Справа №500/977/25
01 липня 2025 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови задовольнити рапорт про звільнення з військової служби позивача - ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
зобов'язати відповідача - Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити з військової служби позивача - ОСОБА_1 за сімейними обставинами на підставі підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався з рапортом на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з сімейними обставинами - дружина ОСОБА_2 являється інвалідом І групи та потребує постійної сторонньої допомоги.
Однак, листом відповідача від 07.01.2025 №50/115/10-42 позивачу у звільненні з військової служби відмовлено, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду 26.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Ухвалою суду 30.04.2025 витребувано у відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України рапорт про звільнення поданий позивачем ОСОБА_1 .
Роз'яснено, що будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У випадку неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів без поважних причин, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, визначені цим Кодексом.
Продовжено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України строк для подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 .
Продовжено процесуальний строк розгляду справи №500/977/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії на 1 місяць.
Витребувані докази та відзив на адресу суду не надходили.
За нормами частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Як слідує з матеріалів справи ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України на посадові оператора БПЛА, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 02.07.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Дружина позивача є інвалідом І групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров'я України серії 12 ААБ за №093919 від 15.09.2019. Причиною інвалідності зазначено "інвалідність з дитинства", інвалідність встановлена "безтерміново". У графі 12 "Висновок про умови та характер праці" вказано "потребує постійної сторонньої допомоги".
Наявність інвалідності у дружини позивача також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 виданого на ім'я ОСОБА_2 де також зазначено, що причиною інвалідності є "інвалідність з дитинства" та вказано "1 група інвалідності, підгрупа Б".
Згідно рішення лікарняно-консультативної комісії Вороновицької селищної ради КНП "ЦПМСД" (протокол №32 від 22.08.2024) ОСОБА_2 потребує сторонньої допомоги. Діагноз: ДЦП, спастична нижня параплегія, контрактури гомілково-стопних суглобів, функція ходи неможлива, елементи дизартрії, розбіжна косоокість.
Також рішенням лікарняно-консультативної комісії Вороновицької селищної ради КНП "ЦПМСД" (протокол №53 від 16.01.2025) визначено, що дружина позивача - ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, при тих самих діагнозах.
У зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за №50/115/10-42 від 07.01.2025 позивача повідомлено, що за результатом розгляду поданого ним рапорту прийнято рішення про повернення матеріалів рапорту без реалізації. Зокрема, в довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ за №093919, виданою Вінницькою міжрайонною МСЕК на прізвище ОСОБА_2 зазначено "потребує постійної сторонньої допомоги" та у висновку Лікарняно-консультативної комісії КНП "ЦПМСД" відносно ОСОБА_2 зазначене рішення "потребує сторонньої допомоги". Разом з тим нормами статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено поняття "необхідність здійснювати постійний догляд".
Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач, звернувся до суду за захистом своїх прав з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість бездіяльності, дій відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частин першої, другої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають до тепер.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII (далі також - Закон №389-VIII) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як встановлено судом позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_5 Національної гвардії України.
Як слідує з матеріалів справи позивач звернувся до відповідача з рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) під час воєнного стану6 необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю І групи.
Листом від 07.01.2025 №50/115/10-42 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила позивача, що за результатом розгляду прийнято рішення про повернення матеріалів рапорту без реалізації. Зокрема, в довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ за №093919, виданою Вінницькою міжрайонною МСЕК на прізвище ОСОБА_2 зазначено "потребує постійної сторонньої допомоги" та у висновку Лікарняно-консультативної комісії КНП "ЦПМСД" відносно ОСОБА_2 зазначене рішення "потребує сторонньої допомоги". Разом з тим нормами статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено поняття "необхідність здійснювати постійний догляд".
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), згідно частини 12 цієї статті такими сімейними обставинами є, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Згідно частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 затверджено "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до абзацу першого пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. (абзац другий пункту 12 №1153/2008)
Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 №438/16454 і відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи); (підпункт 23 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції).
Отже, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Зі змісту листа від 07.01.2025 №50/115/10-42 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України вбачається що підставою для повернення матеріалів рапорту позивача без реалізації стало визначення поняття "необхідність здійснювати постійний догляд". Зокрема, в довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ за №093919, виданою Вінницькою міжрайонною МСЕК на прізвище ОСОБА_2 зазначено "потребує постійної сторонньої допомоги" та у висновку Лікарняно-консультативної комісії КНП "ЦПМСД" відносно ОСОБА_2 зазначене рішення "потребує сторонньої допомоги".
Тобто підставою для відмови у звільненні з військової служби стало ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
Надаючи оцінку такій відмові, суд зазначає, що визначення терміну "медичний висновок" наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я" від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).
Пунктом 3 Положення №1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю спеціального автотранспорту і протипоказання до керування ним.
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'зок і військову службу", суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Вищезазначене повністю узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.
Суд зазначає, що із наявних в матеріалів справи вбачається, що позивач просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з потребою здійснення постійного догляду за дружиною інвалідом І групи.
Із долучених до позовної заяви документів встановлено, що у дружини позивача наявна інвалідність І групи та потреба у постійному сторонньому догляді (допомозі).
Так згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 02.07.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Наявність інвалідності І групи у дружини позивача ОСОБА_2 підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 виданого УПСЗН Вінницького району, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Міністерства охорони здоров'я України серії 12 ААБ за №093919 від 15.09.2019 Вінницької м/р МСЕК, якою визначено, що потребує постійної сторонньої допомоги...
Згідно рішення лікарняно-консультативної комісії Вороновицької селищної ради КНП "ЦПМСД" (протокол №32 від 22.08.2024) ОСОБА_2 потребує сторонньої допомоги. Діагноз: ДЦП, спастична нижня параплегія, контрактури гомілково-стопних суглобів, функція ходи неможлива, елементи дизартрії, розбіжна косоокість.
Також рішенням лікарняно-консультативної комісії Вороновицької селищної ради КНП "ЦПМСД" (протокол №53 від 16.01.2025) встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, при тих самих діагнозах.
Суд вважає, що вказаними документами підтверджено факт того, що дружина позивача потребує постійного догляду.
Суд зазначає, що згідно вимог підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), за такими сімейними обставинами, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Враховуючи вищевикладене, під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XIIу зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", як військовослужбовцю, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану - у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто протиправно.
Враховуючи наведене, наявні правові підстави до задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", викладену у листі від 07.01.2025 №50/115/10-42.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача Військову частину НОМЕР_1 національної гвардії України звільнити з військової служби позивача ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету РадиЄвропи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження військової частини з питання звільнення військовослужбовця з військової служби.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині зобов'язання звільнити позивача з військової служби, задоволенню не підлягають.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства відповідачем не визначено, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, з числа осіб з інвалідністю І групи та прийняти рішення.
При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України при розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ., викладену у листі від 07.01.2025 №50/115/10-42.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 та прийняти рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено і підписано 01 липня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_7 ).
Головуючий суддя Мартиць О.І.