24 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 307/1212/25 пров. № А/857/21569/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - Поковба В.В.;
від відповідача - Фекете Й.Й.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника адвоката Поковби Василя Васильовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 14.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Поковби Василя Васильовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період (суддя суду І інстанції: Сойма М.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 50 хв. 14.05.2025р., м.Тячів Закарпатської обл.; дата складання повного рішення суду І інстанції: 14.05.2025р.),-
04.04.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Поковба В.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову № 660 від 25.03.2025р., винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо накладення відносно ОСОБА_1 адміністративного штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с.1-6).
Згідно ухвали суду від 11.04.2025р. відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін (їх представників) (а.с.25-26).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 14.05.2025р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.52-58).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Поковба В.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заявлений позов задовольнити (а.с.61-65).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що причиною неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 07.03.2025р. слугувало те, що він не знав про наявність повістки, наміру ухилятися від явки до відповідача не мав.
Також вручення повістки позивачу відбулося із порушенням установленого порядку, що спричинено діями працівників ІНФОРМАЦІЯ_3 , органу поштового зв'язку.
Окрім цього, правових підстав для виклику позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 в розумінні абз.1 п.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не було.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання поданої скарги, заперечення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 є військовозобов'язаним відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
24.02.2025р. відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 скерував на адресу позивача повістку № 2699454, згідно якої ОСОБА_1 зобов'язаний з'явитися до відповідача на 14 год. 00 хв. 07.03.2025р. для уточнення даних.
Зазначена повістка повернулася до відповідача без вручення адресату по причині «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.36-39).
Згідно відповіді Солотвинського відділення Укрпошти (без номера) від 13.05.2025р. поштова кореспонденція на ім'я ОСОБА_1 була повернута 08.03.2025р. за закінченням терміну зберігання (а.с.48).
25.03.2025р. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення № 660, згідно якого 07.03.2025р. ОСОБА_1 не прибув за викликом у визначені повісткою № 2699454 від 25.02.2025р. день та час (14 год. 00 хв. 07.03.2025р.) до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив вимоги абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період.
Згідно власноручних пояснень ОСОБА_1 на вказаному протоколі спірної повістки він не отримував, просив розглядати справу без нього (а.с.7-8).
25.03.2025р. начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 виніс постанову № 660, відповідно до якої 07.03.2025р. ОСОБА_1 не прибув за викликом у визначені повісткою № 2699454 від 25.02.2025р. день та час (14 год. 00 хв. 07.03.2025р.) до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив вимоги абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в особливий період.
На підставі наведеного, відповідач визнав позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, і наклав на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с.9).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими в судовому засіданні доказами доведено факт вчинення позивачем порушення вимог абз.1 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За таких обставин оскаржувана постанова винесена уповноваженою на те особою, в порядку та спосіб, визначений КУпАП, із дотриманням встановленої процедури та з урахуванням усіх обставин справи.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову правильними та обґрунтованими, з таких причин.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ст.210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1).
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2).
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3).
Частинами першою - третьою ст.7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019р. у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно до Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014р., затв. Законом України № 1126-VII від 17.03.2014р. «Про затвердження Указу Президента «Про часткову мобілізацію», оголошено про проведення часткової мобілізації.
Згідно з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження території цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014р., у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
Відповідно до Указу Президента України № 15/2015 від 14.01.2015р. «Про часткову мобілізацію» з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України па рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, оголошено та зобов'язано провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб.
Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначеного чіткого порядку припинення особливого періоду.
Тобто, з 18.03.2014р. і по теперішній час в Україні діє особливий період.
У справі, яка розглядається, суд першої інстанції встановив, що під час дії особливого періоду 07.03.2025р. ОСОБА_1 не з'явився без поважних причин за повісткою № 2699454 від 25.02.2025р., яка вважається врученою адресату, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
По причині викладеного відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення та винесена постанова про накладання адміністративного стягнення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із формальними висновками суду першої інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
На спростування вищевказаних обставин позивач покликався на наявність поважних причин, що об'єктивно перешкодили йому з'явитися у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_3 , зокрема, відсутність належного вручення за його місцем проживання (реєстрації) повістки № 2699454 від 25.02.2025р.
Також у відповідача не було правових підстав для виклику позивача, оскільки останній уточнив свої анкетні дані.
Спірні правовідносини регулюються приписами ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зокрема, абз.1 ч.1 цієї статті передбачено, що громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до частини третьої зазначеної статті поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
В розрізі викладених норм відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 надав правильну правову оцінку діям позивача, оскільки останній не прибув за викликом у визначений час до відповідача.
Також причини, на які покликається позивач, не можна вважати поважними, оскільки такі є відсутніми в переліку поважних причин неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, згідно ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Процедура оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів визначена Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 560 від 16.05.2024р. (надалі - Порядок № 560).
Відповідно до п.28 Порядку № 560 виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки (додаток 1).
В силу вимог п.41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Згідно з п.82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затв. постановою КМ України № 270 від 05.03.2009р., рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка».
Рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою «Судова повістка», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що представлені відповідачем докази - поштове відправлення із позначкою «адресат відсутній за зазначеною адресою», засвідченою його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, слід вважати належним підтвердженням оповіщення військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Звідси, покликання позивача на необізнаність щодо необхідності явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки слід вважати необґрунтованими та хибними.
В розрізі викладеного колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що органи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки несуть відповідальність за надсилання військовозобов'язаному відповідних повісток. Той факт, що позивач не отримав кореспонденцію, надіслану йому на зареєстровану адресу місця проживання, за наявності повернутого поштового відправлення із відповідними відмітками, сам по собі не є достатнім аргументом для заяви про те, що права військовозобов'язаного були порушені.
Нормами Порядку № 560, прийнятого на виконання ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зафіксовано презумпцію обізнаності військовозобов'язаного у разі надіслання повісток підрозділами ТЦК та СП за зареєстрованим (зазначеним військовозобов'язаним) місцем проживання.
У свою чергу, причини невручення повістки залежать виключно від дій адресата і органу поштового зв'язку.
Стосовно тверджень апелянта про відсутність обов'язку з'являтися на виклик для уточнення даних, то отримання тимчасового посвідчення військовозобов'язаного та наявність права на відстрочку не виключає обов'язок громадянина у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з'явитися у зазначені у ній місце та строк, що встановлений ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка визначає прямий обов'язок з'явитися до ТЦК на виклик за повісткою без конкретизації, які саме облікові дані потребують уточнення.
Щодо покликань апелянта про неналежне повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, то під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивач заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.8); після складання вказаного протоколу мав можливість змінити своє ставлення до раніше поданого клопотання, заявити нове клопотання про розгляд справи за його участі, про відкладення розгляду справи на іншу дату або час, у тому числі з причини необхідності захисту його прав адвокатом, однак таким правом не скористався.
Також висновки представника апелянта про порушення правил вручення повістки за адресою проживання позивача працівником органу поштового зв'язку виходять за межі розглядуваного спору, оскільки предметом розглядуваного спору є правомірність постанови відповідача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності; на відповідача не покладено обов'язок перевіряти правильність оформлення повернутих поштових відправлень із відмітками про неможливість вручення останніх адресатам, контролювати дії працівників органу поштового зв'язку тощо.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача залишені без задоволення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.271, 272, 286, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Поковби Василя Васильовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської обл. від 14.05.2025р. в адміністративній справі № 307/1212/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 30.06.2025р.