Дата документу 26.06.2025 Справа № 333/11052/24
Єдиний унікальний № 333/11052/24 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/546/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.28 ч.1 ст.114-1,
ч.2 ст.28 ч.2 ст.194, ч.1 ст.309 КК України
26 червня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13.02.2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, на утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей, непрацездатних осіб не має, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
1) 30.11.2016 вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік, згідно зі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік.
2) 13.02.2017 вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 190 КК України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано не відбуте покарання за вироком Жовтневого суду міста Запоріжжя від 30.11.2016. На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано строк попереднього ув'язнення за період з 05.01.2017 по 13.02.2017 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 24.07.2017 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання за вироком строк попереднього ув'язнення за період з 13.02.2017 по 20.06.2017 включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
3) 23.04.2020 вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік.
4) 03.06.2020 вироком Приморського районного суду міста Одеса за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано покарання за вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 23.04.2020 року та остаточно визначено 3 роки 3 місяці позбавлення волі. Ухвалою Одеського апеляційного суду вирок Приморського районного суду міста Одеса від 03.06.2020 змінено, викладено другий абзац резолютивної частини вироку у наступній редакції: відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та невідбутої частини покарання за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.04.2020 року, остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 років і 3 місяців позбавлення волі,
5) 27.09.2022 вироком Шевченківського районного суду міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік, згідно зі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України та призначено покарання:
-за ч. 1 ст. 309 КК України у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень;
-за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 6 років;
-за ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК України по сукупності кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та шляхом повного складання остаточно призначено покарання у вигляді позбавлення волі на трок 7 років та штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн., призначивши кожне з них до самостійного виконання.
На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосовано спеціальну конфіскацію до предметів, які були використані як засоби/знаряддя вчинення кримінального правопорушення.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
Зараховано в строк покарання строк попереднього ув'язнення із розрахунку 1 день попереднього ув'язнення за 1 день позбавлення волі.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у справі за проведення судових експертиз на загальну суму 11938 грн. 50 коп.
В порядку ст. 100 КПК України вирішено долю речових доказів, -
Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України за наступних обставин.
У невстановлений під час судового розгляду час, але не пізніше 21.09.2024 громадянин України ОСОБА_7 , діючи з особистих корисливих мотивів у месенджері "Телеграм" познайомився із раніше невідомою йому особою, яка використовувала нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який було зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , в ході спілкування із якою надав свою добровільну згоду на здійснення протиправних дій проти власності та державної безпеки.
Так, ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи невідворотнє настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, надав свою добровільну згоду раніше невідомій йому особі, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 щодо здійснення підпалу транспортного засобу марки Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 за вказані дії невстановлена особа, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 пообіцяла передати грошову винагороду.
У невстановлений час але не пізніше 21.09.2024 громадянин України ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою із іншою на даний час невстановленою особою, яка використовує у системі миттєвого обміну інформацією "Телеграм" ідентифікатор "ІНФОРМАЦІЯ_2", усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, перебуваючи за адресою: м. Запоріжжя, вул. Іванова буд. 81-А, маючи при собі мобільний телефон з номером НОМЕР_3 , який належав його матері ОСОБА_10 , та яка не була обізнана про його протиправну діяльність, в період часу з 04:14 по 05:10 підійшов до автомобіля Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , використовуючи заздалегідь пристосовану для підпалу ємність із запальною сумішшю невстановленого складу, обливши нею ліву передню частину зазначеного автомобіля та зробивши "вогневу доріжку" з метою безпечного вчинення злочину для нього, здійснив підпал вказаного автомобілю, викликавши тим самим його займання та пошкодження, за що отримав грошову винагороду на власну банківську карту.
Вказаними діями ОСОБА_7 пошкодив транспортний засіб марки Opel Astra державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_9 , синього кольору, внаслідок чого вказаний автомобіль виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання, за що отримав грошову винагороду на власну банківську карту.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 за викладених вище обставин вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України - умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, за попередньою змовою групою осіб.
Продовжуючи реалізацію свого корисливого умислу ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи невідворотнє настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, надав свою добровільну згоду раніше невідомій йому особі, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 щодо здійснення підпалу транспортного засобу марки "Volkswagen" моделі "Transporter" номерний знак " НОМЕР_4 " іноземної реєстрації з VIN-кодом НОМЕР_5 , котрий використовується Силами оборони України, за вказані дії невстановлена особа, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 пообіцяла передати грошову винагороду.
25.09.2024 приблизно о 16 годині 35 хвилин ОСОБА_7 , діючи на виконання спільного із невстановленою особою, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2", злочинного умислу, перебуваючи в районі адреси АДРЕСА_2 , провів візуальне спостереження та здійснив відеозйомку автомобіля "Volkswagen" моделі "Transporter" сіро-болотного кольору номерний знак " НОМЕР_4 " іноземної реєстрації з VIN-кодом НОМЕР_5 , який мав явні візуальні ознаки автомобіля, що перебуває у користуванні ЗСУ та інших військових формувань, після чого відправив вказаний відеозапис останній, в результаті чого у них виник злочинний умисел на здійснення підпалу вказаного транспортного засобу.
Далі, ОСОБА_7 , отримавши підтвердження від невстановленої особи, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , щодо приналежності автомобіля до сил оборони України та необхідності пошкодження автомобіля "Volkswagen" моделі "Transporter" номерний знак " НОМЕР_4 " іноземної реєстрації з VIN-кодом НОМЕР_5 шляхом підпалу, у невстановлений спосіб та у невстановленому місці придбав запалювальну суміш, чим здійснив розвідку та готування до вчинення даного злочину.
26.09.2024 у нічний час доби, ОСОБА_7 , реалізуючи спільний протиправний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб, використовуючи заздалегідь пристосовану для підпалу ємність із запальною сумішшю невстановленого складу, обливши нею лобове скло та капот транспортного засобу марки "Volkswagen" моделі "Transporter" номерний знак " НОМЕР_4 " іноземної реєстрації з VIN-кодом НОМЕР_5 , здійснив підпал автомобілю, який експлуатувався силами оборони України, викликавши тим самим його займання та пошкодження.
Вказаними діями ОСОБА_7 пошкодив транспортний засіб марки "Volkswagen" моделі «Transporter» номерний знак " НОМЕР_4 " іноземної реєстрації з VIN-кодом НОМЕР_5 , сіро-болотного кольору, внаслідок чого вказаний автомобіль виведено з ладу, чим унеможливлено його подальше цільове використання, за що отримав грошову винагороду у розмірі 20000 гривень.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 , за викладених вище обставин вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України - перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Крім цього, ОСОБА_7 діючи умисно за попередньою змовою із невстановленою особою, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 , реалізуючи спільний протиправний умисел, спрямований на умисне пошкодження чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, перебуваючи в районі свого місця проживання, здійснив пошук автомобілів, які можна було знищити шляхом підпалу.
Так, ОСОБА_7 , перебуваючи за своїм місцем проживання, не пізніше 22 години 31 хвилини 11.10.2024 з використанням власного мобільного телефону з номером НОМЕР_6 , на який зареєстрований акаунт у мережі "Телеграм" в ході листування із невстановленою особою, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 повідомив останній можливість здійснення чергового підпалу зокрема автомобіля марки "Skoda".
В той же час, ОСОБА_7 , усвідомлюючи реальну можливість здійснити підпал, після отримання погодження від невстановленої особи, яка використовує нік нейм "ІНФОРМАЦІЯ_2" та який зареєстровано на номер мобільного телефону НОМЕР_1 здійснив готування, до вказаного злочину шляхом придбання у невстановленому місці запалювальної суміші (бензину), після чого запевнив останню про успішне вчинення злочину.
