Справа № 2-2361/2010
Провадження № 22-ц/4808/906/25
Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
26 червня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
секретар: Шемрай Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2025 року, в складі судді Польської М. В., постановлену в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якої складено 23 квітня 2025 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Декра» про скасування арешту майна та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2013 року,
У березні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, заінтересовані особи: ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест», ТзОВ «Лінкс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Декра» про скасування арешту майна та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2013 року.
Скаргу обґрунтовано тим, що 14 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнес Банк» було укладено кредитний договір № 08-205 від 14 листопада 2008 року, в забезпечення кредитного договору 14 листопада 2008 року був укладений іпотечний договір, предмет іпотеки - нежилі приміщення № 22, № 22А, № 22 Б за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 337, 10 кв.м. Грошова оцінка предмету іпотеки у відповідності до п. 1. 5. договору, становить 8 655 000, 00 грн., що станом на 14 листопада 2008 року складає 1 497 404, 00 доларів США.
У зв'язку з невиконанням умов договору, 14 грудня 2009 року ПАТ «Брокбізнес Банк» звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_1 , ТзОВ «Лінкс», ТзОВ «Фінансова компанія «Декра» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2008 року.
03 грудня 2010 року Івано-Франківським міським судом було ухвалено судове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ТзОВ «Лінкс», ТзОВ «Фінансова компанія «Декра» заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2008 року у сумі 17 705 161 грн., що еквівалентно 2 215 915 доларів США.
18 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист № 2-2361/2010 та 15 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження стосовно боржника ОСОБА_1 за № 33944091.
В подальшому замінено стягувача у виконавчому провадженні щодо ОСОБА_1 з ПАТ «Брокбізнес Банк» на ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест».
Під час примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням № 33944091 було винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 06 листопада 2013 року.
31 травня 2016 року стягувачу повернуто виконавчий документ за його заявою. Проте, у порушення вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна на даний час знято не було.
На неодноразові звернення скаржника у 2023 та 2024 роках до Департаменту державної виконавчої Міністерства юстиції України із вимогою про скасування постанови про арешт майна боржника, останній відповіді не надав.
Згідно довідки від 30 листопада 2018 року стягував ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» задовольнив свої вимоги за кредитним договором від 14 листопада 2008 року за рахунок стягнення іпотечного майна згідно виконавчого листа « 2-2361/2010 від 18 жовтня 2011 року.
З врахуванням наведеного просить зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна накладеного в межах виконавчого провадження № 33944091 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 листопада 2013 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2025 року у задоволенні скарги відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходив з того, що вчинення будь-яких виконавчих дій в т.ч. щодо скасування арешту може мати місце виключно в межах відкритого виконавчого провадження, а не після завершення виконавчого провадження у якому вже дії виконавця не проводяться та не вчиняються. У даному випадку у відповідності до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» питання про зняття арешту з майна підлягає розгляду у межах позовного провадження.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконними дії уповноважених осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язати зняти арешт з нерухомого майна, накладений в межах виконавчого провадження № 33944091 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01 листопада 2013 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд відмовляючи у задоволенні скарги дійшов хибного висновку про те, що вчинення будь-яких виконавчих дій в т.ч. щодо скасування арешту може мати місце виключно в межах відкритого виконавчого провадження, а не після завершення виконавчого провадження у якому вже дії виконавця не проводяться та не вчиняються. Так, 31 травня 2016 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, з тексту постанови помітно, що стягувачем, в особі директора ТОВ «Фінансова Компанія «Капітал Гарант Інвест» Болдирєвим К. П. подано письмову заяву щодо повернення виконавчого документа без подальшого виконання. У зв'язку з наведеним та відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен був зняти арешт - обтяження з боржника.
Звертає увагу на вимоги ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (тобто, у випадках коли стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; та у випадках запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника крім рішень немайнового характеру).
Крім того, у відповідності до пункту 6 ч. 5. ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується якщо постанова державного виконавця винесена до набрання чинності зазначеним законом. Тобто згідно зазначеного вище виконавчий збір з ОСОБА_1 не підлягає стягненню. Дана обставина взагалі залишилась без уваги суду першої інстанції, як факт відсутності окремого виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору. Даний факт також був підтверджений представником ДВС безпосередньо під час судового розгляду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заперечує щодо змісту і вимог апеляційної скарги, оскільки суд першої інстанції ухвалив законне судове рішення. У зв'язку з наведеним просив залишити ухвалу суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Максимика Р. Б., який просив скаргу задовольнити, пояснення представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України - Леськів Л. З., яка просила ухвалу суду залишити без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скаргане підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд встановив, що 14 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнес Банк» було укладено кредитний договір № 08-205 від 14 листопада 2008 року, в забезпечення кредитного договору 14 листопада 2008 року був укладений іпотечний договір, предмет іпотеки - нежилі приміщення № 22, № 22А, № 22 Б за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 337, 10 кв.м. Грошова оцінка предмету іпотеки у відповідності до п. 1. 5. договору, становить 8 655 000, 00 грн., що станом на 14 листопада 2008 року складає 1 497 404, 00 доларів США.
