ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" липня 2025 р. справа № 300/8889/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє представник адвокат Тобота Юлія Сергіївна, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) про визнання протиправними дії щодо незвільнення військовослужбовця із військової служби, зобов'язання видати наказ про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" .
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу у військовий частині НОМЕР_1 , за званням солдат, був призваний для проходження військової служби по мобілізації під час дії воєнного стану. Позивач звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом документів, про звільнення його з військової служби на підставі пп. “г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I або II групи. Однак, розглянувши рапорт позивача, відповідач оформивши відповідь від 26.08.2024 № 7/2370 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 протиправно відмовив у звільненні позивача з військової служби, рапорт про звільнення з військової служби та додані до нього документи разом з відповіддю по рапорту були повернуті позивачу. Зокрема, у згаданій відповіді повідомляється про відсутність у пункті «Висновок про умови та характер праці» виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААГ № 934648 від 04.07.2024 висновку про те, що ОСОБА_2 потребує постійного/стороннього догляду. При цьому, про належність або неналежність таких документів, як висновок № 3949 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та довідка ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 05.07.2024, військова частина у відповіді від 26.08.2024 р. № 7/2370 не зазначає, хоча саме такими документами і підтверджується необхідність здійснення догляду (постійного) за хворою дружиною позивача. Таким чином, медичний висновок ЛКК є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 26.11.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 09.12.2025 та міститься в матеріалах справи. Щодо заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що у переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. Так, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно. Крім того, довідка ЛКК КНП “Хмельницька обласна лікарня Хмельницької обласної ради» від 05.07.2024 не підтверджує право на звільнення на звільнення з військової служби позивача, оскільки стосовно його дружини, особи з інвалідністю, потреба у постійному догляді має підтверджуватись довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Водночас, у пунктах 12, 13 копії Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ № 934648 відсутній висновок комісії про те, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду. Водночас, надано дружині позивача рекомендацію щодо протипоказань важкої фізичної праці. З огляду на викладене, подані до рапорту на звільнення з військової служби документи не надають йому права на звільнення з військової служби. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
09.12.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач у своєму відзиві згадує довідку ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 05.07.2024, яка підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за дружиною позивача - ОСОБА_2 , 21.02.1976, як неналежний документ, ігноруючи наявність Висновку №3949. Крім того, позивачем не заперечується повноваження МСЕК робити висновки щодо необхідності здійснення постійного догляду за хворими особами. Водночас, надважливим у даній справі є з'ясування повноважень лікарсько-консультативної комісії, адже саме її висновками сформованими у вигляді Висновку № 3949 та Довідки ЛКК від 05.07.2024 позивач доводить необхідність здійснення постійного догляду за дружиною. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представником відповідача подано 16.12.2024 на адресу суду заперечення на відповідь на відзив, згідно якого зазначено, що оскільки ОСОБА_2 є особою з другою групою інвалідності, факт необхідності здійснення за нею постійного догляду має підтверджуватись не висновком лікарсько-консультативної комісії, а довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
ОСОБА_1 з 19.03.2022 проходить військову службу в Збройних Силах України в тому числі в складі Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка (а.с.17-18) та визнається сторонами.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 позивач з 07.05.2022 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.32).
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 12ААД №934648 від 24.07.2024 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена на строк: до 04.07.2027. Також наведена вище довідка містить висновок згідно якого ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця (а.с.20).
Згідно висновку ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради № 3949 від 05.07.2024 форми № 080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та довідки ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 05.07.2024 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а.с.19, 36).
24.08.2024 позивач подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. “г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний сторонній догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І або II групи (а.с.45).
У рапорті серед іншого вказано, що до нього додано: копію довідки до акту огляду МСЕК 12ААГ №934648 від 04.07.2024 року; висновок про наявність порушень організму №3949 від 05.07.2024 року; довідку ЛКК про потребу постійного догляду від 05.07.2024; виписний епікриз ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 07.05.2022; копію витягу з державного реєстру актів цивільного стану №00046234181 від 07.05.2022 року; довідку про реєстрацію проживання ОСОБА_3 від 29.07.2024 року; довідку про реєстрацію проживання ОСОБА_2 від 29.07.2024 року; копію паспорта НОМЕР_3 від 02.10.1996 року; копію паспорта НОМЕР_4 від 06.06.2022 року; копію довідки про місце проживання №1082704-2022 від 14.07.2022 року; копія картки платника податків від 08.12.2021 року; витяг з реєстру територіальної громади №2024/008992097 від 29.07.2024 року; витяг з реєстру територіальної громади №2024/009066052 від 30.07.2024.
За результатами розгляду рапорту позивача від 24.08.2024, Військова частина НОМЕР_1 листом від 26.08.2024 за №7/2370 повідомила останнього про те, що для звільнення з військової служби за означеною у рапорті підставою, військовослужбовець повинен довести обставину необхідності здійснення постійного догляду за дружиною, яка має статус інваліда ІІ групи та потребує постійного догляду. При вивченні долучених, позивачем до рапорту, документів встановлено, що у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД №934648 від 24.07.2024, складену на ОСОБА_2 особу з інвалідністю ІІ групи, відсутній висновок про потребу останньої в постійному догляді. Зазначено, що медико-соціальною експертною комісією окремо робиться висновок про необхідність постійного стороннього догляду для особи, якій встановлено інвалідність, у відповідності до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (надалі по тексту також - Положення №1317). Повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби та правомірність повернення рапорту на доопрацювання (а.с.18).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про зобов'язання звільнити його з військової служби на підставі пп. “г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
Суд зазначає, що на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено та діє.
Згідно вимог статей 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
Статтею 24 Закону №2232-ХІІ унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 коментованого Закону визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (надалі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 112 Положення №1153/2008 військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення.
Військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
У пункті 116 Положення №1153/2008 наведені випадки, за яких допускається зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.
Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.
Військовослужбовці, які зараховані в розпорядження відповідно до підпунктів 1 - 12-1 цього пункту, продовжують проходити військову службу згідно з цим Положенням, виконуючи обов'язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають.
Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання обов'язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).
Згідно з пунктом 117 Положення №1153/2008 призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12 - 16 пункту 116 цього Положення.
Пунктом 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Згідно з пунктом 241 Положення №1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Суд звертає увагу, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Зі змісту рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби слідує, що такий подано "по команді", з огляду на наявність проставлених резолюцій відповідних посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , які наділені правом вирішувати питання про скерування вказаного рапорту до вищого командування частини.
Означені обставини свідчать про безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.
Обставина подання такого рапорту в установленому порядку також не заперечується відповідачем, про що зазначено у відзиві на позовну заяву.
З огляду на зазначене правове регулювання, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Відтак, суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Так, Військова частина НОМЕР_1 листом від 26.08.2024 за №7/2370, за підписом командира військової частини, повідомила військовослужбовця про відсутність підстав для звільнення з військової служби та правомірність повернення рапорту на доопрацювання.
Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 за №735 (надалі по тексту також - Інструкція №735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.
Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції №735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.
Таким чином, розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Крім того слід звернути увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не визначено можливості повернення рапорту військовослужбовця без розгляду або на ''доопрацювання''.
При цьому, матеріали справи не містять доказів прийняття рішення [у разі задоволення відповідного наказу про виключення зі списків особового складу, у разі відмови відповідного рішення із зазначенням конкретних причин відмови та роз'яснень способу оскарження] за поданим рапортом, або доказів повідомлення позивача про причини неможливості розгляду рапорту у встановлений законодавством термін, таких відомостей ані позивачем, ані відповідачем до суду не надано.
Викладене свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду рапорту позивача, яка порушує його законні права та інтереси.
Оцінюючи доводи сторін стосовно наявності чи відсутності у позивача права на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, - у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, суд керується наступними аргументами і мотивами.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 позивач з 07.05.2022 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.32).
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серія 12ААД №934648 від 24.07.2024 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи, інвалідність встановлена на строк: до 04.07.2027. Також наведена вище довідка містить висновок згідно якого ОСОБА_2 протипоказана важка фізична праця (а.с.20).
Згідно висновку ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради № 3949 від 05.07.2024форми № 080-4/о про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та довідки ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради від 05.07.2024 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а.с.19, 36).
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2024 за №7/2370 позивача повідомлено, що для звільнення з військової служби за означеною у рапорті підставою, військовослужбовець повинен довести обставину необхідності здійснення постійного догляду за дружиною, яка має статус інваліда ІІ групи та потребує постійного догляду. При вивченні долучених, позивачем до рапорту, документів встановлено, що у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД №934648 від 24.07.2024, складену на ОСОБА_2 особу з інвалідністю ІІ групи, відсутній висновок про потребу останньої в постійному догляді. Зазначено, що медико-соціальною експертною комісією окремо робиться висновок про необхідність постійного стороннього догляду для особи, якій встановлено інвалідність, у відповідності до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (надалі по тексту також - Положення №1317). Повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби та правомірність повернення рапорту на доопрацювання (а.с.18).
Надаючи оцінку вищенаведеним доводам відповідача, суд зазначає наступне.
У досліджуваному питання в контексті, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду варто керуватися висновками, сформованими Верховним Судом в постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Так, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 за №2136, як електронний документ, який формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 за №705, термін "медичний висновок" вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337, термін "медичний висновок" визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (надалі по тексту також - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 за №1317 (надалі по тексту також - Положення №1317; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного слідує, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, слід зазначити про таке.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві", висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення №1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність "стороннього нагляду, догляду".
Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 за №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 за №1066) (надалі по тексту також Порядок №189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 за №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";
2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 за №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я" затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі".
Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о "Медична карта амбулаторного хворого №__", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 за №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 за №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання".
Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 за №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, від 11.04.2024 у справі №420/16689/23, а також у постанові від 13.06.2024 у справі №520/21316/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
За наведених обставин посилання відповідача, викладені у листі від 26.08.2024 за №7/2370 про те, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), підтверджується лише відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії, є помилковими.
Відтак, суд зазначає, що відповідач безпідставно не взяв до уваги та не аргументував причини не врахування висновку № 3949 від 05.07.2024, за яким ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи потребує постійного стороннього нагляду (а.с.17).
Таким чином, наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І або ІІ груп, які потребують постійного догляду, є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану.
Відтак, дії відповідача в частині не взяття до уваги при розгляді рапорту позивача від 27.10.2024 висновку лікарсько-консультативної комісії № 3949 від 05.07.2024 слід визнати протиправними.
Незважаючи на неврахування і ненадання відповідачем оцінки висновку лікарсько-консультативної комісії № 3949 від 05.07.2024, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що у коментованій довідці у відношенні до ОСОБА_2 рекомендовано "за станом здоров'я потребує постійного стороннього нагляду", в той час підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII спосіб здійснення допомоги визначено як "постійний догляд" за відповідною особою з інвалідністю I чи II групи.
В контексті вказаного слід відмітити, що підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII чітко не визначено пряму залежність чи пов'язаність потреби/необхідності "постійного догляду" як наслідок чи прояв у особи інвалідності I чи II групи.
Також, суд зазначає, що абз. 11 п. 3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII не визначає, яким саме документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи та який орган повинен видавати такий документ.
В той же час, приписи Положення №1317 розрізняють необхідність здійснення "постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду" для осіб з інвалідністю І групи та окремо ІІ групи.
Так, в пункту 26 Положення №1317 визначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.
I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Разом з тим, за змістом абзац 16 пункту 27 Положення №1317 підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи, поряд з іншим, є обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб (абзац 17 пункту 27 Положення №1317).
Суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 КАС України).
У позовній заяві військовослужбовець просив суд визнати протиправними дії щодо незвільнення військовослужбовця із військової служби, зобов'язати видати наказ про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Як уже зазначалось судом, кожен військовослужбовець має право, щоб його звернення було розглянуто, з огляду на відсутність доказів прийняття рішення за поданим рапортом від 24.08.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", або доказів повідомлення позивача про причини неможливості розгляду рапорту у встановлений законодавством термін, викладене свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 , яка порушує його законні права та інтереси.
В контексті вищенаведеного, суд доходить висновку, що слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Як наслідок, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення.
При цьому, судом зроблено висновок про протиправність не взяття до уваги і не надання оцінки при розгляді рапорту ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, висновку лікарсько-консультативної комісії ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради № 3949 від 05.07.2024.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що позивач на підставі пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи.
З огляду на не понесення позивачем судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів оплати сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 5 статті 139 КАС України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстави для розподілу судових витрат у справі.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не взяття до уваги і не надання оцінки висновку лікарсько-консультативної комісії ЛКК КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради № 3949 від 05.07.2024 при розгляді рапорту ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II груп.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_2 ).
Суддя Микитин Н.М.