01 липня 2025 року м. Житомир
справа № 240/1826/25
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у поновленні виплати пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити виплату пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за фактичним місцем проживання з 01 серпня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив у відновленні виплати пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за фактичним місцем проживання позивача.
Вказує, що з питань поновлення пенсійних виплат звертався, зокрема, до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, проте 02.01.2025 отримав лист-відмову у якій відповідач, як на підставу для відмови, посилається на відсутність необхідних документів, на підставі яких було призначено позивачу пенсію та які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем проживання.
Не погоджуючись із такими діями територіального органу Пенсійного фонду України, позивач звернувся до суду за захистом свого права.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
26 лютого 2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (за вх. №14319/25), у якому просить поновити процесуальний строк для подання відзиву та відмовити позивачу у задоволенні позову.
03 березня 2025 року позивач надіслав клопотання про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду (за вх. №15509/25), у якому зазначає, що у відповідача було достатньо часу для своєчасного подання процесуального документа.
Дослідивши доводи зазначені у клопотанні відповідача, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву та приймає такий відзив до розгляду. Доводи позивача про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду є безпідставними, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача.
В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що у період дії правового режиму воєнного стану в територіальних органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, а тому, у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для визначення умов поновлення пенсійної виплати, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не має законних підстав для поновлення виплати пенсії позивачу.
Ухвалою суду від 05.03.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про залучення до участі у справі Міністерства соціальної політики України як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - відмовлено.
Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області як отримувач пенсії відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, що сторонами не заперечується.
Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.06.2023 №1823-7501644024, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .
Судом встановлено, що позивач 08.09.2023 звернувся до Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України щодо надання роз'яснень з питань поновлення пенсійних виплат та отримав лист-відповідь від 11.10.2023 №37609-39362/П-03/8-2800/23.
Департамент пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Пенсійного фонду України у вищезазначеному листі повідомив, що з 01.09.2014 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Автономної Республіки Крим.
Крім цього, зазначено про можливість звернення до Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії, однак вказано, що у період дії правового режиму воєнного стану в органів Пенсійного фонду України відсутні повноваження щодо отримання документів, необхідних для поновлення виплати пенсії особам, які проживали на території Автономно Республіки Крим та м. Севастополя.
Позивач 31.01.2024 звернувся за роз'ясненнями до Міністерства соціальної політики України на що отримав відповідь від 05.03.2024 №363/0/196-24 у якій, зокрема, зазначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умов неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії підтверджується повідомленням про це органу пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
23 грудня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з проханням відновити виплату пенсії на що у листі від 02.01.2025 №105-33727/П-02/8-0600/25 отримав відмову. Відповідач повідомив, що продовжити виплату пенсії згідно із Законом можливо тільки на підставі документів справи, в тому числі з документами про припинення виплати пенсії органами, що призначили та виплачували пенсію за попереднім місцем проживання.
Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Частиною 3 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
За змістом ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Відповідно до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Військовим комісаріатом АР Крим 14.07.2005, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років у відповідності із законодавством про пенсійне забезпечення осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців надстрокової служби і військової служби за контрактом та їх сімей, з 12.07.2005.
Доказів того, що позивач змінив громадянство України матеріали справи не містять.
Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв'язку з тимчасовим проживанням за кордоном; 3) у разі смерті пенсіонера; 3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин"; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №243/5451/17.
Частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), який відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Так, ч.1 ст.1 Закону №1706-VII зазначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 14 Закону №1706-VII встановлено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Як свідчать матеріали справи, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 05.06.2023 №1823-7501644024.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач з метою поновлення виплати пенсії звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про поновлення виплати пенсії, проте відповідачем відмовлено у поновленні та виплаті пенсії у зв'язку з відсутністю паперової пенсійної справи та документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення, що призначали та виплачували пенсію за попереднім місцем проживання.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Таким чином, право пенсіонера на отримання пенсії не залежить від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.
Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2024 року у справі №580/3576/22 взяв до уваги, що в Україні введено воєнний стан. Акціонерне товариство "Укрпошта" з 24 лютого 2022 року припинило приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень з призначенням до російської федерації, тому позивач не може з об'єктивних причин надіслати до компетентного органу російської федерації відповідний запит та отримати в підтвердження інші відомості.
Зазначене вище унеможливлює отримання пенсійним органом документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу на невизначений час.
15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII (далі - Закон №1207-VII), яким визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1207-VII сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнано тимчасово окупованою територією.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 7 Закону №1207-VII для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 №637 установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Зазначена норма застосовується до усіх внутрішньо переміщених осіб, зокрема й тих, які відмовилися від довідки.
Таким чином, призначення (поновлення виплати) пенсій особам, які проживали на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, залишили її та зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відмова у поновленні пенсії з наведених відповідачем підстав порушує право на соціальний захист, не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, у зв'язку з чим є протиправною.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області поновити виплату пенсії за вислугу років, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за фактичним місцем проживання з 01 серпня 2024 року, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 49 Закону №1058-IV визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
У наявних матеріалах справи містить лист-роз'яснення відповідача від 02.01.2025 щодо звернення позивача про відновлення виплати пенсії відповідно до Закону України "Про звернення громадян", однак відсутнє рішення щодо вирішення заяви позивача.
Суд наголошує, що лист-роз'яснення не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому відповідачем не виконано вимог пункту 4.3 Порядку № 22-1 та належним чином не розглянуто заяву позивача про поновлення виплати пенсії.
Суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є територіальні органи Пенсійного фонду України, до компетенції яких і входить розгляд документів, у тому числі і нових.
В свою чергу, суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року слідує, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії», в яких суд зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
З урахуванням вищевикладеного, з метою захисту порушеного права позивача на отримання пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 23.12.2024 та вирішити питання про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 за вислугу років, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за фактичним місцем проживання з 01 серпня 2024 року, з урахуванням вищенаведених правових висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 258, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідн. номер НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд.7, м.Житомир,10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 та вирішити питання про поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», за фактичним місцем проживання з 01 серпня 2024 року, урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 01 липня 2025 року.
Суддя А.В. Горовенко