Справа № 750/3659/25
Провадження № 2/750/1450/25
01 липня 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
судді - Косенка О.Д.,
секретар - Костюк С.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,
ОСОБА_1 (далі - Позивач), інтереси якого представляє адвокат Переверзєв Олександр Олександрович (далі - представник Позивача) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про стягнення коштів за договором позики у розмірі 406 840,93 грн.
Свої позовні вимоги мотивовані тим, що Позивач 13.08.2020 надав у борг Відповідачу кошти в сумі 365 500 грн, про що була складена відповідна розписка. Відповідач за вищезазначеною розпискою зобов'язався повернути борг в строк де 13.08.2024, проте свого зобов'язання не виконав. Позивач просить суд стягнути з Відповідача суму боргу, а також інфляційні виплати та 3 проценти річних, а також судові витрати.
Ухвалою суду від 19.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.04.2025 з викликом учасників справи.
У зв'язку з неявкою Відповідача підготовче засідання відкладене на 16.05.2025.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не подала, будь-яких клопотань та заяв від неї не надходило.
Ухвалою суду від 16.05.2025 підготовче засідання закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 01.07.2025.
В судове засідання сторони не з'явилися, представник Позивача до початку судового засідання подав заяву про розгляд справи без його участі.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 23.01.2023 у справі 496/4633/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач 13.08.2020 надав у борг Відповідачу кошти в сумі 365 500 грн. 00 копійок, про що була складена відповідна розписка (а.с. 15,34). Відповідач за вище зазначеною розпискою зобов'язувалася повернути борг в строк де 13.08.2024.
Позивач стверджує, що у вказаний у розписці строк у визначеному угодою розмірі, грошові кошти Відповідач не повернула.
Доказів повернення коштів суду не надано.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зістаттею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 (провадження № 61-12383св19) зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Дослідивши долучену Позивачем до матеріалів справи розписку, суд встановив, що розписка написано власноручно позичальником - Відповідачем, тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом. Сторони дотримались письмової форми договору.
Таким чином, Позивач довів факт укладення договору і факт передачі ним коштів позичальнику на вказаних у розписці умовах, тобто виконання ним умов договору.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає оплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики від 14.11.2006 №519).
Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Останній характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді порівняно з базовим.
Тобто відповідно до ст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції враховується при обчисленні суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у грошовій одиниці України, тобто у гривні.
Отже, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) вказано, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань».
Згідно із розрахунком Позивача інфляційні витрати, нараховані на суму боргу за період з 13.08.2024 по 13.03.2025 становлять 34 953.75 грн, а 3% річних за цей же період - 6 387.18 грн.
Таким чином загальний розмір заборгованості Відповідача становить 365 500.00 (сума боргу) + 34 953.75 (інфляційне збільшення) + 6 387.18 (3 % річних) = 406 840. 93 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 5, 6 ЦПК України). Критерії оцінки судом наданих сторонами доказів визначені у ст. ст. 77-80 ЦПК України.
В ході судового розгляду даної справи обставини, на які посилався Позивач знайшли своє підтвердження.
Розмір нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу узгоджується з дослідженими судом матеріалами справи щодо розмірів та періодів виникнення заборгованості, а також показників інфляції в Україні, які розраховуються Державним комітетом статистики України.
Отже з Відповідача необхідно стягнути на користь Позивача заборгваність, що складається з основної суми боргу - 365 000 грн, інфляційних нарахувань на суму боргу, згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 13.08.2024 по 13.03.2025 та які становлять 34 953.75 грн, а також 3% річних за цей же період - 6 387.18 грн, усього 406 840. 93 грн.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір судового збору, що сплачений за подачу позову майнового характеру у розмірі 4 068, 41 грн, з огляду на повне задоволення позовних вимог, підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.
Правничу допомогу Позивачу при зверненні до суду надавало адвокатське об'єднання «Рябінін, Переверзев та партнери» в особі старшого партнера Переверзева О.О. на підставі укладеного з Позивачем договору про надання правової допомоги від 06.03.2025, за яким визначено суму гонорару за адвокатські послуги у фіксованому розмірі - 20 000 грн, які виплачуються на момент підписання договору (а.с.14, 14 зворот).
На підтвердження реальності наданих послуг та виконання умов договору до позову додано акт прийняття - передачі послуг (а.с. 12), первинний платіжний документ - квитанцію до прибуткового касового ордеру (а.с. 13), витяг про реєстрацію АО «Рябінін, Переверзєв та Партнери» (а.с. 10,11), а також свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 8) та витяг про взяття на облік спрощеної системи оподаткування (а.с. 9).
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами у разі недотримання вимог щодо їх співмірності, можливе виключно на підставі клопотання сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, що відповідає положенням ч. 5 ст. 137 ЦПК України та правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
З огляду на відсутність такого клопотання, заявлені Позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з Відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 19, 81, 141, 175-177, 184, 264, 265, 270, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу по договору позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 13.08.2020 в розмірі 365 500 (триста шістдесят п'ять тисяч п'ятсот) гривень 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період протсрочення виконання грошового зобов'язання з 13.08.2024 по 13.03.2025 у розмірі 6387 (шість тисяч триста вісімдесят сім) гривень18 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати за період з 13.08.2024 по13.03.2025 у розмірі 34 953 (тридцять чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 75 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування сплаченого за подачу позову судового збору у розмірі 4068 (чотири тисячі шістдесят вісім) гривень 41 копійку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Суддя Олег КОСЕНКО