ф
30 червня 2025 року
м. Київ
справа №128/4373/24
адміністративне провадження №К/990/23435/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Желєзного І. В. від участі у розгляді справи № 128/4373/24 за позовом ОСОБА_1 до старшого дільничного офіцера поліції Відділу поліції Печерського управління Національної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького районного суду Вінницької області з позовом до старшого дільничного офіцера поліції Відділу поліції Печерського управління Національної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2024 року, на підставі пункту 3 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву повернуто особі, яка її подала, оскільки така не підписана.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2024 року у цій справі повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 грудня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2024 року у справі № 128/4373/24.
Позивач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2024 року у цій справі повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 07 січня 2025 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 січня 2025 року у справі № 128/4373/24.
Позивач вчергове звернувся до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 07 листопада 2024 року у цій справі повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 21 квітня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
У касаційній скарзі заявлений відвід судді Верховного Суду Желєзному І. В. від участі у розгляді справи № 128/4373/24 на підставі пункту 4 статті 1 статті 36 КАС України, оскільки на думку ОСОБА_1, суддя Желєзний І. В. приймав рішення у цій справі та вичерпав ліміт по відмовах у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 червня 2025 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І. В., суддів Білак М. В., Мацедонської В. Е.
У зв'язку із відпусткою судді Білак М. В. (з 23 травня по 06 червня 2025 року), судді Мацедонської В. Е. (з 23 червня по 27 червня 2025 року) та тимчасовою втратою працездатності судді Желєзного І. В. (з 04 по 25 червня 2025 року) заява про відвід судді розглянута 30 червня 2025 року.
Перевіривши матеріали справи та доводи заяви про відвід колегія суддів вважає, що вказану заяву слід визнати необґрунтованою, з наступних підстав.
Підстави для відводу судді встановлені статтями 36 та 37 КАС України.
Зокрема, положення статті 36 КАС України передбачають випадки, коли суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), а саме:
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.
До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) є гарантування безсторонності суду, зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини (далі - Конвенція) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим.
У зв'язку із цим Верховний Суд звертає увагу на те, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово "неупереджений" передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб'єктивної.
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість («безсторонність») судді», а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Білуха проти України», заява № 33949/02) обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду для мети пункту 1 статті 6 Конвенції має встановлюватися згідно з:
1) «об'єктивним критерієм», який передбачає, що встановлення наявності упередженості суду (суддів) має бути визначено окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність; вирішальною є саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
2) «суб'єктивним критерієм», який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Таким чином, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Водночас як указано в Бангалорських принципах поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Сприйняття об'єктивності визначається за допомогою критерію «розумного спостерігача». У разі, коли є підстави передбачати, що суддя є необ'єктивним (з різних причин) - це дискредитує суспільну довіру до судової влади. Тому суддя мусить уникати будь-яких дій, які дають підставу передбачати, що на його рішення можуть вплинути сторонні чинники, зокрема такі як зацікавленість у розв'язанні конкретної справи. З огляду на це навіть прояви неупередженості мають значення.
Тому коли сторони стверджують про те, що судді недостатньо об'єктивні, питання про наявність фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не тільки має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним способом поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє докази, яких бракує, чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінантної зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Доводи заявника зводяться до незгоди з ухвалами Верховного Суду від 20 січня 2025 року, 19 та 20 березня 2025 року про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 .
Проте, згідно з положеннями частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Отже, такі доводи заявника не можуть бути визнані обґрунтованими підставами для відводу та не можуть свідчити про необ'єктивність судді під час розгляду цієї справи. Особа, яка подала заяву про відвід судді, повинна довести на підставі доказів факт упередженості судді у розгляді справи. Водночас відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Таким чином, наведені ОСОБА_1 у заяві про відвід суддів твердження щодо можливої неупередженості або об'єктивності судді Желєзного І. В., на переконання колегії суддів, є безпідставними та не підтверджуються жодними доказами.
Враховуючи доводи заяви про відвід, колегія суддів приходить до висновку про їх необґрунтованість, оскільки позивачем не наведено обставин, які б свідчили про пряму чи опосередковану заінтересованість судді у результатах розгляду цієї справи, а також викликали сумніви у неупередженості чи об'єктивності суддів.
Частиною 4 статті 40 КАС України встановлено, що якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 248 КАС України, Верховний Суд,
Заяву про відвід судді Верховного Суду Желєзного І. В. від участі у розгляді справи № 128/4373/24 визнати необґрунтованою.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Желєзного І. В. від участі у розгляді справи № 128/4373/24 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М.В. Білак
В. Е. Мацедонська