Справа № 120/4577/25
Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна
Суддя-доповідач: Капустинський М.М.
01 липня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови відповідача від 24.03.2025 про відкриття виконавчого провадження ВП №77540592.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що у справі відсутні докази отримання постанови ОСОБА_1 , як і докази повернення поштового відправлення з належним обґрунтуванням (відмова, невручення за зареєстрованою адресою тощо). Постанова була надіслана за адресою, яка як з'ясовано, не відповідає фактичному місцю проживання позивача.
Вказує, що суд першої інстанції обґрунтував свою позицію тим, що постанова Укртрансбезпеки була направлена за адресою, зазначеною в ЄДРТЗ. Водночас у матеріалах справи відсутній офіційний витяг з ЄДРТЗ, а суд послався виключно на письмові пояснення третьої особи та копію конверта.
04 червня 2025 року від представника апелянта надійшло доповнення до апеляційної скарги, у якому він вказує, що 02.06.2025, на поданий мною адвокатський запит в інтересах гр. ОСОБА_1 щодо наявності у місті Вінниця поштової адреси: АДРЕСА_1 , було отримано відповідь Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29.05.2025 (копія додається). У відповіді зазначено, що за даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також згідно з інформацією, наданою комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», відомості про наявність вказаної адреси - відсутні. Це свідчить про те, що постанова Державної служби України з безпеки на транспорті № АВ00004526 від 31.01.2025 була надіслана ОСОБА_1 за неіснуючою поштовою адресою.
18 червня 2025 року від Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на апеляційну скаргу. У поданому відзиві представник відповідача вважає, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.05.2025, винесено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, вірно застосовано судом норми процесуального та матеріального права. Вказує, що Укртрансбезпека не вчиняла стосовно позивача протиправних дій, не допускала бездіяльності та діяла в рамках правового поля.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.03.2025 відкрито виконавче провадження ВП №77540592 з примусового виконання постанови Державної служби України з безпеки на транспорті АВ №00004526 від 31.01.2025.
У відповідності до постанови Державної служби України з безпеки на транспорті АВ №00004526 від 31.01.2025 по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване у автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання на території України, до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000 грн. на підставі ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.
Разом із тим, на думку представника позивача, постанова державного виконавця від 24.03.2025 є протиправною, адже позивач не отримував постанову Державної служби України з безпеки на транспорті АВ №00004526 від 31.01.2025, а тому виконавче провадження було відкрито за виконавчим документом, який не набрав законної сили.
Наведені вище обставини зумовили звернення представника позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 12 Закону №1404-VIII, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною п'ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Так, представник апелянта зазначає, що постанова державного виконавця від 24.03.2025 є протиправною, адже позивач не отримував постанову Державної служби України з безпеки на транспорті АВ №00004526 від 31.01.2025, а тому виконавче провадження було відкрито за виконавчим документом, який не набрав законної сили.
Визначаючись щодо даних доводів апелянта, то колегія суддів враховує наступне.
Згідно із ст. 291 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення, або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Відповідно до положень ст. 279-5 КУпАП, у разі якщо адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, уповноважені на те посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а в разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюють відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-3 цього Кодексу, або вантажовідправника.
За запитом уповноваженої на те посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (у тому числі за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису), відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов'язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов'язковим дотриманням Закону України "Про захист персональних даних".
За запитом уповноваженої на те посадової особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (у тому числі за умови ідентифікації такої посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису), відповідні органи державної влади або місцевого самоврядування, їх посадові (службові) особи зобов'язані надати відомості про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи вантажовідправника.
Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Постанова про накладення адміністративного стягнення надсилається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, протягом трьох днів з дня її винесення рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця реєстрації (проживання) фізичної особи (місцезнаходження юридичної особи).
Днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, або повнолітньому члену сім'ї такої особи. У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відмовляється від отримання постанови, днем отримання постанови є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову від її отримання.
У разі невручення постанови адресату за зазначеною в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань або Єдиному державному демографічному реєстрі адресою днем отримання постанови вважається день повернення поштового відправлення з позначкою про невручення до органу (підрозділу), уповноважена посадова особа якого винесла відповідну постанову.
Згідно зі статтею 291 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після її вручення особі або повернення поштового відправлення з відповідною позначкою.
Водночас, у справі відсутні докази отримання постанови ОСОБА_1 , як і докази повернення поштового відправлення з належним обґрунтуванням (відмова, невручення за зареєстрованою адресою тощо). Постанова була надіслана за адресою, яка як з'ясовано, не відповідає фактичному місцю проживання позивача.
Суд першої інстанції обґрунтував свою позицію тим, що постанова Укртрансбезпеки була направлена за адресою, зазначеною в ЄДРТЗ. Водночас у матеріалах справи відсутній офіційний витяг з ЄДРТЗ, а суд послався виключно на письмові пояснення третьої особи та копію конверта.
Відповідно до ст. 74 КАС України, докази мають бути належними, а до ч. 1 ст. 77 КАС України - саме відповідач повинен довести обґрунтованість своїх дій. Пояснення третьої особи не є офіційним доказом походження даних із ЄДРТЗ. Тому висновок суду є необґрунтованим.
Згідно зі ст. 9 КАС України, суд зобов'язаний самостійно вживати заходів для з'ясування усіх обставин справи. Суд не витребував жодного витягу з ЄДРТЗ або реєстру територіальної громади, незважаючи на пряму плутанину в адресах:
· вул. Винниченка - фактичне місце проживання (відоме з документів позивача);
· АДРЕСА_2 - адреса в реєстраційних документах ТЗ;
· вул. Генерала Григоренка - адреса, куди направлена постанова, згідно з твердженнями відповідача.
Отже, суд першої інстанції допустив формальний підхід, не виконавши обов'язку щодо офіційного з'ясування всіх обставин справи згідно зі статтею 9 КАС України. Це призвело до ухвалення рішення на підставі неповних та недостовірних даних.
Так, як встановлено з матеріалів справи, 02.06.2025 року представником апелянта поданий адвокатський запит в інтересах гр. ОСОБА_1 щодо наявності у місті Вінниця поштової адреси: АДРЕСА_1 , було отримано відповідь Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 29.05.2025 (копія додається). У відповіді зазначено, що за даними Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також згідно з інформацією, наданою комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», відомості про наявність вказаної адреси - відсутні.
Таким чином слідує, що постанова Державної служби України з безпеки на транспорті № АВ00004526 від 31.01.2025 була надіслана ОСОБА_1 за неіснуючою поштовою адресою.
Крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, місце реєстрації власника транспортного засобу - ОСОБА_1 - не значиться за зазначеною адресою ( АДРЕСА_1 )
Колегія суддів вважає, що суд безпідставно вважав, що постанова була надіслана за правильною адресою.
Укртрансбезпека, як суб'єкт владних повноважень, мала змогу направити запит до реєстрів для підтвердження адреси особи, однак не вжила жодних заходів, обмежившись направленням на адресу, яка фактично не є місцем проживання.
Згідно з ст. 2 КАС України, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти сумлінно, ефективно і пропорційно. Тут ці принципи порушені.
Позивач був позбавлений реальної можливості оскаржити постанову Укртрансбезпеки, оскільки не був повідомлений про її винесення. Це є порушенням його права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.
Суд першої інстанції фактично допустив судове схвалення формального підходу до інформування особи, незважаючи на непоінформованість.
Згідно з ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання лише після набрання ним законної сили. У цій справі: постанову не вручено; строк на її добровільне виконання не настав; строк на оскарження не завершився.
Постанова про відкриття виконавчого провадження може виноситися лише на підставі документа, що набрав законної сили. У даному випадку доказів набрання законної сили постановою Укртрансбезпеки не надано. Тому виконавче провадження було відкрито передчасно та незаконно.
Відповідно до ст. 307 КУпАП, адміністративне стягнення має бути сплачене з дня вручення постанови, а відповідно до ст. 308 КУпАП - лише після спливу строку добровільного виконання постанова може бути передана на примусове виконання
Отже, у даній справі вручення постанови не відбулося, що підтверджується як відсутністю повідомлень про вручення, так і заявою позивача від 26.03.2025 року, в якій він вперше дізнався про її існування під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Таким чином, передача постанови на виконання 24.03.2025 року відбулася до моменту початку строку на добровільне виконання.
Враховуючи зазначене вище в сукупності колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що суд першої інстанції не оцінив, що позивач був фактично усунутий від процесу прийняття рішення щодо його відповідальності, що є істотним процесуальним порушенням і порушенням принципу справедливого суду (ст. 6 Конвенції).
Таким чином постанова від 24.03.2025 про відкриття виконавчого провадження ВП №77540592 є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, із скасуванням рішення суду.
Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь апелянта слід стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань понесені судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі - 2785,76 грн. (подання позовної заяви та апеляційної скарги).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 травня 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволити.
Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №№77540592 від 24.03.2025 року, винесену Другим відділом державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Стягнути з рахунку бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 2785,76 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст. 328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.