24 червня 2025 року Справа № 640/15857/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.
за участі секретаря судового засіданняВолок А.О.
за участі:
представника відповідача Осядлої М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, співвідповідач - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
08 червня 2021 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 в особі представника Цикалевича Володимира Миколайовича звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховної Ради України, з вимогами:
- бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку, визнати протиправною;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що працювала за строковим трудовим договором на посаді помічника-консультанта народного депутата України VІІІ скликання ОСОБА_2 з 05.01.2015 по 29.08.2019. За вказаний час кількість календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки склала 139,5 календарні дні. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2020 у справі №160/23894/19 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду вирішено визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05.01.2015 по 29.08.2019; стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки в сумі 134 966,25 грн. 22.04.2021 відповідач здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 108 647,84 грн., однак не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 26.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні по день фактичного розрахунку, проте, листом від 18.05.2021 №15/26-2021/161613 відповідач відмовив. Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2021 у справі №640/15857/21 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
26.08.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовної заяви просив відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що через відсутність економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_2 та відсутність у Законі України «Про Державний бюджет на 2019 рік» відповідних призначень, Апарат верховної Ради України, який не є роботодавцем відносно позивача, не мав законних підстав для виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку, що зумовлює відсутність вини Апарату Верховної Ради України. Посилається на постанову Верховного суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20, в якій судова палата дійшла висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та навела такий розрахунок.
31.08.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що зважаючи на те, що позивач був звільнений з посади помічника - консультанта народного депутата України 29.08.2019, а грошову компенсацію за невикористану відпустку виплачено лише 22.04.2021, керуючись статтями 116,117 КЗпП, Апарат Верховної Ради України повинен понести відповідальність за затримку розрахунку при звільнені, а саме виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2018 по день фактичного розрахунку.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (далі Закон №2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825-IX матеріали адміністративної справи №640/15857/21 скеровано за належністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №640/15857/21 надійшла 19.02.2025 та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Юркову Е.О.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/15857/21 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.03.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовної заяви просив відмовити. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідно до розрахунків, наданих відділом бухгалтерського обліку, фінансів та бюджетного планування Апарату Верховної Ради України, компенсації за невикористану відпустку позивача становила 108 647,84 грн, а середній заробіток за час затримки позивачу виплат може складати близько мільйона гривень. Вважає, що виплата позивачу такої значної суми коштів може призвести до нерозумних та несправедливих наслідків для відповідача, державного органу, фінансування якого здійснюється виключно з Державного бюджету України, особливо в період обмеженого фінансування з врахуванням введення в Україні воєнного стану, коли основна частина витрат повинна бути направлена на забезпечення військовослужбовців, а не реалізацію вимог щодо зловживання трудовими правами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2025 призначено розгляд адміністративної справи №640/15857/21 за правилами загального позовного провадження, та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 залучено до участі у справі №640/15857/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії в якості співвідповідача - Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; ІК в ЄДРПОУ 37567646).
09.05.2025 до суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якій представник звертає увагу суду, що позивачем пред'явлено позов до Апарату Верховної Ради України, в той час як за даними Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у Казначействі обслуговується Управління справами Апарату Верховної Ради України (за кодом 20064120). Таким чином, Казначейство відповідно до положень Закону про гарантії та Порядку № 845 виконує рішення суду про стягнення чітко визначеної суми коштів з конкретного боржника. Водночас, способом відновлення порушеного права позивач обрала зобов'язання відповідача - Апарат Верховної Ради України вчинити певні дії, що передбачені Законом України «Про відпустки» та Кодексом законів про працю України. Отже, виконання судових рішень, які мають зобов'язальний характер, покладено на органи державної виконавчої служби.
21.05.2025 до суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що з метою забезпечення єдності судової практики просить врахувати постанову Київського апеляційного суд від 15.01.2025 року у справі №757/17927/22 та від 28.05.2024 у справі №757/8946/22-ц, у якій враховано принцип пропорційності щодо заявлених виплат.
Протокольною ухвалою суду, оголошеною у судовому засіданні 28.05.2025 із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в адміністративній справі №640/15857/21 та призначено розгляд справи по суті на 18.06.2025 о 09:40 год.
18.06.2025 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв'язку із чим, розгляд справи відкладено на 24.06.2025 о 09:50 год.
В судове засідання 24.06.2025 позивач не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник Апарату Верховної Ради України проти задоволення позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на доводи наведені у відзиві та додаткових поясненнях.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Причини неявки до суду не повідомив.
Заслухавши пояснення Апарату Верховної Ради України, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2020 у справі №640/23894/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 05 січня 2015 року по 29 серпня 2019 року.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки в сумі 134 966,25 грн. (сто тридцять чотири тисячі дев'ятсот шістдесят шість гривень двадцять п'ять копійок).
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року в частині задоволення позову про зобов'язання Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку скасовано.
Позов ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог залишено без розгляду.
В решті рішення суду залишено без змін.
22.04.2021 на виконання зазначеного рішення суду Апарат Верховної Ради України здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 108 647,84 грн.
26.04.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про сплату середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації при звільненні по день фактичного розрахунку.
Листом від 18.05.2021 №15/26-2021/161613 відповідач повідомив позивача про те, що: ….Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року частково задоволено апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року у справі №640/23894/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії. Суд апеляційної інстанції скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року в частині задоволення позову про зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін. Судове рішення добровільно виконано Апаратом Верховної Ради України 20 квітня 2021 року шляхом перерахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_1 . Інших вимог позивача до Апарату верховної Ради України суд не задовольняв. Оскільки рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2020 року у справі №640/23894/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку добровільно виконано в повному обсязі, у Апарату Верховної Ради України немає підстав для виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України «Про статус народного депутата України» (далі - Закон України №2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).
Частиною 1 статті 34 Закону України №2790-XII передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини 3 статті 34 Закону України №2790-XII, помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Відповідно до частини 6 статті 34 Закону України №2790-XII, у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Суд зазначає, що згідно з положеннями статей 21-49 Кодексу законів про праці України (далі - КЗпП України), трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06 листопада 1992 року роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з частиною 7 статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Згідно з частиною 1 статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
За правилами ч.ч. 1, 3 статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон України №504/96-ВР).
Щодо застосування норм КЗпП України та Закону України №504/96-ВР , суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України №504/96-ВР.
Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України №504/96-ВР.
Згідно із частиною 3 статті 2 Закону України №504/96-ВР, право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (частина 1 статті 24 Закону України №504/96-ВР ).
Положення частини 1 та 4 статті 24 Закону України №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 статті 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону України №504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону України №504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Окрім того, суд зазначає, що згідно з п.п. 1 та 2 п. 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки та, відповідно, середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Таким чином, видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України та, відповідно, з виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Аналіз положень Закону України №2790-XII дає підстави вважати, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України.
Суд також звертає увагу, що нормами Закону України №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом, у тому числі гарантій щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні.
Відповідно до вимог частини 1 статті 116 та частини 1 статті 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки, як було встановлено судом вище, саме на відповідача як роботодавця позивача покладений обов'язок щодо здійснення виплати останньому компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, саме Апарат Верховної Ради України є визначеною, у розумінні вимог частини 1 статті 117 КЗпП України, особою щодо здійснення виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні, у разі наявності вини відповідача щодо нездійснення виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні у строки, визначені в статті 116 цього КЗпП України.
При цьому, обставини наявності вини саме відповідача у здійсненні невчасної виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні встановлені зазначеним вище рішенням суду у справі №640/23894/19, яким підтверджується факт того, що така виплата мала бути здійснена при звільненні позивача, проте, як вбачається з матеріалів справи, з огляду на бездіяльність відповідача фактична виплата сум компенсації мала місце лише 22 квітня 2021 року, у той час коли звільнення позивача відбулось 29 серпня 2019 року.
Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача в частині необхідності застосування вимог часини 1 статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин, оскільки його роботодавцем, з вини останнього, не було здійснено виплату позивачу компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»( Порядок №100).
Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, грошове забезпечення позивача за останні два місяці роботи склало:
- червень 2019 року 39 625,00 грн. ;
- липень 2019 року 39 625,00 грн. ;
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: (39 625,00 грн. + 39 625,00 грн.) / 41 (кількість відпрацьованих днів в червні і липні 2019 року) = 1 932,93 грн.
Період затримки розрахунку з 30.08.2019 (дата наступного дня після звільнення) по 22.04.2021 (дата фактичного розрахунку) становить 601 день.
Сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 1 161 690,93 грн. (1 932,93 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 601 (кількість днів затримки).
За висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
При розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 1 161 690,93 грн, що перевищує розмір виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні 108 647,84 грн., у зв'язку з чим суд враховуючи вищенаведені критерії для зменшення розміру відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України вважає правильним зменшити розмір суми відшкодування за несвоєчасний розрахунок.
Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 108 647,84 грн. (грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки) / 1 161 690,93 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку х 100 = 9,35%.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,35% становить: 1 932,93 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 9,35% = 180,72 грн.
За розрахунком суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає: 180,72 грн. х 601 (днів затримки розрахунку) = 108 618,10 грн.
Отже, беручи до уваги зазначене, суд вважає, що для належного захисту прав позивача, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні у загальному розмірі 108 618,10 грн.
За приписами статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до приписів статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 908 грн, що документально підтверджується дублікатом квитанції №0.1.2152542952.1 від 07.06.2021.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 454 грн підлягає стягненню з Апарату Верховної Ради України за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) до Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського Михайла, буд. 5, м. Київ, 01008; ІК в ЄДРПОУ 20064120), співвідповідач - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601; ІК в ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні з 29.08.2019 по день фактичного розрахунку 22.04.2021.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при звільненні у розмірі 108 618,10 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України (вул. Грушевського Михайла, буд. 5, м. Київ, 01008; ІК в ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_1 ) понесені позивачем судові витрати в сумі 454,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 02 липня 2025 року.
Суддя Е.О. Юрков