26 червня 2025 року м.Суми
Справа №582/1011/23
Номер провадження 22-ц/816/400/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
сторони:
позивач - Міністерство юстиції України,
відповідачі - ОСОБА_1 , Комуністична партія України,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рішки Діни Сергіївни
на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2024 року, у складі судді Жмурченка В.Д., ухвалене у смт.Недригайлів, повне рішення складено 03 червня 2024 року,
13 вересня 2023 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Комуністичної партії України, в якому просить визнати недійсним договір дарування 18/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60094759235, укладений 11.09.2014 р. між Комуністичною партією України та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Т. Ю. та зареєстрований за № 1781, а також скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме 18/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60094759235.
Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2024 року позов Міністерства юстиції України задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 18/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60094759235, укладений 11 вересня 2014 року між Комуністичною партією України та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Т. Ю. та зареєстрований за № 1781.
Скасовано державну реєстрацію прав ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме 18/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60094759235.
Стягнуто з Комуністичної партії України на користь Міністерства юстиції України судові витрати в розмірі 3355 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Міністерства юстиції України судові витрати в розмірі 3355 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Рішка Д.С., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про фіктивність правочину. Міністерство юстиції України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тому є неналежним позивачем. Крім того, суд не надав належної оцінки пропуску строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство юстиції України з доводами апеляційної скарги не погодилось, вважає рішення законним, обгрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Рішки Д.С., представника Міністерство юстиції України - Голуб В.В., перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Однак, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11.07.2014 року Окружним адміністративним судом м. Києва відкрито провадження в справі № 826/9751/14, за позовом Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України про заборону діяльності політичної партії, у зв'язку з порушенням ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» (чинної на час звернення з відповідним позовом).
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі № 826/9751/14 задоволено вказаний позов. Заборонено діяльність Комуністичної партії України. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
07.11.2022 року Міністерством юстиції України видано наказ від № 4964/5 «Про затвердження переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (код ЄДРПОУ 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави».
За наслідками опрацювання відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України встановлено, що після відкриття провадження в адміністративній справі про заборону діяльності Комуністичної партії України, останньою безоплатно відчужено 18/100 частки нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 60094759235 на підставі договору дарування від 11.09.2014 року, укладеного між Комуністичною партією України та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Т. Ю. та зареєстрований за № 1781.
Пунктом 2 договору передбачено, що документом, що підтверджує право власності дарувальника на відчужуване майно є договір купівлі-продажу 18/100 часток нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області 04.06.2013 за реєстровим № 537.
Відповідно до п. 4 договору, сторони оцінюють цей дар у сумі 52627 грн. 00 коп.
Представник дарувальника стверджує, що відчужуване нерухоме майно не є внеском до статутного капіталу юридичної особи, нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, не заставлене, в спорі, під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб щодо нього відсутні (п.7 договору).
Згідно з п. 10 договору, право власності на нерухоме майно, яке дарується, виникає у обдаровуваного з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору.
У відповідності до п. 12 на момент укладення договору представник дарувальника та обдарований перебувають у стані, коли повністю розуміють значення своїх дій. Укладення договору не є наслідком помилки, обману, насильства, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.
Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смірновою Т. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 1781.
Право власності ОСОБА_1 на 18/100 часток нежитлового приміщення загальною площею 496,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.09.2014 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстра речових прав на нерухоме майно.
12.06.2015 року між Недригайлівською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу 18/100 часток земельної ділянки для обслуговування будівель торгівлі (спірного об'єкту), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Недригайлівського районного нотаріального округу Сумської області Юрченко А.М., зареєстровано в реєстрі за № 742.
04.09.2019 року між ОСОБА_1 та Липоводолинським районним міжгосподарським виробничо-експлуатаційним підприємством по енергетиці і електрифікації «Райагропроменерго» укладено Договір № 54 на експлуатаційне, технічне обслуговування електрообладнання і електромережі офісного приміщення по АДРЕСА_1 .
Також між ОСОБА_1 та ПАТ «Сумиобленерго» укладено наступні договори: № 1001 від 09.09.2019 року про виконання робіт/надання послуг (підключення електроустановок); № ДПрС-1-110-1436 від 11.11.2019 року про стандартне приєднання до електричних мереж системи розподілу; № 131535 від 27.11.2019 року про надання послуг з розподілу електричної енергії. В подальшому ОСОБА_1 здійснювалася оплата за спожиту електричну енергію, що підтверджується відповідними копіями квитанцій.
Окрім того, між ОСОБА_1 та СТОВ «Дружба-Нова» було укладено договори оренди спірного приміщення, а саме: договір оренди № 20/21-3552 від 01.01.2021 р.; договір оренди № 21/22-3510 від 01.01.2022 р.; та договір оренди № 22/23-3282 від 01.01.2023 р.
Судом установлено, що укладання договору дарування відбувалося після відкриття провадження у справі № 826/9751/14. Набувачем за спірним договором став ОСОБА_1 , який на той час був представником Сумської обласної партійної організації Комуністичної партії України, що свідчить про пов'язаність осіб правочину та спільну реалізацію ними волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки діючи недобросовісно та зловживаючи правами, мали спільний умисел на використання правочину з укладання договору дарування виключно з метою уникнення звернення стягнення на майно другого відповідача внаслідок заборони діяльності його партії за рішенням суду.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що договір дарування 18/100 часток нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, тому є фіктивним і підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація прав ОСОБА_1 на нерухоме майно - скасуванню.
Проте, з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду повністю погодитись не може, виходячи з наступного.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Згідно з положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 216 ЦК України визначає правові наслідки недійсності правочину. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (частина п'ята ст. 216 ЦК України).
Отже, якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Термін «публічний порядок» необхідно розуміти як оціночний критерій, елементи якого закріплені в публічно-правових нормативних актах держави, що визначають основи державного ладу, політичної системи та економічної безпеки держави. Тому правовий захист не надається жодним правам чи інтересам, які могли б виникнути з дії, що порушує публічний порядок.
У постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 зроблено висновок про те, що статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Суд також зазначив, що, виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. Водночас категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене, Верховний Суд України виснував, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави. Отже, положеннями ст. 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Питання застосування статті 228 ЦК України досліджувалося і Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, у якій зазначено, що необхідно враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.
Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що у правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства та не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.
Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них. Кожен член суспільства як колективний носій цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.
До таких цінностей безумовно належать суверенітет, територіальна цілісність і конституційний лад держави, безпека життя і здоров'я населення, основоположні права і свободи людини.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на особливість правовідносин, в яких беруть участь політичні партії.
Загальні засади утворення і діяльності політичних партій визначені Конституцією України.
Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах (ч.ч. 1,2 ст. 36 Конституції України).
Статтею 37 Конституції України встановлено, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 зазначив, що політичні партії забезпечують участь громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про політичні партії в Україні» (тут і далі, якщо окремо не зазначено інше, - в редакції на дату укладення спірного договору) політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.
Основний статус політичної партії - публічно-правовий. Політична партія є важливим інститутом представницької демократії, за допомогою якого громадяни беруть участь в політичному житті суспільства та управлінні державою. Політичні партії беруть участь у виборах та формуванні влади, сприяють вираженню політичної волі громадян.
За змістом пункту 11 ст. 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій віднесено до найважливіших суспільних відносин, які визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України зазначає, що політичні партії забезпечують участь усіх громадян України у політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю. Можливість належного функціонування політичних партій у суспільстві є однією із загальних засад конституційного ладу держави, складовою якого є суспільний лад.