Далі приблизно о 00 годин 53 хвилин 12.10.2024 ОСОБА_7 , перебуваючи поруч із своїм домоволодінням за адресою: АДРЕСА_3 , підійшов до припаркованого поблизу автомобіля "Skoda", VIN код НОМЕР_7 , який належить на праві власності ГУНП в Запорізькій області та використовуючи запалювальну суміш, облив передню частину вказаного автомобіля з метою його знищення шляхом підпалу, після чого, діючи з прямим корисливим умислом, підпалив вказаний автомобіль та вжив заходів для переховування, однак був затриманий співробітниками СБУ в Запорізькій області.
Таким чином, унаслідок вчинення громадянином України ОСОБА_7 вищезазначеного кримінального правопорушення пошкоджено транспортний засіб марки "Skoda" номерний знак з VIN код НОМЕР_7 , який належить на праві власності ГУНП в Запорізькій області, внаслідок чого вказаний автомобіль виведено з ладу.
Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 , за викладених вище обставин вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України - умисне пошкодження чужого майна, вчинене шляхом підпалу, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно.
Крім цього, ОСОБА_7 у невстановлену судом точну дату та час, маючи прямий умисел на незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, придбав у невстановленої особи наркотичний засіб, який зберігав за адресою свого проживання, до моменту вилучення працівниками поліції у ході санкціонованого обшуку, а саме до 12.10.2024.
Так, 12 жовтня 2024 року працівниками СВ УСБУ в Запорізькій області на підставі відповідної ухвали слідчого судді проведено санкціонований обшук будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , де проживає ОСОБА_7 , в ході якого в приміщенні даного будинку виявлено та вилучено речовину рослинного походження. Згідно висновку судової хімічної експертизи надані на дослідження: рослинний матеріал сіро-зеленого кольору в паперовому згортку, в полімерному пакеті чорного кольору та рослинний матеріал сіро-зеленого кольору в полімерному пакеті чорного кольору є наркотичним засобом, обіг якого обмежено - канабісом, загальна маса якого складає 158,464 г (в перерахунку на висушену речовину). Відповідно до "Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 зазначено, що канабіс, віднесено до наркотичних засобів, обіг яких обмежено (Таблиця ІІ, Список № 1), який ОСОБА_7 зберігав за місцем проживання для власного вживання, без мети збуту.
Таким чином, ОСОБА_7 за викладених вище обставин, вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України - незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів, без мети збуту.
Суд першої інстанції, дослідивши всі надані стороною обвинувачення докази, а також беручи до уваги повне визнання вини обвинуваченим ОСОБА_7 в певній частині обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 та ч. 1 ст. 309 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 вважає, що вирок суду першої інстанції є занадто суворим та не відповідає фактичним обставинам справи, а його дії неправильно кваліфіковані за статтями Кримінального кодексу України.
Зокрема, стверджує, що йому необґрунтовано інкриміновано вчинення злочину за статтями 114-1 та 194 КК України у співучасті (ч. 2 ст. 28 КК України), оскільки, на його переконання, відсутні докази, які б підтверджували факт знищення ним майна, що належить до категорії військового або призначалося для забезпечення діяльності Збройних Сил України чи інших військових формувань.
Обвинувачений наполягає, що транспортний засіб, знищення якого інкримінується, не мав належного документального підтвердження як такий, що був закріплений за військовою частиною або використовувався в інтересах оборони. Він зазначає, що автомобіль знаходився у звичайному населеному пункті, а не в зоні бойових дій, що, на його думку, виключає можливість застосування положень ст. 194 КК України.
Окрім того, ОСОБА_7 вказує на обставини, які, на його думку, пом'якшують покарання: його тяжкий стан здоров'я, необхідність лікування, а також факт утримання ним матері, яка є особою з інвалідністю I групи.
Просить суд врахувати ці обставини та змінити вирок і пом'якшити призначене покарання або застосувати іншу, м'якшу правову кваліфікацію дій.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 не погоджується з вироком і вважає його явно несправедливим через надмірну суворість покарання та недотримання принципу індивідуалізації.
На думку захисника, при ухваленні вироку суд першої інстанції не у повній мірі врахував особу обвинуваченого, його соціальні характеристики, молодий вік, наявність пом'якшуючих обставин, таких як щире каяття, повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, а також той факт, що злочини не спричинили тяжких наслідків, не було завдано фізичної шкоди, не заявлено цивільних позовів.
Захисник наголошує, що такі дані мають істотне значення при визначенні справедливого та необхідного обсягу кримінальної відповідальності, згідно зі статтями 50, 65, 69 КК України.
Апелянт посилається також на загальні засади призначення покарання, закріплені в рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, зокрема на принцип пропорційності покарання тяжкості вчиненого, що забезпечує справедливе кримінальне судочинство. Як приклад наведено справу «Скоппола проти Італії», де зазначено про обов'язок національного суду забезпечити відповідність покарання очікуванням правової держави щодо законного, обґрунтованого й пропорційного реагування на вчинений злочин.
Крім того, захисник вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки можливості застосування положень ст. 69 КК України, хоча сторона захисту на цьому наголошувала під час судових дебатів.
Також апелянтом оскаржене рішення суду щодо спеціальної конфіскації мобільного телефону марки Infinix SMART 6 (Х6511), оскільки відповідно до матеріалів кримінального провадження, цей пристрій належить матері обвинуваченого - ОСОБА_10 , яка не була обізнана про протиправне його використання.
Тому, на думку захисника, конфіскація цього предмету суперечить вимогам п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України.
З огляду на вищевикладене захисник просить апеляційний суд змінити вирок в частині призначеного покарання та призначити остаточне покарання за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України на підставі ст. 70 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, виключити з вироку покарання у вигляді спеціальної конфіскації мобільного телефону Infinix SMART 6 (Х6511) у корпусі синього кольору з номером НОМЕР_8 та скасувати з нього арешт.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 підтримала апеляційні скарги та наголосила, що призначене покарання є надто суворим. Також зазначила, що спеціальну конфіскацію до мобільного телефону судом першої інстанції було застосовано безпідставно.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційні скаргу та позицію свого захисника, вважав, що покарання у вигляді 7 років позбавлення волі є надмірно суворим.
Прокурор заперечував проти доводів апеляційних скарг, вирок суду першої інстанції вважав законним, а призначене покарання справедливим. Пом'якшуючі обставини, які б впливали на вид та розмір кримінального покарання обвинуваченому відсутні. Крім того, обвинувачений характеризується негативно та вже мав раніше судимості.
Заслухавши в судовому засіданні апеляційного суду доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарг, учасників провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При перевірці матеріалів кримінального провадження апеляційним судом встановлено, що свої висновки про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України та правильність кваліфікації його дій за даними нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
Суд першої інстанції, всебічно дослідивши обставини справи, обґрунтовано встановив, що саме обвинувачений незаконно придбав і зберігав наркотичний засіб без мети збуту, вчинив перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період шляхом умисного підпалу автомобіля, який використовувався військовими, за попередньою змовою групою осіб, а також умисно пошкодив чуже майно шляхом підпалу.
Суд першої інстанції належним чином оцінив усі докази та зробив правильний висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні в суді першої інстанції повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 309 КК України, та підтвердив обставини, викладені у обвинувальному акті. Обвинувачений детально описав обставини його залучення до злочинної діяльності, зазначивши, що познайомився в месенджері Telegram із жінкою, яка представилася як ОСОБА_11 - працівниця колекторської фірми. Вона запропонувала йому заробіток шляхом підпалів транспортних засобів, спершу пояснюючи це необхідністю тиском на боржників, а згодом - бажанням помститися чоловікам заможних жінок. Отримавши перше завдання, ОСОБА_7 самостійно обрав автомобіль Opel Astra, який перебував на стоянці біля будинку по вул. Іванова, 81-А. Попередньо переконавшись, що в салоні нікого немає, він зняв відео, отримав згоду замовниці, облив авто запалювальною сумішшю, підпалив його та згодом повідомив про пожежу до служби ДСНС. За це він отримав 8 000 грн. Наступного разу йому було запропоновано підпалити транспортний засіб, що використовувався військовими. Не бажаючи їхати в центр міста, ОСОБА_7 самостійно обрав інший автомобіль - Volkswagen Transporter із військовими розпізнавальними ознаками, що тривалий час стояв без руху. Він провів відеофіксацію, отримав погодження від замовниці, облив капот і лобове скло запалювальною сумішшю та підпалив. За ці дії отримав 20 000 грн, які витратив на продукти й телефон. У третьому епізоді ОСОБА_11 запропонувала підпалити будь-який автомобіль іноземного виробництва, аби створити ажіотаж. ОСОБА_7 запропонував Skoda, що стояла поруч із його будинком, надіслав відео, отримав згоду і вночі 12 жовтня 2024 року реалізував підпал. Після цього намагався втекти, однак був затриманий співробітниками СБУ. Автомобіль належав ГУНП у Запорізькій області. Крім того, під час обшуку у житлі ОСОБА_7 було виявлено та вилучено наркотичну речовину - канабіс загальною масою понад 150 грамів. Обвинувачений пояснив, що під час вигулу собаки знайшов кущі конопель, зірвав їх та зберігав для власного вживання, без мети збуту.
Усі вказані епізоди ОСОБА_7 підтвердив у суді, детально описавши свої дії, мотиви та спосіб вчинення злочинів. Він підкреслив, що діяв з корисливих мотивів, усвідомлював протиправність своїх дій, щиро розкаюється у вчиненому та шкодує про скоєне.
Оскільки в судовому засіданні ОСОБА_7 повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень суд, керуючись ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав за можливе обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням окремих письмових доказів.
Зокрема, були досліджені документи, що підтверджують законність та послідовність досудового розслідування, в тому числі витяги з ЄРДР, постанови про створення слідчої та прокурорської груп, документи щодо підпалу автомобілів, висновки експертиз (у т.ч. пожежотехнічної, хімічної та товарознавчої), протоколи оглядів місця події, обшуків і затримання, ухвали про арешт майна, а також характеристики особи обвинуваченого.
Сукупність досліджених матеріалів у поєднанні з визнанням вини ОСОБА_7 підтвердила його винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 309 КК України, що й стало підставою для ухвалення обвинувального вироку судом першої інстанції.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду щодо нього, посилаючись на те, що призначене йому покарання є надмірно суворим, а дії нібито були неправильно кваліфіковані.
Він вважає, що у справі відсутні належні докази того, що пошкоджений автомобіль «Volkswagen Transporter» дійсно використовувався Збройними Силами України або іншими військовими формуваннями, адже транспортний засіб перебував у цивільному середовищі й не мав, на його думку, ознак причетності до оборонної діяльності.
Разом із тим, ця позиція ґрунтується лише на власному припущенні обвинуваченого та не узгоджується з матеріалами справи.
По-перше, сам обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні прямо визнав, що свідомо шукав транспортний засіб, який мав ознаки використання Збройними Силами України або іншими військовими формуваннями. За його словами, особа під ніком « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у Telegram дала йому завдання підпалити саме військовий автомобіль, що, як він сам підтвердив, стало критерієм його вибору.
При цьому ОСОБА_7 зазначив, що обрав автомобіль «Volkswagen Transporter» сіро-болотного кольору, який протягом тривалого часу знаходився на парковці в районі вул. Космічної, оскільки він мав зовнішні ознаки належності до армії: нетиповий колір, номерні знаки іноземної реєстрації та характерний вигляд, що візуально асоціюється з транспортом військового призначення.
Таким чином, сам обвинувачений визнав, що цілеспрямовано обрав для підпалу саме той автомобіль, який, за його власною оцінкою, міг бути частиною матеріально-технічного забезпечення сил оборони України.
По-друге, ця оцінка не була помилковою, оскільки згідно з фототаблицями, складеними під час огляду місця події, на лобовому склі автомобіля дійсно були наявні характерні маркування - наліпки військового характеру.
Зовнішній вигляд автомобіля та місце його розташування цілком відповідали типовому використанню техніки для сил оборони.
По-третє, належність зазначеного транспортного засобу до сил оборони України підтверджується й офіційними документами. Зокрема, актом приймання-передачі гуманітарної допомоги від 01.09.2024 року, згідно з яким ГО «Цивільна оборона Києва» передала автомобіль Volkswagen Transporter у користування особі для оборонних цілей. Цей документ додано до матеріалів кримінального провадження і не викликає сумнівів у його справжності.
Отже, не лише візуальні ознаки, а й офіційно підтверджений статус транспортного засобу вказують на те, що він використовувався для виконання завдань, пов'язаних із національною безпекою в умовах особливого періоду.
Таким чином, як з огляду на внутрішнє переконання самого обвинуваченого, так і з урахуванням об'єктивних доказів, сумнівів у військовому призначенні підпаленого ним автомобіля не виникає. Отже, дії ОСОБА_7 були спрямовані на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період, що повністю узгоджується з кваліфікацією за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Таким чином, на відміну від тверджень обвинуваченого, фактичні обставини справи повністю підтверджують, що його дії були спрямовані на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України шляхом умисного підпалу транспортного засобу, призначеного для оборонних потреб.
Відповідальність за таке діяння передбачена ч. 1 ст. 114-1 КК України, яка є нормою із формальним складом, тобто злочин вважається завершеним незалежно від факту настання конкретних наслідків. З огляду на це, доводи апеляційної скарги про нібито неправильну кваліфікацію дій є безпідставними.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника щодо надмірної суворості призначеного покарання та недостатнього врахування пом'якшуючих обставин не можуть бути визнані обґрунтованими.
Суд першої інстанції, постановляючи вирок, належним чином врахував як щире каяття обвинуваченого, його повне визнання вини, активне сприяння розкриттю злочинів, так і інші обставини, що характеризують особу - зокрема молодий вік, факт утримання матері, а також те, що внаслідок вчинених дій не було завдано фізичної шкоди конкретним особам і не заявлено цивільних позовів.
Однак, згідно з положеннями ст.ст. 50, 65-67 КК України, призначення покарання здійснюється не на підставі окремих пом'якшуючих факторів, а з урахуванням усієї сукупності обставин, зокрема й тих, що істотно обтяжують покарання.
У даному випадку характер вчинених злочинів свідчить про їх підвищену суспільну небезпеку: дії обвинуваченого були умисними, вчинені у співучасті за попередньою змовою, з корисливих мотивів, і мали на меті не лише пошкодження майна, а й перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в умовах особливого періоду, що безумовно становить загрозу національній безпеці.
Зокрема, один із підпалених автомобілів використовувався у забезпеченні оборонних завдань, що підтверджено матеріалами справи.
Варто також підкреслити, що ОСОБА_7 є особою з кримінальним минулим: він неодноразово засуджувався, у тому числі за корисливі злочини, і раніше не зробив належних висновків зі своїх судимостей.
Наявність системної суспільно-небезпечної поведінки є обставиною, яка прямо вказує на стійку кримінальну налаштованість обвинуваченого та не дозволяє вважати його поведінку випадковою або винятковою.
Тому вказані обставини виключають можливість застосування положень ст. 69 КК України про призначення м'якшого покарання, ніж передбачено законом.
Застосування цього положення в умовах очевидної обтяженості відповідальності обвинуваченого суперечило б як вимогам справедливості, так і загальним засадам індивідуалізації покарання.
Посилання сторони захисту на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справі «Скоппола проти Італії», не спростовують правомірності вироку.
Принцип пропорційності, про який ідеться у вказаному рішенні, був дотриманий судом першої інстанції, оскільки покарання визначено з урахуванням як тяжкості злочинів, так і особистості обвинуваченого, цілей покарання та наявних пом'якшуючих і обтяжуючих обставин.
Тобто індивідуальний підхід до визначення міри кримінальної відповідальності було реалізовано повною мірою.
Щодо посилань на стан здоров'я обвинуваченого, то матеріали кримінального провадження не містять жодного медичного документа чи висновку, який би свідчив про наявність у нього тяжких захворювань або обставин, що перешкоджають перебуванню в умовах ізоляції.
Аналогічно, твердження про необхідність постійного догляду за матір'ю, також не підтверджені жодним доказом у матеріалах справи. Жодної довідки, висновку медичного, витягу з реєстрів або інших офіційних документів, які б підтверджували її статус утриманця чи потребу в сторонньому догляді, суду не надано.
Щодо доводів захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 про незаконність застосування спеціальної конфіскації до мобільного телефону марки Infinix SMART 6 (Х6511), колегія суддів вважає за необхідне надати таке правове роз'яснення.
У скарзі захисник посилається на те, що зазначений пристрій нібито належить не самому обвинуваченому, а його матері ОСОБА_10 , яка, за твердженням захисника, не була обізнана про протиправне використання мобільного телефону.
На підставі цього апелянт вважає, що конфіскація майна суперечить положенням п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, якою передбачено, що спеціальна конфіскація не застосовується щодо майна, яке підшукане, пристосоване чи використане як засіб вчинення злочину, але підлягає поверненню законному власнику, якщо той не знав і не міг знати про його незаконне використання.
Водночас апеляційний суд наголошує, що доводи захисту в цій частині є голослівними та не підтверджені належними і допустимими доказами.
Жодного документа, який би підтверджував право власності ОСОБА_10 на спірний телефон, до матеріалів провадження не додано.
Не надано ні технічного паспорта чи гарантійного талона, оформленого на її ім'я, ні будь-яких платіжних документів, що свідчили б про придбання пристрою саме нею.
Відсутні й інші докази, які б прямо засвідчували, що телефон належав матері обвинуваченого на праві приватної власності.
Крім того, слід зауважити, що в апеляційному провадженні інтереси особи, яка нібито є власником майна, тобто ОСОБА_10 , не представляються окремо.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 не надав суду належних документів, які підтверджували б його повноваження діяти також і від імені ОСОБА_10 , зокрема відповідної довіреності чи договору про надання правової допомоги.
Тобто у суду немає процесуальних підстав вважати, що інтереси цієї третьої особи представляються у спосіб, передбачений законом.
Колегія суддів також вважає сумнівним твердження, що матір обвинуваченого не була обізнана про використання телефону для вчинення злочину. За нормального перебігу життєвих обставин власник техніки, особливо близький родич, як-от мати, має щонайменше елементарний інтерес до того, де і з якою метою використовується її мобільний пристрій, до кого він фактично потрапляє у користування, і тим паче - чи не використовується він у злочинній діяльності.
Навпаки, в даному випадку телефон перебував у володінні обвинуваченого, який використовував його безперешкодно і для злочинних дій, зокрема - для комунікації з особою, з якою діяв за попередньою змовою при вчиненні кримінальних правопорушень.
У сукупності ці обставини спростовують доводи захисника обвинуваченого про те, що телефон має бути повернутий третій особі.
Відтак, застосування спеціальної конфіскації до цього мобільного телефону, як засобу вчинення злочину, відповідає вимогам статті 96-2 КК України, є законним і обґрунтованим. Спростувань правомірності рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.
Інші доводи, які б заслуговували на увагу і підтверджували позицію апелянтів щодо незаконності і необґрунтованості вироку суду першої інстанції та наявності підстав для закриття кримінального провадження не встановлені, а доводи апелянта зводяться лише до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин події.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, а також підстав для закриття кримінального провадження під час апеляційного перегляду не встановлено.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 лютого 2025 року, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 194 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4