ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2025Справа № 910/4811/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД»
про стягнення 68 766,68 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Короткий зміст і підстави позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД» про стягнення 68 766,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати поставленої продукції.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4811/25 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 21.04.2025, яка доставлена до електронного кабінету відповідача 23.04.2025, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи від 24.04.2025.
Зі змісту частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, вказана ухвала вручена відповідачу та відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС», як продавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД», як покупцем, 08.09.2023 укладено договір поставки в спрощений спосіб.
За доводами позивача, на виконання домовленостей у період з 08.09.2023 по 03.10.2023 позивачем поставив, а відповідач прийняв товару (будівельні матеріали) на загальну суму 55 976,58 грн, на підтвердження чого позивач надав копію видаткової накладної № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач свої зобов'язання зі сплати поставленого товару не виконав неналежним чином, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 55 976,58 грн.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 10 231,46 грн, 3% річних у сумі 2558,64 грн.
Позиція відповідача
Відповідач у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав до суду відзив на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Товариством з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС» (позивачем) було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД» (відповідачу) товар на загальну суму 55 976,58 грн, що підтверджується видатковими накладними № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023, які підписані представниками сторін.
Позивач виставив Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД» рахунки-фактури на оплату товару № МВ-Б-012448 від 29.09.2023, № МВ-Б-012585 від 02.10.2023 на загальну суму 55 976,58 грн.
12.03.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію вих. № 30 від 12.03.2025 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 55 976,58 грн. На підтвердження чого позивач надав копії опису вкладення в цінний лист, поштової накладної та квитанції № 0306213255497 від 12.03.2025.
Оскільки відповідач взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару не виконав, позивач звернувся до суду з позовом стягнення з відповідача 55 976,58 грн заборгованості.
У зв'язку з простроченням зобов'язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 10 231,46 грн, 3% річних у сумі 2 558,64 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Часиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Дослідивши наявні в матеріалах справи видаткові накладні № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023 та рахунки-фактури на оплату товару № МВ-Б-012448 від 29.09.2023, № МВ-Б-012585 від 02.10.2023, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, згідно яких позивач здійснив поставку товару, а відповідач, в свою чергу зобов'язався здійснити оплату поставленого товару на загальну суму 55 976,58 грн.
За своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як підтверджено матеріалами справи, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем здійснено поставку відповідачу товару, а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023.
За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 55 976,58 грн.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.
В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видатковій накладній встановлено не було, оригіналу підписаного з обох сторін договору поставки сторонами не надано, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов'язаний оплатити поставлений позивачем товар за видатковими накладними № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023 після його прийняття. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.
Відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, оплату поставленого позивачем товару за видатковими накладними № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023 не здійснив, у зв'язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем складає 55 976,58 грн.
Таким чином, факт передачі товару відповідачу підтверджується видатковими накладними № ПСТ-МВ-2909.0040 від 29.09.2023, № ПСТ-МВ-0310.0045 від 03.10.2023 та відповідачем не заперечується.
Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 55 976,58 грн за поставлений товар належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.
Доказів оплати заборгованості у розмірі 55 976,58 грн, на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, невиконане зобов'язання у розмірі 55 976,58 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення боргу.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 10 231,46 грн та 3% річних у сумі 2 558,64 грн.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування річних та інфляційних втрат.
Розрахунки інфляційних втрат у сумі 10 231,46 грн та 3% річних у сумі 2 558,64 грн у межах заявленого позивачем періоду є арифметично вірними, а тому вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД» повністю.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОЕКТ БУД» (01032, Україна, місто Київ, провулок Горської Алли, будинок, 10; ідентифікаційний код 44774081) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПСТ ПЛЮС» (04073, Україна, місто Київ, вулиця Марка Вовчка, будинок, 14, ідентифікаційний код 39839129) заборгованість в розмірі 55 976,58 грн, інфляційні втрати в розмірі 10 231,46 грн, 3% річних у розмірі 2 558,64 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 01.07.2025.
Суддя О.В. Гулевець