ф
30 червня 2025 року
м. Київ
справа №140/7244/24
адміністративне провадження № К/990/19925/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24 за позовом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» про визнання протиправним та скасування рішення,
Відділ освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Іваничівської селищної ради, в якому просив визнати протиправним та частково скасувати пункт 1 рішення виконавчого комітету Іваничівської селищної ради (далі також відповідач) № 3 від 12 січня 2024 року в частині встановлення ТОВ «Аванті-Девелопмент» тарифу на транспортування теплової енергії в розмірі 613,73 грн/Гкал (без ПДВ), 736,48 грн/Гкал (з ПДВ) для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року позов задоволено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач через підсистему «Електронний суд» направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2025 року на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
11 квітня 2025 року Відділ освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради через підсистему «Електронний суд» повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року касаційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
09 травня 2025 року відповідач вчергове звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2025 року касаційну скаргу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав пропуску строку із наданням відповідних доказів та обґрунтування наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
26 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та уточнена касаційна скарга.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
В уточненій касаційній скарзі Відділ освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, повторно зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 13 Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, який затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 вересня 2018 року № 239 (далі - Порядок № 239).
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Так, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та/або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Доводи касаційної скарги, що базуються на передбаченій пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставі, здебільшого відображають спробу переоцінки обставин справи та доказів, досліджених судами. У зв'язку з цим посилання скаржника на зазначену підставу не узгоджується з його аргументацією касаційного оскарження судових рішень.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення було прийнято на підставі поданої ТОВ «Аванті-Девелопмент» заяви, яка відповідає вимогам пункту 13 Порядку № 239 з відповідними додатками.
Водночас пункт 13 Порядку № 239 містить перелік матеріалів, що додаються до заяви про встановлення тарифів на теплову енергію, що свідчить про загальний характер цієї норми права, а скаржник не обґрунтував необхідність застосування висновку Верховного Суду з цього питання.
Доводи касаційної скарги полягають у викладі фактичних обставин справи та цитуванні норм права із посиланням на, на його думку, невірну оцінку доказів судами попередніх інстанцій. Проте, відповідно до частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були ним відхилені, а також вирішувати питання щодо достовірності окремих доказів, переваги одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти вже наявні.
Отже, з огляду на аргументацію скаржника щодо можливості касаційного перегляду за поданою касаційною скаргою, наведене скаржником узагальнене посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 13 Порядку № 239 в цьому випадку не є достатньою підставою для касаційного перегляду справи.
З огляду на викладене, Суд вважає невмотивованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження позивач зазначає, що представник скаржника в період з 21 квітня 2025 року по 08 травня 2025 року перебував у відпустці, у зв'язку із чим не мав змоги підготувати та повторно подати касаційну скаргу із врахуванням встановлених Судом зауважень.
Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд зазначає таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги / відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як було установлено, позивач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2025 року її було повернуто у зв'язку з невикладенням передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення касаційної скарги (провадження № К/990/15236/25) скаржником отримано у своєму електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 25 квітня 2025 року.
Однак з повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку лише 09 травня 2025 року.
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (14 днів) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Також колегія суддів зазначає, що перебування працівників скаржника у відпустці не є об'єктивними та непереборними обставинами, які перешкоджають оскаржити судові рішення в межах встановленого законодавством строку касаційного оскарження.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Крім того, Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово наголошував, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Скаржник, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати перевагу від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 440/15583/23 та від 07 лютого 2025 року у справі № 280/7991/23.
Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії») («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») (Application no. 11681/85).
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Крім того, скаржником не продемонстровано добросовісного ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження оскільки, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги так і не усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
У пункті 45 рішення ЄСПЛ «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne», заява № 116/1997/900/1112).
У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» («Kanye de Honji v. Spain») заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) («Gorou v. Greece» (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» («Miholapa v. Latvia»), зава № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» («Andrejeva v. Latvia»), заява № 55707/00, пункт 99).
За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, зазначені у клопотанні про поновлення строку є неповажними, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 3, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24, викладені у клопотанні Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відмовити у задоволенні клопотання Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 140/7244/24 за позовом Відділу освіти, культури, молоді та спорту Іваничівської селищної ради до Іваничівської селищної ради Володимир-Волинського району Волинської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аванті-Девелопмент» про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська