ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.06.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1235/24
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг",
до відповідача: Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району,
про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 5 975 590,52 грн, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223 997,87 грн - інфляційні втрати, 43849,38 грн - 3 % річних
за участю:
від позивача: Невструєв Леонід Борисович
від відповідача: Кіт Роман Степанович
установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 6 243 437,76 грн, з них: 5 707 743,27 грн - сума основної заборгованості, 447 995,73 грн - інфляційні, 87 698,76 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №13 на постачання електричної енергії споживачу від 05.01.2024 в частині здійснення оплати за отриману електричну енергію.
13.01.2025 на адресу Господарського суду Івано-Франківської області через систему “Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов за вх.№444/25, в якому відповідач просить в позові відмовити, однак сам факт поставки позивачем та отримання відповідачем електричної енергії на суму 5 707 743,27 грн не заперечив.
19.06.2025 позивач подав до суду заяву (вх.№5455/25 від 19.06.2025) про зменшення розміру позовних вимог та просить стягнути 5 975 590,52 грн, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223997,87 грн - інфляційні втрати, 43849,38 грн - 3 % річних. У заяві клопоче повернути йому судовий збір в розмірі 3 214,17 грн.
Відповідно до п.2 ч. 2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
З урахуванням приписів п.2 ч.2 ст.46 ГПК України суд прийняв заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, тому спір вирішується відповідно до зменшених позовних вимог та предметом розгляду є стягнення заборгованості в сумі 5 975 590,52 грн, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223997,87 грн - інфляційні втрати, 43849,38 грн - 3 % річних.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, вказують на те, що 05.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Укргазтрейдинг» (по договору - постачальник/по справі - відповідач) та Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною району (по договору - споживач/по справі - відповідач) укладено Договір №13 про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до умов якого постачальник постачає електричну енергію згідно з кодом ЄЗС ДК 021:2015 09310000-5 “Електрична енергія» (Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору, в порядку та на умовах, передбачених цим Договором (далі електрична енергія або товар) (п.2.1. та п.2.2. Договору).
17.01.2024 між сторонами укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору №13 про постачання електричної енергії споживачу від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу.
Відповідно до п.5.1. Договору з урахуванням внесених змін ціна Договору складає 20201462,57 грн в т. ч. ПДВ. Договірні обсяги споживання електричної енергії 3 513 883 кВт.
Згідно п.5.3. Договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктом 5.3.1. Договору сторонами погоджено, що споживач здійснює оплату за фактично поставлений товар за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії по закінченні розрахункового періоду.
Відповідно до п. 5.3.2. Договору оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється на підставі підписанні сторонами Акта приймання-передачі товару (електричної енергії) протягом 10 (десяти ) банківських днів з дати підписання.
Згідно п.5.3.3. Договору Акти приймання-передачі товару (електричної енергії) мають містити порядок розрахунку ціни за одиницю товару за відповідний розрахунковий період відповідно до порядку визначеного в Додатку №2 до Договору. Підписання Акту приймання-передачі товару (електричної енергії) сторони погоджують зміну ціни за одиницю товару.
Відповідно до п.5.10. Договору розрахунки споживача за цим Договором здійснюється на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання, зазначений в Договорі (далі - Спецрахунок).
Датою виконання зобов'язань споживача щодо оплати за спожиту електричну енергію вважається дата перерахування споживачем на Спецрахунок постачальника грошових коштів (п.5.11 Договору).
Відповідно до п.9.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність передбачену цим договором та чинним законодавством.
Термін дії договору встановлений з 05.01.2024 до 31.12.2024, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п.13.1. Договору про постачання електричної енергії споживачу №316 від 01.10.2024).
На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу електричну енергію, зокрема за період квітень-червень 2024 року поставлено - 697 101 кВт/год електричної енергії на загальну суму 8914832,57 грн, що підтверджується підписаними зі сторони як позивача так і відповідача Актами приймання-передачі електричної енергії №УГТ00001713 від 30.04.2024 на суму 3 797 963,08 грн (830 633,00кВт/год); № УГТ00001933 від 31.05.2024 на суму 3 964 280,52 грн (707 117,00кВт/год), №00002399 від 30.06.2024 на суму 1 152 588,97 грн (830 633,00 кВт/год).
Відповідач за спожиту електричну енергію розрахувався частково, зокрема сплатив- 3207089,30 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №642 від 21.05.2024, але не сплаченою залишилась сума- 5 707 743,27 грн .
Непогашення відповідачем заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 5707743,27 грн спонукало позивача звернутись із позовом до суду. За прострочку сплати заборгованості позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та 3% річних.
Предметом спору у справі є стягнення заборгованості за Договором поставки електричної енергію в розмірі 5 975 590,52 грн, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223997,87 грн - інфляційні втрати, 43849,38 грн - 3 % річних.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, регулюються Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 (надалі - Правила/ПРРЕЕ).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України “Про ринок електричної енергії" споживач зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.3.2. Договору оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється на підставі підписанні сторонами Акта приймання-передачі товару (електричної енергії) протягом 10 (десяти ) банківських днів з дати підписання.
Наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за Договором №13 про постачання електричної енергії споживачу від 05.01.2024 на суму 5 707 743,27 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, як і відповідачем не надано суду доказів сплати вартості спожитої ним електроенергії у сумі зазначеній позивачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За наведеного позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 5707743,27 грн є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України “Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).
Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку нарахування інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням заяви про зменшення розміру їх стягнення (заяви про зменшення розміру позовних вимог) позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання зобов'язань по договору поставки 223997,87 грн - інфляційних втрат та 43849,38 грн - 3 % річних.