Отже, діяльність політичних партій спрямована на реалізацію публічного інтересу, зокрема вплив на формування державної політики та управління, та безумовно пов'язана з основними політичними процесами у державі, невід'ємною частиною яких є збереження та розвиток української державності в умовах незалежності з урахуванням закріплених у Конституції України принципів, порушення яких у діяльності політичних партій в силу приписів статті 37 Конституції України не допускається.
Діяльність політичних партій підлягає державному контролю. Право політичних партій набувати, володіти та розпоряджатися майном піддається законодавчим обмеженням, що зважаючи на значимість політичних партій в політичному житті суспільства повинно слугувати додатковою гарантією їх законної діяльності.
Враховуючи те, що основною метою діяльності політичних партій є сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян, участь у виборах та інших політичних заходах, здійснення володіння, користування та розпоряджання майном політичних партій повинно здійснюватися для досягнення зазначеної мети.
Згідно з частиною 4 статті 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Закон наділяє політичну партію статусом юридичної особи для виконання політичною партією передусім публічно-правових функцій, спрямованих на досягнення мети створення політичної партії.
Тобто будучи суб'єктом публічно-правових відносин, у приватноправових відносинах політична партія бере участь виключно у тій мірі, яка необхідна для забезпечення її існування та діяльності як суб'єкта публічно-правових відносин.
Правосуб'єктність політичної партії як юридичної особи є спеціальною, вона підпорядкована меті участі такої організації у публічних відносинах, пов'язаних зі здобуттям публічної влади, та інших суспільно важливих для держави відносинах.
Статтею 14 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначено, що держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно для здійснення своїх статутних завдань. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завдань мають право на власне рухоме і нерухоме майно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України.
Використання належного політичній партії майна (коштів) не з метою реалізації її статутних завдань суперечить приписам статті 14 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що відчуження майна політичної партії повинно відповідати публічним цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність.
З наведених приписів нормативних актів слідує, що законодавство встановлює обмеження та заборони щодо розпорядження майном політичних партій. Майно, що належить політичній партії, повинно використовуватися з метою реалізації статутних завдань політичної партії, таке майно може передаватися на благодійні цілі лише у разі припинення діяльності політичної партії шляхом реорганізації чи саморозпуску.
Законодавство виключає можливість розподілу майна, що належить політичній партії як неприбутковій організації, між її засновниками або учасниками (членами). Учасники політичних партій не мають майнових прав на майно політичної партії, навпаки, вони вносять обов'язкові членські внески на створення та діяльність партії. Майно політичної партії не може переходити її членам, у тому числі і у разі припинення діяльності політичної партії.
Судом встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 , на момент укладення спірного договору дарування, був представником Сумської обласної партійної організації Комуністичної партії України. Сторони спірного договору були обізнаними, що такий договір не буде виконаний, що він має інші цілі ніж передбачені договором, тобто між відповідачами умисно укладений фіктивний правочин.
Передача КПУ спірного нерухомого майна в дар ОСОБА_1 , тобто пов'язаній з дарувальником особі, свідчить про недобросовісну поведінку сторін спірного правочину. Укладення спірного договору дарування спрямоване на збереження контролю над майном політичної партії пов'язаною особою, яка входить до складу політичної партії.
Для належної правової кваліфікації спірного договору дарування важливою є оцінка обставин, за яких такий договір було укладено, а саме після початку провадження у справі № 826/9751/14 про заборону діяльності КПУ.
Суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що розпорядження майном КПУ не для здійснення статутної діяльності та всупереч закону обумовлено й загрозою заборони КПУ, яка існувала на момент вчинення спірного договору.
Правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі, виникли у зв'язку із подіями Революції гідності та подальшою забороною в Україні антиукраїнських політичних партій, діяльність яких створювала загрозу державній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України, а також правам і свободам людей.
Суспільно-політичний контекст діяльності КПУ в зазначений період розвитку української державності був предметом дослідження Окружного адміністративного суду міста Києва, який 11.07.2014 р. відкрив провадження у справі № 826/9751/14 за позовом Мін'юсту, Державної реєстраційної служби України до КПУ. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позивачі у вказаній справі просили заборонити діяльність КПУ та передати майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.
Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 року у справі № 826/9751/14 вказаний позов задоволено. Мотивуючи це рішення, суд зазначив, що з огляду на ситуацію, яка склалася в Україні, а саме: анексію Автономної Республіки Крим російською федерацією, сепаратистські дії бойовиків на сході України, незаконне проголошення Донецької та Луганської народних республік, антиконституційна діяльність КПУ в особі не лише її керівників (лідерів), а і рядових членів, є загрозою безпеки держави, суверенітету і територіальної цілісності, сприяє незаконному захопленню державної влади.
Адміністративний суд констатував, що в діях КПУ та її учасників (очільників) простежується виправдування окупаційних дій російської федерації українськими політиками у медійному просторі, що є неприпустимим та свідчить про діяльність, яка заборонена згідно зі статтею 5 Закону України «Про політичні партії в Україні» як така, що спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Ураховуючи пряму військову агресію з боку російської федерації, зважаючи на антиукраїнську політичну та організаційну діяльність, пропаганду війни, реальні загрози порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, а також дії, спрямовані на незаконне захоплення державної влади, демонстрацію проявів колабораціонізму, насильства, поширення відомостей про виправдування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, діяльність КПУ, за висновком суду у справі № 826/9751/14, має бути заборонена.
Отже, суд в межах справи № 826/9751/14 встановив обставини, які свідчать про те, що діяльність КПУ становить реальну загрозу конституційному ладу та основним правам і свободам громадян України, а також спрямована на завдання шкоди державній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України.
Повертаючись до оцінки обставин, які свідчать про порушення публічного порядку, колегія суддів зазначає, що публічним порядком є публічно-правові відносини, які мають імперативний характер та визначають основи суспільного ладу держави.
Складовою публічного порядку, зокрема, є правовідносини, пов'язані з належним функціонуванням політичної системи, включно з використанням політичними партіями майна на цілі, пов'язані з законною діяльністю політичних партій.
Як уже зазначалося, держава гарантує політичним партіям право на кошти та інше майно винятково для здійснення правомірної діяльності, спрямованої на реалізацію мети діяльності політичної партії, визначеної ст. 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». Це означає, що розпорядження майном повинно відповідати цілям партії, тобто фінансувати її політичну, організаційну чи соціальну діяльність, яка у свою чергу не повинна суперечити приписам статті 37 Конституції України.
Спірний договір дарування укладений 11.09.2014 року, тобто вже після відкриття провадження у справі № 826/9751/14 та після настання обставин (здійснення політичною партією забороненої діяльності), які стали підставою для порушення питання про заборону КПУ.
Укладаючи спірний договір, КПУ знала про звернення Мін'юсту з позовом про заборону діяльності КПУ та усвідомлювала наслідки можливого задоволення адміністративного позову (втрата контролю над майном та іншими активами партії). Внаслідок вчинення правочину відбулося відчуження майна, призначеного для здійснення статутної діяльності політичної партії, всупереч закону, з умислом на укладення правочину з протиправною метою.
Виходячи з обставин справи, сторони спірного договору дарування усвідомлювали протиправність вчинення такого правочину і суперечність його мети публічному порядку (публічно-правовим відносинам, які визначають основи суспільного ладу держави) та свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Слід дійти висновку, що укладаючи спірний договір дарування КПУ діяла всупереч вимогам статті 14, частини другої статті 23 Закону України «Про політичні партії в Україні». Як діяльність політичної партії, яка завдає шкоди державній безпеці, так і розпорядження майном політичної партії не у спосіб і не для мети, визначеної законом, є порушенням публічного порядку.
Нікчемний правочин є недійсним уже в момент свого вчинення (ab initio) і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто ні для кого не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Подібний висновок міститься й у пункті 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 р. у справі № 910/10784/16, у якому зазначено, що правочин є нікчемним з моменту його вчинення незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним і бажання сторін; бажання сторін про визнання його дійсним до уваги не беруться, оскільки такий правочин суперечить нормам закону.
З урахуванням викладеного, спірний договір є нікчемним на підставі приписів частин першої, другої статті 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок і у суду першої інстанції не було підстав для визнання його недійсним.
Вимога позову про визнання нікчемного спірного договору недійсним задоволенню не підлягає саме з підстав її невідповідності критеріям ефективності та належності способів захисту порушеного права.
Водночас відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Тобто для ефективного захисту інтересу держави у цій справі необхідно повернути спірне нерухоме майно у власність КПУ, тим самим застосувавши наслідки недійсності нікчемного договору.
Заявляючи вимогу про скасування державної реєстрації прав ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно, Мін'юст має на меті повернути таке майно КПУ.
У цій справі позивач обґрунтовує позовні вимоги інтересом держави щодо повернення спірного нерухомого майна (раніше відчуженого на користь ОСОБА_1 за безвідплатним договором) у власність КПУ задля забезпечення реалізації процедури передачі такого майна державі.
Доводи апеляційної скарги про те, що Міністерство юстиції України є неналежним позивачем у спірних правовідносинах є безпідставними.
Для визначення початку перебігу позовної давності за вимогою про застосування наслідків нікчемного правочину, яка пред'явлена заінтересованою особою (не стороною нікчемного правочину), належить застосовувати ч.1 статті 261 ЦК України. Початок перебігу позовної давності в такому випадку починається з наступного дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (див. близькі за змістом висновки у постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 638/16768/19, від 29.11.2022 у справі № 910/4905/20, від 22.01.2025 у справі № 753/6230/22).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк на звернення до суду. Мін'юст після набрання рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 законної сили (27.07.2022 р.), діючи в інтересах держави у межах своїх повноважень на виконання обов'язку щодо розшуку майна політичної партії, здійснив відповідний моніторинг і у зв'язку з цим міг дізнатись про вчинення спірного договору щодо передачі спірного нерухомого майна.
Оскільки держава в особі Мін'юсту звернулася з цим позовом до суду 13.09.2023 року, тобто через рік після того, як у позивача виникли підстави та об'єктивна можливість виявлення майна, коштів та інших активів забороненої політичної партії, а відповідач не довів, що держава могла дізнатися про порушення своїх прав раніше, то суд дійшов правильного висновку про те, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений.
За таких обставин, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог Міністерства юстиції України про визнання недійсним договору дарування 18/100 частин нежитлового приміщення із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині вирішення заявлених вимог рішення суду слід залишити без змін як законне і обґрунтоване.
Право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 було зареєстровано на підставі нікчемного паравочину, тому така реєстрація права підлягає скасуванню і як наслідок останнього майно повертається у власність Комуністичної партії України, що дасть можливість позивачу на виконання рішення адміністративного суду передати дане майно у власність держави.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно змінити. Враховуючи, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ї групи, необхідно стягнути з Комуністичної партії України на користь Міністерства юстиції України 1677 грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, компенсувати Міністерству юстиції України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1677 грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. За апеляційний розгляд справи необхідно стягнути з Міністерства юстиції України на користь держави судовий збір в розмірі 4026 грн.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч.1 ст. 374, п. п. 1- 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рішки Діни Сергіївни задовольнити частково.
Рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 22 травня 2024 року в частині вирішення вимог Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , Комуністичної партії України про визнання недійсним договору дарування 18/100 частин нежитлового приміщення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні даних вимог.
В іншій частині вирішення заявлених вимог рішення суду залишити без змін.
Рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Комуністичної партії України на користь Міністерства юстиції України 1677 грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Компенсувати Міністерству юстиції України за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1677 грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь держави судовий збір за апеляційний розгляд справи в розмірі 4026 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне судове рішення складено 01 липня 2025 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина