м. Вінниця
02 липня 2025 р. Справа № 120/2115/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, а саме, щодо порушення процедури визначення ступеню придатності до військової служби, та як наслідок, просить суд визнати недійсною довідку ВЛК № 204/1374 від 20.11.2024 та зобов'язати відповідача забезпечити повторне проходження позивачем військово-лікарської комісії.
Ухвалою від 21.02.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено судом строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано додаткові докази.
У встановлений судом строк відзив на позов не надходив.
Ухвалою від 10.06.2025 витребувано у відповідача додаткові докази.
26.06.2025 від відповідача надійшли витребувані судом докази.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Як зазначає позивач, останній проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що 20.11.2024 він був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки згідно довідки ВЛК № 204/1374 від 20.11.2024 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, вищих навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (на підставі ст. 75 «б» графи ІІ Розкладу хвороб).
Позивач вважає таке рішення протиправним, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції Україні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частин першої та другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За приписами частини першої статті 4 Закону України Про оборону України від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
Згідно із частинами першою-третьою статті 17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Закон України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону № 3543-XII визначено поняття мобілізація та особливий період, відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація згідно ч. 2 ст. 4 Закону № 3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною 5 ст. 4 Закону № 3543-XII визначено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України Про оборону України, цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Крім того, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу № 2232-ХІІ від 25.03.2022 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Разом з цим, у відповідності до частини 5, 9 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно змісту частини 9 статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До видів військової служби, згідно із частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом (частина дванадцята статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами частин першої п'ятої статті 27 Закону № 2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Запас військовозобов'язаних поділяється на першу і другу категорії. До запасу першої категорії належать військовозобов'язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність. До запасу другої категорії належать військовозобов'язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби. Військовозобов'язані, зараховані до запасу другої категорії, у разі здобуття під час перебування в запасі або служби у військовому резерві військово-облікової спеціальності переводяться до запасу першої категорії.
За змістом частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Частиною 6 ст. 22 Закону № 3543-XII встановлено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону № 2232-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Згідно із пунктом 1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 10.12.2008 № 1153 (далі - Положення № 1153) цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
За підпунктом 1 пункту 252 Положення № 1153, у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду: проводиться призов на військову службу військовозобов'язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також прийом громадян на військову службу за контрактом.
Відповідно до положень пункту 253 Положення № 1153, призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України. Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу.
Про призов громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та призначення на посади командири військових частин інформують територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання (перебування) цих громадян до призову на військову службу та посадову особу, до номенклатури призначення якої належить посада, на яку призначено призваного громадянина. Про призов громадян на військову службу територіальні центри комплектування та соціальної підтримки письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких зазначені громадяни працювали, навчалися або були зареєстрованими як безробітні.
З 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні в Україні введено воєнний стан, який діє по цей час.
Пунктами 1-4 Указу Президента України № 69/2022 було оголошено та проведено загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. У разі збройної агресії проти України Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону № 3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов'язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Кожен громадянин України, вперше вступаючи на військову службу до Збройних Сил України, інших військових формувань, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народу і скріплює її власноручним підписом.
Відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки зокрема:
виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;
організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Таким чином, до обов'язків територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить виявлення призовників, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку, оповіщення призовників про їх виклик для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призову на військову службу і забезпечення здійснення контролю за їх прибуттям.
Відповідно до пункту 1.2 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України від 14.08.2008 №402 (у редакції станом на час проведення медичного огляду) військово-лікарська експертиза, зокрема, визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Відповідно до розділу II Положення № 402 (в редакції станом на час проведення медичного огляду) визначено, що:
Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП (пункту 3.1 Положення);
Повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, офтальмологом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.2 Положення № 402);
Перед оглядом військовозобов'язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту В (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту С (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов'язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.
Направлення для проведення вказаних лабораторних та інструментальних досліджень може здійснюватися лікарями із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, які залучаються для проведення медичного огляду військовозобов'язаних.
Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації (пункту 3.4 Положення № 402);
До початку проведення медичного огляду ТЦК та СП отримує дані від органів соціального забезпечення щодо осіб з інвалідністю.
Військовозобов'язаний під час проведення медичного огляду зобов'язаний надати членам ВЛК ТЦК та СП медичну карту амбулаторного хворого за формою № 025/о, затвердженою наказом МОЗ України від 14.02.2012 №110 Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974 (далі - форма № 025/о), виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ.
Зазначені документи, а на офіцерів і прапорщиків (мічманів) запасу також особові справи ТЦК та СП до початку огляду подає для вивчення у ВЛК (пп. 3.5 Положення № 402).
Так, позивач у позовній заяві посилається на неналежне проведення медичного обстеження під час проходження військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби.
Спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок незгоди позивача з постановою військово-лікарської комісії, яка оформлена довідкою № 204/1374 від 20.11.2024.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зазначив: "…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі".
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, який підлягає застосуванню в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Таким чином, суд позбавлений можливості надавати оцінку діям конкретних лікарів-членів ВЛК, в тому числі при визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб.
Матеріалами справи підтверджується, що відносно позивача було проведено медичний огляд та за довідкою ВЛК встановлено, що позивача визнано придатним до військової служби у в /ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, вищих навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Відповідно до картки обстеження та медичного огляду позивач оглянутий відповідними спеціалістами, відображено відповідні діагнози позивача.
Суд зазначає, що картка обстеження та медичного огляду містить відомості про обстеження позивача терапевтом, хірургом, невропатологом, окулістом (офтальмологом), оториноларингологом (ЛОР), тобто лікарями огляд яких є обов'язковим.
Крім того, позивачу проведено дослідження: рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, загальні аналізи крові та сечі, ЕКГ-дослідження.
Разом з цим, суд вважає за потрібне зазначити, що у разі наявності сумніву щодо правильності висновку даної комісії щодо придатності до військової служби, позивач мав право звернутись до ВЛК регіону щодо перегляду рішення ВЛК, яка наділена таким правом.
Зокрема, приписами абз.4 п.2.4.5 розділу І Положення №402 визначено, що ВЛК регіону має право: приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК.
Суд звертає увагу на те, що позивач своїм правом на звернення до ВЛК регіону щодо перегляду рішення ВЛК військової частини не скористався.
Суд зазначає, що надання оцінки стану здоров'я позивача та його діагнозам, що визначають ступінь придатності до військової служби, не входить до повноважень суду при вирішенні адміністративної справи.
При цьому посилання позивача на те, що рішення ВЛК необґрунтоване та протиправне, оскільки не відображає його реальний стан здоров'я, а також те, що склад Комісії був неповним не підтверджено належними доказами, а тому, вважається необґрунтованим.
Більше того, як слідує з акта дослідження стану здоров'я від 19.11.2024 та висновку ВЛК від 20.11.2024 відповідним працівниками зафіксовано скарги позивача на стан здоров'я, що і відображено у цьому акті і висновку.
В контексті доводів позову про наявні у позивача окремі захворювання, то суд звертає увагу на Правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 12.06.2020 по справі № 810/5009/18, за яким надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступень придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.
Матеріалами справи підтверджується, що в картці обстеження та медичного огляду, яка надана відповідачем, зазначено, що позивачем інформація щодо стану його здоров'я надана в повному обсязі, позивач попереджений про надання неповної та недостовірної інформації, про що міститься відповідний підпис позивача в графі 11 (зворотн.стор).
Доказів пред'явлення відповідачу інших медичних документів, які підтверджують наявність підстав для визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, складених до проведення медичного огляду у ВЛК, позивачем також не надано.
З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин, порушень процедури проведення медичного огляду ВЛК з метою визначення ступеню придатності до військової служби в межах спірних відносин не встановлено, а позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення ВЛК.
Всі доводи позивача, зазначені в позовній заяві, по суті зводяться до незгоди зі встановленим діагнозом.
Суд звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази того, що на момент виникнення спірних правовідносин, позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров'я. При цьому, якщо позивач не може проходити військову службу за станом здоров'я, то він має право у встановленому порядку ініціювати питання про звільнення з військової служби на підставі відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби. Також, доказів звернення до Комісії зі скаргами на висновок або стан здоров'я не надав.
За наведених вище обставин суд не знаходить підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та скасування постанови ВЛК, оформленою довідкою № 204/1374 від 20.11.2024 про визнання придатним до військової служби ОСОБА_1 , та як наслідок зобов'язання відповідача провести повторне медичне обстеження, у зв'язку з чим, вимоги даного позову задоволенню не підлягають.
Разом з цим суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися до командування військової частини з питання повторного направлення на медичний огляд у зв'язку зі змінами у стані здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, в задоволенні якого необхідно відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України у зв'язку з відмовою в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Військово лікарська комісія ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом
Суддя:
Секретар: