17 червня 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024,
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024 до неповнолітнього ОСОБА_7 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді застереження до досягнення ним повноліття.
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що суспільно небезпечне діяння мало місце не пізніше 21.10.2023 та вчинене неповнолітнім ОСОБА_7 у віці 15 років. Також враховано дані про особу неповнолітнього, який раніше не судимий, виховується матір'ю самостійно, не перебуває на обліку у службі в справах дітей, не перебуває на обліку ювенальної превенції, перебував у розшуку як безвісно зниклий, самовільно покинув місце свого проживання у м. Одеса, поїхавши у інше місто в період військового стану, за вказаним фактом на матір неповнолітнього складено адміністративний протокол за ст. 184 КУпАП, умови проживання неповнолітнього задовільні, навчається в Одеському ліцеї № 23 Одеської міської ради за екстернатною формою навчання. Також враховано стан здоров'я і рівень розвитку неповнолітнього ОСОБА_7 , соціально-психологічні риси останнього, а також ставлення ОСОБА_7 до скоєного ним діяння, який усвідомлює свою провину і шкодує про вчинене.
Заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити ухвалу суду першої інстанції в частині визначення тривалості примусового заходу виховного характеру та процесуальних витрат. Виключити з резолютивної частини ухвали посилання про визначення тривалості примусового заходу виховного характеру у виді застереження. Процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 6058, 24 грн. віднести на рахунок держави. У решті ухвалу залишити без змін.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Зокрема зазначає, що судом встановлюється тривалість лише тих заходів виховного характеру, які передбачені п.п. 2,3 ч.2 ст.105 КК України. Звертає увагу, що застереження, як захід виховного характеру, не має триваючого характеру, оскільки по суті цей захід є усним роз'ясненням та попередженням, що застосовується судом при ухваленні рішення. Також наголошує, що стягнення процесуальних витрати з ОСОБА_7 чи його законного представника є незаконним і суперечить ч.2 ст.124 КПК України, оскільки ОСОБА_7 не є обвинуваченим і щодо нього не ухвалено обвинувальний вирок.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників апеляційного розгляду, обговоривши і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Частиною 2 статті 105 КК України передбачено застосування до неповнолітнього таких примусових заходів виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
При цьому, частиною 3 цієї статті встановлено, що тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
Отже законодавцем не передбачено встановлення тривалості для примусового заходу виховного характеру у виді застереження.
Таким чином, при призначенні ОСОБА_7 примусового заходу виховного характеру у виді застереження, суд першої інстанції помилково встановив тривалість його застосування, тому колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини рішення суду про визначення тривалості вказаного примусового заходу.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про незаконність стягнення з ОСОБА_7 чи його законного представника процесуальних витрат у зв'язку з відсутністю обвинувального вироку з огляду на наступне.
Так, положеннями ч.1 ст.126 КПК України встановлено, що суд вирішує питання процесуальних витрат у вироку суду або ухвалі.
Відповідно до висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 598/1781/17 від 17.06.2020, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті.
Таким чином, процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судових експертиз у даному кримінальному провадженні не можуть бути віднесені на рахунок держави та підлягають стягненню з законного представника неповнолітнього ОСОБА_7 на користь держави.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції зміні в частині визначення тривалості примусового заходу виховного характеру.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 516 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024 щодо ОСОБА_7 змінити в частині визначення тривалості примусового заходу виховного характеру.
Виключити з резолютивної частини ухвали рішення про визначення тривалості примусового заходу виховного характеру у виді застереження.
В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15.04.2024 залишити без змін.
Ухвала Київського апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3