30 червня 2025 року справа №200/7399/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Гайдара А.В., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2025 року у справі № 200/7399/24 (головуючий І інстанції Михайлик А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної, та додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, а саме 275 діб, та 213 діб, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;
- зобов'язати нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а саме, 275 діб та 213 діб, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу міністра оборони України № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу міністра оборони України № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати в день звільнення зі служби відповідно до ст. 116 КЗпП одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток як учаснику бойових дій;
- зобов'язати нарахувати та виплатити відповідно до ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки, по день фактичного розрахунку всіх належних на момент звільнення виплат.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2025 року позов задоволений частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням виплаченої суми грошової компенсації;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260 та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу відповідно до ст. 117 Кодекс законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131077,92 грн.;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та відмовити у задоволені позову через порушення норм матеріального права.
Щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток як учаснику бойових дій, а саме 275 діб, та 213 діб, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації, апелянт заначив наступне.
19.09.2024 командиром Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) видано наказ № 277, яким позивача звільнено з військової служби у запас на підставі пункту 3 підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років).
У даному наказі чітко зазначено кількість передбачених днів відпусток та кількість використаних відпусток позивачем та на підставі абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», посадовими особами військової частини НОМЕР_1 здійснено розрахунок, на підставі якого нараховано та виплачено компенсацію за оспорювані види грошового забезпечення.
Командування військової частини НОМЕР_1 звертає увагу, що положення абзацу першого пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 узгоджуються з приписами абзаців другого, третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Керуючись цими нормами ОСОБА_1 як військовослужбовцю, звільненому з військової служби за сімейними обставинами нарахована і виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки.
Суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, абзаців другого і третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260. Під «іншими військовослужбовцями», про яких мовиться в абзаці другому пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, треба розуміти тих, які звільняються з інших підстав, крім як за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів (щодо яких діють правила абзацу першого пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260).
Тобто, у рік звільнення військовослужбовцю, звільненому з військової служби за сімейними обставинами, який має вислугу років від 20 і більше календарних років, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також за дні додаткової відпустки у році звільнення незалежно від періоду служби у році звільнення, в тому числі за минулі роки.
Командування військової частини НОМЕР_1 наголошує також, що ні положення статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, ані пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 не передбачають застосування «коефіцієнту» кратності 3,8 календарних дні за всі дні невикористаних відпусток (на чому наполягає позивач) при обчисленні грошової компенсації безвідносно до підстав звільнення.
Вважають, що кратність, яку треба застосовувати при обчисленні спірних виплат відповідно до абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, може стосуватися тих військовослужбовців й умов/ правил надання їм відпусток, які передбачені абзацом першим пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тобто коли це стосується військовослужбовців, які звільняються з інших підстав, ніж як за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів (у тексті пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 (абзац другий) їх синтаксично виокремлено як «інші військовослужбовці»), і яким при звільненні відпустка надається (чи замість якої вони можуть отримати грошову компенсацію) з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Водночас, ця кратність, якщо зважити на синтаксичну побудову норми абзацу третього пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, стосується обчислення грошового забезпечення/грошової компенсації щодо відпусток військовослужбовців у рік звільнення. Іншими словами, застосування кратності при обчисленні грошового забезпечення/грошової компенсації щодо всіх днів невикористаної щорічної відпустки (основної і додаткової) військовослужбовців у зв'язку зі звільненням зі служби - тим паче незалежно від підстав їх звільнення - не передбачено і це суперечило б (наведеним вище) положенням Закону № 2011 ХІІ щодо надання відпусток військовослужбовцям.
Мотиви, якими керувалися суд першої інстанції, коли задовольняв в цій частині позовні вимоги, основуються, на думку військової частини НОМЕР_1 , на хибному і до певної міри довільному трактуванні положень пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260, без урахування (зіставлення) їх з приписами статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ зокрема пункту 14 цієї статті.
Щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», апелянт зазначив наступне.
Вивченням позовної заяви встановлено, що позивачеві дійсно не було виплачено оспорюваний вид грошового забезпечення на підставі чого командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 357 від 02.12.2024, відповідно до якого внесено зміни у пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19 вересня 2023 року № 277.
В подальшому на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) здійснено доплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно до розділу ХХХІІ наказу Міністра оборони України № 260 «Про затвердження «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України» та деяким іншим особам військовослужбовцям», яка встановлена пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», про що додано докази до суду першої інстанції.
Отже, відповідачем вжито заходів щодо виправлення оскаржуваних порушень суб'єктом владних повноважень, разом з тим відсутні підстави вважати, що не в повній мірі відновлено законні права та інтереси позивача після такого виправлення.
Щодо середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
На думку апелянта, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Дана правова позиція у повній мірі консолідується з листом Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства Соціальної Політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13.
Крім того, ці позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки неправомірні дії військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати грошового забезпечення при звільненні допущені з мінімальним строком, оскільки військова частин НОМЕР_1 не є розпорядниками бюджетних коштів та отримує грошові асигнування з державного бюджету від військової частин НОМЕР_2 в межах виділених кошторисних призначень та виплачено 12.10.2024 згадані кошти.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з наказом Військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2021 № 287 позивача, призначеного на посаду наказом від 23.09.2021 № 151-РС, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 23.09.2021. Посаду прийняв 23.09.2021.
Наказом відповідача від 19.09.2024 № 227 позивача, звільненого наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років), виключено з 19.09.2024 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Календарна вислуга років у ЗСУ становить 25 років 6 місяців 16 днів, загальна з урахуванням пільгової - 36 років 11 місяців 19 днів.
Щорічна основна відпустка за 2021 рік, передбачена в кількості 11 діб, не надавалась; за 2022 рік - передбачена в кількості 45 діб, використана в кількості 29 діб; за 2023 рік - передбачена в кількості 45 діб, не надавалась; за 2024 рік - передбачена в кількості 30 діб, використана в кількості 29 діб. Вказано виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 11 діб за 2021 рік, за 16 діб за 2022 рік, за 45 діб за 2023 рік, за 1 добу за 2024 рік.
Додаткові відпустки учасникам бойових дій за 2021-2024 рік не використані позивачем, грошова компенсація не виплачена, передбачено виплату за невикористані дні додаткової відпустки: за 14 діб за 2021 рік, за 14 діб за 2022 рік, за 14 діб за 2023 рік, за 14 діб за 2024 рік.
Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивачу при звільненні нараховано грошове забезпечення за вересень 2024 року у сумі 18 689,77 грн. та компенсацію за 73 дні невикористаної щорічної основної відпуски у сумі 71 491,24 і за 56 днів невикористаної додаткової відпуски (УБД) у сумі 54842,59 грн (тобто, загалом 145 023,60 грн).
12.10.2024 позивачу надійшли кошти в розмірі 142 848,25 грн.
Наказом відповідача від 02.12.2024 № 357 внесено зміни до наказу від 19.09.2024 № 227, наказ від 19.09.2024 доповнено абзацом про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 29.09.2021 по 19.09.2024. В частині визначення компенсації за невикористану відпустку та кількості її днів наказ від 02.12.2024 № 357 дублює наказ від 19.09.2024 № 227.
17.01.2025 позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 28939,26 грн.
Відповідно до відомостей трудової книжки позивача з 30.11.1998 по 20.04.2000 він проходив службу в лавах Збройних сил, після чого з 20.12.2000 по 06.11.2015 - в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 - в лавах Національної поліції України, звідки звільнений 21.09.2024. Таким чином, проходячи військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 з 23.09.2021 по 19.09.2024, позивач перебував на посаді в Національній поліції України, з якої звільнений з 21.09.2024 після звільнення з військової служби з 19.09.2024.
Згідно з військовим квитком позивача серії НОМЕР_3 військову службу окрім як в періоди з 30.11.1998 по 20.04.2000 (строкову) та з 23.09.2021 по 19.09.2024 позивач не проходив.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд враховує наступне.
За ч. 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно зі ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року
№ 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.
За ч.ч. 1, 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.п. 1, 8 ст. 10-1 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 02.10.1993 учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
За абз. 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».
