Справа № 341/1607/24
Провадження № 22-ц/4808/942/25
Головуючий у 1 інстанції ГАПОЛЯК Т. В.
Суддя-доповідач Бойчук
25 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Мальцевої Є.Є.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 та представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 травня 2025 року під головуванням судді Гаполяка Т.В. в м. Галич,
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що в лютому 2024 року у зв'язку з закінченням дії банківської картки для отримання нової вона звернулась до відділення АТ КБ «ПриватБанк» в м. Галичі Івано-Франківської області, де співробітник банку їй повідомила, що оскільки вона не отримує постійних виплат, може видати лише картку з відкритою кредитною лінією. Інформації щодо правил користування зазначеною карткою їй не було надано.
Очікуючи, як внутрішньо переміщена особа, надходження у виді фінансової допомоги від благодійного фонду, перевіряючи стан рахунку через мобільний застосунок «Приват24» позивач виявила, що їй без її на те прохання встановлено кредитний ліміт в розмірі 14 000 гривень.
До ОСОБА_1 04 квітня 2024 року близько 17 години зателефонувала невстановлена особа, який представився працівником АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 , при цьому назвавши вигаданий тарифний номер працівника банку та 16 вірних цифр номеру її кредитної картки «Універсальна». Зазначив, що може скасувати встановлений ліміт, однак для цього необхідно перерахувати 14 000 гривень на картку працівника АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 .
Не довіряючи повідомленій інформації вона у перервах між розмовами телефонувала на гарячу лінію АТ КБ «ПриватБанк», однак після дзвінків їй телефонував ОСОБА_4 та дорікав за недовіру.
Після переведення суми у розмірі 14 000 гривень на вказаний ОСОБА_5 банківський рахунок, співрозмовник більше не виходив на зв'язок.
За таких обставин нею було повідомлено поліцію про вчинене кримінальне правопорушення.
Вважає, що з огляду на недосконалість сервісних систем відповідача та доступності для сторонніх осіб інформації, що становить банківську таємницю, відповідач винний у несанкціонованому знятті коштів з її карткового рахунку.
Просила стягнути з АТ КБ «Приват Банк» на її користь безпідставно списані кошти з карткового рахунку в розмірі 14 000 гривень.
Рішенням Галицького районного суду від 01 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
У апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.
Зазначає, що суд не в повній мірі дослідив фактичні обставини справи, не надав об'єктивну оцінку усім доказам.
Вказує, що в судовому засіданні не доведено, що позивачка вчиняла розрядження щодо списання/перерахунку коштів або вчиняла будь-які інші дії, що могли б призвести до списання грошових коштів з її рахунку.
Ураховуючи відсутність обставин, які безспірно доводять, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, вимоги позивача про визнання дій та бездіяльності AT КБ «ПриватБанк» такими, що порушили права споживача фінансово-банківських послуг ОСОБА_1 як користувача платіжної картки, оскільки останній несанкціоновано списав з рахунків позивача грошові кошти та відповідно не забезпечив їх збереженість.
Посилаючись на судову практику, апелянт зазначає, що враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Вищевказані обставини залишились поза увагою суду першої інстанції та вищевказаним обставинам не було надано належної правової оцінки.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
АТ КБ «ПриватБанк» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В засіданні апеляційного суду апелянтка вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених в ній мотивів. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, ураховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є користувачем послуг АТ КБ «Приватбанк», де в січні 2024 року їй відкрито гривневий рахунок.
Відповідно до виписки по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) договору SAMDNWFC00097139093 від 08.01.2024 за період 01.04.2024 - 05.04.2024 04 квітня 2024 року о 18 год. 08 хв. з гривневого рахунку ОСОБА_1 здійснено переказ в розмірі 100 гривень та о 18 год. 12 хв. переказ в сумі 13 345 грн на картку ПриватБанку через додаток Приват24 - одержувач ОСОБА_3 (а.с.66).
Відповідно до інформації за вказаним договором 04 квітня 2024 року в проміжку 16 год. 54 хв. 26 с. - 16 год. 54 хв. 28 с. в межах гривневого рахунку ОСОБА_1 здійснено встановлення нового кредитного ліміту в розмірі 14 000 грн (а.с. 89).
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12024091140000082) вбачається, що 05.04.2024 позивачка звернулася до відділення поліції №3 в м. Галич з заявою, в якій повідомила, що 04.04.2024 близько 18:00 год. Вона хотіла оформити допомогу в мережі Інтернет, де внесла інформацію банківської картки емітованої АТ КБ «Приватбанк», після чого до неї зателефонував невідомий користувач, який представився працівником служби безпеки банку АТ КБ «Приватбанк» і повідомив, що відносно вказаного рахунку проводяться несанкціоновані дії та задля збереження коштів їх потрібно перерахувати на іншу банківську карту, на що ОСОБА_1 погодилася і 04.04.2024 перевела кошти на вказану їй картку в розмірі 14 000 грн (а.с.12).
Позивачка 22.04.2024 звернулася до керівника відділення АТ КБ «Приватбанк» з вимогою скасувати виплату вказаних коштів (а.с.67), на що отримала відповідь банку №20.1.0.0.0/7-240422/53063 від 17.05.2024 про неможливість повернути кошти з вказаних підстав (а.с.10).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що судом не встановлено факту здійснення банком недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, що було б передумовою для негайного відшкодування платнику такої суми і за необхідності відновлення залишку коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.
Такий висновок суду першої інстанції визнається апеляційним судом правильним та таким, що відповідає матеріалам справи, з огляду на таке.
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про платіжні послуги» до фінансових платіжних послуг належать, зокрема, послуги з виконання платіжних операцій із власними коштами користувача з рахунку/на рахунок користувача (крім платіжних операцій з електронними грошима), у тому числі: а) виконання кредитового переказу; б) виконання дебетового переказу; в) виконання іншої платіжної операції, у тому числі з використанням платіжних інструментів.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 10 Закону України «Про платіжні послуги» до надавачів платіжних послуг належать, зокрема, банки, філії іноземних банків (далі - банки).
Статтею 23 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавачі платіжних послуг, визначені в пункті 9 частини першої статті 10 цього Закону, зобов'язані здійснювати ідентифікацію та верифікацію користувачів відповідно до вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Частиною 1 ст.49 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі.
Частиною 1 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо не доведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.
В позовній заяві ОСОБА_1 , з посиланням на статті 22 та 1166 ЦК України, вказує на несанкціоноване списання відповідачем з рахунків позивачки коштів, внаслідок чого їй було заподіяно шкоду у вигляді безпідставно списаних коштів в сумі 14 000 грн. Такі позовні вимоги є необґрунтованими з огляду на таке.
Частинами 1,2,3 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.
Правові висновки щодо елементів складу цивільного правопорушення; їх визначення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника; а також підстав та умов цивільної відповідальності містяться у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20261/16 від 26.11.2019, постанови Верховного Суду у справах №923/1315/16 від 04.09.2018, №910/2018/17 від 04.04.2018, №910/5100/19 від 07.05.2020, №910/21493/17 від 04.12.2018, №914/1619/18 від 27.08.2019, №904/982/19 від 24.02.2021).
У випадку що відбувся, відсутні елементи настання цивільної відповідальності відповідача, оскільки списання коштів з рахунку позивачки відбулося внаслідок правомірних дій банку за розпорядженням самої ОСОБА_1 , наданого нею дистанційно через застосунок «Приват24». Судом на підставі матеріалів справи не встановлено факту здійснення банком недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, наслідком чого було б відшкодування суми такої операції. Крім того, встановлення кредитного ліміту не створює причинно-наслідкового зв'язку з перерахуванням коштів, оскільки це дві різні операції, які, як підтверджено доказами в справі, здійснені під авторизацією самої позивачки. Суд першої інстанції надав вказаним обставинам належну правову оцінку і дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Також слід зазначити, що будучи користувачем послуг банку, позивачка ознайомлена з умовами та правилами надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», відповідно до п.1.1.10.10.3 яких клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування платіжної картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки платіжної картки в стоп-лист платіжною системою.
Доказами, які містяться в матеріалах справи підтверджено здійснення саме позивачкою встановлення по гривневому рахунку нового кредитного ліміту в розмірі 14 000 грн, а випискою по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) до договору SAMDNWFC00097139093 від 08.01.2024 за період 01.04.2024 - 05.04.2024 підтверджено здійснення ОСОБА_1 переказу в розмірі 100 гривень та 13 345 грн на картку ПриватБанку через додаток Приват24 для одержувача ОСОБА_3 .
Апелянтка не спростувала перед апеляційним судом відсутності у її діях намірів щодо здійснення вказаних операцій, а тому немає підстав вважати дії банку з виконання платіжної операції недозволеними чи некоректно виконаними. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Гринчишина Ігоря Ярославовича залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 01 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 02 липня 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук Є.Є. Мальцева