Справа № 570/3252/24
Номер провадження 2/570/175/2025
23 червня 2025 року м.Рівне
Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,
за участю секретаря судового засідання Атаманюк С.С.,
учасники справи:
позивач - не з'явився,
представник позивача - не з'явилася,
відповідач - не з'явилася,
представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справуза позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Клеванської селищної ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,-
встановив:
27 червня 2024 року до Рівненського районного суду Рівненської області з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Клеванської селищної ради, в якій просить розірвати шлюб, зареєстрований між ним та ОСОБА_2 та позбавити її батьківських прав, визначивши місце проживання дитини з ним.
Короткий зміст заяв по суті справи.
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо розірвання шлюбу та позбавлення відповідача батьківських прав, позивач покликається на те, що шлюб між ним та ОСОБА_2 зареєстрований 03 вересня 2010 року Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області, актовий запис № 29. Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що їхня з відповідачем сім'я розпалася остаточно та існує формально, а примирення між ними неможливе. При цьому зазначає, що з початку спільного проживання і протягом всього подружнього життя відповідач не приділяла уваги доньці, вихованням дитини займався виключно позивач. Протягом останніх років відносини між сторонами поступово погіршувалися. За час спільного проживання часто виникали сварки та непорозуміння по вині відповідача. Також, позивач вказує, що відповідач досить часто вживала пиво навіть в присутності доньки, йшла з дому, не поверталась протягом декількох днів. А повертаючись додому просила пробачення, тож позивач намагаючись зберегти сім'ю, в тому числі і заради доньки, якій потрібна була матір, йшов на примирення. Позивачу стало відомо про подружні зради, які не може пробачити. Позивач стверджує, що відповідач визнала подружню зраду і навіть назвала прізвище чоловіка, який виявився добрим знайомим позивача. На переконання позивача, така поведінка відповідача погано впливає на виховання доньки сторін, на психоемоційний стан та розвиток дівчинки. Наводить для прикладу, що протягом лише 2024 року відповідач чотири рази йшла з дому без будь-яких пояснень, поверталась в нетверезому стані і відмовлялась пояснювати свою відсутність. Позивач вважає, що збереження сім'ї буде суперечити як його інтересам, так і інтересам його доньки ОСОБА_4 . Вказує, що до відповідача втрачено почуття любові та поваги, вони стали чужими людьми, а відтак примирення між ними неможливе. Позивач зазначає, що після останнього разу додому не поверталась, попросила позивача всі її речі завести по її місцю проживання, в квартиру своєї матері. Як стверджує позивач, відповідач повідомила його, що має намір виїхати за кордон і там влаштувати своє особисте життя. При цьому повідомила, що займатися донькою не має ні часу, ні бажання. В силу того, що відповідач не піклується про здоров'я, фізичний, духовний і моральних розвиток доньки, не створює належні умови для розвитку її природних здібностей, вихованням та утриманням доньки займається виключно позивач, дитина проживає разом з батьком в належному його батькам будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладені обставини позивач просить розірвати шлюб, зареєстрований між ним та ОСОБА_2 та позбавити її батьківських прав, визначивши місце проживання дитини з ним.
Відзив від відповідача на позовну заяву до суду не надходив.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 04 липня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у даній справі, призначено підготовче засідання з участю сторін на 09:30 год. 13 серпня 2024 року.
У зв'язку з неявкою відповідача, підготовче засідання відкладено на 11:00 год. 17 вересня 2024 року.
17 вересня 2024 року підготовче засідання відкладено на 25 листопада 2024 року, у зв'язку з не надходженням висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
18 вересня 2024 року на електронну пошту суду надійшла заява представника позивача - адвоката Власик В.Я., в якій просить суд не призначати справа до надходження висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 жовтня 2024 року до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав та рішення виконавчого комітету Клеванської селищної ради від 19 вересня 2024 року «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 »
25 листопада 2024 року у підготовче засідання сторони та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: служби у справах дітей Клеванської селищної ради не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату та час розгляду справи.
Разом з тим до суду надійшли заяви від позивача та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: служби у справах дітей Клеванської селищної ради О.Комарової про розгляд справи без їхньої участі. Також, 25 листопада 2024 року на електронну пошту суду надійшла заява представника позивача - адвоката Власик В.Я., в якій просила підготовче засідання провести без її участі та не заперечувала щодо призначення справи до судового розгляду.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 25 листопада 2024 року задоволено клопотання позивача про виклик свідків закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09:00 год. 19 грудня 2024 року.
09 грудня 2024 року на електронну пошту суду надійшла заява представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог: служби у справах дітей Клеванської селищної ради про розгляд справи без їхньої участі.
10 грудня 2024 року до канцелярії суду надійшла заява відповідача про визнання позовних вимог та розгляд справи у її відсутності.
У судовому засіданні 19 грудня 2024 судом заслухано вступне слово представника позивача - адвоката Власик В.Я., допитано свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оголошено перерву до 15:15 год. 10 січня 2025 року.
10 січня 2025 року та 10 лютого 2025 року судові засідання не відбулися, у зв'язку з неявкою відповідача.
06 лютого 2025 року, 25 березня 2025 року та 19 травня 2025 року до канцелярії суду відповідачем подано заяви про визнання позовних вимог та розгляд справи у її відсутності. В даній заяві відповідач повідомила суд, що виїжджає за кордон на постійне місце проживання і не має наміру виховувати доньку ОСОБА_3 , яку залишає на батька ОСОБА_1
26 березня 2025 року судове засідання відкладено на 15:30 год. 23 квітня 2025 року, у зв'язку із перебуванням судді у відпустці.
23 квітня 2025 року судове засідання відкладено на 14:00 год. 30 травня 2025 року, у зв'язку із повідомленням про замінування суду.
У судовому засіданні 30 травня 2025 року судом заслухано вступне слово позивача та доньку сторін у справі ОСОБА_4, оголошено перерву до 08:30 год. 04 червня 2025 року.
У судовому засіданні 04 червня 2025 року судом заслухано свідка, оголошено перерву, розгляд продовжено без учасників справи.
19 червня 2025 року на електронну пошту суду надійшла заява представника позивача - адвоката Власик В.Я., в якій просить суд завершити розгляд справи без її участі. При ухваленні рішення просить взяти до уваги, що відповідач після подання позову навіть не намагалась налагодити відносини зі своєю донькою, визнала позовні вимоги.
23 червня 2025 року, суд перейшов до дослідження доказів у справі та ухвалення рішення за відсутності учасників справи, з огляду на подані ними заяви про розглядати справи без їхньої участі.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стислий виклад позицій позивача та його представника у судових засіданнях.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Власик В.Я. підтримала позовні вимоги, просила задовольнити позов, з викладених у ньому підстав.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов, з викладених у ньому підстав. При цьому зазначив, що збереження сім'ї є неможливим через обраний відповідачем спосіб життя, зокрема відносини з іншими чоловіками, відсутність вдома, вживання алкоголю. Також повідомив, що відповідач рік часу не спілкується з донькою. При цьому донька спершу хотіла бачити матір, а тепер не хоче навіть по телефону спілкуватись. Вказує, що йому відомо, що відповідач планує виїхати в США.
Щодо обставин, які встановлені судом в судових засіданнях під час допиту свідків та заслуховуванні думки дитини.
У судових засіданнях допитано свідків: ОСОБА_7 - матір позивача, ОСОБА_6 - батька позивача, ОСОБА_8 -хресного батька доньки позивача та відповідача.
Свідок ОСОБА_7 показала, що відповідач не цікавиться життям доньки. Вихованням ОСОБА_4 займається її син, позивач у справі. Вказала, що з чоловіком допомагають позивачу у вихованні ОСОБА_4 . Вказує, що онучці часто доводилося бачити матір в стані алкогольного сп'яніння.
Свідок ОСОБА_6 показав, що невістка, відповідач у справі зловживає алкоголем, в стані алкогольного сп'яніння стає агресивною. Зазначив, що ніколи не викликали поліцію, щоб не виносити сварки з дому. Повідомив, що відповідач зовсім не цікавиться життям дитини, вихованням та розвитком ОСОБА_4 займаються позивач та він з дружиною. Повідомив, з середини листопада 2024 року не бачив невістки.