Суд здійснивши перевірку нарахування інфляційних втрат та 3% річних приходить до висновку, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає правилам нарахування інфляційних витрат та 3% річних, тому вимога про їх стягнення з урахуванням заяви про зменшення підлягає задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
За приписами ст. ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1,2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).
У висновках Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
З аналізу наведеного вище позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Згідно з приписами п.12 ч.3 ст.2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 розділу I ГПК України.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: - складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); - часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; - ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Так само,ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Оскільки з ч.1, п.1ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, то відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі (ч. 2 ст.169 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому за наявності такої заяви, яка подана у визначений законом строк, докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу можуть бути подані протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення.
При зверненні із позовом до суду позивач у позовній заяві заявив витрати на правову допомогу в розмірі 21000,00 грн.
В обґрунтування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду копії наступних документів: - копії Договору №2/24 про надання правничої допомоги від 17.02.2024 та Додаткової угоди №4/24 від 02.12.2024 до неї; - копію Детального опису наданої професійної правничої допомоги; - копію Акту №1/04/24 про прийняття-передачі наданих послуг від 20.12.2024; - копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4409/10 від 23.12.2010; - копію довіреності вих.№184 від 19.08.2024.
Відповідно до п. 4.6. Договору №2/24 про надання правничої допомоги від 17.02.2024, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (по договору - клієнт/по справі - позивач) та адвокатом Невстреєвим Леонідом Борисовичем (по договору - адвокат), сторони погодили, що факт надання правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.
Згідно п. 2.1. та п. 2.2. Додаткової угоди №4/24 від 02.1.2024 до Договору №2/24 від 17.02.2024 про надання правничої допомоги сторони встановили, що розмір погодинної ставки адвоката за надання будь-яких видів професійної правничої допомоги складає на рівні 3 000,00 грн за 1 годину, а розмір гонорару за участь у судових засіданнях на рівні 2 500,00 грн.
Відповідно до ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
За договором про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару в цьому контексті означає, що в разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постанові Верховного Суду від 24.01.2023 в cправі № 921/628/19.
Розглядаючи заяву про компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд досліджує та оцінює додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 905/716/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
За практикою Верховного Суду (пункти 4.12-4.14 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19) під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу(у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).
З урахуванням поданого суду Акту №1/04/24 про прийняття-передачі наданих послуг від 20.12.2024 між позивачем та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем погоджено наступний перелік наданих адвокатських послуг по справі: - ознайомлення адвокатом із документами щодо несплати Івано-Франківською квартино-експлуатаційною частиною (району) заборгованості за поставлену електричну енергію - 9 000,00 грн (3 години вартістю 3000,00грн/год); - підготовка позовної заяви та подання позову до суду - 12 000,00 грн (4 години вартістю 3000,00грн/год). Надання інших витрат по справі позивач не заявив.
Дослідивши матеріали справи, об'єм та вид роботи проведеної адвокатом, суд вважає, що надані адвокатом послуги, зазначені в пунктах 1-2 Акту прийому-передачі послуг від 20.12.2024 є фактично однією послугою надання правничої допомоги - підготовка написання позовної заяви.
Принагідно, вартість таких послуг у м. Івано-Франківську складає в середньому 1500-2000 грн, а для написання позовної заяви такого характеру достатньо 5 годин.
Тому,оцінюючи розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги, суд взяв до уваги те, що позов є спором незначної складності для кваліфікованого юриста, не потребує значного часу для його вивчення та складання позовної заяви, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Спір не є складним, є «розрахунковим», відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із неналежним виконанням договорів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. А отже, підготовка та подання вказаного позову не потребує значного часу.
Згідно з частинами 1-2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи складність справи, принципи реальності, співрозмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що доведеним та обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн, а отже часткове задоволення заяви. В решті задоволення заяви -слід відмовити.
Крім того, при зверненні з позовом до суду позивачем заявлено до відшкодування витрат по сплаті судового збору.
За правилами п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 74 921,256 грн (платіжна інструкція № 413924 від 20.12.2024), що відповідає розміру встановленому законом.
В процесі розгляду спору суд з урахуванням приписів п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, прийняв заяву про зменшення позовних вимог до розгляду, та здійснив розгляд справи відповідно до зменшених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1, ч.2 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
У заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач заявив клопотання про повернення йому судового збору в розмірі 3 214,17 грн.
За наведеного, враховуючи заявлене клопотання позивача та перевіривши відповідність суми сплаченого судового збору сумі зменшених позовних вимог, суд приходить до висновку про правомірність повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору в розмірі 3 214,17 грн, сплаченого згідно платіжної інструкції №413924 від 20.12.2024.
За правилами, встановленими п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позову в повному обсязі, судовий збір в сумі 71 707,09 грн слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району про стягнення заборгованості за договором поставки в сумі 5 975 590,52 грн, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223 997,87 грн - інфляційні втрати, 43 849,38 грн - 3 % річних - задовольнити.
Стягнути з Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району (вул. Національної Гвардії, буд.14Г, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 76014, код 08494013) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (Сагайдачного Петра, буд.25-Б, прим.1, м. Київ, Київська область, 04070, код 44544025) 5 975 590,52 грн заборгованості за договором поставки, з них: 5707743,27 грн - сума основної заборгованості, 223 997,87 грн - інфляційні втрати, 43 849,38 грн - 3 % річних; 71 707,09 грн - судового збору та 10 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укргазтрейдинг" (Сагайдачного Петра, буд.25-Б, прим.1, м. Київ, Київська область, 04070, код 44544025) з державного бюджету України судовий збір в розмірі 3 214,17 грн, сплаченого згідно платіжної інструкції №413924 від 20.12.2024.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 01.07.2025.
Суддя С. М. Кобецька