Справа № 513/469/25
Провадження № 1-кп/513/97/25
Саратський районний суд Одеської області
01 липня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
розглянувши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025167240000003 від 05 січня 2025 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Глибоке Татарбунарського району Одеської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, В С Т А Н О В И В :
05 січня 2025 року приблизно о 10 годині 46 хвилин ОСОБА_4 під час керування транспортним засобом - трактором марки «Білорусь 82.1» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , керування якого, згідно постанови КМУ від 02 квітня 1994 року №217, потребує наявності посвідчення тракториста-машиніста категорії «А1», «А2», був зупинений працівниками поліції у складі екіпажу «Скиба З» сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області на+125 км ділянки автодороги «Одеса-Рені» на в'їзді до с. Михайлівка Білгород-Дністровського району Одеської області.
Далі, ОСОБА_4 , діючи з умислом спрямованим на використання завідомо підробленого документу, з мотивів підтвердження нібито наявності у нього права на керування вказаним трактором, достовірно знаючи, що він не отримував посвідчення тракториста-машиніста, пред'явив вказаним працівникам поліції завідомо підроблений офіційний документ-посвідчення тракториста-машиніста на власне ім'я ОСОБА_4 , серії ІТ298339, нібито видане 27 серпня 2020 року Головним управлінням Держспоживслужби в Київській області, яке надавало йому право на керування транспортними засобами категоріями «А1», «А2», «В1», «В2», «ВЗ», «D1», «D2», «С», «Е1», «Е2», «F1», «F2», «G1», «G2», «Н», яке в дійсності йому не видавалось.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 вину свою у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, у вчиненому щиро зізнався, надав суду показання у відповідності з встановленими обставинами зазначеними у обвинувальному акті, згодився з обсягом здобутих по справі доказів і не оспорював їх, а також визнав не доцільним дослідження доказів відносно фактичних обставин справи, які ним не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України та приймаючи до уваги, що показання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідають фактичним обставинам, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються, зміст цих обставин вказаними особами розуміється правильно, сумнівів стосовно добровільності та істинності їх позиції у суду немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, а саме: постанови про приєднання речових доказів, а також матеріалів які характеризують особу обвинуваченого, що узгоджується з ч.3 ст.349 та ст.351 КПК України.
Учасникам кримінального провадження роз'яснено, що вони в такому випадку будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.
Крім того дане рішення повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R(87)18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Крім визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини його провина у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтверджується наступними письмовими доказами, дослідженими у судовому засіданні:
- постановою про приєднання предметів до провадження у якості речових доказів від 05.01.2025 року, якою визнано речовим доказом: посвідчення водія видане на ім'я ОСОБА_4 серія ІТ298339, нібито видане 27 серпня 2020 року Головним управлінням Держспоживслужби в Київській області, яке надавало йому право на керування транспортними засобами категоріями «А1», «А2», «В1», «В2», «ВЗ», «D1», «D2», «С», «Е1», «Е2», «F1», «F2», «G1», «G2», «Н», яке передано на тимчасове зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області;
- ухвалою слідчого судді Саратського районного суду Одеської області від 07 січня 2025 року, якою накладено арешт на вищезазначені речові докази;
-постановою про приєднання предметів до провадження у якості речових доказів від 17.02.2025 року, якою визнано речовим доказом: флешнакопичувач, який поміщено до паперового конверту «Національна поліція. Слідче управління», який знаходиться в матеріалах кримінального провадження;
- довідкою про витрати на проведення судово-технічної експертизи документів від 29.01.2025 року №СЕ-19/116-25/1522-ДД в сумі 3183-60 грн.
Інші докази по справі, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувалися, оскільки фактичні обставини справи та розмір матеріальних збитків ніким не оспорювався.
Дослідження судом за власною ініціативою доказів, які б підтверджували або спростовували певні обставини справи, - порушуватиме загальні засади кримінального провадження, передбачені п.3, п.15 ч.1 ст.7 КПК України, зокрема: рівність перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.
У зв'язку з цим у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» роз'яснено, що судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо суд встановить, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, то суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувального вироку.
Докази винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку є такими, що доповнюють одне одного, є належними, допустимими та достатніми, оскільки, у відповідності до ст.84-86 КПК України прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженню, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.
Дослідивши в сукупності всі докази надані сторонами кримінального провадження суд «поза розумним сумнівом» переконався що, дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч.4 ст.358 КК України - як використання завідомо підробленого документу.
У відповідності до вимог ст. 337 КПК України розглянувши матеріали кримінального провадження в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд вважає, що підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті в частині зміни кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, не вбачається.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення.
Крім того, необхідно враховувати позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні №15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року, відповідно до якої окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
При призначенні виду і розміру покарання обвинуваченому суд, у відповідності до ст.65-67 КК України враховує, що ОСОБА_4 раніше не судимий, підлягає покаранню за вчинений кримінальний проступок, спосіб його життя, має зареєстрованого місця проживання та має постійну роботу, дану на особу позитивну громадську характеристику, не знаходиться на обліку у лікарів нарколога та психіатра, неодружений, утриманців не має, свою винуватість у вчиненні кримінального проступку визнав в повному об'ємі, даючи чіткі викривальні показання, критичного ставиться до скоєного, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, запевнення суду про недопустимість в подальшому вчинення кримінальних правопорушень
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст.67 КК України не встановлено.
Враховуючи вимоги кримінального закону і передбачені цим законом санкції, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч.4 ст.358 КК України, у виді штрафу.
Саме таке покарання ОСОБА_4 суд вважає відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та найбільше відповідатиме меті його призначення відповідно до ст. 50 КК України.
Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до ст.ст.368, 374 КПК України, суд, ухвалюючи остаточне рішення за обвинувальним актом у виді призначення покарання, вирішує питання, зокрема, щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Долю речових доказів по даному провадженню слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Судові витрати по справі за проведення експертизи підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Цивільний позов по справі не заявлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого ОСОБА_4 немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-376 КПК України, враховуючи практику ЄСПЛ, суд,-
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, та призначити покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 (пятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот пятдесят) гривень.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в законну силу не обирати.
Цивільний позов у справі не заявлений.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення судово-технічної експертизи документів від 29.01.2025 року №СЕ-19/116-25/1522-ДД в сумі 3183 ( три тисячі сто вісімдесят три) грн. 60 коп.
Скасувати арешт, накладений на речові докази ухвалою слідчого судді Саратського районного суду Одеської області від 07 січня 2025 року.
Речові докази по справі: посвідчення водія видане на ім'я ОСОБА_4 серія ІТ298339, нібито видане 27 серпня 2020 року Головним управлінням Держспоживслужби в Київській області, яке надавало йому право на керування транспортними засобами категоріями «А1», «А2», «В1», «В2», «ВЗ», «D1», «D2», «С», «Е1», «Е2», «F1», «F2», «G1», «G2», «Н», яке передано на тимчасове зберігання до камери зберігання речових доказів ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області - знищити.
Речові докази по справі: флешнакопичувач, який поміщено до паперового конверту «Національна поліція. Слідче управління», залишити в матеріалах кримінального провадження.
Вирок відповідно до ст.ст. 393, 395 КПК України може бути оскаржений до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області, протягом 30 днів з моменту проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.
Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в Саратському районному суді Одеської області копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Вирок надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1