30.06.2025 Єдиний унікальний № 371/1299/19 провадження № 2/371/10/25
30 червня 2025 року м. Миронівка
ЄУН 371/1299/19
Провадження № 2/371/10/25
Миронівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Капшук Л.О.,
за участі секретаря судових засідань Харченко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом позовом Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про встановлення порядку користування приміщенням квартири, що є спільною власністю, зустрічним позовом ОСОБА_2 до Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності,
Короткий зміст позовних вимог
Представник позивача голова БО «МБФ «Небайдужа Україна» (далі - Фонд) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщенням квартири, що є спільною власністю, посилаючись на ті обставини, що 07 грудня 2018 року благодійний фонд набув право власності на 1/3 частину трикімнатної квартири під номером АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) на підставі рішення комісії, утвореної при Миронівському ВДВС ГТУЮ у Київській області від 11 вересня 2018 року. Співвласниками спірної квартири були також ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким належало по 1/3 частині спірної квартири. Спірна квартира складається із трьох ізольованих житлових кімнат, житлова площа 39,2 кв.м, у тому числі кімната (№ 3) - 19,1 кв.м, кімната (№4) - 11,7 кв.м, кімната (№ 5) - 8,4 кв.м, кухня (№ 2) -8,7 кв.м, ванна кімната відокремлена (№ 7) -2,4 кв.м, туалет (№ 8)- 1.3 кв.м, коридор (№ 1) - 4,5 кв.м, коридор (№ 8) - 3,5 кв.м, балкон -1,1 кв.м. (30%), лоджія - 1,6 кв.м (50%). Загальна площа квартири -62,3 кв.м.
Позивач та відповідачі не можуть дійти згоди у питанні спільного користування квартирою. На письмову пропозицію позивача № 9/В-8 від 30 серпня 2019 року щодо встановлення порядку користування приміщеннями квартири в добровільному порядку відповідачі не відреагували. При перемовинах з відповідачами згоди щодо встановлення порядку користування квартирою не досягнуто, в доступі до приміщень відмовлено. ОСОБА_2 зазначила, що не бажає щоб у квартирі знаходилися сторонні люди з обмеженими можливостями разом із її неповнолітніми дітьми, що підтверджується наданими нею показами у судових засіданнях під час розгляду справи про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою (справа № 371/11/19).
Зазначив, що позивач і відповідач не є однією сім?єю, тому в користування позивача має надаватися тільки ізольована житлова кімната. На 1/3 частину спірної квартири, що належить позивачу, припадає 13,06 кв.м житлової площі (39,2 кв.м житлової площі * 1/3 частину=13,06). Із трьох житлових кімнат, що є в квартирі, в натурі найбільше відповідає розміру частки позивача ізольована кімната АДРЕСА_2 площею 11,7 кв.м разом із лоджією, яка відповідає 1,6 кв.м загальної площі квартири. Тому позивач просить виділити у користування цю житлову кімнату, яка є за площею найбільше наближена до розміру частки позивача.
Позивач тільки таким чином встановленим порядком користування спірною квартирою зможе повноцінно задовольнити потреби людини з обмеженими можливостями, оскільки ця кімната знаходиться навпроти ванної кімнати та туалету і має вихід на лоджію, що надає сприятливі умови для проживання у ній особи з інвалідністю.
У зв?язку із наявністю спору щодо порядку користування квартирою, посилаючись на приписи статей 15, 16, 321, 317, 319, 361, 391, частини першої та другої статті 355, частини 1 статті 356, частин першої - третьої статті 358 ЦК України, просив встановити такий порядок користування приміщеннями квартири під номером АДРЕСА_1 : у користування позивача виділити житлову кімнату площею 11,7 кв.м разом із лоджією площею 1,6 кв.м; у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити житлову кімнату площею 19,1 кв.м разом із балконом площею 1,1 кв.м та житлову кімнату площею 8,4 кв; у загальному користуванні залишити кухню площею 8,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,4 кв.м, туалет площею 1,3 кв.м, коридори площею 4,5 кв.м та 3,5 кв.м.
28 травня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бовшик М.Ю. подав зустрічну позовну заяву до БО «Міжнародний благодійний фонд «Небайдужа Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтував тими обставинами, що ОСОБА_2 є власником 2/3 частин квартири під номером АДРЕСА_1 . 07 грудня 2018 року право власності на 1/3 частку зазначеної квартири зареєстроване за БО «МБО «Небайдужа Україна».
У квартирі ОСОБА_2 проживає з двома неповнолітніми дітьми. Позивач доглядає за квартирою для підтримання належного стану, виділяє кошти на її утримання. Благодійний фонд із моменту набуття права власності на частку у квартирі не сплачує комунальних платежів на її утримання, до квартири не з?являється, не цікавиться її станом, не бере участі у ремонтних роботах тощо. Весь тягар догляду за квартирою лежить на ОСОБА_2 .
Зазначив, що частка благодійного фонду є незначною, житлова площа кімнати, яку просить виділити благодійний фонд у користування відповідно до розміру його части у праві власноті, є меншою, ніж встановлено статтею 47 ЖК Української РСР. Умовою припинення за рішенням суду права особи на частку у спільному майні є те, що річ є неподільною. Для з?ясування можливості з технічної точки зору розподіл та виділення у натурі часток спірної квартири необхідно призначити експертизу.
Зазначив, що спільне користування спірною квартирою є неможливим. Благодійний фонд та ОСОБА_2 не є членами однієї родини, не проживають однією сім?єю, не ведуть спільного господарства.
Припинення права благодійного фонду на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки його частка є незначною, він не проявляє цікавості спірною квартирою, не бере участі у витратах на неї.
Тому, посилаючись на правила статті 183, частини другої статті 365 ЦК України, просив припинити право власності БО «МБО «Небайдужа Україна» на 1/3 частину квартири під номером АДРЕСА_1 зі стягненням із ОСОБА_2 грошової компенсації ринкової вартості зазначеної частки, яка буде визначена за результатами судової оціночно-будівельної експертизи, та внесена ОСОБА_2 на депозитний рахунок ТУ ДСА Київської області. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири під номером АДРЕСА_1 .
Процесуальні дії у справі, заяви, клопотання учасників справи
04 травня 2020 року ухвалою судді Миронівського районного суду Київської області Капшук Л.О. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 23 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до БО «Міжнародний благодійний фонд «Небайдужа Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності, вимоги за зустрічним позовом об?єднано в одне провадження з первісним позовом, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 12 вересня 2022 року у справі призначено комплексну судову оціночно - будівельну та будівельно - технічну експертизу, провадження у справі зупинено.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 02 січня 2025 року поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання.
Ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 18 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Аргументи учасників справи
22 червня 2021 року представник БО «МБО «Небайдужа Україна» подав відзив на зустрічну позовну заяву про припинення права власності на частку квартири, у якому позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог через їх необґрунтованість та незаконність.
Заперечення проти вимог ОСОБА_2 обґрунтував тим, що твердження ОСОБА_2 про те, що благодійна організація не цікавиться станом спірної квартири, не відповідають дійсності. Саме ОСОБА_2 відмовляє Фонду у доступі до приміщень квартири, мотивуючи це небажанням знаходження в квартирі разом із її неповнолітніми дітьми сторонніх осіб з обмеженими можливостями. Представник фонду направляв письмове звернення щодо встановлення порядку користування квартирою та безпосередньо зустрічався із ОСОБА_1 за адресою спірної квартири. Проте відповіді на лист не отримано, згоди на встановлення порядку користування квартирою не досягнуто. 25 серпня 2020 року представника Фонду не допустили у квартиру, двері не відчинили, хоча були ознаки перебування когось у квартирі. У зв?язку із цим представники Фонду викликали працівників поліції. Крім того Фонд письмово звертався до начальника Миронівського ВП ГУ НП в Київській області із проханням проведення профілактичної бесіди із співвласниками квартири щодо усунення перешкод Фонду у користуванні квартирою. У відповідь Фонду рекомендовано звертатись до суду у порядку цивільного судочинства.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц, зазначив, що 1/3 частку у праві власності Фонду не можна вважати незначною, тому припинення права власності на таку частку за рішенням суду на підставі статті 365 ЦК України неможливе.
Спільне користування спірною квартирою є можливим, оскільки у користування Фонду можливо виділити повноцінну кімнату в квартирі житловою площею 11,7 кв.м разом із лоджією площею 1,6 кв.м. Тому з урахуванням пункту 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у спорах за позовами про захист права приватної власності» та пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» можна встановити порядок користування спірною квартирою.
Зазначив, що припинення права на частку Фонду у спільному майні завдасть істотної шкоди його інтересам. Фонд здійснює благодійну діяльність у сфері соціального захисту, соціального забезпечення осіб з інвалідністю, у формі надання їм фінансової та матеріальної допомоги у виді безоплатної передачі у користування або власність бенефіціарів коштів, іншого майна, в тому числі й нерухомовго, влаштування підтриманого соціального проживання. Позбавивши Фонд права власності на його частку квартири у той час, коли можна виділити у користування ізольовану кімнату у ній, позбавить Фонд можливості влаштувати проживання в окремій кімнаті людини з інвалідністю, яка потребує покращення житлових умов, та свого законного права власності, хоча відповідно до частини третьої статті 364 ЦК України, компенсація Фонду може бути надана лише за його згодою.
Тож Фонд може бути безпідставно позбавлений свого права та законного інтересу щодо здійснення статутної діяльності - передачі у власність або користування людям із особливими потребами (особам із інвалідністю) нерухомого майна для влаштування підтриманого соціального проживання. Саме для такого цільового використвання отриманої частки спірної квартири її було передано Фонду комісією Миронівського РВДВС.
Звернув увагу на висновки Верховного Суду у справі № 6-68цс12, викладені у постанові від 02 липня 2014 року, відповідно до яких, за умови спричинення істотної шкоди співвласнику, його право власності на частку у спільному майні не може бути припинене. Зазначена обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Також зауважив, що посилання на статтю 47 ЖК УРСР є недоречним, оскільки встановлює норму житлової площі в розмірі 13,65 кв.м на одну особу при передачі громадянам жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду. Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюється Главою 6 Розділу ІІІ ЖК УРСР та не містить норм житлової площі, яка може бути у приватній власності. Водночас держава гарантує власнику дотримання його права власності через неможливість вилучення об?єкта права власності, або позбавлення права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законом.
28 травня 2025 року представник позивача за первинним позовом БО «МБО «Небайдужа Україна» адвокат Новікова В.О. подала пояснення у справі, у яких зазначила, що висновок експерта за результатами проведення судової оціночно - будівельної та будівельно - технічної експертизи № 26186/22-42 від 19 грудня 2024 року є недопустимим доказом через проведення його неатестованим експертом ОСОБА_3 , строк дії свідоцтва судового експерта якої станом на дату оцінки 09 грудня 2025 року закінчився.
Також зазначила, що експерт не встановила решти власників квартири, лише позивача за первісним позовом, хто власники, кому належать 2/3 частини квартири встановлено не було.
Досліджуючи четверте питання та надаючи на нього відповідь (висновок) експерт виходить з умов, що «Визначення можливості встановлення порядку користування квартирою для ДБН В.2.2-40, осіб з інвалідністю, необхідно керуватися вимогами ДБН 363, ДСТУ-НБ В.2.2-31, які передбачають додаткові особливі умови можливостями планування, облаштування квартир для проживання осіб з обмеженими в залежності від категорії та групи інвалідності тощо». Проте, ні позивач за зустрічним позовом в своєму клопотанні, а ні суд в у відповідній ухвалі про призначення експертизи не ставить питання про надання висновку про встановлення порядку користування квартирою для осіб з інвалідністю. В матеріалах також відсутні відповідні докази, які б свідчили про необхідність встановлення порядку користування квартирою для осіб з інвалідністю.
Зазначила, що позивач доступу до спірної квартири не має, що відповідачами не заперечується, доказів протилежного не надано. Крім того, обставиною, що додатково свідчить про неможливість позивача користуватись спірною квартирою також є пред?явлення зустрічного позову. Відсутність чи наявність перешкод у користуванні квартирою, не є підставою для відмови у задоволенні первісного позову, оскільки співвласник квартири має право на звернення до суду для встановлення відповідного порядку користування майном незалежно від того, чи наявні в нього перешкоди у такому користуванні. При цьому за обставинами справи очевидно, що співвласники не змогли самостійно домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (Постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду справа № 463/4859/21 від 08 лютого 2023 року).
У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов?язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, тому просила суд виділити в користування сторонам спору частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв?язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Звернула увагу на положення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 41 Конституції України, частини першої статті 321 ЦК України, статті 365 ЦК України висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 щодо права на мирне володіння майном, непорушності права власності, критеріїв за наявності яких може бути припинено право власності на частку у спільному майні.
Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені к постановах від 29 травня 2018 року у справі 297/3105/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 760/2585/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 303/2585/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі № 569/10336/18, зауважила, що частка Позивача за зустрічним позовом в спірній квартирі становить 1/3, а отже не є незначною у розмінні пункту першого частини першої статті 365 ЦК України.
Сам по собі факт нібито непрояву інтересу до квартири та несплати за комунальні послуги, не свідчить про наявність підстав для припинення права на 1/3 частину квартири.
У розглядуваній справі позовні вимоги позивача за первісним позовом спрямовані на визначення порядку користування житлом, а не поділ квартири в натурі та припинення спільної часткової власності, тому виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов?язковим.
Також, звернула увагу, що позивач за зустрічним позовом не здійснив жодних дій щодо внесення на депозитний рахунок суду 1/3 вартості квартири.
Враховуючи наведене, вважає, що відсутні визначені правові підставі для припинення права власності на 1/3 частину квартири, у зв?язку з чим просила суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.
У судовому засіданні представник позивача за первинним позовом БО «МБО «Небайдужа Україна» адвокат Новікова В.О. підтримала повністю позовні вимоги за первісним позовом та просила встановити такий порядок користування спірною квартирою: у користування позивача виділити житлову кімнату площею 11,7 кв.м разом із лоджією площею 1,6 кв.м; у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити житлову кімнату площею 19,1 кв.м разом із балконом площею 1,1 кв.м та житлову кімнату площею 8,4 кв; у загальному користуванні залишити кухню площею 8,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,4 кв.м, туалет площею 1,3 кв.м, коридори площею 4,5 кв.м та 3,5 кв.м. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просила відмовити.
У поясненнях послалася на обставини та підстави, викладені у позовній заяві БО «МБО «Небайдужа Україна», відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та поданих нею письмових поясненнях. Додатково пояснила, що у Державному реєстрі прав на нерухоме майно наявні відомості про те, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за трьома особами у розмірі 1/3 частки на кожного, зокрема БО «МБО «Небайдужа Україна», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зазначила, що у матеріалах справи наявні докази на підтвердження тих обставин, що Фонду чиняться перешкоди у користуванні квартирою, наявний спір щодо порядку користування нею.
Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , представник відповідача адвокат Бовшик М.Ю. у судове засідання не з?явилися, про день час та місце розгляду справи повідомлені належно.
Відповідач ОСОБА_1 подала до суду клопотання про розгляд справи без її участі, у задоволенні заявлених до неї позовних вимог просила відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бовшик М.Ю. подав до суду клопотання про розгляд справи у відсутності ОСОБА_2 та його відсутності, позовні вимоги за первісним позовом просив залишити без задоволення, позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 просив задовольнити повністю.
Представник КП «Миронівка-житло» у судове засідання не з?явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належно, начальник підприємства М.П. Бабенко подав до суду заяву про розгляд справи у відсутності представника третьої особи.
Фактичні обставини справи
Суд встановив такі фактичні обставини.
Благодійна організація «Міжнародний благодійний фонд «Небайдужа Україна» зареєстрована 15 квітня 2016 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом 40427470, з основним видом економічної діяльності 87.90 - надання інших послуг догляду і забезпеченням проживання.
Зазначена обставина підтверджується даними Виписки з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 17 січня 2019 року, даними Рішення № 1726594600596 від 22 березня 2017 року ДПІ у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві (том 1 а.с. 31, 32).
07 грудня 2018 року за БО «МБО «Небайдужа Україна» зареєстроване право власності на 1/3 частину квартири під номером АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності стали рішення комісії від 11 вересня 2018 року та акт про безоплатну передачу конфіскованого майна від 13 вересня 2018 року Миронівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.
Квартира під номером АДРЕСА_1 складається із трьох ізольованих житлових кімнат площею 19,1 кв.м, 11,7 кв.м та 8,4 кв.м, кухні площею 8,7 кв.м, ванної кімнати площею 2,4 кв.м, туалету площею 1,3 кв.м, коридору площею 4,5 кв.м, коридору площею 3,5 кв.м, балкону площею 1,1 кв.м, лоджії площею 1,6 кв.м. Загальна площа квартири - 62,3 кв.м, житлова площа - 39,2 кв.м.
Станом на 12 вересня 2019 року право спільної часткової власності на спірну квартиру було також зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/3 частці за кожною, що набуті на підставі рішення Миронівського міськвиконкому від 01 грудня 2008 року.
Такі обставини підтверджуються даними рішення комісії від 11 вересня 2018 року та акту про безоплатну передачу конфіскованого майна від 13 вересня 2018 року Миронівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (том 1 а.с. 33, 34), даними Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 149379990 від 13 грудня 2018 року (том 1 а.с. 35), даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 180836747 від 12 вересня 2019 року (том 1 а.с. 36-37), даними поетажного плану та технічних характеристик житлових та підсобних приміщень квартири (том 1 а.с.38), даними технічного паспорту виготовленого КП КОР Білоцерківське МБТІ 09 листопада 2009 року (том 1 а.с. 99-102).
30 серпня 2019 року БО «МБО «Небайдужа Україна» звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із листом, у якому просило не чинити перешкод у користуванні спільним майном та проведення зустрічі із представником фонду для передачі ключів від вхідних дверей. 04 вересня 2019 року поштове відправлення з трекінгом № 0210100088040 вручене за заначеною адресою.
Така обставина підтверджується даними листа БО «МБО «Небайдужа Україна» № 09/В-8 від 30 серпня 2019 року, фіскальних та службових чеків від 30 серпня 2019 року з трекінгом № 0210100088040 (том 1 а.с. 39,40)
Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 03 червня 2019 року у справі № 371/11/19 за позовом БО «МБО «Небайдужа Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою у задоволенні позову відмовлено. Представник БО «МБО «Небайдужа Україна» звернув увагу на надані ОСОБА_2 пояснення під час розгляду цієї справи. Зокрема, у судовому рішенні зазначено, що відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, пояснила, що вона має двох малолітніх дітей, за яких переживає, не бажає, щоб до квартири вселялися сторонні люди, вважає, що можливо було вирішити питання в інший спосіб (том 1 а.с. 41-44).
13 травня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір дарування 1/3 частки квартири під номером АДРЕСА_1 . Право власності на 1/3 частку спірної квартири на підставі зазначеного договору дарування зареєстроване за ОСОБА_2 13 травня 2020 року (номер запису 36531430), запис про право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку спірної квартири погашено 18 травня 2020 року.
Такі обставини підтверджуються даними договору дарування 1/3 частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. (реєстровий № 1049), даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 209906565 від 22 травня 2020 року (том 1 а.с. 94-96, 97-98).
Висновком експерта за результатами проведення судової оціночно - будівельної та будівельно - технічної експертизи № 26186/22-42 від 19 грудня 2024 року визначено ринкову вартість 1/3 частки квартири під номером АДРЕСА_1 , яка станом на 09 грудня 2024 року складає 337278 грн. Виділити в натурі частку квартири під номером АДРЕСА_1 з ізольованим жилим приміщенням та іншими приміщеннями з самостійним виходом, яка може використовуватись як окрема квартира або яку можна переобладнати в таку квартиру, технічно неможливо.
Для визначення можливості встановлення порядку користування квартирою для осіб з інвалідністю, необхідно керуватися вимогами ДБН 363, ДБН В.2,2-40, ДСТУ-НБ В.2.2-31, які передбачають додаткові особливі умови планування, облаштування квартир для проживання осіб з обмеженими можливостями в залежності від категорії та групи інвалідності тощо. Враховуючи житлову площу (9,67 кв.м), яка припадає на частку (1/3) в квартирі під номером АДРЕСА_1 , наведених в дослідницькій частині вимог будівельних норм, встановити порядок користування квартирою не вдається за можливе. Оскільки виділити в натурі 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 та встановити порядок користування нею не вдається за можливе, варіанти виділу в натурі та порядку користування, виходячи з розміру часток у праві власності на квартиру між співвласниками не розроблялись (том 1 а.с. 189-207).
Представник БО «МБО «Небайдужа Україна» 25 серпня 2020 року звертався до органу поліції із заявою щодо вчинення перешкод у користуванні спірною квартирою.
Такі обставини підтверджуються даними талону - повідомлення єдиного обліку № 3420 25 серпня 2020 року, за даними якого о 21 год 44 хв зареєстровано повідомлення зі служби 102 про те, що 25 серпня 2020 року о 21 год 43 хв співвласника квартири за адресою: АДРЕСА_1 не впускають у квартиру інші співвласники. Заявник ОСОБА_5 ; даними повідомлення № 9/В-4 від 25 серпня 2020 року; даними повідомлення Миронівського ВП КУНП в Київській області № 4265/109/1011/01-2020 від 31 серпня 2020 року (том 1 а.с. 129, 129 зв., 130).
17 березня 2025 року ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок вартість 1/3 частки частки спірної квартири у розмірі 337278,00 грн (том 2 а.с. 6).
Мотиви суду та застосовані норми права
Суд, дослідивши надані матеріали справи, всебічно та повно з?ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що первісний позов БО «МБФ «Небайдужа Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про встановлення порядку користування приміщенням квартири, що є спільною власністю, не підлягає задоволенню; зустрічний позов ОСОБА_2 до БО «МБФ «Небайдужа Україна» про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності підлягає до задоволення.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об?єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Вказана норма визначає об?єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов?язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб?єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під час з'ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов таких висновків.
Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов?язків власник зобов?язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов?язує. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов?язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
На підставі статті 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов?язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
Відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім?ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Суд встановив, що спірна квартира під номером АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності БО «МБФ «Небайдужа Україна» у розмірі 1/3 частки та ОСОБА_2 у розмірі 2/3 частки спірної квартири (1/3 частки набута на підставі рішення Миронівського міськвиконкому від 01 грудня 2008 року та 1/3 частки набута на підставі договору дарування № 1049 від 13 травня 2020 року).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України, подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі N 908/1754/17 (провадження N 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім?ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
Суд встановив, що частка БО «МБФ «Небайдужа Україна» у праві власності на спірну квартиру складає 1/3. Згідно із висновком оціночно - будівельної та будівельно - технічної експертизи № 2686/22-42 від 19 грудня 2024 року її вартість станом на 09 грудня 2024 року складає 337278 грн. Зазначену суму ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок. Також згідно із зазначеним висновком експерта технічно неможливо виділити в натурі 1/3 частку спірної квартири (19,87 кв.м) з ізольованим жилим приміщенням та іншими приміщеннями з самостійним виходом, яка може використовуватись як окрема квартира або яку можна переобладнати в таку квартиру.
Суд відхиляє доводи представника позивача адвоката Новікової В.О. про те, що висновок експерта за результатами проведення судової оціночно - будівельної та будівельно - технічної експертизи № 26186/22-42 від 19 грудня 2024 року є недопустимим доказом через проведення його неатестованим експертом ОСОБА_3 , строк дії свідоцтва судового експерта якої станом на 09 грудня 2025 року закінчився, з таких підстав.
Відповідно до пункту четвертого Наказу Міністерства юстиції України від 14 березня 2022 року № 1138/5 «Про деякі питання забезпечення судово-експертної діяльності в умовах воєнного стану» продовжено строк дії свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям, які до введення воєнного стану в Україні подали заяви та документи для проходження атестації в Центральній експертно-кваліфікаційній комісії при Міністерстві юстиції України з метою продовження строку дії свідоцтв, а також свідоцтв про присвоєння кваліфікації судового експерта, строк дії яких закінчується у період дії воєнного стану, або протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану.
Щодо можливості спільного користування спірною квартирою суд зазначає, що статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 382 ЦК України встановлено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Статтею 150 ЖК України та статтею 383 ЦК України визначено право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім?ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі пункту шостого частини першої статті 3 ЦК України, до загальних засад цивільного законодавства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.
При встановленні порядку користування врахуванню підлягають інтереси всіх співвласників та розмір належних їм часток. Суд має врахувати баланс інтересів співвласників спірної квартири та осіб, які мають право користування квартирою, з урахуванням розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються для встановлення порядку користування квартирою.
Суд враховує, що основним видом економічної діяльності БО «МБФ «Небайдужа Україна», згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є надання інших послуг догляду із забезпеченням проживання.
У заявах по суті представники Фонду неодноразово зазначали про мету придбання і користування часткою спірної квартири для проживання осіб з інвалідністю.
З урахуванням даних висновку експерта щодо неможливості встановлення порядку користування спірною квартирою з дотриманням будівельних норм, які передбачають додаткові особливі умови планування, облаштування квартир для проживання осіб з обмеженими можливостями в залежності від категорії та групи інвалідності тощо, встановлення порядку користування, про який просить позивач, є неможливим.
Щодо доводів представника позивача адвоката Новікової В.О. про те, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази, які б свідчили про необхідність встановлення порядку користування квартирою осіб з інвалідністю, а також про те, що експерт безпідставно надав висновок щодо визначення можливості встановлення порядку користування спірною квартирою осіб з інвалідністю, суд враховує, що відповідно до статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Якщо експерт під час підготовки висновку встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерту судом поставлено питання про можливість з технічної точки зору визначити порядок користування спірною квартирою та можливі варіанти встановлення такого порядку. Для проведення експертизи було надано матеріали справи, у яких наявні заяви по суті справи сторін, за змістом яких учасниками справи викладені обґрунтування та заперечення первинних та зустрічних позовних вимог. Зокрема, у відзиві на зустрічну позовну заяву представник Фонду зазначав, що через позбавлення права власності на його частку у спірній квартирі «Фонд безпідставно може бути позбавленим свого права та законного інтересу щодо здійснення статутної діяльності - передача у власність або користування людям із особливими потребами (особам із інвалідністю) нерухомого майна) для влаштування соціального проживання. Саме для такого цільового використання отриманої частки квартири її було передано Фонду комісією…».
Тож обставина щодо мети цільового використання частки квартири Фондом є суттєвою для вирішення питання про встановлення порядку користування спірною квартирою, оскільки такий порядок визначається з урахуванням часток співвласників у праві власності на житло, а також фактичного порядку використання приміщень.
Суд враховує, що належна Фонду частка спірної квартири фактично не використовувалася, участі у витратах на утримання спільної власності Фонд не здійснював, даних про осіб, які мали потребу у наданні їм саме зазначеної житлової площі для проживання у матеріалах справи відсутні.
У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 760/8958/15-ц (провадження N 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі N 344/2399/21 (провадження N 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі N 442/7979/21 (провадження N 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі N 344/6767/14-ц (провадження N 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім?ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об?єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
ОСОБА_2 внесла на депозитний рахунок суму ринкової вартості 1/3 частки спірної квартири, яку Фонд може використати для здійснення своєї статутної діяльності.
Тож суд дійшов висновку, що припинення права власності на 1/3 частку спірної квартири зі сплатою компенсації такої вартості на рахунок Фонду, не порушить інтереси конкретних осіб, не завдасть Фонду істотної шкоди.
Суд враховує, що відповідно до висновків Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Верховного Суду, викладених у постанові від 09 вересня 2024 року у справі 671/1543/21, для уникнення правової невизначеності судам доцільно одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні задовольняти й вимогу про визнання права власності на таку частку за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
З огляду на неможливість спільного користування квартирою та ураховуючи внесення позивачкою на депозитний рахунок суду вартості 1/3 частки спірної квартири, суд вважає, що наявні правові підстави для припинення права власності Фонду на належну йому частку у спільному майні з одночасним визнанням права власності на неї за ОСОБА_2 .
Щодо позовних вимог БО «МБФ «Небайдужа Україна» до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування квартирою, суд зазначає, що позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб?єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідач притягається до справи у зв?язку з позовною вимогою, яка пред?являється до нього. Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов?язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов?язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов?язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред?явленим позовом за наявності даних про те, що обов?язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У зв?язку із укладенням договору дарування № 1049 від 13 травня 2020 року право власності на 1/3 частку спірної квартири у ОСОБА_1 припинилося, таке право перейшло до ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник позивача адвокат Новікова В.О. зазначила, що вимоги до ОСОБА_1 залишилися незмінними, оскільки у Державному реєстрі права власності наявний запис про реєстрацію права власності на 1/3 частку спірної квартири за нею.
Таке твердження спростовується даними договору дарування № 1049 від 13 травня 2020 року, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 209906565 від 22 травня 2020 року, згідно із якими право власності на 1/3 частку квартири перейшло до ОСОБА_2 , а запис про право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку спірної квартири погашено 18 травня 2020 року.
Тому ОСОБА_1 не є особою, яка зобов?язана за вимогою про встановлення порядку користування спірною квартирою, тобто не є належним відповідачем за цими вимогами, тож позовні вимоги в цій частині, що заявлені до ОСОБА_1 , не підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду
Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підставі статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом про встановлення порядку користування спірною квартирою є необґрунтованими, оскільки встановлення порядку користування є неможливим.
Позовні вимоги за зустрічним позовом про припинення права власності Фонду на 1/3 частку у праві власності на спірну квартиру з одночасним визнанням права власності на неї за ОСОБА_2 зі стягненням відповідної компенсації на користь Фонду є обґрунтованими.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов?язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов?язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов?язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов?язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач БО «МБФ «Небайдужа Україна» сплатив судовий збір у розмірі 1921,00 грн. ОСОБА_2 сплатила судовий збір за вимогами за зустрічною позовною заявою у розмірі 1211,20 грн (840,80+370,40).
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічних позовних вимог, з БО «МБФ «Небайдужа Україна» підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Окрім судового збору представник позивача за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати, сплачені за надану правничу допомогу та витрати на проведення будівельно - технічної експертизи.
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу регламентовано у пункті 2 частини 3 статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України.
За правилами статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За положеннями частини 3 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 6 статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник позивача за первісним позовом у поясненнях зазначила, що з наявних у матеріалах справи документів, що надані на підтвердження повноважень адвоката, у тому числі договору про надання правової допомоги, вбачається, що договори укладені на невизначений строк, що не дає можливості зрозуміти чи виконані адвокатом зобов'язання перед клієнтом за цим договором чи ні, чи припинено їхні правовідносини чи ні, чи уповноважений адвокат представляти інтереси клієнта за цим договором і бути представником у справі, й чи взагалі підтримує позов ОСОБА_2 й має ще інтерес до даної справи. Аналіз змісту наданого адвокатом договору про надання правової допомоги не дає підстав стверджувати, що такий договір чинний на даний час та що зобов'язання за договорами не виконані. Відсутність чіткого строку дії договору та предмета договору не дає можливості встановити факт дії договору станом на день розгляду страви та той факт, що правова допомога по таким договорам фактично надається. Зі змісту договору не вбачається чіткого строку дії даного договору та/чи посилання на будь яку дії, чи подію у зв'язку з настанням якої зобов'язання за договором припиняються, в тому числі щодо надання правової допомоги в межах справи № 371/1299/19.
Звернула увагу, що між адвокатом та клієнтом ОСОБА_2 (тобто, позивачем за зустрічним позовом) 22 травня 2020 року було підписано Акт прийому- передачі виконаних робіт до Договору № 36 від 15 травня 2020 року. У відповідності до змісту якого встановлено, що «Адвокат повністю надав, а Клієнт прийняв виконані Адвокатом, передбачені Договором роботи згідно детального опису робіт виконаних адвокатом та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 15 травня 2020 року у справі № 371/1299/19».
У матеріалах справи міститься (т. 1 а.с. 105) детальний опис робіт, виконаних адвокатом, та здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 22 травня 2019, тобто за рік до укладення договору. В даному Детальному описі зазначено, що година роботи адвоката складає 500 грн. Зважаючи на складність справи, сторона позивача за первісним позовом вважає, що для даної категорії справи надання консультації протягом чотири години є завищеним й невиправданим. Вивчення документів по справі протягом 4 годин, враховуючи кількість доданих до зустрічного позову додатків, також є не співвимірним у відношенні складності та витраченого часу. Також, адвокат зазначає, що ним було витрачено 4 години на підготовку процесуальних документів. Проте, станом на 22 травня 2020 року в матеріалах справи відсутні будь які документи процесуального характеру окрім зустрічного позову.
Також, заперечується розумність витраченого часу на підготовку зустрічного позову зважаючи на складність справи та обсяг/зміст такого зустрічного позову. У зв'язку з вищезазначеним, за наявності відповідних підстав для розподілу судових витрат, просила суд врахувати пояснення сторони позивача за первісним позовом та відмовити позивачу за зустрічним позовом у розподілі судових витрат (витрат на правничу допомогу) або зменшити такі витрати до розумного розміру.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об?єднання) зобов?язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного вище Закону).
При стягненні витрат на правничу допомогу суд враховує, що особа, яка таку допомогу надавала, є адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_6 надав такі докази: договір про надання правової допомоги № 36 від 15 травня 2020 року укладеним із адвокатом Бовшиком М.Ю., квитанція до прибуткового касового ордеру № 36 від 22 травня 2020 року на 10000,00 грн, ордер про надання правничої допомоги серії СА № 1003720 від 22 травня 2020 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 427 від 20 червня 2011 року, акт прийому - передачі виконаних робіт № 36 від 22 травня 2020 року, детальний опис виконаний адвокатом робіт та здійснення витрат від 22 травня 2019 року (том 1 а.с. 81-88, 89, 90, 104, 105).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/дії/бездіяльність обох сторін.
Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв?язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов?язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Щодо зауважень представника позивача за первісним позовом про відстуність підтвердження повноважень адвоката Бовщика М.Ю. на участь у справі суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 64 ЦПК України про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви.
Такі заяви від ОСОБА_2 та адвоката Бовшика М.Ю. не надходили, тож суд вважає, що повноваження адвоката на представництво інтересів ОСОБА_2 з урахуванням умов договору про надання правової допомоги у цій справі не припинилися.
Також з детального опису робіт вбачається, що що він скадений на підставі договору № 36 від 15 травня 2020 року, тож очевидно, що сторони допустили технічну описку у проставленні дати складення цього опису.
Надаючи оцінку наданим на підтвердження витрат на правничу допомогу документам, суд ураховує, що з умов договору про надання правової допомоги № 36 від 15 травня 2020 року неможливо встановити погоджений сторонами розмір гонорару, зазначено про його визначення за домовленістю.
До зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 долучила попередній розрахунок суми витрат, які вона понесла та очікує понести у зв?язку із розглядом справи, детальний опис та акт прийому -передачі виконаних робіт. Згідно із заначеними докуметами адвокатом Бовшиком М.Ю. надана ОСОБА_2 правнича допомога на загальну суму 10000,00 грн: консультації правового характеру - 4 години - 2000,00 грн, вивчення та надання правової оцінки поданих клієнтом письмовим документів - 4 години - 2000,00 грн, підготовка процесуальних документів - 4 години -2000,00 грн, підготовка зустрічної позовної заяви та письмових доказів до позовної заяви - 8 годин -4000,00 грн. Також зазначила, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в судовому засіданні у розмірі 500,00 грн та витрати пов?язані з проведенням судової експертизи у справі.
Суд вважає слушними заперечення представника позивача за первісним позовом щодо відсутності підтвердження складення адвокатом Бовшиком М.Ю. процесуальних документів, вартість яких визначена у розмірі 2000,00 грн, оскільки, окрім зустрічної позовної заяви та додатків до неї інших документів процесуального характеру станом на день складення детального опису до матеріалів справи не долучено.
Також є недоведеними понесені витрати на професійну правничу допомогу в судовому засіданні у розмірі 500,00 грн, оскільки судові засідання проводилися без участі адвоката Бовшика М.Ю. на підставі поданих ним заяв.
Щодо витрат на консультації правового характеру 2000,00 грн, вивчення та надання правової оцінки поданих клієнтом письмовим документів 2000,00 грн, підготовка процесуальних документів 2000,00 грн, підготовка зустрічної позовної заяви та письмових доказів до позовної заяви 4000,00 грн суд зазначає таке.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов?язковими для суду зобов?язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов?язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited" проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі №909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі №922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 01 серпня 2019 у справі №915/237/18).
У постанові об?єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 листопада 2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов?язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, має обов?язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам ЦПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Враховуючи вищевикладене, складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи та витрачений час (адвокат не приймав участь у судових засіданнях), принципів співмірності та розумності судових витрат, критеріїв реальності адвокатських витрат, критеріїв розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 4000,00 грн витрат на підготовку зустрічної позовної заяви та 2000,00 грн на вивчення та надання правової оцінки письмовим документам поданих адвокату клієнтом. Всього підлягають стягненню витрати у розмірі 6000,00 грн.
Щодо вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення витрат на проведення експертизи, суд зазначає, що ОСОБА_2 сплачено за проведення оціночно - будівельної та будівельно - технічної експертизи № 26186/22-42 від 19 грудня 2024 року 12081,28 грн. Зазначені обставини підтверджуються даними квитанції та акту здачі - приймання висновку експерта від 19 грудня 2024 року (том 1 а.с. 171, 208).
Частиною 6 статті 139 ЦПК України, встановлено, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Вказані витрати відносяться до витрат, пов?язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, і підлягають розподілу в порядку, визначеному частиною 2 та частиною 3 статті 141 ЦПК України.
З огляду на викладене, з позивача за первісним позовом на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені нею судові витрати на проведення експертизи у розмірі 12081,28 грн.
Всього з позивача за первісним позовом на користь відповідача ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 19292, 48 грн (1211,20 +6000,00+12081,28).
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280, 354, 355, 430 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про встановлення порядку користування приміщенням квартири, що є спільною власністю.
Задовольнити повністю зустрічний позов ОСОБА_2 до Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна», третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Миронівка-житло», про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності.
Припинити право власності Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна» на 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 29425891, дата державної реєстрації 07 грудня 2018 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 44589039 від 13 грудня 2018 року).
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку квартири під номером АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 29425891).
Стягнути з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в Київської області (ЄДРПОУ 26268119/, р/р UA 768201720355259001000018661, Держказначейська служба України, м. Київ) на користь Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна» грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири під номером АДРЕСА_1 у розмірі 337278 гривень 00 копійок, які внесено ОСОБА_2 згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 52 від 17 березня 2025 року.
Стягнути з Благодійної організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна» на користь ОСОБА_2 19292 гривні 48 копійок судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач:
Благодійна організації «Міжнародний Благодійний фонд «Небайдужа Україна», ідентифікаційний номер 40427470, адреса місцезнаходження: офіс під номером 8, будинок під номером 23-Б, вулиця Дмитрівська, місто Київ.
Відповідач:
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира під номером АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору:
Комунальне підприємство «Миронівка-житло», ідентифікаційний номер 05447898, адреса місцезнаходження юридичної особи: будинок під номером 9, вулиця Стрільця, місто Миронівка, Обухівський район, Київська область.
Суддя Л.О. Капшук