01.07.25
22-ц/812/1114/25
Провадження №22-ц/812/1114/25
Іменем України
01 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,
за участю представника позивача адвоката Петріва І.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №486/2117/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Петрівом Іваном Михайловичем, на рішення, яке ухвалив Арбузинський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Догарєвої Ірини Олегівни у приміщенні цього суду 18 квітня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсними договорів, визнання права власності на земельну ділянку,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсними договорів, визнання права власності на земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики №1709, яким сторони визначили суму позики, строк повернення та, зокрема, забезпечення позики заставою. Того ж дня ОСОБА_1 передав кошти ОСОБА_3 у розмірі 5000 доларів США, що на той час складало еквівалент 110000 грн. На виконання зазначеної домовленості 17 вересня 2015 року сторони уклали договір застави №170915, в якому було визначено, що зобов'язання про повернення позики забезпечується земельною ділянкою площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 березня 2013 року. Сторони домовилися здійснити нотаріальне посвідчення цього договору, однак ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, у зв'язку з чим не вдалося провести всі необхідні та законом передбачені заходи із належним оформленням договору застави. Позивач звернувся за врегулюванням питання повернення позики до сина померлої ОСОБА_2 , який зазначив, що кошти повернути не може, адже ще не прийняв спадщину, а строк повернення позики за договором ще не настав. В подальшому відповідач неодноразово з різних причин ухилявся від повернення боргу, водночас існування боргу не заперечував. Оскільки ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , а зобов'язання із повернення позики на даний час не виконані, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати дійсним договір позики від 17 вересня 2015 року №1709, укладений між ним та ОСОБА_3 , з моменту його укладення; визнати договір застави земельної ділянки, площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, розташованої на території Арбузинської селищної ради Миколаївської області, укладений 17 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_3 , дійсним з моменту його укладення; визнати за ним право власності на земельну ділянку, площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, розташовану на території Арбузинської селищної ради Миколаївської області, призначену для ведення особистого селянського господарства, в рахунок виконання зобов'язань за договором позики; стягнути з ОСОБА_4 2100 грн. судового збору.
Відповідач надав до суду заяву про визнання позову, в якій він зазначив, що йому відомо про наявність боргу його матері ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 . Також йому відомо про те, що його мати мала намір передати в заставу ОСОБА_1 належну їй земельну ділянку, яка є предметом позовної заяви, однак через раптову смерть матері цього не було зроблено. Після смерті матері він як єдиний спадкоємець прийняв спадщину, разом з тим він не заявляв про право на спадщину на земельну ділянку з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, оскільки йому було відомо про наявність боргу та домовленість між позивачем та його матір'ю, що земельна ділянка виступатиме в якості застави. У зв'язку з викладеним ОСОБА_1 зазначив що повністю визнає позовні вимоги та не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566 у якості виконання зобов'язань за договором позики.
Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що судом не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Також, суд не прийняв визнання відповідачем позовних вимог, оскільки таке визнання суперечить вимогам закону, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Петрів І.М. вказує, що висновки, викладені в рішенні суду, не відповідають обставинам справи, а також судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що одним із основних питань, яке мав вирішити суд, є наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору застави, укладеного 17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дійсним з моменту його укладання з урахуванням частини 2 статті 220 ЦК України. Проте, в цій частині суд першої інстанції виходив не з можливості задоволення вказаної позовної вимоги, а виключно із констатації факту недотримання форми договору застави (нотаріальне посвідчення) і як наслідок, вимога про визнання права власності також не була задоволена. Однак, суд повинен був встановити наявність підстав, щодо застосування статті 220 ЦК України з урахуванням обставин, що перешкодили належному посвідченню договору застави. Крім того, суд першої інстанції помилково послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 р. у справі №759/11654/13-ц (провадження № 61-16590ск18), оскільки обставини справи не були аналогічними, а в зазначеному рішенні Верховний Суд висловився щодо співвідношення умов, викладених у борговій розписці, та їх відповідності статті 220 ЦК України. Крім того, на думку представника позивача, суд першої інстанції мав оцінити наявність згоди сторін за всіма істотними умовами, що були погоджені сторонами в договорі позики та в договорі застави і оцінити повноту виконання сторонами умов договорів, причини, з яких сторона ухилилася від нотаріального посвідчення договору застави (передчасна смерть). Заяник вважає, що суд повинен був врахувати висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 399/590/17, від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, від 12 травня 2022 року у справі № 756/15123/18, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 30 травня 2019 року у справі № 585/2843/17. Також, представник зауважує, що суд не врахував намір та конкретні строки, встановлені договором щодо нотаріального посвідчення останнього. Отже, лише визнання судом дійсним договору застави земельної ділянки, площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, укладеного 17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дійсним відкриє позивачу можливість до захисту свого права.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону щодо змісту судового рішення не повною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, 17 вересня 2015 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено договір позики №1709.
За умовами пункту 1 договору позики №1709 позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 5000 доларів США (еквівалент в національній валюті «гривня» - 110000 грн. на дату укладення договору), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві суму позики у строк, встановлений цим договором.
Пунктом 3 цього договору визначено строк повернення позики - до 17 вересня 2022 року.
Згідно пункту 8 цього договору сторони домовились, що в якості застави за даним договором виступатиме земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 1727978 від 28 березня 2013 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29883148203).
На виконання п. 8 цього договору сторони домовилися укласти договір у порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством для подібних договорів (п.9). У разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику згідно визначеного у п. 3 цього договору строку, позикодавець вправі пред'явити цей договір до стягнення в порядку і в строки, передбачені чинним законодавством України.
Крім того, 17 вересня 2015 року між ОСОБА_3 (заставодавець) та ОСОБА_1 (заставодержатель) укладено договір застави №170915, відповідно до якого заставодержатель має право у випадку невиконання заставодавцем своїх зобов'язань за договором, визначеним у п. 2.1 цього договору (основний договір), отримати задоволення з вартості заставленого за цим договором майна переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
Підстава появи зобов'язання, забезпеченого заставою за цим договором є договір позики №1709 від 17 вересня 72015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Предметом застави є земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 1727978 від 28 березня 2013 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29883148203) (п.4.1).
Відповідно до пункту 6.2 сторони зобов'язуються провести нотаріальне посвідчення цього договору негайно, але не пізніше 01 жовтня 2015 року.
Згідно розписки від 17 вересня 2015 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 відповідно до умов договору позики №1709 від 17 вересня 2015 року грошові кошти в сумі 5000 доларів США, які зобов'язується повернути до 17 вересня 2022 року, та передає в заставу земельну ділянку з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, що належить їй на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 1727978 від 28 березня 2013 року (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29883148203), зобов'язується укласти відповідний договір застави.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 02 жовтня 2015 року.
З матеріалів спадкової справи №32/2016 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 встановлено, що єдиним спадкоємцем за законом, який у встановленому ЦК України порядку та строки для прийняття спадщини, звернувшись з відповідною заявою, прийняв спадщину після її смерті, є син ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на спадщину, яка складається з земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 4821785000:04:000:0343 (№735 від 18 листопада 2017 року) та 1/2 частки у праві власності квартири АДРЕСА_1 (№299 від 10 жовтня 2020 року).
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 є також власником земельної ділянки з кадастровим номером 4820355700:04:000:0566, площею 2 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 29883148203.
На цю земельну ділянку свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_2 не отримував.
Як стверджує позивач, і таке визнав в суді першої інстанції відповідач, ОСОБА_3 на момент смерті боргові зобов'язання за договором позики не виконала.
ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_3 не повернула йому позичені за договором №1709 від 17 вересня 2015 року гроші в сумі 5000 доларів США, звернувся з позовом до спадкоємця позичальниці - ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але боргові зобов'язання спадкодавця не виконав, борг не повернув, що, на думку позивача, є підставою для визнання дійсними договорів позики та застави, а також визнання права власності на передану в заставу майно - земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га.
Суд вважав позовні вимоги необґрунтованими та відмовив у позові, вважаючи, що відсутні підстави для визнання дійсним договору застави.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у позові, але вважає, що для цього є інші ніж вказав суд підстави.
Так, оскільки ОСОБА_1 має на меті отримання від ОСОБА_2 як спадкоємця боржника ОСОБА_3 виконання зобов'язань за договором позики та застави, спірні правовідносини врегульовані, насамперед, положеннями спадкового права.
Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За змістом статті 1218, частини 3 статті 1231 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.
Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (частина 1 статті 1222 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини 1, 2 статті 1223 ЦК України).
Коло спадкоємців за законом, черговість спадкування ними визначена статтями 1258, 1261-1255 ЦК України.
В силу положень частини 1, частини 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК України).
Оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281, 1282 ЦК України.
Згідно із вимогами статті 1281 ЦК України в редакції закону, яка була чинною на день відкриття спадщини щодо майна ОСОБА_3 - 29 вересня 2015 року, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Таким чином, у разі смерті боржника, відкриття та прийняття спадщини його спадкоємцями, кредитор має право вимагати від спадкоємців боржника повернення заборгованого у межах вартості спадкового майна та в межах визначених законом строків, які є преклюзивними.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як визначено частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
З аналізу наведених положень закону колегія суддів дійшла висновку, що у даній справі предметом доказування є наявність боргових зобов'язань спадкодавця ОСОБА_3 перед позивачем, наявність в неї спадкоємців, факт прийняття останніми спадщини після її смерті, коло спадкоємців, наявність спадкового майна і його склад та вартість, а також дотримання кредитором визначених статтею 1281 ЦК України строків пред'явлення вимог до спадкоємців.
Обов'язок доказування таких обставин в силу положень статей 12, 81 ЦПК України покладається на позивача.
Оскільки, позичальник за договором позики ОСОБА_3 померла, то відповідати перед кредитором ОСОБА_1 на підставі положень статнй 1281, 1282 ЦК України за борги спадкодавця мають її спадкоємці у межах вартості майна, одержаного у спадщину за умови дотримання позивачем строків звернення до них з вимогою.
Наявні у справі докази підтверджують, що відповідач є єдиним спадкоємцем щодо майна померлої ОСОБА_3 , прийняв спадщину та отримав свідоцтва на частину спадкового майна у 2017 році та у 2020 році.
Крім того, за договором позики № 1709 строк виконання зобов'язань ОСОБА_3 з повернення 5000 доларів США ОСОБА_1 , настав 17 вересня 2022 року, тому останній мав право пред'явити вимогу про повернення боргу до спадкоємця ОСОБА_2 не пізніше 18 вересня 2023 року, тоді як з позовною заявою до суду звернувся 17 грудня 2024 року, тобто поза межами річного строку (після настання права вимоги), визначеного частиною 3 статті 1281 ЦК України, а тому він позбавлений права вимоги щодо виконання спадкоємцем позичальника ОСОБА_5 зобов'язань останньої за договором позики від 17 вересня 2015 року, зокрема і шляхом визнання дійсним договору застави як забезпечувального заходу до договору позики та стягнення боргу за рахунок земельної ділянки спадкодавця.
Оскільки при розгляді справи встановлена відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, його позов є необґрунтованим, що є підставою відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу.
Саме з наведених мотивів слід було відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові, але дещо помилився у мотивах такого висновку через неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють спадкові відносини, рішення суду відповідно до частин 1, 4 статті 376 ЦПК України необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Натомість доводи апеляційної скарги про те, що суду першої інстанції належало на підставі положень статті 220 ЦК України визнати дійсним договір застави від 07 вересня 2015 року, відхиляються, оскільки позивач втратив право вимоги до відповідача як спадкоємця позичальника за договором позики з наведених у цій постанові підстав.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який не прийняв визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання суперечить закону.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено лише в мотивувальній частині, що не призвело до зміни висновку суду першої інстанції з вирішення спору по суті, заявлені позовні вимоги задоволені повністю, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, і які в цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником адвокатом Петрівом Іваном Михайловичем, задовольнити частково.
Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 18 квітня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 02 липня 2025 року