Свідок ОСОБА_8 показав, що йому відомо про часту відсутність відповідача вдома. Зазначив, що часто бачив відповідача в стані алкогольного сп'янінні. Також пригадав, що коли бував в гостях, відповідач могла кудись вийти та повернутися вже в стані алкогольного сп'яніння. Зазначив, що позивач займається вихованням доньки, любить її, піклується про неї. ОСОБА_4 тягнеться до батька.
У судовому засіданні було заслухано доньку сторін у справі - ОСОБА_4. ОСОБА_4 повідомила суд, що давно не спілкується з матір'ю, має образу на неї через те, що матір не турбувалася про неї, могла залишати її хворою, вживала алкоголь. Зазначила, що їй соромно за матір. Повідомила, що має гарні відносини з батьком, бабусею та дідусем. Виявила бажання жити з батьком.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований 03 вересня 2010 року Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , актовий запис №29.
Від шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області серія НОМЕР_2 , актовий запис №10.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Клеванського селищної ради №161 «Про затвердження висновку щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 » від 19 вересня 2024 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З висновку про доцільність позбавлення батьківських прав вбачається, що ОСОБА_3 проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (акт обстеження житлово-побутових умов проживання від 29 серпня 2024 року) та перебуває на повному утриманні та вихованні батька, так як, матір дитини ОСОБА_2 виїхала за територіальні межі України до Федеративної Республіки Німеччина та за адресою місця проживання не з'являється. 06 вересня 2024 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини зі слів ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 про доньку не піклується, не цікавиться станом її здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не здійснює підготовку до самостійного життя відповідно до її віку. Зі слів ОСОБА_1 , його дружина досить часто вживала спиртні напої у присутності доньки, йшла з дому і не поверталась протягом декількох днів, тому на думку батька це погано впливає на виховання доньки, на її психоемоційний стан та розвиток. Відповідно до заяви від 27 червня 2024 року засвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу (зареєстровано в реєстрі за №1665) ОСОБА_2 , діючи свідомо, добровільно, на власний розсуд, не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому, враховуючи вищевикладене, в інтересах малолітньої дитини, виконавчий комітет Клеванської селищної ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.
Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Пунктом 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах справедливості, добросовісності та розумності.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ч.1 ст. 24 Сімейного Кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частиною 3, 4 ст. 56 Сімейного Кодексу України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Відповідно до ч.3 ст. 105 Сімейного Кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.110 Сімейного Кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Стаття 112 Сімейного Кодексу України, регламентує, що вирішуючи спір про розірвання шлюбу, суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція про права дитини), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до ст. 51 Конституції України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Законодавцем передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 Сімейного кодексу України).
Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Відповідно до роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 за №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У п.п.16, 18 вищезазначеної постанови роз'яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом в постановах від 11 серпня 2021 року у справі № 621/492/20 та від 12 травня 2021 року у справі №689/551/20-ц.
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Відповідно до 6 принципу Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитина для повного та гармонійного розвитку особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, у випадку такої можливості, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і, в будь-якому випадку, в атмосфері любові та духовного і матеріального забезпечення.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).
Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.
Згідно з вимогами ч. ч. 4, 5, 6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до статті 12 Конвенції про права дитини, статті 171 СК дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спорів між батьками про визначення її місця проживання в судовому засіданні з додержанням вимог Цивільного процесуального кодексу та з урахуванням віку дитини, стану здоров'я, розумового розвитку.
Висновок суду щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу.
При вирішенні даного спору, суд виходить із того, що добровільність шлюбу це одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.
Як вбачається з матеріалів справи, 03 вересня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладено шлюб, актовий запис №29, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області.
Від шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія серії НОМЕР_4 , видане Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області.
Так, позивачем наведено достатні дані на підтвердження того, що шлюбні стосунки між сторонами припинено, сторони проживають окремо, спільне господарство між подружжям не ведеться, що свідчить про формальний характер сімейних стосунків.
Суд враховує доводи позивача, що спільне життя та збереження сім'ї є неможливим в зазначених умовах та таким, що суперечить його інтересам, а також визнання відповідачем позовних вимог.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що оскільки на даний час сторони не ведуть спільного господарства, не підтримують шлюбних стосунків, проживають окремо, наміру зберігати сім'ю не мають, шлюб існує формально, подальше спільне життя суперечить інтересам сторін, відтак є усі підстави для задоволення позову та розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого 03 вересня 2010 року Клеванською селищною радою Рівненського району Рівненської області, актовий запис №29.
Висновок суду щодо позовної вимоги про позбавлення батьківських прав та визначення місця проживання дитини
При вирішенні судом питання про позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батька (матері) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17).
В межах розгляду даної справи про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , суд погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення обох батьків батьківських прав, оскільки в ході судового розгляду знайшов підтвердження факту самоусунення від виконання батьківських обов'язків, відсутність прояву інтересу до здоров'я, виховання дітей, їх долі, що свідчить про факт ухилення батьками від виконання ними батьківських обов'язків.
Також, суд констатує факт, що відповідачем не проявлено жодної ініціативи у відстоюванні своїх батьківських прав та інтересів дітей, оскільки за час судового розгляду мати ОСОБА_9 жодного разу не з'явилася у судове засідання, хоча повідомлялася неодноразово про час, дату та місце судового засідання завчасно та належним чином.
Судом вживалися заходи для виклику відповідача у судові засідання для з'ясування всіх обставин справи. Будучи обізнаною про розгляд справи про позбавлення її батьківських прав, відповідач щоразу скеровувала до суду заяви про визнання позовних вимог та розгляд справи у її відсутності. В заявах відповідач повідомила суд, що виїжджає за кордон на постійне місце проживання і не має наміру виховувати доньку ОСОБА_3 , яку залишає на батька ОСОБА_1 ..
Така позиція, беззаперечно вказує про небажання відповідача докласти своїх зусиль і змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків та брати участь у вихованні доньки.
Наведене підтверджує, що доводи позивача не є надуманими і свідчать про байдужість відповідача до даної справи.
Також суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Для суду вирішальним було допитати не лише свідків, які підтвердили, викладені у позовній заяві факти про усунення відповідача від виконання батьківських обов'язків, а й заслухати думку доньки сторін ОСОБА_4 .
В ході судового розгляду справи судом заслухано думку доньки сторін ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав її матері. ОСОБА_4 повідомила суд, що матір тривалий час не цікавиться нею та навіть не намагається підтримувати з нею зв'язок. Вказала, що матір вживає алкоголь і їй соромно за неї. Також, ОСОБА_4 розповіла суду про гарні відносини з батьком, бабусею та дідусем, висловила бажання залишитися з батьком.
На підставі викладеного, керуючись принципом найкращого забезпечення інтересів дитини, закріпленим у Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд приходить до висновку про доведеність невиконання відповідачем батьківських обов'язків, умисність таких дій та свідоме нехтування ними, безвідповідальне ставлення до їх виконання. Провівши ретельний аналіз можливих наслідків позбавлення відповідача батьківських прав в аспекті встановлених обставини, суд приходить до висновку, що саме застосування до неї крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відносно доньки забезпечить захист її інтересів, а наявні мотиви для позбавлення батьківських прав в даному випадку є доречними і достатніми з урахуванням обсягу наявних доказів, що узгоджується з правовими висновками Європейського суду з прав людини, викладеними в п.48 рішення від 18.12.2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України» .
Дитина повинна рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і, в будь-якому випадку, в атмосфері любові та духовного і матеріального забезпечення, однак через свідоме самоусунення матері від виконання батьківських обов'язків та її незацікавленості у відстоюванні збереження батьківських прав, суд дійшов висновку що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_10 та визначення місця проживання дитини з батьком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2422, 40 грн, сплачений за подання позовної заяви.
Керуючись ст.ст.76-81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Клеванської селищної ради про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити місце проживання дитини з батьком.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач:ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Клеванської селищної ради, ЄДРПОУ 44031682, місце знаходження: селище Клевань, вул. І.Франка, 20, Рівненського району Рівненської області.
Повний текст рішення складено 30 червня 2025 року.
Суддя Гладишева Х.В.