30 червня 2025 року
м. Київ
справа №320/47098/23
адміністративне провадження № К/990/22804/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Желєзного І.В.,
перевіривши касаційну скаргу Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №320/47098/23 за позовом ОСОБА_1 до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» про визнання протиправними та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати дисциплінарне стягнення «Сувора догана», накладене 16 червня 2023 року заступником начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» - провідним терапевтом;
- визнати протиправним та скасувати дисциплінарне стягнення «Сувора догана», накладене 04 липня 2023 року заступником начальника Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний центр» - провідним терапевтом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року, позов задоволено.
28 травня 2025 року до Суду надійшла касаційна скарга Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №320/47098/23.
Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 09 червня 2025 року до 10 червня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 05 червня 2025 року №1917/0/6-25
Суддя Верховного Суду Радишевська О.Р. з 11 червня 2025 року до 17 червня 2025 року перебувала у відрядженні, відповідно до наказу від 02 червня 2025 року №1849/0/6-25.
Суддя Верховного Суду Желєзний І.В. з 10 червня 2025 року до 13 червня 2025 року, з 16 червня 2025 року до 20 червня 2025 року, з 20 червня до 25 червня 2025 року перебував на лікарняному.
Суддя Верховного Суду Мацедонська В.Е з 23 червня 2025 року до 27 червня 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказк від 17 червня 2025 року №1984/0/6-25.
Вирішення питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після виходу судді Мацедонської В.Е. з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що ОСОБА_1 - майор медичної служби, проходить військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» на посаді начальника кабінету реабілітації (для вертикально-підводного витягування хребта та гідрокінезтотерапії) клініки неврології.
Відомостей про те, що позивачка є особою, що проходить військову службу у військовому званні генерал-майора, контр-адмірала, генерал-лейтенанта, віце-адмірала, генерал-полковника, адмірала, генерала армії України, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
У касаційній скарзі скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що розгляд цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес.
Суд відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
У Рішенні від 22 листопада 2023 року у справі № 3-88/2021(209/21, 47/22, 77/23,188/23) Конституційний Суд України зазначив, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний критерій ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Про якісний критерій свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд зазначає, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципу правової визначеності з метою гарантування передбачуваності судового рішення.
Водночас касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених критеріїв. Заявником у касаційній скарзі також не наведено вимог, що дають підстав вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для необмеженого кола осіб. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду.
Судом також установлено, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №320/47098/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська І.В. Желєзний