30 червня 2025 р. Справа № 440/1181/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 05.03.25 по справі № 440/1181/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області, перший відповідач), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі по тексту - ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.10.2024 №163750030811 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004, з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009, відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.08.1980;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 13.08.2024;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність та необґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 29.10.2024 №163750030811, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) через неможливість зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів його роботи на території рф з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004, внаслідок виходу російської федерації з 01.01.2023 з участі в угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі по тексту - Угода від 13.03.1992), як такого, що є незаконним та порушує конституційне право позивача на пенсійне забезпечення, оскільки в силу пункту 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992, пенсійні права не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають, а відтак, припинення участі РФ в Угоді від 13.03.1992 так само, як і вихід України з неї відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Постанова № 1328), не є підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу.
Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009 в ТОВ «Науково-виробниче підприємство передових технологій «Зонд» наполягав, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти особу конституційного права на соціальний захист, у тому числі, щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі № 440/1181/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 29.10.2024 №163750030811.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачених пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, з 13.08.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004, з 01.07.2024 по 30.09.2024 та до пільгового стажу - періоди роботи з 01.11.2006 по 13.09.2007, з 08.07.2009 по 22.07.2009.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Другий відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 5 березня 2025 року у справі № 440/1181/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004 на території рф, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді від 13.03.1992, а відтак, у другого відповідача не існувало правових підстав для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Також, з огляду на те, що позивач працював на території іноземної держави, у другого відповідача відсутні дані щодо сплати страхованих внесків у спірні періоди, що є основною умовою для врахування таких періодів трудової діяльності.
Крім того, неможливим є зарахування періодів роботи позивача з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009 в ТОВ «Науково-виробниче підприємство передових технологій «Зонд», оскільки відсутні відомості про атестацію робочого місця.
Заперечував проти обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, оскільки суд не вправі підміняти собою державний орган, компетенція якого чітко регламентована чинним законодавством.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції (в частині задоволення позову), доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 22.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про призначення пенсії за віком.
16.03.2021 за №339/35961 в Міністерстві юстиції України зареєстровано постанову правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1, якою затверджено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).
Пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд ГУПФУ у Вінницькій області.
Рішенням ГУПФ України у Вінницькій області від 29.10.2024 №163750030811 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового та пільгового стажу на дату звернення.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в рішенні від 29.10.2024 №163750030811 зазначило, що страховий стаж особи становить 29 років 10 місяців 10 днів.
За наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності:
- з 04.03.2000 по 28.02.2002 та з 01.03.2002 по 28.05.2004 в російській федерації, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.08.1980, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому до стажу, в тому числі пільгового, зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991;
- з 01.07.2024 по 30.09.2024, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.
2) стаж заявника на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 становить 11 років 6 місяців 20 днів.
За даними документами Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області до пільгового стажу роботи не зараховано періоди трудової діяльності з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009, згідно рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії №75 від 09.09.2024, оскільки відсутні відомості про атестацію робочого місця.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та безпідставність спірного рішення, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.07.2024 по 30.09.2024 через відсутність даних про сплату страхових внесків, судом зазначено, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а наявність заборгованості підприємства зі сплати таких внесків не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивачу періодів його роботи.
Судом визнано безпідставними доводи пенсійного органу про неможливість зарахування періодів роботи позивача з 01.11.2006 по 13.09.2007 в ТОВ "НВП "Зонд", внаслідок відсутності відомостей про атестацію робочого місця, оскільки непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Врахувавши те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи статті 9 КАС України, докази наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачених пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, з 13.08.2024 з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004, з 01.07.2024 по 30.09.2024 та до пільгового стажу періодів роботи з 01.11.2006 по 13.09.2007, з 08.07.2009 по 22.07.2009.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі по тексту - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом частини 1 статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що станом на час звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах, позивач досяг 55 річного віку.
Отже, необхідний пільговий стаж має становити 12 років 6 місяців.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі по тексту - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами необхідне лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Колегія суддів наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року по справі № 171/843/17.
Колегією суддів, дослідивши трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 працював :
- з 04.03.2000 по 28.02.2002 - помічником бурильника в районах Крайньої Півночі на території Російської Федерації;
- з 01.03.2002 по 28.05.2004 - помічником бурильника в районах Крайньої Півночі на території Російської Федерації;
- з 01.11.2006 по 23.12.2010 - помічником бурильника в НВП «Зонд».
Водночас, на думку пенсійного органу, у зв'язку із виходом РФ з участі в Угоді, страховий стаж, отриманий на території РФ з 04.03.2000 по 28.02.2002 та з 01.03.2002 по 28.05.2004 зарахуванню не підлягає.
