Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
30 червня 2025 року Справа № 520/8317/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України; - зобов'язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2023-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Національної академії Національної гвардії України.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивача з 01.10.2024 виключено із особового складу та всіх видів забезпечення та вибув до нового місця служби, однак йому не проведено компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2023-2024 роки. Вважає, що відповідач допустив бездіяльність, у зв'язку із чим просить позов задовольнити.
Відповідачем подано відзив, який містив заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що
в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений до військової частини, де проходить військову службу. Таким чином, позивач не набув права на компенсацію невикористаної додаткової відпустки. Просить у позові відмовити. Разом із тим, просить застосувати до спірних правовідносин строк зварення до суду передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України.
14.04.2025 ухвалою суду адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Ухвалою суду від 23.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін. Витребувано докази у відповідача.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, позивач проходив службу у відповідача та 01.10.2024 виключений із списку особового складу Академії та всіх видів забезпечення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено витягом з наказу відповідача від 01.10.2024 № 297.
Суд установив, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджено копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 14.12.2023.
Позивач наводить аргументи про те, що на момент виключення із списків особового складу Академії йому не проведено компенсації невикористаної відпустки, як учаснику бойових дій.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною у зв'язку із чим звернулася до суду за захистом свого права із відповідним позовом.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлено, що установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;».
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».
До пільг, передбачених статтею 12 Закону № 3551-ХІІ для учасників бойових дій та осіб, прирівняним до них, належить використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12).
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Відповідно до абзацу третього частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
За змістом частини сімнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом першим цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частинами вісімнадцятою та дев'ятнадцятою статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Визначення терміну “особливий період» наведене у статті 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, за яким особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;
Таким чином, відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII на час дії особливого періоду припинено надання військовослужбовцям, зокрема, додаткових відпусток як учасникам бойових дій та надання щорічних основних відпусток обмежено періодом.
Щодо питання виплати військовослужбовцю, який продовжує проходити військову службу, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд враховує також наступну правову позицію Верховного Суду.
Верховним Судом в рішенні від 16 травня 2019 року в зразковій справі № 620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великою Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року, зроблено наступний правовий висновок стосовно питання виплати компенсації військовослужбовцям за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій: норми Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, тому на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
В цьому ж рішенні Верховним Судом визначено ознаки типової справи: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки», статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки», Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Хоча в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки, але в силу того, що Законом № 2011-XII не припинено виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби, а також у зв'язку з тим, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: або безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін, або виплата грошової компенсації відпустки, тому припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
При цьому обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
В постанові Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №640/21771/20, суд дійшов до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, як учасник бойових дій, а відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити таку компенсації, якщо доказами підтверджено такі умови: 1) позивач є військовослужбовцем, учасником бойових дій; 2) позивач звільнився з військової служби; 3) позивач не використав щорічну основну відпустку за період проходження військової служби в органах прокуратури України; 4) грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби в органах прокуратури України не виплачена відповідачем; 5) позивач не використав додаткові відпустки, на які має право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України; 6) грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, на яку позивач мав право як учасник бойових дій, за період проходження військової служби в органах прокуратури України не нарахована та не виплачена відповідачем.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 460/6560/21 , суд прийшов наступного.
Абзацами 1, 2, 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Разом з тим, пункт 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.
Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється пунктом 20 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, указаним пунктом передбачено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
Разом з тим, пункт 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не стосується військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією.
Питання відпусток зазначеної категорії військовослужбовців регулюється пунктом 20 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, указаним пунктом передбачено, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, надається відпустка з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби у році звільнення. При цьому якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки в межах України у порядку, встановленому пунктом 14 цієї статті.
У рік звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягають звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, у разі невикористання ними щорічної основної відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки.
У разі звільнення зі служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та підлягає звільненню з військової служби у порядку і терміни, визначені рішенням Президента України, або у зв'язку з оголошенням демобілізації, до закінчення календарного року, за який він вже використав щорічну основну відпустку, провадиться відрахування із грошового забезпечення військовослужбовця за дні відпустки, використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця, у порядку, визначеному в абзаці четвертому пункту 14 цієї статті.
На військовослужбовців, зазначених у цьому пункті, поширюються гарантії, передбачені абзацами п'ятим та шостим пункту 14 цієї статті.
Так, пункт 20 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачає ні права на додаткову відпустку, ні права на компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації.
Отже, під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасником бойових дій, а також право на отримання компенсації за всі дні невикористаної додаткової відпустки.
Суд не установив проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховую висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В спірних в цій справі правовідносинах позивач не звільнений, а був переміщений для подальшого проходження військової служби з військової служби у складі військової частини.
Враховуючи, що позивач продовжує військову службу, право на отримання компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач набуде саме у рік звільнення з військової служби, а не при переміщенні на військову службу до військової частини.
Суд зауважує, що саме у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби такому військовослужбовцю має бути виплачена компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, тому суд приходить переконання, що при переведенні позивача до іншої військової частини у разі продовження військової служби останній має право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Суд не застосовує до спірних правовідносин положення пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, адже таке регулює правовідносини щодо порядку виплати, зокрема, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, адже таке положення стосується військовослужбовців, які звільняється із військової служби, чого суд не установив у цих спірних правовідносинах.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене вище приходжу до переконання про те, що відповідачем не допущено протиправну бездіяльність при невиплаті компенсації за вищевказаний вид відпусток, адже позивач переведений до складу військової частини, тобто продовжує військову службу, а тому право компенсації за невикористані дні таких відпусток набуде при звільненні із військової служби, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.
Щодо застосування до спірних правовідносин строк звернення до суду із цим позовом, який передбачено ч. 5 ст. 122 КАС України, суд прийшов наступного.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як зазначено вище, частиною другою статті 233 КЗпП в редакції, що діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП, яка регулює питання строків розрахунку при звільненні, в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, тримісячний строк звернення за вирішенням у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, має застосовуватися виключно до правовідносин, які виникають після звільнення особи.
Відтак, оскільки позивач продовжує проходити військову службу, такий строк не може бути застосований.
Крім того, позивач має законні сподівання, що у разі невиплати під час проходження служби грошового забезпечення в повному обсязі, при звільненні з ним буде проведено остаточний розрахунок та виплачено усі належні при звільненні суми.
У відповідності до ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, у зв'язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до Закону України “Про судовий збір».
Керуючись статтями 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у адміністративному позові ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач Національна академії Національної гвардії України, місцезнаходження - місто Харків, майдан захисників України, будинок №3, код ЄДРПОУ 08610502.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 30.06.2025.
Суддя М. І. Садова