Справа №364/965/23Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2832/2025
19 червня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 ,
представника потерпілої ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019110000000871, по обвинуваченню:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Володарського районного суду Київської області від 14 листопада 2024 року,-
Вироком Володарського районного суду Київської області від 14 листопада 2024 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
За вироком суду ОСОБА_10 визнаний винуватим в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_11 .
За встановлених судом обставин ОСОБА_10 06.10.2019, о 17 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Мерседес Бенц» («MERCEDES-BENZ S 550») та рухаючись по вул. Лесі Українки в селі Надросівка Володарського району Київської області, зі сторони с. Тарган у напрямку смт Володарка (наразі селище Володарка), Київської області та проїжджаючи неподалік будинку № 79 по вказаній вулиці, проявив самовпевненість, не стежив за дорожньою обстановкою, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги пунктів 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, відповідно до яких «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; нестворювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», в порушень вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого «під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», не обрав безпечну швидкість руху, щоб мати змогу контролювати керований ним транспортний засіб, під час руху на ділянці дороги із заокругленням праворуч не впорався з керуванням та допустив виїзд за межі проїзної частини на узбіччя, де відбулося зіткнення із бетонним парканом.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці події.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження та правову кваліфікацію своїх дій, просить вирок суду в частині призначеного покарання за ч.2 ст.286 КК України змінити через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості.
В обґрунтування підстав для пом'якшення призначеного покарання, ОСОБА_10 посилається на те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, у нього наявні міцні соціальні зв'язки, має незадовільний стан здоров'я та є інвалідом ІІ групи довічно.
Зазначає, що в суді першої інстанції стороною захисту було подано клопотання про проведення повторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_10 , однак суд відмовив у його задоволенні.
В той же час наявний у матеріалах справи висновок судово-психіатричної експертизи №1077 від 17.10.2023 року є необґрунтованим, оскільки за його результатами експерт визначив зміну діагнозу з «Деменції» на «Інші органічні розлади особистості та поведінки внаслідок захворювань, травм і дисфункції мозку», що у свою чергу суперечить попереднім висновком, оскільки діагноз «деменція» є невиліковним.
Звертає увагу колегії суддів, що суд першої інстанції ухвалив примусові заходи медичного характеру не зараховувати у строк відбування покарання, оскільки ОСОБА_10 отримував психіатричну допомогу амбулаторно. Разом із цим,ухвалою Володарського районного суду Київської області від 17.12.2020 року у справі №364/579/20 визначено надання ОСОБА_10 амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, що у відповідності до ч.4 ст.84 КК України, має зараховуватись в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, з розрахунку один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
За наслідками розгляду апеляційної скарги просить вирок суду змінити та призначити йому за ч.2 ст.286 КК України більш м'яке покарання, яке є співрозмірним його діянням та особі винного.
Представником потерпілої ОСОБА_9 подані заперечення на апеляційну скаргу обвинуваченого, в яких він просить вирок суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу, - без задоволення.
До суду апеляційної інстанції ОСОБА_10 не з'являвся, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, клопотання про неможливість розгляду провадження у його відсутності не подавав. Під час апеляційного розгляду захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 повідомив, що ОСОБА_10 не бажає брати безпосередню участь в судових засідання апеляційної інстанції, захищати його інтереси в суді уповноважив його захисника.
Колегія суддів, зважаючи на позицію обвинуваченого та його апеляційні вимоги, вважає за можливе проводити розгляд поданої апеляційної скарги обвинуваченого за його відсутності.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника на підтримку поданої апеляційної скарги, прокурора, потерпілої та її представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, проаналізувавши апеляційні доводи, провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Встановлені судом фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення та правова кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_10 за ч.2 ст.286 КК України учасниками судового провадження не оспорюються та не оскаржуються, а тому у відповідності до положень ст.404 КПК України апеляційною інстанцією не перевіряються.
Одночасно з поданою апеляційною скаргою обвинувачений подав клопотання про проведення у даному кримінальному провадженні повторної судово-психіатричної експертизи, вважаючи необґрунтованим наявний в матеріалах провадження висновок судово-психіатричної експертизи №1077 від 17.10.2023 року.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №1077 від 17.10.2023 року у теперішній час ОСОБА_10 , 1986 року народження, виявляє ознаки органічного розладу особистості внаслідок ЧМТ, церебрастенічний синдром (F-07/8 за МКХ-10). За психічним станом у теперішній час може усвідомлювати свої дії та керувати ними. Не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку.
З метою перевірки апеляційних доводів обвинуваченого та роз'яснення даного висновку, судом апеляційної інстанції була допитана експерт ОСОБА_12 , яка підтвердила наданий нею висновок судово-психіатричної експертизи №1077 від 17.10.2023 року та роз'яснила, що ОСОБА_10 виявляв ознаки органічного розладу особистості внаслідок ЧМТ, церебрастенічний синдром. Повідомила, що діагнози «деменція» та «органічний розлад особистості внаслідок ЧМТ, церебрастенічний синдром» мають різний ступінь розвитку, оскільки спочатку діагностується «органічний розлад чи органічне ураження головного мозку», а потім, як максимальний розвиток хвороби, діагностується «деменція». Одночасно ці діагнози існувати не можуть.
Також експерт повідомила, що з діагностичною метою, згідно із Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженим Наказом МОЗ від 08.05.2018 № 865, було залучено експерта-психолога та проведено психологічне дослідження, яке відображено у висновку експерта та відповідно до якого рівень функціонування інтелектуально-мнестичної сфери відповідає нормативним стандартам; відмічається певні особливості уваги (поверхневість), які відображають низьку мотивацію та особистісне ставлення до ситуації.
Таким чином, як роз'яснив під час допиту експерт, під час експертного дослідження ОСОБА_10 не виявляв будь-яких критичних вражень інтелекту, які спостерігаються при хворобі «деменція». Також експерт повідомила, що при встановленні кінцевого діагнозу ОСОБА_10 , будь-які сумніви в його правильності не виникали, даний висновок було зроблено на основі обстеження підекспертного, висновках психологічного дослідження та наданої медичної документації. Категорично стверджує, що об'єктивно відсутні будь-які сумніви щодо наявності в ОСОБА_10 діагнозу «деменція».
Після допиту експерта в суді апеляційної інстанції з метою роз'яснення свого висновку, захисник ОСОБА_7 відмовився від клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, та просив задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого і призначити ОСОБА_10 більш м'яке покарання, яке є співрозмірним його діянню та особі обвинуваченого, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.
Колегія суддів погоджується з доводами обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в максимальній межі, передбаченої санкцією ч.2 ст.186 КК України яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості.
Статтею 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до положень ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співрозмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Призначаючи ОСОБА_10 покарання за ч.2 ст.286 КК України, суд першої інстанції, діючи у відповідності до вимог ст.65 КК України, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке у відповідності до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий, не працює, неодружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, перебуває на диспансерному обліку з 2020 року з діагнозом «органічний амнестичний синдром» (том 2 а.с. 107, 108), є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок загального захворювання довічно (том 2 а.с. 116, 120).
Обставин, що пом'якшують покарання, судом не встановлено. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням наведених обставин, суд призначив ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, яке є максимальним покарання, визначеним санкцією частини 2 статті 286 КК України.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, хоч і не виходить за межі, встановлені частиною 2 статті 286 КК України, проте за своїм розміром є явно несправедливим, через суворість.
Колегія суддів вважає, що призначаючи обвинуваченому покарання, судом першої інстанції в достатній мірі не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, перебуває на диспансерному обліку з 2020 року з діагнозом «органічний амнестичний синдром», є особою з інвалідністю ІІ групи.
З урахування викладеного колегія суддів вважає за можливе пом'якшити призначене ОСОБА_10 за вчинений злочин покарання до 7 років позбавлення волі.
Колегія суддів вважає, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Законних підстав для застосування положень ст.69 КК України призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, та застосування положень ст.75 КК України і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до положень ст.409 КПК України невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є підставою для зміни судового рішення судом апеляційної інстанції.
З наведених підстав апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Володарського районного суду Київської області від 14 листопада 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_10 в частині призначеного покарання, змінити.
Пом'якшити ОСОБА_10 призначене за ч.2 ст.286 КК України покарання до 7 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
________________ ________________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4