Колегія суддів вважає вищевказане твердження другого відповідача хибним виходячи з наступного.
Так, 13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення, в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст. 1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань “відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно із статтею 3 вказаної Угоди, усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до статті 5 вказаної Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з частинами 2-3 статті 6 цієї Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Колегія суддів зазначає, що вказаного Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Згідно з положеннями статті 7 вказаної Угоди, розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно із частиною 2 статті 13 вказаної Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
З огляду на наведені вище положення, колегія суддів зазначає, що вихід РФ, та в подальшому, України, з вказаної угоди жодним чином не повинен тягнути за собою негативних наслідків для громадян України, у тому числі і для позивача, оскільки пенсійні права останніх виникли ще задовго до виходу держави-учасниці із Угоди, а відтак, періоди роботи позивача на території РФ, не можуть бути неврахованими під час визначення стажу при призначенні пенсії саме з таких підстав.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(далі по тексту - Порядок № 22-1).
Згідно з підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1 особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу. Основним документом на підтвердження трудового стажу є трудова книжка, яка була надана позивачем до пенсійного органу.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4.2 розділу 4 Порядку 22-1, при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема:
реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
повідомляє про необхідність до оформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.
Тобто, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні стажу позивачу при призначенні пенсії.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.02.2020 у справі № 291/99/17, від 12.04.2021 у справі № 219/4550/17, від 03 червня 2021 року у справі № 127/8001/17.
Колегія суддів наголошує, що періоди роботи позивача на території РФ з 04.03.2000 по 28.02.2002 та з 01.03.2002 по 28.05.2004, які він просить зарахувати до страхового стажу, мали місце до введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
З огляду на вказане, надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на пенсійне забезпечення лише з тих підстав, що Україною у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідно до вимог частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом норм частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи другим відповідачем жодним чином не доведено факту неможливості зарахування періоду стажу роботи позивача з 20.01.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 30.06.2004.
За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у пенсійного органу підстав для не зарахування періодів роботи на території РФ до страхового стажу та вважає підтвердженим факт трудової діяльності ОСОБА_1 з 04.03.2000 по 28.02.2002 та з 01.03.2002 по 28.05.2004.
Що стосується незарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009, колегія суддів виходить із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, рішенням Комісії з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії № 75 від 09.09.2024, крім іншого, відмовлено у зарахуванні періодів трудової діяльності з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009, з мотивів відсутності відомостей про атестацію робочого місця в ТОВ "НВП "Зонд".
Так, на виконання пунктів 1, 2 Порядку № 442 атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 442 атестація робочих місць передбачає обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці, визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу в несприятливих умовах.
За визначенням, наведеним у пункті 4 Порядку № 442 та підпункті 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
З огляду на викладене, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Такий висновок безумовно узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.04.2020 по справі № 555/2250/16-а.
Більш того, згідно із пунктом 4.4. Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого 18.11.2005 наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 (далі - Порядок № 383), якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Відповідно до пункту 4.2. Порядку № 383, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Колегією суддів встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи Наказу № 21-ОП від 14.09.2007 по ТОВ НВП "ЗОНД" була проведена атестація робочих місць з шкідливими умовами праці.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що до пільгового стажу позивача має бути зарахований 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про результати атестації, та період роботи впродовж наступних 5 років, зокрема періоди з 01.11.2006 по 13.09.2007 та з 08.07.2009 по 22.07.2009.
Щодо правомірності обраного судом першої інстанції способу захисту слід зазначити наступне.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії
Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на те, що періоди трудової діяльності позивача з 01.11.2006 по 13.09.2007, з 08.07.2009 по 22.07.2009, відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 30.08.1980, підлягають зарахуванню до стажу, що дає право на пільгове призначення пенсії, що у сукупності із вже визнаним пенсійним органом пільговим стажем позивача становитиме більше необхідних 12 років 6 місяців, колегія суддів дійшла висновку про дотримання ОСОБА_1 при зверненні до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії всіх визначених законодавством умов для такого призначення.
Відтак, враховуючи, що підстав для відмови в призначенні позивачу пенсії у спірних правовідносинах не було, існує лише один вид правомірної поведінки Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області - призначити позивачу таку пенсію.
Отже, у другого відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачених пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV, з 13.08.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 04.03.2000 по 28.02.2002, з 01.03.2002 по 28.05.2004, з 01.07.2024 по 30.09.2024 та до пільгового стажу - періоди роботи з 01.11.2006 по 13.09.2007, з 08.07.2009 по 22.07.2009.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 по справі № 440/1181/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко