ф
30 червня 2025 року
м. Київ
справа №160/5232/21
адміністративне провадження № К/990/19082/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпро Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпро Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпрі Дніпровської міської ради від 22 березня 2021 року, протокол № 30, а саме, п. 4 «Встановити обмеження щодо пільгових перевезень пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, на міських маршрутках загального користування, авто та електротранспорту і метро, і встановити час для здійснення таких перевезень щоденно з 10.00 до 15.00, в інший час пільга не діє»;
- стягнути з Дніпровської міської ради на користь позивача моральну шкоду в розмірі 9 000,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним пункт 4 рішення Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпрі від 22 березня 2021 року, оформленого протоколом № 30.
Стягнуто з Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпрі на користь позивача моральну шкоду в розмірі 9 000,00 грн.
В решті позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, виконавчий комітет Дніпровської міської ради звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21 повернуто особі, яка її подала, оскільки у касаційній скарзі не було викладено передбачені КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
30 квітня 2025 року виконавчий комітет Дніпровської міської ради повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2025 року касаційну скаргу виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших підстав для поновлення строку та наданням доказів на їх підтвердження, уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
19 травня 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків до якої додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та уточнена касаційна скарга.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
В уточненій касаційній скарзі виконавчий комітет Дніпровської міської ради з посиланням на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, повторно зазначає що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України;
- статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
- статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у розрізі статей 3, 5, 370, 373 КАС України.
Так, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, тобто - до їх переоцінки, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України) та виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірним пунктом 4 Протоколу № 30 від 22 березня 2021 року встановлено обмеження щодо пільгових перевезень пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, на міських маршрутах загального користування авто та електротранспорту і метро та встановлено час для здійснення таких перевезень щоденно з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв. В інший час пільга не діє.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що повноваження щодо встановлення спеціальною комісією обмежень щодо пільгових перевезень пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами в міських маршрутах загального користування авто та електротранспорту і метро, не передбачено законодавством.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Проаналізувавши доводи скаржника, Суд доходить висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відповідач, указавши про відсутність висновку щодо застосування вищевказаних положень, не навів у касаційній скарзі належної аргументації як саме такий висновок щодо указаних норм вплине на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами у цій справі, що мають індивідуальний характер.
Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження відповідач зазначає, що Верховний суд допустив формальний підхід до касаційних фільтрів та повинен був залишити первинну касаційну скаргу без руху. Відсутність процедури оскарження рішення Верховного Суду призвели до фактичного пропуску строку на подання касаційної скарги не з вини скаржника, оскільки така була подана в межах визначеного строку.
Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд зазначає таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги / відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як було установлено, відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року її було повернуто у зв'язку з невикладенням передбачених КАС України підстав для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення касаційної скарги (провадження № К/990/11300/25) скаржником отримано у своєму електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 01 квітня 2025 року.
Однак з повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку лише 30 квітня 2025 року.
Значний проміжок часу з моменту отримання ухвали Суду про повернення касаційної скарги та повторним поданням касаційної скарги (29 днів) вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника у касаційному перегляді судових рішень у даній справі.
Водночас обґрунтованих доводів про поважність причин, з яких відбулося таке зволікання з поданням чергової касаційної скарги за період після отримання копії ухвали про повернення попередньо поданої касаційної скарги, скаржник не наводить.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Крім того, Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово наголошував, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати перевагу від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Таких висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 26 вересня 2022 року у справі № 560/403/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 440/15583/23 та від 07 лютого 2025 року у справі № 280/7991/23.
Верховний Суд в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21, зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, вважав, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов'язків.
Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі № 240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі № 440/7433/21.
Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях ЄСПЛ, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (п. 109 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії») («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») (Application no. 11681/85).
Усталеною є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Крім того, скаржником не продемонстровано добросовісного ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження оскільки, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги так і не усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення ЄСПЛ «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
У пункті 45 рішення ЄСПЛ «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne», заява № 116/1997/900/1112).
У справі "Дія 97" проти України" (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» («Kanye de Honji v. Spain») заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) («Gorou v. Greece» (no. 3)), заява № 21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» («Miholapa v. Latvia»), зава № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» («Andrejeva v. Latvia»), заява № 55707/00, пункт 99).
За таких обставин зазначені скаржником причини пропуску строку на подання касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а отже, не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.
Пунктом 4 частини першої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, зазначені у клопотанні про поновлення строку є неповажними, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою необхідно відмовити.
Керуючись статтями 3, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21, викладені у клопотанні виконавчого комітету Дніпровської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження.
Відмовити у задоволенні клопотання виконавчого комітету Дніпровської міської ради про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою виконавчого комітету Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі № 160/5232/21 за позовом ОСОБА_1 до Спеціальної комісії з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації природного характеру місцевого рівня у м. Дніпро Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська