02.07.25
22-ц/812/1202/25
Провадження № 22-ц/812/1202/25
іменем України
30 червня 2025 року м. Миколаїв
справа № 487/3095/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Шаманської Н.О., Лівінського І.В.,
із секретарем - Біляєвою В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Капінусом Андрієм Анатолійовичем,
на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва, постановлену 14 травня 2025 року суддею Кузьменком В.В., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту ухвали не зазначена), у цивільній справі за заявою
ОСОБА_1
заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головне управління державної податкової служби у Миколаївській,
про встановлення факту родинних відносин,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У травні 2025 року заявник ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Капінуса А.А звернувся до суду з указаною вище заявою.
Заявник зазначав, що його бабуся - ОСОБА_2 25.06.2020 року склала заповіт, яким усе майно, що належить їй та буде належати на час смерті в рівних частках заповідала йому та його рідній тітці ОСОБА_3 . Після складання заповіту нотаріус повідомила, що в майбутньому для оформлення спадщини потрібно буле надати документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 є рідною бабусею ОСОБА_1 . У разі ненадання таких документів заявнику необхідно буде сплатити податок в розмірі 5% від вартості успадкованого майна. На даний час ОСОБА_2 жива.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14.05.2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження у справі.
Рішення суду мотивовано тим, що у поданій до суду заяві ОСОБА_1 фактично просить встановити факт з метою забезпечення у майбутньому належної реалізації його цивільних прав та обов'язків в сфері спадкування. Отже така його вимога є передчасною.
Також суд зазначав, що підтвердження факту родинних відносин між живими людьми не входить до компетенції суду.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник заявника адвокат Капінус А.А., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновку суду про те, щодо підтвердження факту родинних відносин між живими людьми не входить до його компетенції. Статтею 315 ЦПК України чітко встановлено, що до компетенції суду віднесено встановлення факту родинних відносин між фізичними особами. При цьому, чинне законодавство не містить будь-яких обмежень щодо того, чи є такі особи живими.
Твердження суду про те, що звернення є передчасним тому, оскільки можлива зміна заповіту у подальшому, є припущенням суду.
Крім того заявник є прямим спадкоємцем своєї бабусі і встановлення факту родинних відносин, незалежно від наявності заповіту або його скасування, дає заявнику можливість реалізувати свої права на отримання спадщини за Законом (в разі скасування заповіту), з застосуванням податкові пільги при отриманні спадщин чи даруванні, тощо.
Узагальнені доводи інших учасників
Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.
2.Мотивувальна частина
У судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що 25.06.2020 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким усе майно, що належить їй та буде належати на час смерті в рівних частках заповідала ОСОБА_1 та його рідній тітці ОСОБА_3 .
Після складання заповіту нотаріус повідомила, що в майбутньому для оформлення спадщини потрібно буле надати документи, які підтверджують, що ОСОБА_2 є рідною бабусею ОСОБА_1 . У разі ненадання таких документів заявнику необхідно буде сплатити податок в розмірі 5% від вартості успадкованого майна.
На час звернення ОСОБА_1 з заявою до суду ОСОБА_2 жива.
Позиція апеляційного суду
З матеріалів справи вбачається, що заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Проте, на момент одруження батьків ІНФОРМАЦІЯ_2 прізвище батька було ОСОБА_6 . Де, коли і яким чином батько змінив прізвище заявник не знає, жодних документів про це немає.
Встановити це на даний час неможливо оскільки батьки померли.
Бабуся заявника ОСОБА_2 , яка є матір'ю його батька та записана у його свідоцтві про народження як ОСОБА_7 , склала заповіт щодо свого майна на користь заявника ОСОБА_1 та його тітки - ОСОБА_3 .
З заявою до суду ОСОБА_1 звернувся з метою забезпечення у майбутньому належної реалізації його цивільних прав та обов'язків щодо отримання спадщини за заповітом та сплати при цьому податку, у меншому розмірі, як для близького родича заповідача. Хоча одночасно посилався на те, що є прямим спадкоємцем майна бабусі, отже наявність чи відсутність заповіту не впливає на вирішення питання про доведеність їхніх родинних відносин.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
За частиною 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, у випадку чого між цими особами виникає спір про право.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) виснувала, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17 виснував, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Тобто під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Якщо виникнення цивільного права залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
У постанові від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що до юрисдикції цивільних судів справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам право подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 05 червня 2024 року в справі № 557/1535/23 (провадження № 61-1723св24), від 24 квітня 2024 року в справі № 694/2318/23 (провадження № 61-2911св24), від 08 травня 2024 року в справі № 214/4921/23 (провадження № 61-15863св23) та інших.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.
У справі, яка переглядається, заявник ОСОБА_1 просить про встановлення факту його родинних відносин з бабусею ОСОБА_2 , яка є матір'ю його померлого батька.
Метою встановлення цього факту ОСОБА_1 зазначає забезпечення йому належної реалізації його цивільних прав та обов'язків, які можуть виникнути у нього в майбутньому у сфері спадкування, а саме - щодо розміру податку, який він повинен буде сплатити під час прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_2 у разі доведеності існування між ними родинних зв'язків, або у разі відсутності таких доказів.
Отже, враховуючи мету, для якої ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що така вимога є передчасною, оскільки право на спадкування у ОСОБА_1 ще не виникло.
Таким чином подія, яка надає заявнику право на спадкування ще не настала. Доказів того, що вона беззаперечно настане у майбутньому суд не має. Заповіт ОСОБА_2 , що складений нею на користь ОСОБА_1 таким доказом не є, оскільки на даний момент у ОСОБА_1 відсутні підстави для прийняття спадщини.
Крім того, встановлення судом фактів, що мають юридичне значення для звільнення від оподаткування у певному розмірі, чинним законодавством не передбачено.
При цьому колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що до компетенції суду не входить встановлення факту родинних відносин між живими людьми, але оскільки це твердження суду не призвело до ухвалення неправильного та незаконного рішення, то воно не може слугувати підставою для його скасування.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин з ОСОБА_2 є передчасною та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а тому ухвала підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Капінусом Андрієм Анатолійовичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: І.В.Лівінський
Н.О.Шаманська
Повний текст постанови виготовлено 02 липня 2025 року