраф, інфляційні втрати, 3% річних та упущена вигода.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2024 року позов Представництва "Векто" СП. З О.О." до Приватного підприємства "Екопром" про стягнення 24 738,25 грн залишено без розгляду.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2024 у справі №910/1791/24 зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." на користь Приватного підприємства "Екопром" 17 089,15 грн пені, 10 600,98 грн інфляційних втрат, 3179,15 грн 3% річних, 29 827,77 грн упущеної вигоди, та 3 028,00 грн судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі №910/1791/24 заяву Приватного підприємства "Екопром" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." на користь Приватного підприємства "Екопром" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено повністю.
Так, суд в оскаржуваному рішенні, зокрема, встановив, що вимоги про стягнення упущеної вигоди належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем за зустрічним позовом відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача, зокрема ненаданням останнім заявки про готовність об'єкту для проведення робіт протягом майже 2-х років, розірванням договору в односторонньому порядку всупереч п. 9.3. договору та укладенням договору на виконання цих робіт з іншим контрагентом.
Крім того, частково задовольняючи заяву Приватного підприємства "Екопром" про ухвалення додаткового рішення суд зазначив, що виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору та з врахуванням заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення, суд вважав за можливе покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." витрати, понесені Приватним підприємством "Екопром" на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з вказаним рішенням та додатковим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З.О.О." звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі №910/1791/24 в частині задоволення зустрічного позову та стягнення з відповідача за зустрічним позовом суми упущеної вигоди - 29 827,77 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову щодо вказаної суми відмовити, а також змінити додаткове рішення суду від 04.02.2025 у частині розміру стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З.О.О." судових витрат, зазначивши суму 6 070,00 грн замість 20 000,00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, апелянт зауважив, що суд першої інстанції порушив право Товариства з обмеженою відпоідністю «Векто» на доступ до правосуддя. Представник відповідача за зустрічним позовом неодноразово звертався до суду з клопотанням про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, обґрунтовував неможливість особисто прибути в судове засідання. Однак, з невідомих нам причин суд не надав йому можливість брати участь в судових засіданнях. Зазначеними діями було надано необґрунтовані переваги в судовому процесі позивачу.
Водночас, за твердженням апелянта, останній не порушував умов договору №17.025/2021, відповідно у нього відсутня протиправна поведінка, що виключає покладення на відповідача такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди. Крім того, позивач за зустрічним позовом своїми листами дав чітко зрозуміти, що не бажає приступати до виконання робіт за договором.
При цьому, за твердженням апелянта, позивач за зустрічним позовом не довів розмір суми упущеної вигоди.
Крім того, апелянт вказав, що сума судових витрат на оплату послуг адвоката, неспівмірна зі складністю справи та розміром позовних вимог, а частина заявлених витрат не має відношення до даної справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Так, заперечуючи проти апеляційної скарги, Приватного підприємства "Екопром" у своєму відзиві, наданому до суду 03.03.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
При цьому, позивач за зустрічним позовом вказав, що якби відповідач не допустив зі свого боку порушення умов договору та штучно шляхом обману не обмежив право позивача виконати свої зобов'язання за договором, останній міг би доотримати дохід у розмірі 29 827,77 грн.
Отже, за твердженням позивача за зустрічним позовом, заявлений до відшкодування розмір упущеної вигоди є реальним, передбачуваним та очікуваним. Недоотримання позивачем суми 29 827,77 грн не є наслідком власних комерційних прорахунків.
Крім того, позивач за зустрічним позовом вказав, що заявлена сума до відшкодування у розмірі 68 625 грн зумовлена не складністю розгляду справи, а кількості процесуальних дій, які повинен був вчинити позивач через необачну поведінку відповідача щоб захистити свої законні права та інтереси. У відповідача немає підстав просити суд апеляційної інстанції зменшити ще більше витрати на правничу допомогу.
Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти доводів відзиву на апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З.О.О." у своїй відповіді на відзив, наданій до суду 07.03.2025, зокрема, зазначає, що відповідач за зустрічним позовом не мав можливості чекати закінчення дії воєнного стану коли позивач за зустрічним позовом зможе приступити до виконання своїх обов'язків за договором №17.05/2021. З урахуванням того, що позивач за зустрічним позовом не посилався на форс-мажорні обставини, не повідомив про настання таких обставин у відповідності до п. 6.3 договору та не надав доказів настання таких обставин у відповідності до п. 6.2 договору, в діях апелянта відсутні ознаки протиправної поведінки.
Разом з цим, за твердженням апелянта, останній не порушував правила здійснення господарських операцій. В своєму розрахунку позивач за зустріним позовом не навів такої складової як витрати, які він має понести для отримання доходу. Зокрема, дохід не було зменшено на суму заробітної плати працівників, які повинні виконувати роботи, суму добових, які відповідач за зустрічним позовом повинен сплатити працівникам за відрядження з м. Київ до м. Дергачі, суму проїзду працівників з м. Київ до м. Дергачі, вартість проживання працівників в м. Дергачі. Про зазначені витрати позивач за зустрічним позовом суд та відповідача за зустрічним позовом не повідомив.
Крім того, апелянт зауважив, що вартість послуг за участь у справі не відповідає договору про надання правничої допомоги. Загальна тривалість судових засідань в цій справі становить 2 години, а заявник вимагає відшкодувати йому суму за участь в судових засіданнях протягом 11 годин.
Таким чином, за твердженням апелянта, заявлена до відшкодування сума судових витрат не відповідає як складності справи, ціні позову, так і фактично витраченому часу щодо надання правничих послуг, пов'язаних саме з цією справою.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Суліма В.В., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі №910/1791/24. Розгляд апеляційної скарги призначено за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 року, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/11471/24 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
17.05.2021 між Приватним підприємством "Екопром" (виконавець) та Представництвом "Векто" СП. З О.О." (замовник) було укладено договір поставки та підключення обладнання № 17.05./2021 (далі - договір), відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується передати (поставити) у власність замовника обладнання, яке визначено в Специфікації додатку № l, що є невід'ємною частиною цього договору, та провести роботи з підключення обраного обладнання (надалi - роботи), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити вартість обладнання та робiт.
Судом встановлено, що договір Представництво "Векто" СП. З О.О." укладало в особi директора Городецького Кшиштофа, що діяв на підставі положення та доручення б/н вiд 06.11.2020.
Відповідно до п. 1.1. Положення про Представництво Компанії "Векто" СП. З О.О." (далі також - Положення), представництво польської компанії "Векто" СП. З О.О." в Україні (надалі - Представництво) є відокремленим структурним підрозділом компанії "Векто" СП. З О.О." (Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто") (далі - Товариство).
Згідно з п. 1.4. Положення визначено, що Представництво не є юридичною особою, здійснює господарську діяльність від імені і за дорученням Товариства та захист інтересів Товариства на території України. Представництво виконує свої функції згідно із законодавством України.
Як передбачено п. 1.10. Положення, Представництво має право від імені та за дорученням Товариства вчиняти будь-які правочини, укладати будь-які договори (включаючи, але не обмежуючись, укладанням договорів купівлі продажу, оренди, лізингу, договорів про виконання робіт та надання послуг, договорів позики, страхування тощо), і підписувати інші документи, необхідні для здійснення діяльності Представництва, в т.ч. ті, які пов'язані з веденням Товариством господарської діяльності.
З наведеного вбачається, що Представництво "Векто" СП. З О.О." мало право від імені та за дорученням Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" ("Векто" СП. З О.О.") (далі також - відповідач) укладати вказаний договір.
Як передбачено п. 1.2., 1.3. договору, обладнання поставляється в рамках реалізації Контракту KHW-SWM-ICB-01 "Нове будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів з системою збору полігонного газу та виробництва електроенергії" від 15.12.2016 року. Виконання робіт буде проходити на території замовника (надалі "об'єкт") за адресою: м. Дергачі, Дергачівський район, Харківська область, полігон ТБВ.
Відповідно до п. 3.1. договору, оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок виконавця у наступному порядку:
3.1.1. Перший платіж у розмірі 50% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 325 041,30 грн, у т. ч. ПДВ 20% 54 173,55 грн з 01.06.2021 по 04.06.2021 (включно).
3.1.2. Другий платіж у розмірі 30% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 195 024,78 грн, у т. ч. ПДВ 20% 32 504,13 грн з 01.07.2021 по 04.07.2021 (включно).
3.1.3. Третій платіж у розмірі 20% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 130 016,52 грн у т. ч. ПДВ 20%- 21 669,42 грн протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від виконавця повідомлення на електронну пошту замовника (smeta2014@ukr.net) про готовність обладнання до відвантаження зі складу виконавця.
3.1.4. Четвертий платіж у розмірі 50% від вартості робіт, які визначені в додатку №1 до цього договору, та становить: 48 534,33 грн, у т. ч. ПДВ 20% 8089,06 грн. Замовник перераховує виконавцю протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від Виконавця повідомлення на електронну пошту замовника (smeta2014@ukr.net) про готовність Обладнання до відвантаження зі складу виконавця.
3.1.5. П'ятий платіж у розмірі 40% від вартості робіт, які визначені в додатку №1 до цього договору, та становить: 38 827,46 грн, у т. ч. ПДВ 20% 6471,24 грн протягом 3 (трьох) банківських днів, з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт у порядку визначеному у розділі 4 цього договору.
3.1.6. Остаточний розрахунок 10% від вартості робіт, які визначені в додатку № 1 до цього договору, та становить: 9 706,87 грн, у т. ч. ПДВ 20%- 1617,81 грн здійснюються замовником протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі виконаних робіт уповноваженими представниками сторін, а також підтвердження якості та кількості виконаних робіт представниками технагляду компанії KOCKS CONSULT GmbH (далі "Консультант"), шляхом проставлення візи на виконавчій документації.
Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків розрахунків за обладнання та роботи замовник, на вимогу виконавця, сплачує йому штрафні санкції в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п. 9.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання зобов'язань за цим договором зобов'язань, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Даний договір може бути пролонгований за згодою сторін. Даний договір не може бути розірваний достроково в односторонньому порядку без письмової згоди іншої сторони (п. 9.2., 9.3. договору).
Приватне підприємство "Екопром" вказує, що Представництву "Векто" СП. З О.О." на виконання умов договору поставив "Блочно-модульне фільтро-сепараційне устаткування "Катюша 1,2А" в кількості 1 комплект загальною вартістю 399 421,00 грн та "Апарат високого тиску Karcher HD 10/21-4 S" в кількості 2 комплектів загальною вартістю 142 314,50 грн у повному обсязі, однак відповідач за зустрічним позовом вартість поставленого товару у строки, встановлені договором, не здійснив чим порушив умови вказаного договору, у зв'язку з чим у позивача за зустрічним позовом виникло право нарахувати 3 % річних, інфляційні втрати та пеню, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором поставки та підряду, оскільки відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується передати (поставити) у власність замовника обладнання, яке визначено в Специфікації додатку № l, що є невід'ємною частиною цього договору, та провести роботи з підключення обраного обладнання (надалi - роботи), а покупець зобов'язується прийняти й оплатити вартість обладнання та робiт.
В частині правовідносин, що склалися щодо поставки обладнання суд вказує наступне.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарськихвідносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач за зустрічним позовом, на виконання умов договору передав відповідачеві за зустрічним позовом "Блочно-модульне фільтро-сепараційне устаткування "Катюша 1,2А" в кількості 1 комплект загальною вартістю 399 421,00 грн та "Апарат високого тиску Karcher HD 10/21-4 S" в кількості 2 комплектів, загальною вартістю 142 314,50 грн, а останній прийняв вказане обладнання без заперечень, що вбачається з видаткової накладної № РН-0000008 від 07.12.2021.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 3.1. договору, оплата здійснюється шляхом перерахування безготівкових коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок виконавця у наступному порядку:
3.1.1. Перший платіж у розмірі 50% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 325 041,30 грн, у т. ч. ПДВ 20% 54 173,55 грн з 01.06.2021 по 04.06.2021 (включно).
3.1.2. Другий платіж у розмірі 30% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 195 024,78 грн, у т. ч. ПДВ 20% 32 504,13 грн з 01.07.2021 по 04.07.2021 (включно).
3.1.3. Третій платіж у розмірі 20% від вартості обладнання, яке визначено в додатку № 1 до цього договору, та становить: 130 016,52 грн у т. ч. ПДВ 20%- 21 669,42 грн протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання від виконавця повідомлення на електронну пошту замовника (smeta2014@ukr.net) про готовність обладнання до відвантаження зі складу виконавця.
При цьому, суд першої інстанції відзначив, що відповідачем за зустрічним позовом не заперечується, що останній здійснив оплату вартості поставленого обладнання з порушенням строку на виконання такого зобов'язання, встановленого договором.
Вказане було зазначено у відзиві на позовну заяву.
За змістом ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Таким чином, суд першої інстанції вказує, що обставини щодо прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за зустрічним позовом доказуванню не підлягають, оскільки такі обставини ним визнані у відзиві на позовну заяву, а у суду не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом.
За змістом ч. 1, 2 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач за зустрічним позовом, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, допустив прострочення виконання свого зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При зверненні до суду позивач за зустрічним позовом просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 3 179,15 грн та інфляційні у розмірі 10 600,98 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати за надані послуги у розмірі 3 179,15 грн, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд першої інстанції зазначив, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочення визначений позивачем, дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 10 600,98 грн.
Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 17 089,15 грн.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків розрахунків за обладнання та роботи замовник, на вимогу виконавця, сплачує йому штрафні санкції в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Таким чином, при укладанні договору, сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання з оплати поставленого товару у строк, який визначений у договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 17 089,15 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в цій частині спірне рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 року у справі №910/1791/24 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 29 827,77 грн упущеної вигоди, колегія суддів відзначає наступне.
Так, за твердженнями позивача, ним було понесено збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 29 827,77 грн у зв'язку з відмовою відповідача за зустрічним позовом виконувати умови договору, а саме, ним не повідомлено про готовність об'єкту для проведення робіт та дату їх початку, починаючи з 03.12.2021 та в подальшому, направленням повідомлення про здійснення робіт іншим підрядником та втрату інтересу у подальшій співпраці з позивачем за первісним позовом та заявою про розірвання договору.
Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам щодо упущеної вигоди та наявності правових підстав для задоволення таких вимог, апеляційний господарський суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що кореспондується із приписами ст.20 Господарського кодексу України щодо суб'єктів господарювання.
Частиною 2 ст.16 Цивільного кодексу України унормовано, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст.41 Конституції України та п. 2 ч.1 ст. 3, ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Тобто зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 Цивільного кодексу України, адже частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.
Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 року у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 року у справі № 910/15865/14.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності)). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 2 ст. 623 Цивільного кодексу України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Тому, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяних збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача збитків, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача збитків.
Натомість боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов'язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Отже, згідно з наведеними нормами упущеною вигодою є неодержаний (не отриманий) дохід, який кредитор міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а боржник додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Так, звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 року у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 року у справі № 910/14341/18.
Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 127/16524/16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач за зустрічним позовом на виконання умов договору передав відповідачеві за зустрічним позовом "Блочно-модульне фільтро-сепараційне устаткування "Катюша 1,2А" в кількості 1 комплект та "Апарат високого тиску Karcher HD 10/21-4 S" в кількості 2 комплектів, а останній прийняв вказане обладнання без заперечень, що вбачається з видаткової накладної № РН-0000008 від 07.12.2021.
Пунктом 3 додатку № 1 визначено, що позивач за зустрічним позовом має виконати роботи з підключення "Блочно-модульне фільтро-сепараційне устаткування "Катюша 1,2А" до існуючих інженерних мереж з витратними матеріалами загальною вартістю 80 890,55 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 4.6. договору, початок виконання робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від замовника попередньої оплати, згідно п. 3.1.4 даного договору та заявки замовника від про готовність об'єкту для проведення робіт (наявність електропостачання, водопостачання, водовідведення, мережі високого тиску тощо). Термін виконання робіт 20 (двадцяти) робочих днів.
З наведеного вбачається, що позивач за зустрічним позовом зобов'язаний приступити до виконання робіт протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання від замовника попередньої оплати, згідно із п. 3.1.4 даного договору та заявки замовника про готовність об'єкту для проведення робіт (наявність електропостачання, водопостачання, водовідведення, мережі високого тиску тощо).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В свою чергу, відповідно до ст. 851 Цивільного кодексу України, підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач за зустрічним позовом не направляв позивачеві за зустрічним позовом заявки про готовність об'єкту для проведення робіт.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 03.12.2021 на електронну пошту Представництва k.h@vekto.com.pl (з копією на mailto:smeta2014@ukr.net) з електронної пошти виконавця v_shor@ukr.net було направлено лист-повідомлення за вих.№03/12 про готовність обладнання до відвантаження з 08.12.2021 зі складу Приватного підприємства "Екопром" за адресою: м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 7А.
У зазначеному листі позивач за зустрічним позовом просив відповідача за зустрічним позовом підготовити об'єкт замовника для проведення "Робіт з підключення Блочно-модульного фільтро-сепараційного устаткування "Катюша 1,2А" до існуючих інженерних мереж (наявність теплого приміщення, електропостачання, водопостачання, мережі високого тиску тощо), а також повідомити дату початку таких робіт.
Враховуючи, що договір між сторонами продовжував діяти, з метою забезпечення своєчасного виконання робіт за договором, виконавець завчасно придбав необхідні комплектуючі на загальну суму 16 318,23 грн, що підтверджується видатковими накладними № 1026 від 12.11.2021, № 5409 від 29.12.2021 та № РН-0000003 від 13.01.2022.
Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач за зустрічним позовом, діючи добросовісно, вчинив дії з придбання матеріалів з метою подальшого виконання договору, а саме - виконання робіт, визначених в додатку № 1 до договору.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, з 03.12.2021 до 22.02.2023 в супереч вимогам п. 4.6. договору, позивач за зустрічним позовом не отримав від відповідача за зустріним позовом (замовника) заявку про готовність об'єкта для проведення робіт.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження апелянта, що останній не порушував умов договору №17.025/2021, відповідно у нього відсутня протиправна поведінка.
При цьому, колегія судів приймає до уваги, що 22.02.2023 відповідач за зустрічним позовом направив позивачу за зустрічним позовом лист за вих.№23/02/23 в якому зазначав наступне: "У зв'язку з неможливістю проведення робіт за договором ПОСТАВКИ ТА ПІДКЛЮЧЕННЯ ОБЛАДНАННЯ №17.05/2021 від 17.05.21р. "ПРЕДСТАВНИЦТВО "ВЕКТО" Сп. З О.О." (код ЄДРПОУ 26617324) звертається з проханням повернути авансову плату за вище зазначеним договором в сумі 51 062,78 грн на наш рахунок…".
Тобто, 22.02.2023 замовник повідомив виконавця про неможливість проведення робіт за договором та просив повернути авансову плату.
Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, 05.06.2023 виконавець отримав від замовника лист за вих. №05-06/23 в якому повідомлялось наступне: "Згідно до додаткової угоди №34, яка підписана між "Представництвом "Векто" СпЗО.О." та Комунальним підприємством "Муніципальна компанія поводження з відходами" Харківської міської ради 28.02.2023, сторони домовились про завершення Контракту KHW-SWM-ICB-01 "Нове будівництво комплексу з переробки твердих побутових відходів з системою збору полігонного газу та виробництва електроенергії" від 15.12.2016 року через взаємно задовільні рішення щодо виконання робіт та форс-мажорних обставин. "
Також вказаним листом запропоновано укласти трьохсторонній договір, між замовником (платник за роботи по підключенню обладнання), позивачем за зустрічним позовом (виконавець) і КП "МКПВ" Харківської міської ради (замовник, приймає роботи по підключенню обладнання), однак проекту зазначеного договору долучено не було.
У свою чергу, виконавець направив замовнику лист за вих.№27/07 від 27.06.2023 в якому запропонував Представництву на час дії воєнного стану в Україні призупини дію договору в частині проведення робіт з підключення обладнання, а по закінченню воєнного стану надати можливість виконати свої зобов'язання.
Однак, листом № _1/9_ від 20.09.2023 замовник повідомив виконавця, що роботи з підключення обладнання вже розпочаті новим підрядником, у зв'язку з чим Представництво втратило інтерес у подальшій співпраці з Підприємством і заявляє про розірвання договору.
При цьому суд звертає увагу, що, як передбачено п. 9.1. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021 року, а в частині виконання зобов'язань за цим договором зобов'язань, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з п. 9.2., 9.3. договору, даний договір може бути пролонгований за згодою сторін. Даний договір не може бути розірваний достроково в односторонньому порядку без письмової згоди іншої сторони.
Тобто договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань та не може бути розірваний достроково в односторонньому порядку без письмової згоди іншої сторони.
Проте, в матеріалах справи відсутня письмова згода виконавця на розірвання договору.
При цьому, як вбачається з листа № 04/10 від 04.10.2023, позивач за зустрічним позовом наголошував, що ніколи не відмовлявся від виконання своїх зобов'язань за договором, а пропозиція про призупинення виконання договору та здійснення робіт після закінчення воєнного стану в Україні була здійснена як відповідь на лист за вих. №05-06/23 від 05.06.2023 та на те, що відповідач за зустрічним позовом, починаючи з 03.12.2021, тобто майже два роки, не було надано заявки про готовність об'єкту для проведення робіт.
Крім того, колегія суддів відзначає, що 28.08.2023 між відповідачем за зустрічним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електропромавтоматика" укладено договір № 28/08/2023-ГМК-К, відповідно до якого виконавець зобов'язався виконати комплекс монтажних та налагоджувальних робіт з організації технологічного процесу мийки автотранспорту "Катюша". Тобто відповідачем за зустрічним позовом був укладений договір з іншим контрагентом.
З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивач за зустрічним позовом своїми листами дав чітко зрозуміти, що не бажає приступати до виконання робіт за договором, як безпідставне та необґрунтоване.
Щодо твердження скаржника, що позивач за зустрічним позовом не довів розмір суми упущеної вигоди, колегія суддів відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір вигоди, на яку мав право розраховувати позивач за зустрічним позовом зазначена у додатку №1 специфікація №1 до договору. Так, в п.3 специфікації №1 зазначено, що вартість робіт зі збирання в робочий стан та підключення БМ ФСУ «Катюша 1,2» складає 80 890,55 грн. Враховуючи, що відповідачем було сплачено аванс 51 062,78 грн, суд дійшов правомірного висновку, що позивач розраховував на виконання умов договору та отримання решти коштів у розмірі 29 827,77 грн (80 890,55 грн - 51 062,78 грн).
Тобто, розмір упущеної вигоди у цій справі розраховується виходячи з сум, обумовлених сторонами в договорі.
З огляду на викладене та враховуючи, що вимоги про стягнення упущеної вигоди належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем за зустрічним позовом відповідних доходів, але не отриманих через дії відповідача, зокрема, ненаданням останнім заявки про готовність об'єкту для проведення робіт протягом майже 2-х років, розірванням договору в односторонньому порядку всупереч п. 9.3. договору та укладенням договору на виконання цих робіт з іншим контрагентом, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення упущеної вигоди у розмірі 29 827,77 грн.
Твердження апелянта, що суд першої інстанції порушив право відповідача за зустрічним позовом на доступ до правосуддя. Представник відповідача за зустрічним позовом неодноразово звертався до суду з клопотанням про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, обґрунтовував неможливість особисто прибути в судове засідання, однак з невідомих нам причин суд не надав йому можливість брати участь в судових засіданнях, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.
13.08.2024 до суду першої інстанції від представника Представництва "Векто" СП. З О.О." Кокорева Е.О. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Частиною 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
Крім цього, на підставі ч. 2 ст. 197 Господарського процесуального кодексу України копія заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції не пізніше як за п'ять днів до судового засідання надсилається іншим учасникам справи.
Суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду, визначеному судом.
У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Обов'язок забезпечити проведення відеоконференції покладається на суд, який отримав судове рішення про проведення відеоконференції, незалежно від спеціалізації та інстанції суду, який прийняв таке рішення.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відео конференції» до повного забезпечення функціонування системи відеоконференцзв'язку в усіх судах України учасники судового процесу можуть брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції лише за наявності технічної можливості для її проведення у відповідних судах.
Враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства, винесення ухвали про розгляд справи в режимі відеоконференції є правом суду, яке реалізується за наявності технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції у справі, в якій дана сторона бере участь.
Отже, зі змісту наведеної норми права слідує, що необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається виключно судом, що розглядає господарську справу. При цьому, випадки, в яких суд може постановити ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в законі не визначені.
Необхідність здійснення відеоконференції, визначається з врахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень залучених спеціалістів чи інших учасників процесу, які за станом здоров'я чи з інших незалежних від них причин не можуть бути присутніми у засіданні суду, а їх участь є обов'язковою.
Тобто, призначення судового засідання у режимі відеоконференції повинно здійснюватись у виключних випадках, коли за об'єктивних причин учасник процесу не може брати участь у засіданні, а його участь є необхідною для встановлення всіх обставин справи.
Згідно зі статтею 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов'язків, передбачених статтею 46 Господарського процесуального кодексу України.
Одним із прав, які надаються учасникам справи, є право брати участь в судовому засіданні, якщо інше не визначено законом (пункт 2 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України). Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою (пункт 3 частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.
Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд міста Києва в ухвалах від 30.04.2024, 18.06.2024, 20.08.2024 та 26.10.2024 викликав у судове засідання, зокрема представника відповідача за зустрічним позовом.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", заява № 11681/85, зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Необхідно враховувати, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в судовому розгляді, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
При цьому, колегія суддів відзначає, що представник відповідача за зустрічним позовом не брав участі в жодному судовому засіданні не дивлячись на зобов'язання суду взяти участь в судовому засіданні.
Крім того, колегія суддів відзначає, що відмова у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції - не є беззаперечною підставою для скасування рішення на підставі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
З огляд на викладене, та враховуючи, що заявником не було надано належних та допустимих доказів, що підтверджують факт відсутності у представника відповідача (за зустрічним позовом) можливості прибути у призначене підготовче засідання, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні клопотання про участь в справі в режимі відеоконференції.
Разом з цим, колегія суддів критично оцінює твердження апелянта, що відмовою у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції було надано необґрунтовані переваги в судовому процесі позивачу, як безпідставні та такі, що непідтверджені жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, колегія суддів зауважує, що представник відповідача за зустрічним позовом у свою чергу, не був позбавлений права подати відповідні докази, письмові пояснення та клопотання через відділ діловодства суду, або направляти їх поштою.
Щодо додаткового рішення, колегія суддів відзначає наступне.
За приписами ст.ст. 123, 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється, у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів.
Як вбачається з відзиву на первісний позов, Приватним підприємством "Екопром" визначено орієнтовний розмір понесених судових витрат, а саме витрати на професійну правничу допомогу від 10 000,00 гривень.
У свою чергу, Приватним підприємством "Екопром" за текстом відзиву на первісний позов також вказано, що протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду ним будуть подані докази (договір про надання правової допомоги, платіжні документи про оплату таких послуг, акт приймання-передачі наданих послуг, тощо) та остаточний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу.
Такі докази Приватним підприємством "Екопром" було надано суду 06.05.2024.
Також Приватним підприємством "Екопром" у зустрічному позові визначено орієнтовний розмір понесених судових витрат, а саме витрати на професійну правничу допомогу від 15 000,00 гривень, а докази понесення таких витрат будуть надані суду в строки встановлені процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом з тим, ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником Приватним підприємством "Екопром" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано: договір від 20.02.2024 № 1/ППЕ/О-юо000016 про надання правничої допомоги, укладений між Приватним підприємством «Екопром» та Адвокатським об'єднанням «Сетес»; додаткову угоду № 1 від 31.05.2024 до договору про надання правничої допомоги; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН№000420; копію ордеру на надання правничої допомоги від 26.02.2024; копію рахунку на оплату 1000002-05-2024; копію рахунку на оплату 1000045-03-2024; копію рахунку на оплату №1-000052-05-24; копію рахунку на оплату №122-01-2025 від 17.01.2025; акти прийому-передачі наданих послуг: № 000030/03/2024 від 15.03.2024 на суму 25 700,00 грн; № 000035/05/2024 від 02.05.2024 на суму 13 300,00 грн, № 108/01/2025 від 17.01.2025 на суму 29 625,00 грн; платіжну інструкцію № 33 від 06.03.2024 на суму 10 700,00 грн.
Всього згідно з актами прийому-передачі наданих послуг Адвокатським об'єднанням «Сетес» позивачу витрати на правничу допомогу складають 68 625,00 грн.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." до господарського суду надійшло заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому відповідач просив зменшити суму відшкодування судових витрат до 5 751,00 грн.
Так, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020.
За таких обставин та враховуючи те, що судом першої інстанції були задоволені позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю даної справи, а надані послуги вказаною вартістю не були неминучими.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу із складністю даної справи, критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору та з врахуванням заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." витрат, понесених Приватним підприємством "Екопром" на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. У задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції відмовив. Рішення суду першої інстанцій в цій частині залишається без змін.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження апелянта, що, оскільки, сума судових витрат на оплату послуг адвоката, неспівмірна зі складністю справи та розміром позовних вимог, тому сума судових витрат повинна бути зменшена до 6 070,00 грн, адже сума адвокатських послуг, які стягнув суд першої інстанції, аж ніяк не підпадає під поняття неспівмірності, зокрема, враховуючи, що даний спір розглядався судом першої інстанції майже один рік, представник позивача за зустрічним позовом здійснював підготовку та участь у десяти судових засіданнях, тощо.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/1791/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/1791/24 слід залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Векто" в особі "Представництво "Векто" СП. З О.О." на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/1791/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 у справі № 910/1791/24 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/1791/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
О.М. Гаврилюк