Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-сс/4809/304/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Категоріяст. 152 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
01.07.2025 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 червня 2025 року, якою стосовно підозрюваного
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дар'ївка, Кіровоградського району, Кіровоградської області, громадянина України, українця, з повною загальною середньою освітою, не працює, не одружений, мешкає: АДРЕСА_1 ,обліковується в КОПЛ: відсталість розвитку, страждає на епілепсію, раніше неодноразово судимого, - останній раз 06.05.2020 року вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, звільнився умовно-достроково у лютому 2025 року,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 62025150020002120, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 ч. 3 ст. 152 КК України строком на 60 днів, тобто з 19 год. 15 хв., 17 червня 2025 року до 19 год. 15 хв., 15 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави,
Слідчий СВ ВП №2 (м. Кропивницький) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_8 за погодженням з погодженого з прокурором Кропивницької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону
ОСОБА_9 звернулася до Фортечного районного суду міста Кропивницького з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що СВ ВП №2 (м. Кропивницький) Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженні № 62025150020002120, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 ч. 3 ст. 152 КК України.
В ході досудового розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_10 по АДРЕСА_2 незаконно, із застосуванням фізичного примусу, позбавили волі потерпілого ОСОБА_11 .
Крім того, 16.06.2025 у вечірній час у стані алкогольного сп'яніння ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_10 , у будинку по АДРЕСА_2 , скориставшись безпорадним станом потерпілого ОСОБА_11 всупереч його волі вчинили протиправні дії сексуального характеру, пов'язані із анальним та оральним проникненням в тіло потерпілого з використанням геніталій.
Ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 червня 2025 року задоволено вищезазначене клопотання.
Застосовано підозрюваному ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання його під вартою строком на шістдесят днів.
Роз'яснено порядок та строки оскарження судового рішення.
Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_7 пред'явлено повідомлення про підозру є: особливо тяжким, умисним, вчиненим у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою групою осіб, стосовно соціально незахищеного потерпілого. Посягає на суспільні інтереси - проти статевої недоторканості та здоров'я. ОСОБА_7 неодноразово судимий, змінював тимчасові місця проживання. Інкриміновані події мали місце в період умовно-дострокового звільнення від покарання. Перелічені обставини істотно підвищують ступінь та характер суспільної небезпеки діяння. Дії підозрюваного характеризуються як заздалегідь сплановані, ретельно обдумані, вчинені групою осіб.
Зловживання алкоголем, зміна тимчасових місць проживання стане приводом для неявок до слідчого в суд, оголошення розшуку. Обізнаність про місце проживання потерпілого, агресивна поведінка, зухвалість є ризиком незаконного впливу на учасників кримінального провадження та вчинення нових кримінальних правопорушень. Перебуваючи на волі без законного джерела доходу, підозрюваний схильний до вчинення нових кримінальних правопорушень. Тримання під домашнім арештом, не здатне забезпечити ризики передбаченим п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України та належне виконання покладених на нього о процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , яий діє в інтересах підозрюваного
ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити частково клопотання та застосувати до його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час з 23.00 до 06.00 наступного дня.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що слідчий суддя під час розгляду вказаного критерію вказують, що на стадії досудового розслідування слідчий суддя не має права вирішувати питання допустимості та належності доказів, тому фактично не вдається до їх оцінки. Його підзахисний вину визнає повністю, співпрацює зі слідством.
Мотивація слідчого судді має протиріччя, оскільки його підзахисний згідно анкетних даних, обліковується в КОПЛ: відсталість розвитку, страждає на епілепсію і не може щось самостійно планувати готуватися до вчинення злочину, тощо саме через психічну хворобу.
ЄСПЛ у справі «Бойченко проти Молдови» від 1.07.2006 р. вказав: «Одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без зазначення підстав, з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою».
Тримання підозрюваного під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення особи на свободі (рішення у справі «Калашников проти Росії» від 15 липня 2002 р.).
Заслухавши доповідача, дослідивши письмову заяву прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу, які надійшли із районного суду та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 183 ч. 1, 2 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризиками, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Згідно ст. 177 ч. 1 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст. 5 ч. 1, ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути розбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчинення нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Частиною 3 ст. 5 вказаної Конвенції передбачено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
Згідно ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Проте, враховуючи обставини справи, апеляційний суд вважає, що по справі наявні реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваного. При цьому, колегія суддів оцінює суворість можливого призначеного покарання ОСОБА_7 в подальшому та визнає за реальну небезпеку можливість вчинення іншого кримінального правопорушення, у разі зміни, обраного щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Вищезазначені обставини є виправданими та необхідними елементами (ризиками), що визначають та виправдовують потребу в триманні підозрюваного під вартою. Підстав для обрання більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.
Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Разом з тим, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вік та стан здоров'я підозрюваного, міцність його соціальних зв'язків, тощо.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали районного суду встановила, що зазначені вимоги кримінального закону слідчим суддею належно дотримані.
Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_7 повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме: протоколом огляду місця події, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 , протоколом допиту свідків, протоколом слідчого експерименту, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками містить, іншими доказами зібраними в ході досудового розслідування та долученими до матеріалів кримінального провадження, які місять достатньо даних про наявність обґрунтованої підозри стосовно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 146 ч. 3 ст. 152 КК України.
Відповідно до практики Європейського суду «розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину», про яку йдеться у підпункті «с» п. 1 ст. 5 Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті ст. 5, а саме захисту особи від свавілля.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) Суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті та під час винесення вироку, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суд на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочинів, що є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу підозрюваного, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим та прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні. За таких підстав, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні, тому колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задовольнити клопотання, оскільки прокурор в повному обсязі довів суду обставини, які виправдовують продовження обмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.
За таких підстав. доводи захисника про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можу бити враховано.
Колегія суддів враховує, що тяжкість злочину у якому підозрюється ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховування його від суду.
Ризик переховування ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.
Так злочин, по якому ОСОБА_7 пред'явлено повідомлення про підозру є: особливо тяжким, умисним, вчиненим у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою групою осіб, стосовно соціально незахищеного потерпілого.
Наведені обставини вже самі по собі можуть бути підставою та мотивом для підозрюваного ОСОБА_7 переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
А тому, на думку колегії суддів ОСОБА_7 може використати наявні у нього засоби та можливості для переховування від правоохоронних органів і суду, у тому числі, може покинути територію України з метою уникнення кримінальної відповідальності, як законно, так і незаконним шляхом.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення підозрюваним спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити окуповану територію України та виїхати до російської федерації.
Викладене вище свідчить, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення злочину, може планувати втечу з метою уникнення кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження, колегія суддів враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду, на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки свідки не допитувались судом першої інстанції ставити питання про відсутність вказаного ризику є передчасним.
За таких обставин, не будучи обмеженими у вільному спілкуванні із зазначеним колом осіб підозрюваний може здійснити вплив на свідків та інших учасників кримінального провадження, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 добре зазнає на свідків та інших учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілу, яка є його дочкою, а тому є вагомі підстави вважати, що останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин.
Отже, на переконання колегії суддів, обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися підозрюваному від спілкування з визначеним колом осіб є об'єктивно виправданим.
Також, ОСОБА_7 може вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки останній раніше судимий, на шлях виправлення не став, вчинив нові кримінальні правопорушення в період умовно-дострокового звільнення.
А тому, на думку колегії суддів інший більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою без визначення розміру застави не зможе запобігти спробам вчинення нових кримінальних правопорушень.
Крім того, стороною захисту не надано доказів на наявність у ОСОБА_7 достатніх стримуючих факторів в поведінці, достатніх соціальних зв'язків, які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Особисте зобов'язання не може бути застосовано у зв'язку з тим, що це найбільш м'який запобіжний захід і він не відповідає тяжкості та обставинам вчиненого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована в силу того, що не встановлено осіб, які заслуговують на довіру та можуть поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
Перебуваючи на волі, ОСОБА_7 може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, впливати на свідків та вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Що стосується тверджень захисника та підозрюваного про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.
В той же час, доводи сторони захисту про зміну запобіжного заходу зводиться до того, що ОСОБА_7 вину визнає, а також у недоведеності ризиків.
Однак, вказані доводи не можуть бути враховані оскільки вказане жодним чином не забезпечить виконання ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, здійснити вплив на свідків, а також може вчинити нові кримінальні правопорушення.
Також не можуть бути враховані доводи захисту про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, оскільки ОСОБА_7 змінює тимчасові місце проживання.
Отже, у справі наявна реальна можливість підозрюваного ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.
З цих же підстав, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляції про недоведеність ризиків.
Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.
Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 червня 2025 року, якою стосовно підозрюваного ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 62025150020002120, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 ч. 3 ст. 152 КК України строком на 60 днів, тобто з 19 години 15 хвилин, 17 червня 2025 року до 19 години 15 хвилин, 15 серпня 2025 року включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Кіровоградської області є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4