30 червня 2025 року
м. Київ
справа №320/15694/24
адміністративне провадження №К/990/26564/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової служби України (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач 2), в якому просила:
- визнати дії Державної податкової служби України з видачі наказу ДПС від 13.11.2023 № 1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказу ДПС України від 17.11.2023 № 1448-о "Про внесення змін до наказу ДПС від 13.11.2023 № 1432-о" змінами в наказі від 13.11.2023 № 1432-о були "звільнити у перший день після виходу на роботу" замість "звільнити з 13.11.2023" - протиправними;
- скасувати наказ ДПС від 13.11.2023 № 1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказу ДПС України від 17.11.2023 № 1448-о "Про внесення змін до наказу ДПС від 13.11.2023 № 1432-о" змінами в наказі від 13.11.2023 № 1432-о були "звільнити у перший день після виходу на роботу" замість "звільнити з 13.11.2023" та поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області.
- стягнути з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2024 по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 13.11.2023 №1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з 13.11.2023 та наказ Державної податкової служби України від 17.11.2023 № 1448-о "Про внесення змін до наказу Державної податкової служби України від 13.11.2023 № 1432-о" змінами в наказі від 13.11.2023 № 1432-о. Поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді начальника Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області. Стягнуто з Головного Управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.01.2024 по 08.11.2024 у сумі 162 834,78 (сто шістдесят дві тисячі вісімсот тридцять чотири) грн 78 коп з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова служба України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22.04.2025 касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 320/15694/24 повернуто.
12.05.25 до Верховного Суду надійшла повторна Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 320/15694/24.
Ухвалою Верховного Суду від 02.06.2025 касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 320/15694/24 повернуто.
20.06.2025 до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2025 у справі № 320/15694/24.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Так, в касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано пункт 1 частини другої статті 65 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 826/5308/18, від 11.06.2020 у справі № 826/7299/15 та від 27.04.2020 у справі № 826/10854/17.
Суд зазначає, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на застосовність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій установлено, що накази Державної податкової служби України від 13.11.2023 № 1432-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 та від 17.11.2023 № 1448-о «Про внесення змін до наказу Державної податкової служби України від 13.11.2023 № 1432-о» були прийняті на підставі наказу Державної податкової служби України від 04.08.2023 № 15-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення". Тобто оскаржуваними наказами реалізовано наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс.
Водночас, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 у справі №320/28499/23, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 №15-дс "Про накладення дисциплінарного стягнення".
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 у справі №320/28499/23. Тобто за наслідками касаційного оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанції у справі № 320/28499/23 скасовані не були.
Суди обох інстанцій зазначили, що наказ Державної податкової служби України від 04.08.2023 № 15-дс «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким до начальника ГУ ДПС у Чернігівській області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ, у перший день після виходу на роботу - скасовано рішенням суду яке набрало законної сили, та беручи до уваги що оскаржувані накази прийняті на підставі скасованого наказу, відповідно підлягають скасуванню оскаржувані позивачем накази з подальшим поновленням позивача на роботі.
Отже оцінка питання щодо застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ вирішувалося у справі №320/28499/23, тому рішення у в цій справі має преюдиційне значення для цієї справи.
Слід зазначити, що особливості спірних правовідносин у справах № 826/7299/15, не є релевантними до застосування у спірних правовідносинах, оскільки правовідносини у справі № 826/7299/15 виникли у зв'язку із звільненням позивача з посади на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення присяги державного службовця.
Водночас, предметом розгляду цієї справи є звільнення з займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ.
Щодо посилань на постанови у справах № 826/5308/18 та № 826/10854/17, Суд, зазначає, що за обставинами у вищевказаних справах позивачі оскаржували накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності та наказ про звільнення у зв'язку з реалізацією наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, тоді як у цій справі позивачка оскаржувала лише наказ про звільнення, тому у справі №320/15694/24 оцінка нормам пункту 1 частини 2 статті 65 Закону №889-VІІІ судами попередніх інстанцій не надавалася.
Водночас скаржником указаних вимог не дотримано, оскільки не обґрунтовано, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених ним постановах, є застосовними до спірних правовідносин.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
При обґрунтуванні подібності правовідносин необхідно враховувати, що висновки Верховного Суду викладаються з урахуванням різних фактичних обставин справи з урахуванням яких і здійснюється аналіз застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини.
При цьому посилання на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, не є належним обґрунтуванням такої підстави, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
В цілому доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами у справі обставин, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник також вказує підставою для касаційного оскарження судових рішень пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1частини другої статті 353 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 4 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Варто зазначити, що у разі якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, що встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги в частині обґрунтування підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України..
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Одночасно із касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в обґрунтування якого вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте, ухвалами Верховного Суду від 22.04.2025 та від 02.06.2025 вказану касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 332 КАС України, роз'яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів зазначає, що за інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» вперше подану касаційну скаргу ухвалами Верховного Суду від 22.04.2025 та від 02.06.2025 повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Сам по собі факт повернення касаційної скарги не свідчить про наявність дійсно істотних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення процесуальних дій, які не залежать від волевиявлення особи. При вирішенні питання про поважність наведених позивачем причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданого адміністративного позову.
Звернення з цією касаційною скаргою втретє, а підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання саме скаржником вимог частини п'ятої статті 332 КАС України, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо вона подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом.
Суд зауважує на періоді часу, у якому відбувалося повторне звернення відповідача із повторною касаційною скаргою, що свідчить про допущення ним необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду. Так, загальний строк, що минув з дати постановлення ухвали апеляційного суду і до дати звернення із цією касаційною скаргою становить два місяці, що значно виходить за межі строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
При цьому поновлення строку не є обов'язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін. У разі подання позивачем клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження суд повинен надати йому оцінку та вирішити шляхом визнання/невизнання причин пропуску такого строку поважними/неповажними.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Суд наголошує, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність статтею 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Колегія суддів враховує, що право на повторне звернення із касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним й окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які об'єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Суд зазначає, що повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження, а та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього.
Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано.
Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Отже, враховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка подає клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску Державною податковою службою України строку на касаційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 320/15694/24.
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи.
2) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
А.Г.Загороднюк
Судді Верховного Суду