18.06.2025 Єдиний унікальний номер 201/15916/24
Справа № 201/15916/24
Провадження № 2/205/2473/25
18 червня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 3% річних,
У лютому 2025 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська направив до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська вищевказану позовну заяву.
В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 29.09.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2203/1288. 29.09.2008 року між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1213/1. У зв'язку з невиконанням відповідачами умов кредитного договору, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203/1288 від 29.09.2008 року. Новоазовським районним судом Донецької області позов банку було задоволено та 20.09.2010 року видано виконавчі листи для примусового виконання вказаного рішення суду. Зазначене рішення набрало законної сили. З метою відновлення процедури примусового стягнення заборгованості, Банк ініціював перед судом процедуру відновлення судового провадження в частині рішення суду та отримання дублікатів зазначених виконавчих документів по боржникам. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 24.05.2023 року по цивільній справі № 2-287/2010 у задоволенні клопотання ПАТ АБ «Укргазбанк» про поновлення строку звернення до суду та у відкритті провадження про відновлення втраченого судового провадження по цивільній справі № 2-287/2010 було відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду 11.07.2023 року апеляційну скаргу АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 24.05.2023 року залишено без змін. Представник зазначає, що невиконання відповідачами рішення суду протягом 14 років порушує майнові права та інтереси АБ «Укргазбанк», оскільки завдає значних збитків, що полягають у матеріальних втратах від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та безпідставному користуванні позичальником грошовими коштами Банку. Таким чином, з винесенням рішення суду в 2010 році та його невиконанням відповідачами, у позивача виникло право на отримання компенсації, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно розрахунку заборгованості за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року заборгованість відповідачів у вигляді 3% річних від суми невиконаного грошового зобов'язання складає 14 931,32 доларів США.
Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить стягнути солідарно із відповідачів заборгованість за кредитним договором № 2203/1288 від 29.09.2008 року у вигляді 3% річних від суми невиконаного грошового зобов'язання в розмірі 14 931,32 доларів США, а також судові витрати по справі.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2025 року прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28.04.2025 року підготовче провадження по справі було закрито справу призначено до судового розгляду по суті
Представник позивача ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог та заочного розгляду справи не заперечував.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відповідно приписів ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, про причини неявки суд не повідомили, будь-яких заяв від них до суду не надходило.
Суд у зв'язку з вищевикладеним зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв'язку із чим суд вважає за необхідним ухвалити відповідне рішення по справі.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що
29.09.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2203/1288
За умовами кредитного договору (п. 1.1 Договору) Банк надав Позичальнику кредит в сумі 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларів США на строк з 29.09.2008 року по 28.08.2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,4 % річних.
Згідно із п. 3.3.10 кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язався, незалежно від підстав розірвання цього договору (включаючи розірвання договору в односторонньому порядку), повернути Банку кредит у повному обсязі, сплатити проценти за користування кредитом, а також усі штрафні санкції та видатки і винагороди Банку, у разі їх виникнення згідно умов цього договору та чинного законодавства
29.09.2008 року між АБ «Укргазбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1213/1.
Згідно із п. 1.2 договору поруки Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед Кредитором за порушення зобов'язань за Кредитним договором № 2203/1288, а відповідно до п.1.3 договору поруки Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі, що і Позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки за невиконання або неналежне виконання зобов'язань в повному обсязі.
У зв'язку з невиконанням Позичальником та Поручителем умов кредитного договору, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2203/1288 від 29.09.2008 року з Позичальника та Поручителя.
Рішенням Новоазовського районного суду Донецької області позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було задоволено та 20.09.2010 року видано:
- виконавчий лист № 2-287/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 2203/1288 в сумі 97 478,36 доларів США, а також пені в розмірі 70 651,40 грн.
- виконавчий лист № 2-287/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_4 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 2203/1288 в сумі 97 478,36 доларів США, а також пені в розмірі 70651,40 грн.
- виконавчий лист № 2-287/2010 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , на користь АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором № 2203/1288 в сумі 97 478,36 доларів США, а також пені в розмірі 70 651,40 грн.
Вказане підтверджується інформацією про виконавче провадження, що міститься у матеріалах справи
Згідно розрахунку заборгованості за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року заборгованість відповідачів у вигляді 3% річних від суми невиконаного грошового зобов'язання складає 14 931,32 доларів США.
До правовідносин, що виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми законодавства.
Положеннями ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до вимог статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Звернення банку з вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.
Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором платежі припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, рішенням Новоазовського районного суду Донецької області позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 було задоволено, та стягнуто солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість в розмірі 97 478,36 доларів США.
Зазначене рішення суду виконано не було, а тому представник позивача 13.12.2024 року звернувся до суду з даним позовом про стягнення трьох відсотків річних у порядку ст. 625 ЦК України.
При цьому, як свідчать матеріали справи, судове рішення щодо стягнення кредитної заборгованості відповідачами не виконане.
Таким чином, встановивши, що боржниками основного зобов'язання, визначеного умовами кредитного договору та договору поруки не виконано, суму боргу, визначену судовим рішенням кредитору сплачено не було, суд вважає, що позивач має право вимоги про стягнення трьох відсотків річних у порядку ст. 625 ЦК України.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постанові від 01.10.2014 року у справі № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст.1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Правовий аналіз положень ст. 526, 599, 611,625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначила, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором (ст. 625 ЦК України).
Судом встановлено, що позивач маючи статус кредитора, реалізовав своє право на звернення у встановлені законом строки до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості та до примусового виконання даного рішення суду.
Враховуючи наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості суд вважає, що вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних за ст. 625 ЦК України не можуть вважатися задавненою вимогою, як і не можуть вважатися такими, що набули характеру натурального зобов'язання.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року №916/190/18(провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (п. 141) Велика Палата Верховного Суду уточнює вказаний вище висновок таким «У разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».
Приписи частини 2 статті 625 та частини першої статті 1048 ЦК України регулюють різні за змістом відносини, які не є взаємовиключними, кредитор після прострочення повернення кредиту може вимагати як сплати процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання (які нараховуються за статтею 625 ЦК України як наслідок неправомірної поведінки боржника), так і сплати кредиту та процентів за наданий кредит, нарахованих до настання строку повернення кредиту (які нараховуються за статтею 1048 ЦК України як наслідок правомірної поведінки сторін).
Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
У зв'язку з невиконанням позичальником та поручителем рішення суду, відповідно до ст. 625 ЦК України, банк має право вимоги від позичальника/Боржника та поручителя/Боржника сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Як вбачається з наданого розрахунку позивача, 3% річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року становить суму складає 14 931,32 доларів США.
Суд також зазначає, що 3% річних розраховані позивачем до 23.02.2022 року включно, що не порушує законодавство України.
Відповідачі, всупереч положенням статті 81 ЦПК України, не надали суду жодних доказів, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості або її погашення у повному обсязі.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими, у повному обсязі доведеними з її боку, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 7 387,57 грн. (а.с. 19) необхідно стягнути у рівних частках із відповідачів на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 598, 599, 610, 611, 615, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77,80, 81, 89,141, 247, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення 3% річних - задовольнити.
Стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк, ЄДРПОУ: 23697280, адреса: м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, 3% річних за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року у розмірі 14 931,32 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять один) долар США 32 центи.
Стягнути у рівних частках із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк, ЄДРПОУ: 23697280, адреса: м. Київ, вул. Єреванська, буд. 1, судовий збір у загальному розмірі 7 387,57 (сім тисяч триста вісімдесят вісім) гривень 57 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Федотова В.М.