Номер провадження: 22-ц/813/2068/25
Справа № 522/702/24
Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
розглянув клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів по справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» про стягнення пені та моральної шкоди за несвоєчасне виконання зобов'язання, -
16 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Кредитної спілки «Перше кредитне товариство» (-далі КС «ПКТ») про стягнення пені у розмірі 14 367,18 грн та моральної шкоди у розмірі 977 531 грн за несвоєчасне виконання зобов'язання за договорами №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 та №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що між сторонами було укладено два договори про залучення внеску, які відповідачем виконані не були, кошти разом з процентами позивачу не повернуті. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28.04.2012 у справі №1522/6783/12 встановлено порушення відповідачем умов договору №ЛВ-01/0120/09/1551 від 21.09.2009 та договору №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 та не повернення відповідачем внесків та нарахованих процентів на внески. Відповідачем досі не виконано рішення суду, грошові кошти позивачу не повернуто. Заборгованість по депозитних договорах становить 9 507,57 грн. Пеню позивач нараховує у розмірі 9 507,57 х на 50% (подвійна облікова ставка НБУ), тому пеня за січень 2023 року становить 147 367,18 грн. Моральну шкоду обґрунтовує неможливістю користуватися власними коштами, адже на разі позивачу 64 роки, він особа з інвалідністю 2 групи, потребує стороннього догляду та проживає на 77 грн в день, рахує копійки, щоб вистачало на ліки, продукти до наступної пенсії. Неможливість користування грошовими коштами спричинила погіршення стану здоров'я.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Разом із апеляційною скарго, ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, в якому просив витребувати від КС «ПКТ» підтвердження про виконання ОСОБА_1 грошового зобов'язання згідно договорів: №ЛВ-1/0120/09/1551 від 21.09.2009 та №ЛВ-20/0041/08/986 від 19.09.2008 про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок, а також докази про виконання рішення суду від 28.04.2012 у справі №1522/6783/12.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Отже, заявляючи клопотання про витребування доказів учасник справи повинен зазначити причини, з яких він не може одержати цей доказ самостійно, до такого клопотання долучаються докази (відомості), які підтверджують неможливість одержання таких доказів самостійно. При цьому, необхідним у даному випадку є належне обґрунтування того, які саме обставини можуть бути підтверджені витребуваними доказами, а також їх значення для правильного розгляду та вирішення справи.
Однак, позивачем не надано жодних доказів та не наведено належного обґрунтування неможливості самостійно одержати витребувані матеріали, зокрема не наведено чому позивач не може надати такі докази самостійно. Більше того, позивачем не зазначено у якій формі має бути надано «підтвердження про виконання ним грошового зобов'язання за договорами».
Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є стороною виконавчого провадження у якому відповідач є боржником, що прямо наведено ОСОБА_1 у позовній заяві, а тому, в силу наведених вище положень ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», позивач вправі отримувати наведені ним у клопотанні докази самостійно.
В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про витребування доказів.
Крім того, для вирішення справи по суті у матеріалах справи міститься достатньо доказів, які дають можливість та дозволяють суду встановити обставини та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Частиною 2 ст. 381 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвали, в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 81-84, 381 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів- відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда