Справа № 756/1060/25 Головуючий у І інстанції Белоконна І.В.
Провадження №22-ц/824/8201/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
18 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Барабаш Марини Юріївни на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позивач через свого представника подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення цивільного позову, а саме накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Suzuki», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 . Також просить заборонити вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно вищевказаного майна.
У обґрунтування заявлених вимог заявник зазначив, що вказані вище квартиру та автомобіль вони придбали з відповідачем під час перебування у шлюбі, проте право власності було зареєстровано на відповідача.
Наразі відповідач розмістив оголошення з продажу спільного майна, а саме масажного крісла, чоловічого годинника, настільної гри, навушників, клавіатури, велошолому, мотошолому, мотовзуття та мотокуртки.
Таким чином, ОСОБА_1 має підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідач може також відчужити спільні квартиру та автомобіль на користь третіх осіб, що утруднить виконання рішення суду.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 через свого представника Барабаш М.Ю. подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду.
Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції було не правильно встановлено обставини, які мають значення для справи.
Зазначає, що квартира та автомобіль були придбані за кошти позивача, оскільки відповідач не працювала більше 10 років, а позивач протягом всього часу проживання в шлюбі забезпечував утримання дітей та відповідача.
Оскільки вказане майно оформлене на відповідача та знаходиться в її користуванні та володінні, існує загроза, що відповідач реалізує вказане майно, так як останньою було опубліковано ряд оголошень щодо продажу особистих речей позивача.
Вказує, що накладення арешту на спірне майно буде співмірним з заявленими позивачем вимогами та не призведе до обмеження прав відповідача.
У відповідь на апеляційну скаргу представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Овчаренком І.С. було подано відзив, в обґрунтування якого представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено обставин, які можуть свідчити про намір відповідача відчужити спірне майно, зокрема квартири без згоди позивача. З огляду на те, що вказана квартира була придбана у шлюбі з позивачем і є спільною сумісною власністю, то відповідач не зможе без згоди позивача її відчужити, оскільки для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Вказує також, що саме позивачем вживалися дії щодо продажу спільного автомобіля без згоди відповідача, оскільки з відповіді Головного сервісного центру МВС від 17 лютого 2025 року вбачається, що позивачем було продано спірний автомобіль 03 грудня 2024 року.
У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 - адвокати Барабаш М.Ю., Боса І.В. підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Відповідач та представник відповідача у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у відповідності до вимог процесуального законодавства.
У відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглядати справу у відсутності відповідача та її представників, з огляду на їх належне повідомлення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано суду доказів, підтверджуючих наявність обставин, які можуть ускладнити чи унеможливити виконання рішення у разі задоволення позову, зокрема наміру відповідача ОСОБА_2 відчужити належне їй майно.
Апеляційний суд не погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову не відповідає з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до положень п. 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим, у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Так, відповідно до поданої позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя, до складу якого входять: квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Suzuki», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , які придбані під час проживання у шлюбі, однак право власності на вказане майно зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .
Враховуючи приписи ч.1 ст. 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Апеляційний суд приймає до уваги, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року шлюб між подружжям ОСОБА_4 розірваний.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо майна, набутого під час проживання у шлюбі, після розірвання якого існує ризик відчуження відповідачем спірного майна, що в подальшому може ускладнити або ж зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді арешту майна, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.
Обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді арешту майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому заява про забезпечення позову підлягає до задоволення в частині накладення арешту на спірне майно. Щодо вимог заявника про заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти реєстраційні дії щодо державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно та заборони ОСОБА_2 вчиняти реєстраційні дії щодо спірного транспортного засобу, колегія суддів зазначає, що накладення арешту на майно, яке підлягає державній реєстрації (автотранспорт, нерухомість тощо), здійснюється шляхом внесення запису до відповідних реєстрів про заборону відчуження такого майна. Практична реалізація застосування арешту майна відповідача відбувається шляхом проведення державної реєстрації публічного обтяження на підставі ст. 37 закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 № 1255-IV, що саме по собі унеможливлює в подальшому здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо обтяженого майна.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, постановлена з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового судового рішення про задоволення поданої заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барабаш Марини Юріївни задовольнити.
Скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Барабаш Марини Юріївни про забезпечення позову - задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно:
- квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2917312980000, право власності зареєстроване за ОСОБА_2 ою (РНОКПП НОМЕР_2 )
- транспортний засіб марки «Suzuki», 2015 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 ою (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 30 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар