Головуючий І інстанції: І.Г. Ясиновський
30 червня 2025 р. Справа № 440/15963/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДІНГ", Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 05.03.25 по справі № 440/15914/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДИНГ"
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області треті особи Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДИНГ" (далі - позивач, ТОВ "РОСТ ТРЕЙДИНГ", апелянт-1) звернулося до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області, апелянт-2), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області ( далі - ГУ ДКСУ в Полтавській області) в якій просило:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не складання та неподання до ГУ ДКСУ у Полтавській області подання про повернення позивачу на його поточний рахунок збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості Полтавадіпром'ясомолпром за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, у розмірі 201667,00 грн., помилково сплаченого позивачем згідно платіжної інструкції № 878 від 26.08.2024;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області скласти та подати до ГУ ДКСУ у Полтавській області подання про повернення ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» на поточний рахунок збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості Полтавадіпром'ясомолпром, за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, у розмірі 201667,00 грн., помилково сплаченого позивачем згідно платіжної інструкції № 878 від 26.08.2024.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не складання та неподання до ГУ ДКСУ у Полтавській області подання про повернення ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» на поточний рахунок збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості Полтавадіпром'ясомолпром за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, у розмірі 201667,00 грн., помилково сплаченого ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» згідно платіжної інструкції № 878 від 26.08.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області скласти та подати до ГУ ДКСУ у Полтавській області подання про повернення ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» на його поточний рахунок збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості Полтавадіпром'ясомолпром, за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, у розмірі 201667,00 грн., помилково сплаченого ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» згідно платіжної інструкції № 878 від 26.08.2024.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ТОВ "РОСТ ТРЕЙДИНГ" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
У задоволенні клопотання ТОВ "РОСТ ТРЕЙДИНГ" про встановлення судового контролю - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу та встановлення судового контролю, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення в частині відмови в задоволенні клопотання про встановлення судового контролю та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким зобов'язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Скасувати рішення в частині розподілу витрат на правничу допомогу та ухвалити у відповідній частині нове судове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.
Апелянт 1 зазначив, що у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу відповідачем у даній справі не подавалося клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та не здійснювалось доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справі №280/4115/20 /адміністративне провадження №К/990/23739/22 від 27.04.2023 за відсутності належного обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд попередньої інстанцій, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не міг оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що визначені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Також позивач вважає, що в даній справі наявні об'єктивні підстави вважати, що за відсутності заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Крім того, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині, в якій суд задовольнив позовні вимоги, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що з доводами позивача, що викладені в позовній заяві, відповідач не погоджується, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та протиправними.
Крім того, щодо стягнення з Головного управління витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн, зазначив, що неподання стороною детального опису робіт (наданих послуг) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката (постанова Верховного Суду від 23.11.2020 у справі №638/7748/18). Оскільки позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), Головне управління позбавлене можливості оцінити співмірність витрат, їх реальність та необхідність.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУ ПФУ в Полтавській області.
В обґрунтування зазначив, що в порушення приписів п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України апеляційна скарга представника ГУ ПФУ в Полтавській області Козаченко Наталії Василівни на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 у справі № 440/15963/24 не містить належних обґрунтувань в чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.
Щодо безпідставності обґрунтування апеляційної скарги відповідача ГУ ПФУ в Полтавській області в частині оскарження стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн та судових витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В свою чергу відповідачем у даній справі не подавалося клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги та не здійснювалось доведення неспівмірності витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
26.08.2024 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях та ТОВ «РОСТ ТРЕЙДИНГ» за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону № SРЕ001-UА-20240628-33154 від 22.07.2024, затвердженим наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 25.07.2024 №579 та на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях від 24.07.2024 №574 Про прийняття - рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром" (код ЄДРПОУ 21049938), шляхом викупу, укладено договір купівлі-продажу №12 об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром" (код ЄДРПОУ: 21049938), за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, який єдиний подав заявку на участь в аукціоні з умовами.
Пунктом 1.1 даного договору передбачено, що Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю об'єкт малої приватизації єдиний майновий комплекс державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром" (код ЄДРПОУ 21049938) за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1), а Покупець зобов'язується прийняти Об'єкт приватизації, виконати визначені в Договорі умови. До складу Об'єкта приватизації входять усі види майна, призначені для діяльності підприємства (крім того, що не підлягає приватизації) будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, і пасиви згідно із фінансовою звітністю державного підприємства Державний інститут підприємств м'ясної та молочної промисловості Полтавадіпром'ясомолпром.
Покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу Об'єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 20 166 676,80 грн, у тому числі ПДВ 3361112,80 гривень. До складу Об'єкта приватизації входить нерухоме майно, що належить Державі Україна в особі Фонду державного майна України, код ЄДРПОУ: 00032945, а саме: адміністративна будівля А-2 загальною площею 2427,3 кв.м; огорожа №1; огорожа №2; ворота №3, за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 02.04.2021 індексний номер витягу: 251147611, дата державної реєстрації: 07.08.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 431586553101, номер запису про право власності: 6682585.
У відповідності до п. 1.2 даного договору перелік іншого рухомого майна, яке входить до складу Об'єкта приватизації, наведено у додатку № 1 до інформаційного повідомлення про продаж Об'єкта приватизації, що є додатком до протоколу № 4 засідання аукціонної комісії з продажу Об'єкта приватизації від 25.06.2024. затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумської областях від 25.06.2024 № 512 "Про затвердження протоколу № 4 засідання аукціонної комісії з продажу об'єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром".
Відповідно до п. 1.3 цього договору об'єкт приватизації розташований на земельній ділянці, за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1), площею 0,3056 га, кадастровий номер: 5310136400:14:005:0030, цільове призначення громадського призначення.
Земельна ділянка, на якій розташований Об'єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим Договором, тому питання землекористування покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку, після переходу до Покупця права власності на Об'єкт приватизації /а.с. 40-42/.
Платіжною інструкцією № 878 від 26.08.2024 Товариством як покупцем було здійснено платіж із зазначенням отримувача ГУ ДКСУ у Полт.обл/Полтавськ р-н/24140500 із призначенням Збір з операцій придбавання (купівлі продажу) нерухомого майна, символ звітності 156 в розмірі 201667,00 грн. На зворотному боці платіжної інструкції №878 від 26.08.2024 посадовими особами банку Начальником Відділення №11 у м.Полтава АТ КБ ГЛОБУС Коломієць О.І. та Заступником начальника Відділення №11 у м. Полтава АТ КБ ГЛОБУС Стеценко О.І. з засвідченням їх підписами та печаткою банка зазначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна (символ звітності 156) у сумі 201 667,00 гривень зараховано в дохід державного бюджету України /а.с. 39/.
Позивач звернувся із заявою від 20.11.2024 вих.№ 298 про повернення (перерахування) з бюджету помилково перерахованих коштів до відповідача. У вказаній заяві просив ГУ ФПУ України в Полтавській області скласти та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області подання про повернення ТОВ "РОСТ ТРЕЙДИНГ" на його поточний рахунок збору на обов'язкове пенсійне страхування з операції купівлі-продажу об'єкта малої приватизації - цілісного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром" за адресою м. Полтава, вулиця Левченка Григорія, 1 шляхом викупу покупцем, у розмірі 201 667,00 грн / а.с. 34-38/.
Листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 11.12.2024 повідомлено позивачу про відсутність підстав для повернення таких коштів /а.с. 50/.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дійсно помилково сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу об'єкту малої приватизації - єдиного майнового комплексу, а відповідачем не виконано покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо надання органу казначейства подання про повернення помилково сплачених коштів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Згідно з ч. 3 ст.66 Господарського кодексу України, єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.
Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу (єдиний майновий комплекс) - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інші позначення та права, включаючи права на земельні ділянки.
Згідно вимог ст.33 Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу в установленому порядку відчужуються всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності боржника, у тому числі приміщення, споруди, обладнання, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, права на знаки (позначення), що індивідуалізують боржника, його продукцію, роботи, послуги (фірмове найменування, знаки для товарів і послуг), інші права, які належать боржнику, за винятком прав і обов'язків, які не можуть бути передані іншим особам.
Аналізуючи вище зазначені норми чинного законодавства колегія суддів зазначає, що єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю, і може бути зокрема об'єктом купівлі-продажу. Ці норми спрямовані на розповсюдження на єдиний майновий комплекс режиму нерухомості з метою забезпечення можливості його відчуження, передачі в оренду та вчинення інших правочинів саме як з єдиним об'єктом нерухомості.
При цьому колегія суддів зазначає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачений Законом №400/97 .
Відповідно до п. 9 ч.1 Закону №400/97 платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Положеннями ст. 1 Закону №400/97 чітко передбачено, що нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Аналогічні положення містяться також у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» №1740 від 03.11.1998.
Таким чином, враховуючи положення Закону №400/97 та ПК України, нерухомим майном для цілей застосування цього закону визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також будівлі, споруди та передавальні пристрої.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в договорі №12 об'єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу державного підприємства "Державний інститут по проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості "Полтавадіпром'ясомолпром" (код ЄДРПОУ: 21049938), за адресою: м. Полтава, вул. Левченка Григорія, 1 (стара назва: вул. Сапіго, 1) шляхом викупу покупцем, який єдиний подав заявку на участь в аукціоні з умовами чітко зазначено, що до складу єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для діяльності підприємства (крім того, що не підлягає приватизації) - будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, в тому числі активи і пасиви згідно із фінансовою звітністю державного підприємства. Окремо вартість нерухомого майна договором не визначена.
Колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до положень ч.1 ст. 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, разом з тим як вбачається з аналізу положень ст. 1 Закону №400/97, для цілей застосування цього закону вони нерухомістю не являються, оскільки підпадають під визначення групи 1 основних засобів та інших необоротних активів згідно з ПК України.
Колегія суддів враховує, що майно придбане з аукціону не мало статусу нерухомого майна, при цьому під час продажу майна Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, як єдиного майнового комплексу в установленому порядку відчужувались всі види майна, призначеного для здійснення підприємницької діяльності підприємства, у тому числі будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, а також право на торгівельну марку або інші права в тому числі активи і пасиви згідно із фінансовою звітністю державного підприємства «Державний інститут проектуванню підприємств м'ясної та молочної промисловості «Полтавадіпром'ясомолпром».
При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, позбавлений встановити правовий статус усієї суми купівлі-продажу в розрізі окремого визначення вартості нерухомого майна.
Європейський суд з прав людини висловив позицію у справі «Щокін проти України» (рішення від 14.10.2010), у якій дійшов висновку, що «…перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
При цьому колегія суддів зазначає, що законодавець Законі №400/97 визначив, з якого саме нерухомого майна при укладанні договорів купівлі-продажу необхідно сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Цей Закон не містить застережень, що цілісний майновий комплекс є об'єктом оподаткування при укладанні договорів купівлі-продажу та є нерухомістю в розумінні даного Закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що для цілей сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, єдиний майновий комплекс підприємства не є нерухомістю, а отже збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу сплаті не підлягав.
Повернення помилково або надміру сплачених сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій здійснюється у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України та нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання, щодо повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету (п.18 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій» №1740, 03.11.1998).
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. (п.5 Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787).
При цьому колегія суддів враховує, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу (п. 153 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 «Про затвердження порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій»), проте за наявності встановлених судом обставин щодо відсутності підстав для сплати позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при укладанні договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, сума збору у розмірі 201 667,00 грн. є помилково сплаченою. Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки ГУ ПФУ в Полтавській області не звернулось з поданням на повернення помилково зарахованого до бюджету збору відповідно до вимог Порядку №787 до відповідних органів Державної казначейської служби України
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем помилково сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу об'єкту малої приватизації - єдиного майнового комплексу, а відповідачем не виконано покладених на нього чинним законодавством обов'язків щодо надання органу казначейства подання про повернення помилково сплачених коштів.
Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні право-відносини, чи порушено норми процесуального права.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про незаконність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні повністю вимоги товариства про стягнення судових витрат на правничу допомогу в сумі 20 000 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Колегія суддів зазначає, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Дослідивши договір про надання правової допомоги від 24.12.2024, платіжну інструкцію №921 від 26.12.2024, колегія суддів зазначає, що надані документи не містять детального опису робіт, виконаних при наданні правничої допомоги позивачу в ході розгляду цієї справи.
До матеріалів справи не долучено актів приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт), а позовна заява підписана директором ТОВ "РОСТ ТРЕЙДИНГ". В той же час, в матеріалах справи відсутні документи, які були б підписані адвокатами в інтересах позивача. Крім того, враховуючи, що вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, якими врегульовані спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви, а також за представництво клієнта (справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження), не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стягнення суми витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн є обґрунтованою.
Посилання апелянта 1 на відсутність заперечень відповідача, щодо співмірності витрат на правничу допомогу та відсутність у суду права зменшувати розмір гонорару колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію обґрунтованості, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Відсутність з боку відповідача заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання, щодо співмірності заявлених до відшкодування судових витрат на правничу допомогу, як це передбачено ч.7 ст. 134 КАС України, однак не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги ч.1-4 ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірність критеріям. Ці висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з практикою Верховного Суду зазначеною у постанові від 06.11.2022 по справі №922/964/21, постанові від 25.07.2023 по справі №340/4492/22, які відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України підлягають врахуванню судом.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно зі ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.
Відповідно до ч. 1 та 2 вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З аналізу викладених норм вбачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду, а не його обов'язком, на чому наголошено у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 (справа № 823/1265/16; адміністративне провадження №К/9901/16261/18).
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12.05.2011 у справі «Ліпісвіцька проти України» (заява N 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24 27 рішення від 13.06.2006 у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), N 2132/02).
У пункті 25 рішення від 22.02.2005 у справі «Шаренок проти України» (заява N 35087/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (див. п. 34 рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 589498/0).
Таким чином, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 0640/3719/18 та від 11.06.2020 у справі №640/13988/19.
У свою чергу, позивачем, при зверненні до суду з цим позовом, не було наведено переконливих аргументів, підтверджених доказами, стосовно того, що у разі невжиття судом процесуальних заходів, передбачених ст. 382 КАС України, ухвалене у цій справі судове рішення по суті спору залишиться невиконаним, або для його належного виконання слід буде докласти значних зусиль, в тому числі, шляхом ініціювання нового провадження, у зв'язку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вказаної вимоги позивача.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Підстави для перерозподілу судових витрат сторін, відповідно до положень ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ ТРЕЙДИНГ", Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 5 березня 2025 року по справі № 440/15914/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк