23 червня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 761/16508/24
номер провадження №22-ц/824/6155/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Півторак Т.О.,
представник відповідача Самчук М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року /суддя Романишена І.П./
у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно та внесення запису до державного реєстру іпотек, -
У травні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя на нерухоме майно - групу нежитлових приміщень №38, загальною площею 58 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 1405959280000) - та внесення запису про іпотеку до державного реєстру іпотек.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03.12.2024 позов задоволено частково: визнано за АТ «Сенс Банк» право іпотекодержателя на вказане майно, відмовлено у внесенні запису до державного реєстру іпотек. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 877,50 грн./т. 2 а.с. 60-70/
Не погоджуючись із рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення про відмову в позові АТ «Сенс Банк» у повному обсязі. Апелянт вважає рішення незаконним і необґрунтованим, оскільки суд помилково визнав неналежним доказом довідку ПАТ «Укрсоцбанк» №04.22-08/96-6287 від 26.06.2018 про відсутність заборгованості, яка підтверджує виконання основного зобов'язання та припинення іпотеки (ст. 17 Закону України «Про іпотеку»); неправильно оцінив витяг із протоколу №77 від 21.10.2024, який не є первинним документом і не підтверджує існування заборгованості (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»); проігнорував скасування виконавчого напису №3624 від 16.12.2013 рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2016 (справа №761/31532/15-ц), що унеможливлює його використання як підстави для іпотеки; порушив ст. 89 ЦПК України, не оцінивши належність і допустимість доказів позивача, зокрема відсутність первинних документів про заборгованість чи перехід права вимоги; неправильно застосував принцип добросовісності, звинувативши відповідача в суперечливій поведінці, хоча позивач не спростував довідку про відсутність заборгованості.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідачки, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 27.04.2007 між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №40.29-48/169 на суму 144 500 доларів США та іпотечний договір №013/193-І, предметом якого є група нежитлових приміщень №38 за адресою: АДРЕСА_1 .
16.12.2013 приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис №3624, який визнано таким, що не підлягає виконанню рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.07.2016 (справа №761/31532/15-ц).
22.01.2019 за АТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на майно, постановою Київського апеляційного суду від 10.04.2023 (справа №761/33417/19) майно витребувано на користь ОСОБА_1
АТ «Сенс Банк» є правонаступником АТ «Укрсоцбанк» на підставі передавального акту від 15.10.2019.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався такими нормами матеріального права: ст. 15 ЦК України про те, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; ст. 16 ЦК України про те, що суд може захистити цивільне право шляхом стягнення майна, відшкодування збитків чи іншими способами, передбаченими законом; ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; ст. 599 ЦК України про те, що зобов'язання припиняється його виконанням, а також у випадках, передбачених договором або законом; ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором банк зобов'язується надати кошти позичальникові, а позичальник - повернути їх у встановлені строки з процентами; ст. 1 Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання, за яким кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки; ст. 3 Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотека виникає на підставі договору або закону; ст. 17 Закону України «Про іпотеку» про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання боржником основного зобов'язання; ст. 33 Закону України «Про іпотеку» про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса; ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» про те, що первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій; а також постановою Верховного Суду від 15 червня 2021 року (справа №922/2416/17) про те, що при розгляді спорів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором суд має перевірити належність первинних документів, які підтверджують розмір боргу, та дотримання сторонами умов договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав чинною іпотеку, посилаючись на відсутність доказів виконання основного зобов'язання та відновлення заборгованості за протоколом №77 від 21.10.2024.
Іпотека залишається чинною через відсутність доказів виконання основного зобов'язання.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.
ОСОБА_1 надала довідку ПАТ «Укрсоцбанк» №04.22-08/96-6287 від 26.06.2018, яка підтверджує відсутність заборгованості за кредитним договором №40.29-48/169, водночас не надала жодних інших доказів виконання зобов'язань - сплати коштів по договору.
Водночас, витяг із протоколу №77 від 21.10.2024, спростовує довідку від 26.06.2018. Будь-яких інших документів щодо виконання зобов'язання, які б підтверджували відсутність заборгованості не надано.
Колегія суддів також вказує на суперечливу поведінку відповідачки, оскільки її дії в попередніх справах (№761/16430/16-ц, №761/40850/16-ц) стосувалися оскарження позовної давності, процедурних порушень, а не заперечення виконання зобов'язання.
Щодо строку позовної давності, суд першої інстанції правильно врахував зупинення перебігу позовної давності під час карантину (12.03.2020-30.06.2023) та воєнного стану (з 24.02.2022).
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, апелянтка не довела належного виконання зобов'язань за кредитним договором.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що у 2018 році у стягненні боргу було відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності, що спростовує твердження про припинення основного зобов'язання. Крім того, 22.01.2019 за АТ «Укрсоцбанк» було зареєстровано право власності на предмет іпотеки, а оскарження цього права ОСОБА_1 у попередніх справах стосувалося виключно процедурних питань, а не заперечення існування заборгованості. Матеріали справи не містять жодних даних, які б підтверджували, яким саме чином борг було погашено. Відсутність первинних документів про сплату коштів, на які посилається апелянтка, та суперечлива поведінка відповідачки, яка раніше не заперечувала наявність боргу, підтверджують правомірність висновків суду першої інстанції про чинність іпотеки. Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, апелянтка не виконала тягар доказування щодо припинення основного зобов'язання, що є підставою для відхилення апеляційної скарги.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: