26 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12021110000000564 стосовно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; _________________________________________________________________
Справа №11-кп/824/2610/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_1
повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання чи роботи.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що 13.08.2021 року близько 06:00 год. ОСОБА_8 , керуючи автомобілем марки «Subaru Legacy Twobk ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 49 км + 327 м автодороги М-03 «Київ-Харків», в напрямку м. Київ, на території Бориспільського району Київської області, в порушення вимог пунктів 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002, згідно з якими «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху», проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, в порушення вимог п.п. 10.1 та 12.1 ПДР України «п. 10.1 перед початком руху, перестроюванням та будь якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», не вибрав безпечну швидкість руху, чим позбавив себе можливості безпечно керувати транспортним засобом, щоб не наражати на небезпеку інших учасників дорожнього руху та вірно оцінювати дорожню обстановку.
Під час руху, маючи об'єктивну можливість виявити автомобіль марки «УАЗ-452Д», реєстраційний номер НОМЕР_2 , котрий рухався в правій смузі руху в попутному напрямку, на горизонтальній ділянці, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки та в порушення п.п. 13.1 та 13.3 ПДР України «п. 13.1 водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу; п. 13.3 під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху», внаслідок недотримання безпечної швидкості руху, дистанції та бокового інтервалу між попутним транспортним засобом, допустив зіткнення з автомобілем марки «УАЗ-452Д», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «УАЗ-452Д», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_10 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.
Встановлено, що смерть ОСОБА_10 настала від поєднаної тупої травми голови та тулуба, що супроводжувалася переломами кісток скелету, внутрішньою та зовнішньою кровотечами.
Грубе порушення ОСОБА_8 вимог пунктів 2.3 б), д), п.п. 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_10 .
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, вважаючи вирок суду першої інстанції незаконним з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить його скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним та призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Початок строку відбування покарання рахувати з моменту затримання обвинуваченого ОСОБА_8 на виконання вироку суду апеляційної інстанції. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що, обираючи ОСОБА_8 міру покарання та приймаючи рішення про звільнення останнього від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався лише на обставину, що пом'якшує покарання, - відшкодування потерпілому матеріальної та моральної шкоди, а також відомості про особу, а саме те, що обвинувачений раніше не судимий та має на утриманні неповнолітню дитину.
Разом з цим, судом не враховано, що наслідки даного злочину - смерть ОСОБА_10 є тяжкими і незворотними, та не можуть бути компенсовані відшкодуванням шкоди у матеріальному виразі.
Крім того, зазначає, що позитивні характеристики обвинуваченого мають формальний характер та не зменшують суспільної небезпечності як його самого, так і правопорушень, учинених ним.
Також суд не взяв до уваги, що вчинене ОСОБА_8 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, що стосується інтересів не лише потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.
До того ж, у даному випадку суд належним чином не мотивував своє рішення та фактично не врахував того, що ОСОБА_8 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, порушив одночасно декілька пунктів Правил дорожнього руху, і саме недотримання ним цих правил призвело до дорожньо-транспортної пригоди, у наслідок якої потерпілий ОСОБА_10 , загинув на місці події, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину.
Окрім цього, судом першої інстанції не враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 своєї винуватості у вчиненні даного кримінального правопорушення не визнав та взагалі перекладав вину на іншого учасника дорожнього руху, а саме на потерпілого, а тому навіть позитивна характеристика обвинуваченого, його сімейний і матеріальний стан та відсутність претензій у потерпілого не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до нього положень ст. 75 КК України та звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням та без призначення додаткового покарання.
Таким чином, вважає, що судом першої інстанції при ухваленні вироку допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону (ст. 75 КК України), який не підлягав застосуванню, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, а також незастосування судом закону, який підлягав застосуванню.
Захисник ОСОБА_6 у запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, вважаючи апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у її задоволенні, а вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнатиОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у зв'язку з не доведенням стороною обвинувачення того, що кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_8 та що в його діях наявний склад даного кримінального правопорушення.
При цьому, хоча такі заперечення захисника ОСОБА_6 і містять апеляційні вимоги, колегією суддів вони, як такі не розглядаються, оскільки ним також була подана й апеляційна скарга та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції, однак ухвалою Київського апеляційного суду від 15.01.2025 року було відмовлено захиснику ОСОБА_6 у поновленні строку на апеляційне оскарження вирокуБориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 та повернуто захиснику ОСОБА_6 його апеляційну скаргу із усіма доданими до неї документами. В касаційному порядку вказане рішення апеляційного суду захисником ОСОБА_6 не оскаржено.
Апеляційних скарг від інших учасників судового провадження не надходило.
Будучи повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду, потерпілий ОСОБА_11 та його представник - адвокат ОСОБА_12 до суду апеляційної інстанції не з'явилися, про поважність причин своєї неявки не повідомили, клопотань про відкладення розгляду не надсилали, а тому, враховуючи позицію прокурора, обвинуваченого ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які не заперечували проти апеляційного розгляду провадження за відсутності потерпілого та його представника, апеляційний суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу без участі вказаних осіб, оскільки їх неявка за вимогами КПК України не перешкоджає апеляційному розгляду провадження.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення обвинуваченого ОСОБА_8 та захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 проти апеляційної скарги, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 2 ст. 286 КК України передбачена відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується діянням, наслідками цього діяння, причинним зв'язком між діянням та наслідками. Діяння виражається в діях або бездіяльності і завжди пов'язане з невиконанням вимог Правил дорожнього руху.
Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед Правила дорожнього руху, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому належить враховувати, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України, є правопорушенням з матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв'язку. Така позиція щодо кримінально-правової оцінки діяння, передбаченого ст. 286 КК України, міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17).
Відповідно до усталеної судової практики, у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, необхідно встановити причинний зв'язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з'ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Згідно пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, 13.08.2021 року близько 06:00 год., він, керуючи автомобілем марки "Subaru LegacyTwobk ЗНГ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 49 км + 327 м автодороги М-03 "Київ-Харків", в напрямку м. Київ, на території Бориспільського району Київської області, в порушення вимог пунктів 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002, згідно з якими "для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху", проявив особисту необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, в порушення вимог п.п. 10.1 та 12.1 ПДР України "п.10.1 перед початком руху, перестроюванням та будь якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п.12.1 під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним", не вибрав безпечну швидкість руху, чим позбавив себе можливості безпечно керувати транспортним засобом, щоб не наражати на небезпеку інших учасників дорожнього руху та вірно оцінювати дорожню обстановку.
Під час руху, маючи об'єктивну можливість виявити автомобіль марки "УАЗ-452Д", реєстраційний номер НОМЕР_2 , котрий рухався в правій смузі руху в попутному напрямку, на горизонтальній ділянці, не вірно відреагував на зміну дорожньої обстановки та в порушення п.п. 13.1 та 13.3 ПДР України "п.13.1 водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу; п. 13.3 під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати не безпеки для дорожнього руху", внаслідок недотримання безпечної швидкості руху, дистанції та бокового інтервалу між попутним транспортним засобом, допустив зіткнення з автомобілем марки "УАЗ-452Д", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці пригоди.
Суд першої інстанції, дослідивши докази, встановив, що ОСОБА_8 під час керування автомобілем марки "Subaru Legacy Twobk ЗНГ", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 49 км + 327 м автодороги М-03 "Київ-Харків", в напрямку м. Київ, не діяв таким чином, щоб не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, допустив бездіяльність, яка полягає у невиконанні ним вимог пунктів 2.3 б), д), 13.1, 13.3, а саме, останній проявляючи неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, маючи об'єктивну можливість виявити автомобіль марки "УАЗ-452Д", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався в правій смузі руху в попутному напрямку, не дотримався безпечної швидкості руху, дистанції та бокового інтервалу між попутними транспортними засобами, допустивши зіткнення з останнім.
У зв'язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного вироку суд першої інстанції не встановив фактичних обставин справи, які б відповідали об'єктивній стороні кримінального правопорушення в аспекті зазначених порушень Правил дорожнього руху.
Наведені у вироку порушення пунктів 2.3 б), д), 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху не можуть самостійно, без встановлення конкретних дій ОСОБА_8 та причинно-наслідкового зв'язку між ними створювати наслідки, передбачені ст. 286 КК України.
Судом першої інстанції не розкрито, які саме дії ОСОБА_8 свідчать про порушенням ним Правил дорожнього руху, а лише наведено зміст певних пунктів Правил дорожнього руху, всупереч яким нібито діяв ОСОБА_8 без конкретизації, в чому ці дії виразилися.
Зазначені обставини у відповідності до ст. ст. 412, 415 КПК України, є підставою для скасування вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Поряд з цим заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, та як наслідок невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного, але, оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року, у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, то ці доводи прокурора, якщо суд за наслідками нового розгляду дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні за тих самих обставин, підлягають врахуванню судом першої інстанції під час нового розгляду даного кримінального провадження.
Таким чином, апеляційна скарга прокурора у провадженні підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити частково.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ _____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3