Номер провадження: 11-кп/819/342/25 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Справа № 766/2125/23 Доповідач ОСОБА_2
01.07.2025 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 06.05.2025, якою щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсона, громадянина України, що зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 04.07.2025 включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022230000000524 від 28.12.2022, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.05.2025 задоволено клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 до 04.07.2025 включно.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 06.05.2025 скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
У випадку залишення ухвали в силі, просить визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання ним обов'язків.
В обґрунтування своїх доводів указує, що він вже понад два роки перебуває під вартою. За цей час прокурором не надано жодного доказу про існування хоча б одного із ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України. Всі клопотання прокурора мають ідентичний змість та ґрунтуються на припущеннях. Судом не надано належну оцінку щодо відсутності ризиків. Ризик переховування від суду спростовується його належною процесуальною поведінкою. Він самостійно з'явився до суду під час обрання запобіжного заходу, за власною ініціативою здав паспорти для виїзду за кордон, не зловживав своїми правами та самостійно ініціював отримання доказів невинуватості.
Також він має міцні соціальні зв'язки, а саме матір похилого віку, яка проживає за місцем його реєстрації та проживання, яка потребує постійного догляду. Крім того, за період перебування його під вартою, у нього народився син, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, є формальним посиланням сторони обвинувачення. Натомість в порушення ч.3 ст.62 Конституції України суд врахував таке припущення прокурора як доведений факт.
Зазначає, що встановлені в ході судового розгляду обставини, зокрема за результатами допиту свідків сторони обвинувачення, не підтверджують факт вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення.
Крім того, за час перебування під вартою у нього загострились хронічні хвороби, які без належного медичного супроводу можуть становити загрозу для його здоров'я та життя.
Вказує, що суд першої інстанції не дотримався верховенства права та практики ЄСПЛ при вирішенні питання за вищевказаним клопотанням прокурора.
Учасники судового провадження належними чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду відповідних заяв. Обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував проти проведення судового засідання за відсутності захисника.
Заслухавши суддю-доповідача, позицію обвинуваченого ОСОБА_7 на підтримання своїх апеляційних вимог, думку прокурора, який заперечував проти їх задоволення, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Положеннями ст.331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 не завершений, а отже, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
У клопотанні про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 прокурор зазначає, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливості у обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, на сьогодні не зменшились і продовжують існувати, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень, та неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Ухвалюючи рішення про продовження строку тримання під вартою
щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , суд виходив з того, що він обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років з конфіскацією майна.
Ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, що виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, не зменшились.
При цьому колегія суддів зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст.177 КПК України.
Оцінюючи наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, суд врахував реальну наявність ризиків, а також суспільну небезпечність інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Ці обставини встановлені ухвалою суду при обранні заходів забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , однак дані ризики на цей час не припинили існувати та не зменшились.
Продовження існування вказаних ризиків, виключає підстави для скасування чи зміни обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який, оскільки будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Крім цього, колегія суддів враховує те, що сам по собі факт наявності міцних соціальних зв'язків у обвинуваченого ОСОБА_7 , на що посилається апелянт, не зменшують встановлені судом ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Ці ж обставини існували і на момент скоєння кримінального правопорушення, проте жодним чином не виступили стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого ОСОБА_7 .
А тому твердження обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не ґрунтуються на матеріалах провадження та висновків суду першої інстанції не спростовують.
На переконання колегії суддів, зазначені обставини свідчать про необхідність продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 та неможливість застосування до нього іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Саме продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів суспільства. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
В межах вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряються докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, не надається оцінка доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи у суді першої інстанції та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті. Тому доводи обвинуваченого з цього приводу є неприйнятними.
Відповідно до оскаржуваної ухвали суду, в ній зазначені ризики, які існують на час розгляду відповідного клопотання прокурора, які не зменшилися та не припинили існувати.
Відповідно до положень ч.3 ст.199 КПК України, вирішуючи вказане клопотання, суд першої інстанції врахував обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема, можливість у обвинуваченого ОСОБА_7 переховуватися від суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, а також з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків.
При цьому суд врахував правовий режим військового стану не як ризик, а як обставину, яка вказує на наявність актуальних ризиків, заявлених прокурором.
Крім того, суд врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, спрямованого проти національної безпеки України, а тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 з метою забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також при вирішенні питання суд першої інстанції взяв до уваги обставини, які передбачені ст.178 КПК України, в їх сукупності, а саме: тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду.
При цьому судом враховано вік та стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості його утримання під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його стан здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Що ж до доводів апеляційної скарги обвинуваченого про незадовільний стан здоров'я, то вказана обставина не є визначальною для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, відповідно до п. 2 глави 2 розділу X Наказу Міністерства юстиції «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України» від 14.06.2019р. №1769/5, надання ув'язненим і засудженим медичної допомоги, у тому числі екстреної медичної допомоги, що не може бути надана у медичній частині, здійснюється відповідно до ст.11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», ст.8, 107, 116 КВК, Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 10 лютого 2012р. №239/5/104, Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15 серпня 2014р. №1348/5/572.
Відповідно до п.3 глави 2 розділу X зазначеного Наказу, у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Надання медичної допомоги, особам взятим під варту здійснюється відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 10 лютого 2012р. №239/5/104, відповідно до якого, у разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного перелік та керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Отже, лікування обвинуваченого у разі наявності у нього захворювань можливе в умовах слідчого ізолятора та не може слугувати підставою неможливості застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що посилання обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі на те, що існує передбачена законом можливість для визначення йому розміру застави, не ґрунтуються на законі, оскільки ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема статтями 109-114-2 Кримінального кодексу України.
Відповідно до приписів ч.3, 4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не при продовженні строку його застосування.
При цьому обвинуваченим не зазначено, які саме обставини, відомості про його особу давали суду підстави застосувати щодо нього запобіжний захід у виді застави на стадії вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою не як альтернативного запобіжного заходу, а як більш м'якого запобіжного заходу, як то випливає із апеляційних вимог обвинуваченого, враховуючи положення ч.6 ст.176 та ч.3,4 ст.183 КПК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належного виконання обвинуваченим ОСОБА_7 процесуальних обов'язків та не зможе запобігти вказаним ризикам.
Під час вивчення матеріалів провадження будь-яких фактів порушення конституційних прав обвинуваченого ОСОБА_7 на свободу та особисту недоторканість, колегією суддів не встановлено.
А тому доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора є неспроможними та висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , апеляційний суд не знаходить.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 06.05.2025 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 до 04.07.2025 включно - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4