01 липня 2025 року м. Житомир справа № 240/5807/25
категорія 106020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2023 по 20.02.2025 в розмірі 135 604,56 грн (без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, нарахування та утримання яких має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження ним військової служби відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їм сім'ям під час дії воєнного стану". Вказує, що остаточний розрахунок з ним проведено лише 20.02.2025, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку. Позивач вважає, що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
14.04.2025 представником позивача подано відповідь на відзив, де він зазначає, що відповідачем не було спростовано його доводи, наведені в обґрунтування позовних вимог.
26.05.2025 представником відповідача подано до суду клопотання про долучення доказів.
02.06.2025 до суду надійшла заява про збільшення позовних вимог, яка мотивована тим, що зміна розміру грошового забезпечення, яке було нараховане позивачу за липень та серпень 2023 року впливає на середньоденний (середньомісячний) розмір грошового забезпечення позивача, який враховується під час розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 визнано поважними причини пропуску та поновлено процесуальний строк для подання клопотання про збільшення позовних вимог, прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог.
З 31.03.2025 по 14.04.2025 головуюча суддя перебувала у відпустці; 14.03.2025, 21.03.2025, 23.05.2025, 29.05.2025 та 13.06.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 16.06.2023 по 18.09.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.09.2023 №269, прийнятого на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №143-РС від 18.09.2023, солдата ОСОБА_1 звільнено зі служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" та з 18.09.2023 виключено зі списків особового складу.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі № 240/11144/24, яке набрало законної сили 24.03.2025, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.08.2023 по 12.09.2023 додаткову грошову винагороду на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, із розрахунку до 100000,00 грн на місяць, пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, з урахуванням проведених за цей період виплат.
На виконання рішення суду від 20.12.2024 у справі № 240/11144/24 відповідач 20.02.2025 перерахував на картковий рахунок позивача кошти у сумі 140000,00 грн. 20.12.2024 у справі № 240/11144/24 відповідач 20.02.2025 перерахував на картковий рахунок позивача кошти у сумі 140000,00 грн.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні (несвоєчасною виплатою додаткової грошової винагороди), він має право на отримання середнього заробітку, тому звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон України №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 12 Закону України №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №2011-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закону України №2352-ХІ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Як установлено судом, позивачу при звільненні та виключенні з 18.09.2023 зі списків особового складу відповідачем не було в повному розмірі виплачено додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їм сім'ям під час дії воєнного стану", та виплата проведена лише 20.02.2025.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є період з 19.09.2023 по 19.02.2025.
Однак, період стягнення середнього заробітку регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі становить з 19.09.2023 по 18.03.2024 включно (у межах 6 місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України), тобто 182 дні.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки, наданої відповідачем, грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця служби (липень та серпень 2023 року) складає 46195,00 грн, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 745,08 грн (46195,00 грн / 62 дні).
Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 135604,56 грн (745,08 * 182 дні (кількість днів затримки розрахунку).
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2023 по 20.02.2025 в розмірі 135604,56 грн (без урахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, нарахування та утримання яких має бути здійснено податковим агентом при виплаті доходу).
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2023 по 18.03.2024 у сумі 135604 (сто тридцять п'ять тисяч шістсот чотири) грн 56 коп.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність не проведення виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2023 по 18.03.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.09.2023 по 18.03.2024 у сумі 135604 (сто тридцять п'ять тисяч шістсот чотири) грн 56 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
01.07.25