У зв'язку з невиконанням умов договору, 14 грудня 2009 року ПАТ «Брокбізнес Банк» звернулося до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_1 , ТзОВ «Лінкс», ТзОВ «Фінансова компанія «Декра» про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2008 року.
14 грудня 2009 року представник ПАТ «Брокбізнес Банк» подав до суду клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі банівські рахунки відповідачів , а також все рухоме та нерухоме майно, яке належить відповідачам на праві власності (т.1, а.с. 50-51).
15 грудня 2009 року ухвалою Івано-Франківського міського суду заяву ПАТ «Брокбізнес Банк» задоволено частково. Накладено арешт на рухоме майно відповідача ОСОБА_1 та нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 і на квартиру АДРЕСА_3 (т.1, а. с. 73).
03 грудня 2010 року Івано-Франківським міським судом позов ПАТ «Брокбізнес Банк» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ТзОВ «Лінкс», ТзОВ «Фінансова компанія «Декра» заборгованість за кредитним договором від 14 листопада 2008 року у сумі 17 705 161 грн., що еквівалентно 2 215 915 доларів США.
18 жовтня 2011 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист № 2-2361/2010.
15 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження стосовно боржника ОСОБА_1 за № 33944091 (т. 2, а. с. 8).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22 травня 2014 року заяву представника ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено. Замінено стягувача ПАТ «Брокбізнес Банк» на стягувача ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» (т. 2, а.с. 75-77).
05 липня 2023 року представник ТзОВ « Фінансова компанія «Декра» подав до суду заяву про визнання виконавчого листа від 18 жовтня 2011 року таким, що не підлягає виконанню повністю в зв'язку з виконанням своїх зобов'язань боржниками за рахунок стягнення на два предмети іпотеки стягувачем - ТзОВ «Фінансова компанія « Капітал Гарант Інвест» ( т. 2, а.с. 130-134).
За заявою стягувача - директора ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України повернуто виконавчий документ без подальшого виконання. Виділено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 06 листопада 2013 року (т. 2, а. с. 139-140).
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 18 жовтня 2011 року № 2-2361/2010, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону № 1404-VIII.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону № 606-XIV як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі № 1404-VIII (чинний на момент розгляду справи судом) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону № 606-XIV. Закон № 1404-VIII не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37.
Частина перша статті 47 Закону № 606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону № 606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (подібні висновки викладено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24 звертає увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIIIУ разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Схожі за змістом норми містяться у частинах першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV.
З матеріалів справи вбачається, що за заявою стягувача - директора ТзОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 31 травня 2016 року повернуто виконавчий документ без подальшого виконання.
Однак, у зв'язку з невиконанням рішення суду боржником в строк для самостійного виконання, державним виконавцем винесено та виділено в окреме виконавче провадження постанову про стягнення виконавчого збору від 06 листопада 2013 року ВП № 33944091 у сумі 1 801 177, 23 грн (т. 2, а. с. 139-140).
Виконавчий збір боржником - ОСОБА_1 сплачено не було, що неодноразово підтверджував апелянт в суді першої та апеляційної інстанції.
Відтак, у суду відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки доказів про виконання ОСОБА_1 постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору у рамках справи ВП № 33944091- немає.
Що стосується посилання апелянта на ігнорування судом п. 6 ч. 5. ст. 27 Закону № 1404-VIII у відповідності до якого виконавчий збір не стягується, якщо постанова державного виконавця винесена до набрання чинності зазначеним законом, то повертаючись до обставин цієї справи апеляційний суд зауважує, що виконавче провадження № 33944091 відкрито 15 серпня 2012 року (тобто за правилами Закону № 606-XIV, в редакції, які діяли на той час).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 606-XIV розмір виконавчого збору (у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV для самостійного його виконання) становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню (якщо йдеться про вимоги майнового характеру). Відповідно до зазначеної постанови, у цьому випадку (тобто коли виконавче провадження відкрито за правилами Закону № 606-XIV) розмір виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, потрібно визначати за правилами статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час), що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові ВС від 11 серпня 2021 року у справі № 300/3260/20.
Буквальний аналіз положень статті 27 Закону № 1404-VIII у зіставленні з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у вимірі обставин цієї справи дає підстави для висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу (зокрема без реального його виконання) не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом.
Тобто, в цій справі законом, який діяв на час відкриття виконавчих проваджень, є Закон № 606-XIV, а з уваги на зміст його статті 28 (в редакції, чинній на 15 серпня 2012 року) розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №640/7697/21.
Крім того, стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 26 червня 2020 року у справі №360/3324/19.
Також, колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною першою статті 450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Однак, постанова про накладення арешту на майно в рамках ВП № 33944091, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору від 06 листопада 2013 року божником оскаржена не була, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця судом неправомірними не визнавались, що також свідчить про відсутність підстав для зобов'язання державного виконавця зняти арешт з нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження № 33944091.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта