Справа № 727/5281/24
Провадження № 2-др/727/36/25
02 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:
головуючого судді Смотрицького В.Г.
при секретарі Гончар В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці заяву представника позивача ОСОБА_1 - Кодрян Яни Дмитрівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про витребування майна, -
встановив:
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про витребування майна задоволено. Ухвалено витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_1 .
У позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кодрян Я.Д. повідомила суд, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести складає орієнтовно 20000 грн.
10.06.2025 року представником позивача подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу, в якому вона просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в сумі 20000 грн.
В судове засідання представник позивача та позивач не з'явились, представник позивача звернулась до суду з заявою про розгляд заяви в її відсутність, просить ухвалити додаткове рішення та стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу з підстав, зазначених у заяві.
Відповідач ОСОБА_2 , її представники Чернушка А.Е. та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, представники відповідача отримали судові повістки про виклик до суду в їх електронні кабінети.
Відповідач ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, представники відповідача отримали судові повістки про виклик до суду в їх електронні кабінети. Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_3 про отримання судових повісток за допомогою SMS-повідомлень, судом направлено повістку про виклик до суду, яку доставлено відповідачу 23.05.2025 р. о 11.32 год., однак відповідач в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.
Дослідивши рішення суду від 05 червня 2025 року та матеріали справи, суд вважає, що вимоги представника позивача є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частинами першою та другою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому ст.270 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом третім частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України).
З огляду на положення статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (постанова Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 278/1396/19 (провадження № 61-16587св19).
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21 (провадження № 61-11044св22) дійшов наступних висновків: позивач подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, до якої додала додатки докази понесення витрат на правничу допомогу, які є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення, а тому до такої заяви підлягають застосуванню правила частини четвертої статті 183 ЦПК України щодо подання заяв, а не правило частини дев'ятої статті 83 ЦПК України щодо подання доказів.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, провадження № 14-280цс18).
Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 зазначив, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 січня 2025 року у справі № 336/1448/22 (провадження № 61-7275св24).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) викладено такі висновки щодо вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу: Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта-шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У розумінні умов частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
У позовній заяві представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кодрян Я.Д. повідомила суд, що попередній (орієнтовний) розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач очікує понести складає орієнтовно 20000 грн. та долучила попередній орієнтовний розрахунок виконаних робіт від 06.06.2024 року з назвами робіт та кількістю зазначеного часу (т.1, а.с. 63).
До позовної заяви надано копію договору про надання правової допомоги від 25.03.2024 року, що укладена між адвокатом Кодрян Я.Д. та ОСОБА_1 (т.1, а.с.64), згідно з п.4.1. якої вартість послуг адвоката становить 20000 грн. та копію ордеру на надання правничої допомоги Смірнову П.О. серії СЕ №1087082 від 06.06.2024року (т.1, а.с.65).
У заяві від 05.06.2025 року представник позивача зазначила, що докази, які підтверджують розмір понесених судових витрат будуть надаті протягом 5-ти днів (т.2, а.с. 154).
В акті (детальному описі) виконаних робіт від 09.06.2025 р. (т.2, а.с. 173), підписаному між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , зазначено, що на опрацювання законодавчої бази, що, регулює спірні правовідносини та наявної судової практики у аналогічних справах, формування правової позиції, консультування щодо запропонованої адвокатом стратегії захисту порушених прав Смірнова П.О., роз'яснення з правових питань, що стосуються предмету позову, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) - затрачено 3 години часу; на підготовку, складання та подання адвокатських запитів, витребування та збирання доказів - затрачено 4 години часу та на підготовку та написання позовної заяви про витребування майна, формування додатків до позовної заяви, підготовку та складання клопотань до суду про витребування доказів - затрачено 7 годин часу.
Відповідач, в інтересах якого діє представник - Поляк П.П. скористався своїм правом на подання клопотання щодо вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Представник зазначив, що заявлена сума є завищеною, необґрунтованою та не відповідає критеріям співмірності зі складністю справи, оскільки у поданій позовній заяві не міститься складної аргументації або новел у правозастосуванні, які б потребували нестандартного підходу або значних інтелектуальних затрат. Фактичні обставини справи є типовими, а правовідносини - чітко врегульованими нормами цивільного законодавства. Крім того зазначає, що ні у заяві про розгляд справи без участі, ні у заяві про ухвалення додаткового рішення не були наведені обґрунтовані та поважні причини неподання доказів понесених витрат до моменту ухвалення рішення у справі, а також не надано доказів на їх підтвердження. У зв'язку з цим просив заяву представника позивача адвоката Кодрян Я.Д. про ухвалення додаткового рішення від 10 червня 2025 року залишити без розгляду.
Суд вважає, що сторона позивача звернулась до суду з клопотанням про ухвалення додаткового рішення та подала документи, що підтверджують надані адвокатом послуги, в межах строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Суд вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих позивачу послуг, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена представником позивача сума послуг з надання правничої допомоги в розмірі 20000 грн. є надмірною та неспівмірною зі складністю справи.
Враховуючи викладене, а також з урахуванням заперечень сторони відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за відповідачів, є неспівмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, а тому суд приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню в сумі 12000 грн., а саме по 6000 грн. з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з кожного, що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 133, 137, 141 ч.8, 246, 270 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат на правничу допомогу по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про витребування майна задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Чернівецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя: