П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/17006/24
Перша інстанція: суддя Хом'якова В.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 18.01.2023, включно;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 18.01.2023 у сумі 637 889,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що проходив службу у Збройних Силах України та наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 26.06.2020 №124 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Далі позивач пояснює, що під час звільнення з військової служби і виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 не провела з ним повний розрахунок щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі та виплати індексації грошового забезпечення.
Як указує позивач, 30.04.2024 на виконання рішення суду ВЧ НОМЕР_1 здійснила відповідну виплату грошового забезпечення.
На думку позивача, оскільки ВЧ НОМЕР_1 не виплатила йому при звільненні належне грошове забезпечення, виникають наслідки для застосування до спірних правовідносин статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у Порядку №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ВЧ НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 29.04.2024, включно, у сумі 51913 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить до виплати, зокрема, щодо періоду затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022.
Апелянт посилається на позицію Верховного Суду, наведену у постановах від 29.01.2023 у справі №380/19103/22 та від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, згідно якої, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, в частині обмеження такої виплати шістьма місяцями, тобто після 19.07.2022, сума компенсації не підлягає зменшенню на частку заборгованості.
До того ж, на переконання апелянта, визначена судом сума не компенсує втрат понесених з вини відповідача, та в цьому випадку стаття 117 КЗпП не виконує свого призначення щодо захисту майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захисту права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
ВЧ НОМЕР_1 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність поданої апеляційної скарги, у зв'язку з чим просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зокрема, відповідач підкреслював, що звільнення позивача з військової служби відбулося законно, наказ про звільнення та виключення зі списків особового складу останнім не оскаржувався, а застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відповідач вважає безпідставним.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Збройних Силах України, зокрема, у ВЧ НОМЕР_1 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 №124 ОСОБА_1 , звільнений наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 04.06.2020 №143 за підпунктом «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 26.06.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.20).
Під час звільнення та виключення зі списків особового складу позивачу не виплачене в повному обсязі грошове забезпечення, зокрема не виплачена індексація грошового забезпечення.
З метою захисту порушеного права, позивач звернувся із заявою до ВЧ НОМЕР_1 про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, однак відповіді не отримав, у зв'язку з чим бездіяльність відповідача оскаржив у судовому порядку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 у справі №420/15366/21, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 26.06.2020, включно.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.06.2020.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
30.11.2022 на виконання рішення суду у справі №420/15366/21 ВЧ НОМЕР_1 виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 у сумі 4585,23 грн.
Не погоджуючись із застосованим ВЧ НОМЕР_1 місяцем обчислення індексу споживчих цін та, як наслідок, виплаченою сумою індексації грошового забезпечення 30.06.2023 позивач повторно звернувся до суду за захистом порушеного права.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року у сумі 81 272,78 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).
Визнано протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн. в місяць у загальній сумі 124 373,11 грн. за період з 01.03.2018 по 26.06.2020, включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2023 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2023 скасовано.
Ухвалено у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяцем обчислення індексу споживчих цін (базовим місяцем) - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку№1078.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4011,76 грн. в місяць у загальній сумі 111606, 65 грн. за період з 01.03.2018 по 26.06.2020, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44, з урахуванням виплаченої раніше суми.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
30.04.2024 на виконання судового рішення у справі №420/15692/23 ВЧ НОМЕР_1 виплатила на користь позивача індексацію грошового забезпечення у загальній сумі 188765,47 грн.
Разом з цим, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 у справі №420/15698/23, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2023 частково задоволено позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 19 невикористаних календарних діб основної щорічної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за 84 невикористаних календарних доби додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 -2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 26 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової компенсації за 19 невикористаних календарних діб основної щорічної відпустки за 2020 рік, грошової компенсації за 84 невикористаних календарних доби додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 -2020 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні за 26 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
30.04.2024 на виконання рішення суду у справі №420/15698/23 відповідач виплатив ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення та інших виплат за період з 30.01.2020 по 26.06.2020 у загальній сумі 52 067,35 грн.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність щодо несвоєчасної виплати всіх належних йому сум при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що на день звільнення позивача відповідачем не проведений з останнім розрахунок у повному обсязі, а тому відповідно до положень статті 117 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
Суд зазначив, що на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
При цьому, суд врахував, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни в статтю 117 КЗпП України, якими законодавець обмежив можливість отримання середнього заробітку шістьма місяцями.
За таких підстав суд вважав, що спірний період щодо виплати середнього заробітку у цій справі слід умовно поділити на дві частини: з 26.06.2020 (з дати звільнення) по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 30.04.2024 (по час остаточного розрахунку).
Обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд врахував численну практику суду касаційної інстанції, зокрема, щодо врахування тривалості періоду з моменту порушення права і до моменту звернення до суду за захистом порушеного права, а також принципу співмірності виплаченої суми розміру компенсації та вважав, що розрахована сума має бути зменшена та пропорційною сумою є сума у розмірі 51913 грн., в тому числі, що стосується періоду до 22.07.2022.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відтак, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульоване питання строків повного проведення розрахунку при звільненні, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів доходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, колегія суддів враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі і вище - Закон №2352-ІХ), яким внесені зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких текст цієї статті викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Суд першої інстанції, під час ухвалення рішення, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин також положень статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX, та умовно поділив період на дві частини до набрання чинності Законом № 2352-IX та після.
Водночас, колегія суддів погоджується із доводами апелянта, стосовно того, що обраховуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, що стосується періоду після 19.07.2022, суд помилково врахував практику Верховного Суду щодо його зменшення.
Відповідаючи на такий довід апелянта колегія суддів зазначає, що кожний правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
Колегія суддів зауважує, що до внесення змін до статті 117 КЗпП України щодо обмеження відповідальності роботодавця шестимісячним строком, відповідальність останнього перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не була обмеженою в часі та не залежала від простроченої заборгованості.
З огляду на непропорційність обсягу відповідальності наслідкам порушення законодавства про працю, суд касаційної інстанції висловив правову позицію щодо необхідності, за певних обставин, зменшення розміру такої суми відшкодування.
Як зазначив Верховний Суд, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд наголошував, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Однак, як правильно зазначив апелянт, така практика Верховного Суду не може бути застосована до періоду після 19.07.2022, оскільки з цього часу відбулися зміни у законодавстві згідно яких, якщо роботодавець своєчасно не розрахувався з працівником, розмір його відповідальності обмежений виплатою працівникові середнього заробітку за шість місяців.
Колегія суддів зауважує, що до 19.07.2022 року (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) спірне питання регулюється редакцією статтею 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип пропорційності, співмірності та справедливості і зменшити таку виплату.
Проте, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 19.07.2022 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
До цього періоду застосовувати практику, викладену, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15ц недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, і такий висновок колегія суддів вважає застосовним до спірних правовідносин.
За таких підстав колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про недоречність застосування такої практики Верховного Суду до періоду, що охоплюється дією статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX.
Водночас колегія суддів вважає помилковим здійснений ОСОБА_1 розрахунок суми середнього заробітку, що належить йому виплатити.
Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством.
Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 7 розділу І Порядку №260, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців.
Таким чином, необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260, що свідчить про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача у цій частині.
Повертаючись до обставин справи, колегія суддів враховує, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.06.2020 №124 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.06.2020.
Оскільки, позивач виключений із списків особового складу військової частини 26.06.2020, то для розрахунку середньоденного заробітку необхідно враховувати грошове забезпечення за квітень та травень 2020 року.
Згідно даних довідки про розмір грошового забезпечення позивача за квітень та травень 2020 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає: 564,27 грн. ((16991,61 грн. + 17428,61 грн.) / 61 (календарних днів у квітні та травні ).
Розраховуючи суму середнього заробітку ОСОБА_1 за період з 27.06.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), колегія суддів керується наступним.
За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції станом на час звільнення) виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період такої затримки, у зв'язку із чим в даному випадку період затримки з 27.06.2020 по 18.07.2022 становить 752 календарних дні.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця ( пункт 71 постанови від 26.06. 2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).
Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц де суд виснував, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статтею 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби з ВЧ НОМЕР_1 нараховане та виплачене грошове забезпечення в розмірі 277066,47 грн.
30.04.2024 на виконання судового рішення у справі №420/15692/23 ВЧ НОМЕР_1 виплатила на користь позивача індексацію грошового забезпечення за спірний період у загальній сумі 188765,47 грн.
Також 30.04.2024 на виконання рішення суду у справі №420/15698/23 ВЧ НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення та інших виплат у загальній сумі 52 067,35 грн.
Таким чином, загальна сума, що підлягала виплаті позивачу на день звільнення складала 517899,29 грн. (240832,82 (188765,47 + 52067,35)+277066,47).
Враховуючи принцип істотності частки між виплаченим розміром грошового забезпечення при звільненні та виплаченою сумою грошового забезпечення, на підставі рішення суду, відсоткове співвідношення суми грошових коштів до загальної суми виплата, що мала бути виплачена на день звільнення розраховується наступним чином: 240832,82 грн. х 100 / 517899,29 грн. = 46,5 %.
Виходячи з принципу пропорційності між виплаченою сумою та сумою заборгованості слід здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 05.02.2019 по 18.07.2022 наступним чином: 752 дні х 564,27 грн. = 424331,04 грн. х 46,5% = 197313,93 грн., що становить 46,5% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби.
Водночас, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, щодо інших критеріїв зменшення розміру відшкодування, колегія суддів також враховує: розмір простроченої заборгованості; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум в судовому порядку.
У даному випадку, на переконання колегії суддів, про порушення своїх прав у межах спірних правовідносин позивач мав дізнатись під час виключення зі списків особового складу військової частини, а саме 26.06.2020 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що сума середнього заробітку, що має бути виплачена за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2020 по 18.07.2022 у розмірі 49 328,48 грн., відповідає принципам справедливості, розумності та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
Що стосується періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 30.04.2024, яка охоплюється дією статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, колегія суддів зазначає таке.
Виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Як мовилося вище, до цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Отже, період прострочення з 19.07.2022 до остаточного розрахунку (30.04.2024) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, що становить 184 дні.
Таким чином середній заробіток ОСОБА_1 за період, що охоплюється з 19.07.2022 складає 103 825,68 грн. (564, 27 грн. х 184 дні).
З урахуванням наведених вище норм права та правових позицій Верховного Суду, викладених за наслідком розгляду справ у подібних правовідносинах, колегія суддів приходить до висновку, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплатити ОСОБА_1 за період з часу звільнення ( 26.06.2020) по час остаточного розрахунку (30.04.2024 виплата індексації на виконання рішення суду), становить 153 154,16 грн. (49 328,48 грн.+ 103 825,68 грн.).
Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні дійшов помилкового висновку, а тому колегія суддів вважає, що рішення суду слід скасувати та прийняти нове про часткове задоволення позовних вимог.
Отже, слід констатувати, що доводи апелянта лише частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому наявні підстави для часткового задоволення його апеляції.
Водночас, оскільки колегія суддів вважає помилковим розрахунок суми виплати середнього заробітку, здійснений позивачем, тому позов слід задовольнити частково шляхом зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку в сумі 153 154,16 грн.
Відповідно до приписів статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково є неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, колегія суддів вважає, що судове рішення слід скасувати та ухвалити постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року - скасувати.
Ухвалити постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 153 154,16 грн. (сто п'ятдесят три тисячі сто п'ятдесят чотири гривні 16 коп.).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко