ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.06.2025Справа № 910/5037/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/5037/25.
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед-1»
про стягнення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 33 352, 22 грн
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед-1» про стягнення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 33 352, 22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є балансоутримувачем частини приміщень за адресою: м. Київ проспект Маяковського (з серпня 2022 - Червоної калини), 15 та між позивачем і Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1631423 від 30.08.2018. Відповідачу, в свою чергу, належить на право власності нежилі приміщення в зазначеному будинку (в літері А) площею 38,30 кв.м.
В період з листопада 2021 по грудень 2024 КП «Київтеплоенерго» постачало позивачу у приміщення, які знаходяться на проспекті Червоної калини, 15 теплову енергію у гарячій воді, в тому числі, і в приміщення, яким на праві власності володіє відповідач.
Таким чином, за розрахунками позивача, відповідач спожив теплову енергію у гарячій воді за спірний період у розмірі 33 352, 22 грн, однак, не відшкодував позивачу зазначеної суми.
З огляду на зазначені обставини та відсутністю між сторонами договірних відносин, позивач просить стягнути з відповідача на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України безпідставно набуте майна (коштів) у розмірі 33 352, 22 грн.
28.04.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/5037/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.05.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).
Товариству з обмеженою відповідальністю «Діамед-1» (відповідач) належать на праві власності нежилі приміщення (в літері А) площею 38,80 кв.м., що розташовані за адресою: місто Київ, проспект Маяковського Володимира, будинок 15, на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.10.2014, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., зареєстрованого в реєстрі №8230.
30.08.2018 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», як енергопостачальною організацією та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація», як абонентом (позивач) укладено договір про постачання теплової енергії у гарячій воді №1631423.
Згідно пункту 5.1. договору №1631423 від 30.08.2018, облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладам обліку.
Згідно пункту 2.3.4. договору №1631423 від 30.08.2018, абонент зобов'язується в додатках №8 та №9 до договору зазначити всі об'єкти тепло споживання, підключені до теплових мереж абонента.
Відповідно до додатку №8 до договору №1631423 від 30.08.2018 об'єктом споживання є адміністративна будівля за місцем розташуванням: проспект Маяковського, буд. 15.
Згідно зазначеного додатку опалювальна площа ТОВ «Діамед-1» складає 34,00 м2 .
Відповідно до додатку №3 до договору №1631423 від 30.08.2018 позивач оплачує КП «Київтеплоенерго» вартість теплової енергії за діючими тарифами.
Порядок розрахунків за теплову енергію встановлено додатком №4 до договору №1631423 від 30.08.2018, відповідно до якого оплата здійснюється у грошовій формі щомісяця. КП «Київтеплоенерго» щомісяця надає позивачу акти приймання-передачі товарної продукції, а також облікові картки фактичного споживання теплової енергії, які містять нарахування за відвантажену теплову енергію/теплоносій за договором, місячний обсяг споживання та застосовані тарифи.
Позивач зазначає, що ним було виконано всі необхідні заходи з підготовки будинку до опалювальних періодів 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025, що підтверджують отримані акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та акти готовності до опалювального періоду. Теплопостачання вищезазначеного нежилого будинку здійснювалось в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 на підставі нарядів КП «Київтеплоенерго» про включення та відключення теплопостачання. Наведені наяди також підтверджують теплопостачання примішення відповідача за спірні періоди.
В опалювальні періоди з 2021 по 2025 відповідач споживав теплову енергію без укладення відповідного договору з позивачем.
Так, позивач 12.02.2024 засобами поштового зв'язку направив відповідачу лист вих.№062/15/23-458 від 08.02.2024 з пропозицією укласти договір про надання послуг з розподілу теплової енергії та долучив проект договору.
Відповідач отримав пропозицію позивача 21.02.2024, але відповіді не надав та підписаний з власної сторони примірник договору не повернув.
Таким чином, відповідач за опалювальні періоди з 2021 по 2025 спожив теплову енергію на загальну суму - 33 352, 22 грн.
13.03.2025 позивач в порядку досудового врегулювання спору, засобами поштового зв'язку направив відповідачу вимогу вих.№062/15/03-882 від 12.03.2025 про сплату вартості безпідставно набутого майна (теплової енергії) у розмірі 33 352, 22 грн.
Однак, відповідач не виконав вимогу позивача.
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача у порядку статтей 1212, 1213 Цивільного кодексу України безпідставно набуте відповідачем майно, а саме теплову енергію у розмірі 33 352, 22 грн.
II. Предмет позову.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього безпідставно набутого майно у розмірі 33 352, 22 грн.
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Так, згідно з доводами позивача, відповідач без укладення відповідного договору споживав в опалювальні періоди з 2021 по 2025 теплову енергію та не сплачував її вартість.
IV. Заперечення відповідача у справі.
(1) між позивачем та ТОВ «Діамед» укладено договір про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів №1631 від 01.12.2008 у нежитловому приміщенні за адресою; місто Київ, проспект Маяковського Володимира, будинок 15, літера А, площею 38,8 кв.м., а відтак, відповідач не є споживачем послуг та позов потрібно заявляти до ТОВ «Діамед»;
(2) відповідач не отримував від позивача проект договору, а наявний в матеріалах справи проект договору не містить доказів направлення;
(3) просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо вимог позивача за 2021 та 2022 роки.
V. Оцінка доказів судом та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи правомірно позивач здійснював нарахування відповідачу грошових коштів за споживання останнім теплової енергії?
- чи застосовуються до спірних правовідносин положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України?
- чи обґрунтовані заперечення відповідача щодо стягнення кошотів з іншої юридичної особи?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (частина 1, пункт 2 частини 2 стаття 11 Цивільного кодексу України).
У той же час, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (пункт 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16).
Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»). Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (частина 4 стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»).
Місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача (стаття 1 Закону України «Про теплопостачання»).
Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може бути особа, теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввід приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі. Таким чином, в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО.
Основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії (частина 3 стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»).
Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи тепло споживання (пункт 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007).
Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638-642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України. За змістом наведених норм, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти).
Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частина 6 стаття 19 Закону України «Про теплопостачання»).
З матеріалів справи вбачається, що позивач 12.02.2024 засобами поштового зв'язку направляв відповідачу проект договору про надання послуг з розподілу теплової енергії з пропозицією вих.№062/15/23-458 від 08.02.2024 укласти такий договір.
Пропозицію та проект договору відповідач отримав 21.02.2024, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які в свою чергу спростовують заперечення відповідача, що відповідач не отримував проект договору та, що в матеріалах справи відсутні докази направлення проекту відповідачу.
Однак, відповідач залишив пропозицію про укладення договору без відповіді та не повернув позивачу підписаний примірник договору.
Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради №4946/4987 від 25.08.2022 проспект Володимира Маяковського в Деснянському районі міста Києва перейменовано на проспект Червоної калини.
Нежилий будинок, розташований за адресою: місто Київ, проспект Червоної калини (Маяковського Володимира), будинок 15 підключено до централізованого опалення. Система централізованого опалення будинку розрахована на забезпечення послугами теплопостачання усіх приміщень зазначеного будинку.
Судом встановлено, що на виконання умов договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №1631423 від 30.08.2018 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 надавало теплову енергію на потреби опалення будинку по проспекті Червоної калини, 15 (літера А), що підтверджується нарядами на підключення та відключення теплової енергії, відомостями обліку теплової енергії та актами приймання-передавання товарної продукції (теплової енергії, теплоносія), а саме:
- від 30.11.2021 за листопад 2021 на суму 101 519, 71 грн;
- від 31.12.2021 за грудень 2021 на суму 226 245, 18 грн;
- від 31.01.2022 за січень 2022 на суму 322 024, 08 грн;
- від 28.02.2022 за лютий 2022 на суму 488 478, 32 грн;
- від 31.03.2022 за березень 2022 на суму -24 702, 38 грн (з урахуванням перерахунку);
- від 30.04.2022 за квітень 2022 на суму -49 892, 86 грн (з урахуванням перерахунку);
- від 31.12.2022 за грудень 2022 на суму -75 215, 93 грн (з урахуванням перерахунку);
- від 31.01.2023 за січень 2023 на суму 127 972, 45 грн;
- від 28.02.2023 за лютий 2023 на суму 124 968, 70 грн;
- від 31.03.2023 за березень 2023 на суму 119 835, 57 грн;
- за квітень 2023 на суму 51 542, 21 грн (облікова картка);
- від 31.12.2023 за грудень 2023 на суму 186 507, 90 грн;
- від 31.01.2024 за січень 2024 на суму 213 806, 22 грн;
- від 29.02.2024 за лютий 2024 на суму 185 396, 84 грн;
- від 31.03.2024 за березень 2024 на суму 167 308, 48 грн;
- від 30.04.2024 за квітень 2024 на суму 28 400, 54 грн;
- від 30.11.2024 за листопад 2024 на суму 24 713, 26 грн;
- від 31.12.2024 за грудень 2024 на суму 209 198, 66 грн.
Позивач оплатив енергопостачальній організації - КП «Київтеплоенерго» вартість теплової енергії, що подавалася в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 до системи теплоспоживання нежитлового буднику, розташованого за адресою: місто Київ, проспект Червоної калини, будинок 15 (літера А) платіжними дорученнями: (1) від 30.12.2021 №19874 на суму 60 000, 00 грн; (2) від 17.01.2022 №19971 на суму 41 519, 71 грн; (3) від 04.05.2022 №20435 на суму 150 000, 00 грн; (4) від 29.11.2022 №21512 на суму 812 152, 34 грн; (5) від 21.06.2023 №23153 на суму 30 200, 00 грн; (6) від 20.10.2023 №23389 на суму 11 800, 00 грн; (7) від 22.11.2023 №23588 на суму 118 205, 00 грн; (8) від 30.01.2024 №24028 на суму 100 000, 00 грн; (9) від 05.02.2024 №24052 на суму 86 507, 00 грн: (10) від 26.03.2024 №24482 на суму 146 000, 00 грн; (11) від 18.04.2024 №24711 на суму 79 800, 00 грн; (12) від 06.06.2024 №25068 на суму 100 000, 00 грн; (13) від 30.07.2024 №25706 на суму 84 500, 00 грн; (14) від 31.10.2024 №26313 на суму 20 000, 00 грн; (15) від 15.11.2024 №26434 на суму 164 612, 08 грн; (16) від 19.12.2024 №26710 на суму 24 713, 28 грн; (17) від 27.12.2024 №26770 на суму 51 000, 00 грн; (18) від 30.12.2024 №26784 на суму 61 200, 00 грн; (19) від 21.01.2025 №26934 на суму 96 998, 66 грн. Зазначені відомості підтверджуються банківськими виписками, копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Суд зазначає, що нежиле приміщення загальною площею 38,80 кв.м., розташоване за адресою: місто Київ, проспект Червоної калини, будинок 15 (літера А), яким відповідач користується на правах власника, у спірний період опалювалося централізовано при відсутності укладеного відповідачем з енергопостачальною організацією договору про постачання теплової енергії. Вказане приміщення є вбудованим, система опалення є невід'ємною частиною системи опалення будинків, а теплова енергія подавалася в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025. Отже, в умовах єдиної системи централізованої опалення (ЦО), подача теплоносія до системи теплоспоживання будівлі забезпечує опалення всіх її приміщень, теплове обладнання яких підключено до системи ЦО.
Враховуючи, що теплове обладнання приміщень відповідача підключено до системи ЦО будинку, він фактично є споживачем тепла в опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 і зобов'язаний сплачувати її вартість.
Суд зазначає, що докази на підтвердження факту відключення орендованого відповідачем приміщення від мереж теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла протягом спірного періоду, в матеріалах справи відсутні.
Разом із тим, відповідач у опалювальні періоди 2021-2022, 2022-2023, 2023-2024, 2024-2025 не оплачувало вартості спожитої в приміщенні теплової енергії, з урахуванням встановлених тарифів на теплову енергію та пропорційно до опалювальної площі приміщення, внаслідок чого за останнім утворилася заборгованість у розмірі 33 352, 22 грн.
Судом враховано, що позивач листом вих.№062/15/03-882 від 12.03.2025 звернувся до відповідача з вимогою про сплату наявної у відповідача заборгованості у загальному розмірі 33 352, 22 грн. Проте, наведена претензія була залишена товариством без відповіді та задоволення.
Заперечення відповідача, що позивачу необхідно було заявляти даний позов до ТОВ «Діамед», оскільки між названими сторонами на переконання відповідача укладений договір про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів №1631 від 01.12.2008 у нежитловому приміщенні за адресою; місто Київ, проспект Червоної калини, будинок 15, літера А, площею 38,8 кв.м., судом відхиляються з огляду на наступне.
Суд констатує, що приписами частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» внормовано, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Так, в 2019 році в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3171/19 за позовом ТОВ «Діамед» до КП «Київжитлоспецексплуатація» про розірвання договору №1631 від 01.12.2008.
Рішенням Господарського суду міста Києва 16.07.2019 у справі №910/3171/19 у задоволенні позову відмовлено, так в мотивувальній частині вказаного рішення, суд дійшов до висновку, що договір №1631 від 01.12.2008 припинив свою дію 31.12.2018.
Вказане рішення ТОВ «Діамед» в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили.
З огляду на зазначене, посилання відповідача у власних заперечення на договір №1631 від 01.12.2008, який укладений між позивачем у даній справі і ТОВ «Діамед» та який припинив свою дію 31.12.2018 є необґрунтованим.
Приписами статті 1212 Цивільного кодексу України внормовано:
- особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1);
- положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2);
- положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3).
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).
Таким чином, зважаючи на оплату позивачем протягом спірного періоду вартості усієї теплової енергії, що поставлялася до будинку в місті Києві на проспект Червоної калини, будинок 15 (літера А), у тому числі спожитої відповідачем для опалення приміщення площею 34,00 м2, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, якими врегульовані питання набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що строк виконання відповідачем обов'язку з оплати спожитої ним протягом спірного періоду теплової енергії настав, і Товариство з обмеженою відповідальністю «Діамед-1» на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення перед позивачем (який здійснював таку оплату за теплову енергію, спожиту в усьому будинку) спірної заборгованості, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до ТОВ «Діамед-1» (відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 33 352, 22 грн.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин та доказів сплати спожитої теплової енергії, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Натомість, відповідач просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності щодо вимоги позивача за період 2021 та 2022 року.
Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 стаття 261 Цивільного кодексу України).
Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності (частина 2 стаття 267 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 3, 4 стаття 267 Цивільного кодексу України).
Тобто, суд в незалежності від спливу строку позовної давності в будь-якому разі повинен прийняти відповідний позов до розгляду. Одночасно з цим, суд може застосувати наслідки пропуску строку позовної давності, а саме відмовити в задоволенні позовних вимог, лише за відповідною заявою сторони у справі.
Проте, з твердженнями відповідача, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду щодо періодів 2021-2022 років, у зв'язку з чим на думку відповідача необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог, суд не погоджується з наступних підстав.
Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 12 у відповідності до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин.
В подальшому дія карантину відповідними постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалась.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з урахуванням внесених змін) дія карантину на всій території України, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, була продовжена до 30.06.2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, з наведеного вбачається, що карантин діяв на всій території України з 12.03.2020 по 30.06.2023.
Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнені, зокрема, пунктом 19 у відповідності до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (в редакції Закону України № 3450-ІХ від 08.11.2023).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.04.2022, який затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. В подальшому відповідними указами Президента України дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася та на сьогоднішній день воєнний стан триває до 09.08.2025 включно.
Суд звертає увагу відповідача на те, що пункт 19 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачає зупинення строків позовної давності на час дії воєнного стану в Україні.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3 стаття 263 Цивільного кодексу України).
З урахуванням наведеного, позивачем подано даний позов у межах, встановлених законом строків позовної давності.
За таких обставин, суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
VI. Розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, у зв'язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви та інші судові витрат, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати на професійну правничу допомогу ТОВ «Діамед-1» на відповідача.
Заяв та клопотань щодо розподілу інших судових витрат від позивача не надходило.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед-1» про стягнення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 33 352, 22 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діамед-1» (02217, м. Київ, пр-т Червоної калини (Володимира Маяковського), буд. 26А; ідентифікаційний код: 39408161) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код: 03366500) борг у розмірі 33 352 (тридцять три тисячі триста п'ятдесят дві) грн 22 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких