Дата документу 01.07.2025 Справа № 335/10236/23
Єдиний унікальний № 335/10236/23
Провадження №22-ц/807/1000/25
Головуючий в 1-й інстанції - Романько О.О.
01 липня 2025 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Полякова О.З., Трофимової Д.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Орджонікідзеського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 січня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб і службових органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду,-
У жовтня 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 34000,00 грн. моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності та судових витрат у виді витрат на надання правничої допомоги в розмірі 3500 грн. В обґрунтування вимог зазначено про те, що 20.10.2021 працівниками патрульної поліції відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 288380 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. 22.11.2021 на підставі зазначеного протоколу відповідно до постанови Хортицького районного суду м.Запоріжжя у справі № 337/6192/21 позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2021 позивачем було оскаржено в апеляційному порядку. Відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 28.07.2022 постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2022 скасовано та постановлено нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Таким чином, позивач вважає, що судом встановлено безпідставність обвинувачення його як водія у порушенні Правил дорожнього руху та КУпАП. Останнє, на переконання позивача, свідчить про незаконність дій співробітника патрульної поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Внаслідок цих дій позивачу була завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що, перебуваючи під судом протягом більше ніж восьми місяців, позивач був вимушений шукати захисника для захисту своїх прав та законних інтересів в суді, витрачати на це грошові кошти, відвідувати судові засідання, вимагати законного розгляду справи безстороннім судом. Звичний устрій життя позивача був порушений, постійна нервова напруга у зв'язку з перебуванням його справи в суді не надавала позивачу можливості проживати у звичному для себе темпі протягом усього судового розгляду. У результаті незаконного складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення позивач міг втратити велику суму коштів. Будучи незаконно обвинуваченим у вчиненні правопорушення, позивач тяжко це переживав, він постійно перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу. Додатково його пригнічувало формулювання самого обвинувачення щодо його «неадекватної поведінки», яке він вважав явно невиправданим та образливим. Відтак, посилаючись на положення ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України, судовому практику з аналогічних справ щодо застосування приписів Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач вважав, що має право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 34 000,00 грн.
Рішенням Орджонікідзеського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року, позовну заяву ОСОБА_1 подану через представника-адвоката Яму Дмитра Миколайовича до Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб і службових органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду - задоволено.
Стягнуто з держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , як відшкодування моральної шкоди 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень, 00 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимоги у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що протокол, складений працівником патрульної поліції, є лише фіксацією події та не є документом про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Позивач не надав доказів, зокрема вимушених змін у житті позивача, медичних документів щодо погіршення стану його здоров'я, будь-яких доказів щодо завдання йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями працівників патрульної поліції. Також скаржник посилався на незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Ями Дмитра Миколайовича зазначає про необґрунтованість доводів, викладених в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм матеріального або процесуального права. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2025 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, , що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.10.2021 старшим інспектором ВБДР УПП в Запорізькій області ДПП старшим лейтенантом поліції був складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ № 288380, із ствердженням про те, що ОСОБА_1 20.10.2021 о 12 год. 21 хв. у м. Запоріжжя по вул. Хортицьке шосе будинок № 6, керував автомобілем Renault Kangoo, державний номер НОМЕР_2 з явними ознаками наркотичного сп'яніння (виражене тремтіння пальців рук, зіниці очей, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан сп'яніння (наркотичного) у встановленому законодавством порядку відмовився. Велась непереривна відеозйомка на бодікамеру № АР00339. В діях ОСОБА_1 інспектор патрульної поліції вбачав ознаки порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
В подальшому, постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2021 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. та позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Надалі, відповідно до постанови Запорізького апеляційного суду від 28.07.2022 постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22.11.2021 скасовано та постановлено нову, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та наявні передбачені законом підстави для їх задоволення шляхом стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди грошових коштів в розмірі 34 000,00 грн. Так, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відбулось 22.11.2021, рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення ухвалено 28.07.2022, строк перебування останнього під судом (строк, протягом якого ОСОБА_1 був підданий адміністративній відповідальності) станом на час прийняття Запорізьким апеляційним судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП, становить 8 місяців та 6 днів. Ураховуючи вимоги статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», мінімальний розмір моральної шкоди, що гарантований державою, становить 54 896,77 грн. (6700х8+6700/31х6). Разом з тим, у своєму позові позивач визначився з розміром відшкодування саме в 34 000,00 грн. Враховуючи положення ст. ст. 4, 12, 13 ЦПК України, суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити позовні вимоги саме в тому розмірі, який визначений у позові.
Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважуючи на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22, поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Зазначене вказує на помилковість висновків суду першої інстанції в частині застосування при вирішенні справи по суті вказаних норм права.
Таким чином, у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.
Оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями,дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Таким чином, у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності (постанова Великої палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22).
У справі № 337/6192/21 постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винним та притягнено до адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 130 КУпАп за відмову від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Згідно мотивувальної частини вказаної постанови, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, довідкою з бази даних підсистеми «Адмінпрактика».
Зважуючи, що направлення на огляд є наслідком складання протоколу про адміністративне правопорушення, а довідка з бази даних підсистеми «Адмінпрактика» впливає зокрема на кваліфікацію правопорушення, основною та єдиною підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Скасовуючи вказану постанову Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року і закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за відсутності складу адміністративного правопорушення, Запорізький апеляційний суд у постанові від 28 липня 2022 року встановив, що працівники поліції допустили порушення процедури огляду позивача на стан сп'яніння, а відеозапис бодікамери патрульного поліцейського не відповідав вимозі безперервності такого запису, був вибірковим та фрагментарним. Крім того, встановлено, що запропонований працівниками поліції порядок огляду на стан сп'яніння не відповідає законодавчо встановленій процедурі, що є підставою для визнання встановленого факту відмови ОСОБА_1 від огляду на стан сп'яніння недійсним. Зазначено, про порушення працівниками патрульної поліції Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджену Наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015.
Враховуючи викладене, відповідним судовим рішенням встановлена невідповідність дій працівників патрульної поліції вимогам закону щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, що мало наслідком незаконне притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, накладення штрафу та встановлення заборони керування транспортними засобами на тривалий період (один рік).
Наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов'язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
Згідно з матеріалами справи право позивача на керування транспортними засобами було поновлено лише через 8 місяців і 6 днів (після ухвалення постанови Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2021 року у справі № 337/6192/21) та потребувало повернення посвідчення водія.
Колегія суддів погоджується з доводами позивача, щодо заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає в тому, що, перебуваючи під судом протягом більше ніж восьми місяців, позивач був вимушений звертатися за допомогою до адвоката, витрачати на це додаткові грошові кошти, відвідувати судові засідання, віднаходити засоби відновлення порушеного права, що порушило звичний устрій життя позивача. При цьому ненадання доказів погіршення здоров'я, на які зважує скаржник у справі, не є визначальними та обов'язковими при розгляді вказаної справи. Факт неправомірних дій співробітників поліції, мав наслідком обмеження права позивача, відновлення якого безперечно вплинуло на звичайний уклад життя та пов'язані з цими змінами переживання та негативні емоції, які вказують на заподіяння моральної шкоди.
Третім обов'язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв'язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.
Враховуючи, що єдиним доказом на який спирався суд першої інстанції при прийнятті постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, був саме протокол про адміністративне правопорушення, складання якого є неправомірним і вчинене з порушенням законодавства, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою є доведеним.
Розмір моральної шкоди стягнутий за судовим рішенням, на думку колегія суддів є співмірним із заподіяною моральною шкодою, завданою позивачу та відповідає принципам справедливості та об'єктивності.
Доводи скаржника з приводу незалучення до участі у справі Державної казначейської служби є хибними, зважуючи, що відповідачем у справі даної категоріє є саме Держава в особі органу, якого позивач визначає порушником своїх прав.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність правових підстав для задоволення позову.
Проте, оскаржуване рішення підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзеського районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2024 року у цій справі змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 01 липня 2025 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: О.З. Поляков
Д.А. Трофимова