01.07.25
22-ц/812/1197/25
Провадження №22-ц/812/1197/25
Іменем України
01 липня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №473/324/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Плахтій Оленою Володимирівною, на рішення, яке постановив Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Ротар Марини Миколаївни у приміщенні цього суду 12 травня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі - ТОВ «Діджи Фінанс», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі - ТОВ «Мілоан») (https://miloan.ua/) подала заявку на отримання кредиту №4630465. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту он-лайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання договору в паперовій формі власноручним підписом. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідачка підтверджує прийняття умов кредитного договору №4630465 від 21 квітня 2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/. Таким чином, 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 уклала договір про споживчий кредит №4630465 з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення їй були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 15000 грн. 10 серпня 2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу №06Т, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до ОСОБА_1 за зобов'язаннями, що виникли з кредитного договору №4630465 від 21 квітня 2021 р. Сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» становить 65920 грн, з яких: 15000 грн заборгованість за тілом кредиту; 49420 грн - заборгованість за відсотками та 1500 грн - заборгованість за комісією. Позичальниця свої зобов'язання жодному з кредиторів належним чином не виконувала.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором №4630465 від 21 квітня 2021 р., у розмірі 65920 грн, понесені витрати на сплату судового збору, в розмірі 2422 грн 40 коп., крім того стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу, у розмірі 6000 грн.
У відзиві на позовну заяву представник відповідачки адвокат Плахтій О.В. просила відмовити у позові.
В обґрунтування відзиву представник відповідачки вказувала, що позивач не довів факт переходу до нього прав вимоги за договором від 21 квітня 2021 року до ОСОБА_1 , отримання нею коштів за договором про споживчий кредит №4630465 з ТОВ «Мілоан» та наявність заборгованості.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 травня 2025 року позовні вимоги Товариства задоволені в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за Договором про споживчий кредит №4630465 від 21 квітня 2021 р., на загальну суму 65920 грн, з якої: 15000 грн - заборгованість за тілом, 49420 грн - заборгованість по відсоткам, 1500 грн - заборгованість за комісією та судові витрати: зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп. та 3000 грн. витрат на правову допомогу.
Рішення суд умотивував тим, що відповідачка порушила взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилася заборгованість згідно розрахунку позивача за наданим кредитом, що підлягає стягненню. Витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягом наданих послуг, виходячи з вимог співмірності судом було зменшено до 3000 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача - Плахтій О.В. вказує, що рішення суду є необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в порушення норм матеріального та процесуального права суд залишив без уваги заперечення представника відповідача проти задоволення позову, не навівши при цьому аргументи відповідача, не надав їм правову оцінку, не зазначивши підстави їх відхилення та мотиви незастосування норм права, на які посилався в них представник відповідача. Крім того, представник відповідача зазначає, що суд не надав правової оцінки тій обставині, що в матеріалах справи відсутні докази набуття позивачем - ТОВ «Діджи Фінанс», права вимоги до відповідача - ОСОБА_1 , на підставі Договору відступлення прав вимоги № 06Т від 10 серпня 2021 р. Також, на думку ОСОБА_2 , висновок суду про отримання відповідачем ОСОБА_1 від кредитодавця - ТОВ «Мілоан», кредиту у сумі 15000 грн. зроблений на підставі неналежних, недопустимих, недостовірних доказів, оскільки наданий при позові примірник платіжного доручення №44369841 є документом невідомого походження, який не можна вважати копією, тому що воно не складено за формою, наведеною в Додатку № 2 до п. 1.13 глави 1 Інструкції N 22, із зазначенням номеру рахунку отримувача в банку, з зазначенням числа, місяця та року отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчені підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку; з зазначенням числа, місяця та року списання коштів з рахунку платника, які засвідчені підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку на доказ переказу ТОВ «Мілоан» зі свого банківського рахунку на відкритий в банківській установі конкретний картковий рахунок позичальника - ОСОБА_1 , кредитних коштів у сумі 15000,00 грн. на виконання умов Договору про споживчий кредит № 4630465 від 21 квітня 2021 р. Так, виписка, сформована станом на 12 квітня 2025 р. за період з 21 квітня 2021 р. по 23 квітня 2021 р., яка надана АК КБ «Приватбанк» при листі від 12 квітня 2025 р. №20.1.0.0.0/7-250408/60346-БТ не може слугувати первинним документом на доказ зарахування на рахунок відповідачки кредитних коштів у сумі 15000 грн. на виконання кредитного договору, оскільки не містить відомостей про номер відповідного первинного банківського розрахункового документу, на підставі якого здійснений переказ коштів, а саме: про платіжне доручення № 44369841 від 21 квітня 2021 року, на яке посилається позивач як на доказ надання кредиту, та не містить впорядкованого аутентичного перекладу на українську мову фрази: «Viplata zaima Miloan». Крім того, з огляду на пункти 90, 92, 96, 98 розділу VII. «Бухгалтерський контроль» Положення N75 Виписка має містити підпис працівника, який здійснив контроль відповідності операцій виписки вимогам нормативно-правових актів Національного банку України. Відсутність підпису відповідального контролера не дозволяє вважати, що запис в графі Виписки «Деталі операції» здійснений на підставі відповідного санкціонованого первинного документа, прийнятого для обліку з дотриманням вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань бухгалтерського обліку, що в свою чергу також позбавляє Виписку доказового значення. ОСОБА_2 вважає за необхідне включити до апеляційної скарги заперечення на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2025 р. по справі № 473/324/25 про часткове задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів, оскільки вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому що клопотання подано з пропуском строку на його подання. З Відповіді позивача на відзив від 17 лютого 2025 р., який за твердженням представника відповідача, серед іншого, підписано неповноважною особою, вбачається, що позивач, звернувшись до суду з позовом, не очікував, що відповідач буде заперечувати проти позову. Отже, неподання клопотання про витребування доказів обумовлене суб'єктивним відношенням позивача до наданих їм суду доказів, які він помилково, невиправдано вважав належними, допустимими, достовірними, достатніми для задоволення судом заявлених вимог. Позивач не надав доказів неможливості подання клопотання про витребування доказів при позові з причин, що не залежали від нього. Представник відповідачки також наголошує, що висновок суду щодо стягнення тіла кредиту в межах суми заявлених позовних вимог у сумі 15000,00 грн. та заборгованості за відсотками 49420,00 грн., заборгованості за комісією 1500,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, не підтверджується належними, допустимими, достовірними доказами. Так, матеріали справи не містять виписок з особового рахунку IBAN НОМЕР_1 ОСОБА_1 , на якому би обліковувались заборгованість з тіла кредиту, відсотків, комісії за період з 21 квітня 2021 р. по 21 травня 2021 р. - дату спливу строку користування кредитом згідно Договору № 4630465, або за період з 21 квітня 2021 р. по 20 липня 2021 р. - дату завершення нарахування процентів, зазначену в складеній ТОВ «Мілоан» «Відомості про щоденні нарахування та погашення», або за період з 21 квітня 2021 р. по 10 серпня 2021 р. - дату укладення договору відступлення прав вимоги №06Т між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «Діджи Фінанс».
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, у зв'язку з її необґрунтованістю а також стягнути з відповідачки на свою користь витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що становить 6000 грн.
У запереченні на відзив на апеляційну скаргу представник відповідачки просить відмовити у стягненні витрат на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції через відсутність доказів реального понесення позивачем таких витрат.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи».
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону щодо змісту судового рішення не повною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалі справи, 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» (https://miloan.ua/) анкету-заяву на отримання кредиту №4630465. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідачка підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит №4630465 від 21 квітня 2021 року (далі - Договір), який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/ (а.с. 10).
На підставі платіжного доручення позивач перерахував відповідачці кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 15000 грн.
Так, за умовами Договору (а.с. 27-31) (пункт 1.1) кредитодавець зобов'язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3. Договору, надати Позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. Договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 15000.00 грн. у валюті: Українські гривні (пункт 1.2 Договору).
Сторони домовились, що кредит надається строком на 30 днів з 21 квітня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21 травня 2021 року (пункти 1.3, 1.4 Договору).
Пунктом 1.5 Договору передбачено, що загальні витрати Позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат Позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту), складають 6000.00 грн. в грошовому виразі та 5,569.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у пунктах 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 21000.00 гривень.
Комісія за надання кредиту: 1500.00 грн., яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово.
Проценти за користування кредитом: 4500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсоток від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (пункт 1.6 Договору).
Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.2.2,.2.3 цього Договору (пункт 1.7).
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 4630465 від 21 квітня 2021 року був вчинений сторонами в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відзиві на позовну заяву, який подав представник відповідачки, остання не заперечувала факт укладання договору 21 квітня 2021 року, але посилалась на відсутність доказів наявності у ОСОБА_1 заборгованості та отримання останньою грошових коштів.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 21 квітня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_3 у розпорядження кредитних коштів.
Такі висновки ґрунтуються на правових позиціях, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.
Колегія суддів відхиляє посилання представника відповідачки на відсутність у справі доказів відкриття на ім'я ОСОБА_1 рахунку для обслуговування кредитної операції, оскільки така обставина не спростовує доведеність укладання кредитного договору та отримання останньою кредитних коштів.
Щодо аргументів відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги про недоведеність факту отримання кредитних коштів відповідачкою.
У справі, яка переглядається, відповідачка в суді першої інстанції не надавала доказів укладення договору 21 квітня 2021 року від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.
Так, як встановив суд першої інстанції, Договір був укладений дистанційно, в електронній формі.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
За умовою вказаного договору відповідачка отримала грошові кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок (пункт 2.1 Договору).
Виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджено платіжним дорученням 44369841 від 21 квітня 2021 року (а.с. 34), за яким ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 15000 грн. на картковий рахунок в АТ КБ «Приватбанк» (кредит. рахунок № НОМЕР_2 , призначення платежу: Кошти згідно договору 4630465), а також відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду про те, що на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в банку емітовано карту № НОМЕР_4 та згідно виписки по рахунку № НОМЕР_4 за період з 21.04.2021-23.04.2021 року 21.04.2021 року було зараховано на рахунок 15000 грн. Деталі операції - переказ коштів, коментар - Viplata zaima Miloan, не підлягає оподаткування. ID платежу 1626353733.
Також слід врахувати, що відповідно до частини 2 статті 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія, якою є ТОВ «Мілоан», має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п. 4 ст. 22 Закону).
З урахуванням наведеного вище, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 44369841 є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування ТОВ «МІЛОАН» кредитних коштів відповідачу на умовах визначених договором про споживчий кредит № 4630465 від 21.04.2021.
Наявні у справі докази колегія суддів вважає належними та достатніми для висновку про отримання від ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 21 квітня 2021 року кредитних коштів, а доводи апеляційної скарги про їх недопустимість відхиляє, оскільки наведені представником відповідачки аргументи невідповідності платіжних документів нормативним актам не свідчать про невиконання кредитодавцем свого обов'язку щодо надання кредиту, а відповідачка не спростувала, що спірні кредитні кошти нею отримані.
Колегія суддів відхиляє викладені в апеляційній скарзі заперечення щодо ухвали суду першої інстанції від 26 березня 2025 року про часткове задоволення клопотання представника позивача про витребування доказів - відомостей від АТ КБ «Пиватбанк» стосовно перерахованих відповідачці коштів через подання клопотання неуповноваженою особою та з пропуском визначених ЦПК України строків для подання доказів.
Так, справа, яка переглядається, з урахуванням ціни заявленого позову та положень частини 6 статті 19 ЦПК України є малозначною, тому відповідно до положень частини 3 статті 58, частини 2 статті 62 ЦПК України позивач - ТОВ «Діджі Фінанс» може брати участь в суді через представника (не в порядку самопредставництва), чиї повноваження підтверджені довіреністю, тому ОСОБА_4 який підписав відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено клопотання про витребування доказів, мав для цього відповідні повноваження.
Щодо пропуску позивачем строку на звернення із названим клопотанням.
Відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 2 статті 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
У відповіді на відзив представник позивача виклав клопотання про витребування з банку відомостей щодо перерахування коштів, а також клопотання про поновлення строку на подання такого клопотання. Суд першої інстанції, розглянувши клопотання про витребування доказів в ухвалі від 26 березня 2025 року клопотання про поновлення строку не вирішив, задовольнивши клопотання по суті, що не має вплинути на права позивача, який його заявив. Натомість апеляційний суд вважає, що викладені у клопотанні причини пропуску строку - відсутність доказу у позивача, наявність інших доказів, які позивач вважав достатніми для підтвердження факту отримання позичальником коштів, невизнання відповідачкою позову, з вважає, є достатніми для поновлення строку на звернення з клопотанням про витребування доказів. До того ж суд першої інстанції правильно врахував важливість наведених у клопотанні доказів для з'ясування дійсних обставин справи.
Колегія суддів не погоджується з тим, що клопотання про витребування доказів подане позивачем з порушенням вимог ЦПК України, оскільки воно не подано у вигляді окремо складеного документа, а також, що в ньому не викладеного прохання про долученням витребуваних документів до справи, тому що ЦПК України таких вимог не висуває і інший підхід буде свідченням зайвого формалізму.
Також апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги про те, що позивач не довів наявність заборгованості у відповідачки, оскільки у справі відсутні докази повернення кредитних коштів та інших передбачених Договором платежів кредитодавцю.
Щодо розрахунку позивачем заборгованості та стягнення нарахованих процентів за користування кредитними коштами.
Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок обґрунтованим та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості не підтверджується належними доказами.
Згідно пункту 1.2. Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15000,00 грн.
Відповідно до пункту 1.3. Договору кредит надається строком на 30 днів з 21.04.2021 (строк кредитування).
Пунктом 1.4. Договору визначено, що термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 21.05.2021.
Поряд з цим, згідно п. 1.5. Договору загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 6000.00 грн. в грошовому виразі та 5,569.00 відсотків річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка), і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для Позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат Позичальника за кредитом складає 21000.00 гривень. Загальні витрати позичальника за кредитом, орієнтовна реальна річна процентна ставка, орієнтовна загальна вартість кредиту, а також строк кредиту розраховані виходячи з припущення, що позичальник отримає кредитні кошти в день укладення цього договору, а строк кредитування залишиться не змінним та що кредитодавець і позичальник виконають свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі, зокрема - здійснить повне погашення заборгованості в термін, вказаний в п.1.4 Договору. Позичальник розуміє та погоджується, що наведені в цьому пункті показники не підлягають оновленню у випадку продовження позичальником строку кредитування, часткового дострокового погашення заборгованості чи прострочення виконання ним зобов'язань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Отже, чинним законодавством України кредитодавцю надано право отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке право прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно п. 1.5.2. Договору проценти за користування кредитом - 4500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Також згідно п. 1.6. Договору базова процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
При цьому, умови та особливості застосовування типу процентної ставки визначені окремо у п. п. 2.2., 2.3.
В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).
У справі, яка переглядається, згідно пункту 2.3.1.2. Договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Оскільки відповідачка 21 травня 2021 року кредит в сумі 15000,00 грн. не повернула, а продовжувала користуватися кредитним коштами, то ТОВ «МІЛОАН» відповідно до умов п. 2.3.1.2. Договору нарахувало проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом за 60 днів, тобто за період з 22 травня 2021 року по 07 серпня 2021 року, і таке нарахування відповідає вимогам вищенаведених норм ЦК України та умовам Договору та спростовує доводи відповідачки про незаконність нарахування відсотків за користування кредитом після 20 серпня 2021 року.
При цьому апеляційний суд відхиляє аргумент апеляційної скарги про порушення позивачем вимог Закону України «Про споживче кредитування» через зміну умов договору без згоди та повідомлення позичальника, тому що нарахування процентів додатково протягом 60 днів передбачено умовами Договору, оскільки відбулася автоматичне збільшення строку кредитування.
Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за Договором.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
10 серпня 2021 року ТОВ «Мілоан» (кредитор) ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (новий кредитор) та уклали договір відступлення прав вимоги №06Т, за яким кредитор передав (відступив) новому кредиторові за плату, а новий кредитор прийняв належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними, у реєстрі боржників (портфель заборгованості), серед яких - права вимоги за кредитним договором від 21 квітня 2021 року №4630465 (а.с. 16-24, 12).
Згідно із витягом з додатку до договору №06Т від 10 серпня 2021 року сума заборгованості відповідачки становить 65920 грн., що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 15000 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками - 49420 грн., заборгованість за комісією -1500 грн.
За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 21 квітня 2021 року, оскільки таке підтверджено належними доказами, які є достатніми для такого висновку.
Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про відсутність у справі договору факторингу №06Т від 10 серпня 2021 року, на який є посилання у реєстрі боржників - додатку до договору, оскільки право вимоги до відповідачки перейшло до позивача саме за договором відступлення прав вимоги №06Т від 21 серпня 2021 року, який долучений до позовної заяви, тому помилкове зазначення назви договору у реєстрі боржників, тоді як номер і дата співпадають не спростовують факт переходу прав за ним.
Відповідно до пункту 2.4 Договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
Позичальниця ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором жодному з кредиторів не виконувала, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Згідно долученого позивачем розрахунку (а.с. 13) загальний розмір заборгованості складає 65920 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 15000 грн., заборгованість за процентами - 49420 грн., заборгованість з комісії - 1500 грн.
Суд, вирішуючи спір, вважав позовні вимоги доведеними в повному обсязі.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв'язку доказів правильно встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про те, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання кредитного договору між ТОВ «Мілоан»» та ОСОБА_1 у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останньою зобов'язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами та комісією, що є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача, до якого за договорами відступлення права вимоги перейшли права кредиторів за Договором.
Натомість в порушення вимог частини 4 статті 265 ЦПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення не навів мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного відповідачкою (її представником) у відзиві на позовну заяву та у запереченні на відповідь на відзив, щодо відсутності підстав для задоволення позову, тому колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги і вважає за необхідне рішення суду на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в якій наведена оцінка аргументів апеляційної скарги, які є в цілому тотожними до аргументів відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено лише в мотивувальній частині, що не призвело до зміни висновку суду першої інстанції з вирішення спору по суті, заявлені позовні вимоги задоволені повністю, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, який зробив суд першої інстанції, і які в цій справі покладаються на відповідачку.
Натомість наявні підстави для стягнення з відповідачки судових витрат позивача в суді апеляційної інстанції, які складаються із витрат на оплату професійної правничої допомоги.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Романенко М.Е. також просить стягнути з відповідачки 6000 витрат на професійну правничу допомогу, надавши відповідні докази таких витрат - додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 30 листопада 2024 року, укладену між позивачем та адвокатом Стародуб І.В., договір про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року, детальний опис робіт, виконаних адвокатом, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги адвокатом.
Представник відповідачки у відповіді на відзив на апеляційну скаргу заперечувала проти стягнення витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів з огляду на те, що справа, яка переглядається, не відноситься до складних, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді апеляційної інстанції, зокрема те, що усі зазначені в детальному описі виконаних адвокатом робіт послуги зводяться до складання відзиву на апеляційну скаргу, який в більшій частині повторює аргументи відповіді на відзив на позовну заяву, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, заперечення відповідачки щодо стягнення витрат на правову допомогу, стягнення судом першої інстанції 3000 грн. витрат на правову допомогу, дійшла висновку про часткове стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Плахтій Оленою Володимирівною задовольнити частково.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 травня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , яка народилася року ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, 2000 грн. судових витрат - вартість професійних правничих послуг, сплачених в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 01 липня 2025 року