Не є спірним між сторонами кількість днів невикористаних відпусток позивача: невикористані дні щорічної основної відпустки - 11 діб за 2021 рік, 16 діб за 2022 рік, 45 діб за 2023 рік, 1 доба за 2024 рік; невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 14 діб за 2021 рік, 14 діб за 2022 рік, 14 діб за 2023 рік, 14 діб за 2024 рік.
Така кількість днів невикористаної відпустки позивачем не заперечується, вона визначена в наказах відповідача від 19.09.2024 № 227 та від 02.12.2024 № 357, яким внесено зміни до наказу від 19.09.2024 № 227, цими наказами передбачено сплатити компенсацію за ці невикористані дні відпусток, право позивача не таку компенсацію за зазначені дні відповідачем визнається.
Водночас, позивач наполягає, що визначені дні не використаної відпустки мають бути помножені на 3,8 відповідно до п. 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до п. 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку:
тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня;
тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня;
тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.
Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.
Аналіз наведеного пункту при співставленні його з обставинами цієї справи свідчить про те, що розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки у рік звільнення позивача (2024) мав бути обчислений із помноженням днів невикористаних відпусток у рік звільнення на 3,8.
Судом встановлено, у рік звільнення позивача ним не використано 1 день щорічної основної відпустки за 2024 рік та 14 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік. Відтак, ці дні невикористаних відпусток за 2024 рік мають бути помножені на 3,8 та округлені в бік збільшення до повного дня. Отже, компенсація за невикористану позивачем щорічну основну відпустку за 2024 рік має бути нарахована за 4 днів, а за додаткову відпустку як учаснику бойових дій - за 54 дні.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про неповну сплату нарахованої відповідачем компенсації за невикористані відпустки за 2021-2024 рік (за 11 діб за 2021 рік, за 16 діб за 2022 рік, за 45 діб за 2023 рік, за 1 добу за 2024 рік щорічної основної відпустки та по 14 днів на рік за 2021-2024 роки додаткової відпустки як учаснику бойових дій), що полягала у надходженні позивачу на рахунок лише 142 848,25 грн з нарахованих відповідачем сум розрахунку при звільненні у розмірі 145 023,60 грн, (з яких 18 689,77 грн грошове забезпечення за вересень 2024 року; компенсація за 73 дні невикористаної щорічної основної відпуски у сумі 71 491,24 і за 56 днів невикористаної додаткової відпуски (УБД) у сумі 54 842,59 грн).
Так, позивачем не оскаржується проведення відповідачем певних відрахувань із грошового забезпечення позивача (зокрема, військового збору тощо), а крім цього, позивач не довів, що, як він стверджує, недоотримав 2175,35 грн. саме компенсації за невикористану відпустку.
Зважаючи на сплату позивачу відповідачем компенсації за невикористану відпустку за 2021-2024, проте, без помноження днів невикористаних відпусток за 2024 рік на 3,8, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням виплаченої суми грошової компенсації;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 4 дні та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 54 дні у рік звільнення, обчислені з застосуванням коефіцієнту 3,8, з урахуванням вже виплаченої суми грошової компенсації.
Щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, апеляційний суд враховує наступне.
За п. 1 розділу XXXII Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пп. 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», під час дії особливого періоду та воєнного стану.
За п. 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
У наказі від 19.09.2024 № 227 відповідачем зазначено, що позивача звільнено наказом від 24.08.2024 № 237-РС відповідно до пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця 3 і більше дітей віком до 18 років).
За пп. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Отже, при звільненні позивача відповідач мав застосувати підпункт 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідачем відповідно до наказу від 02.12.2024 № 357, яким внесено зміни у наказ від 19.09.2024 № 227, передбачено виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період з 29.09.2021 по 19.09.2024.
Згідно з пп. 2 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.
Згідно з військовим квитком позивача серії НОМЕР_3 , до проходження військової служби з 29.09.2021 по 19.09.2024, він проходив строкову військову службу з 30.11.1998 по 20.04.2000.
Пункт 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, чинній станом на 20.04.2000, також, як і на станом на тепер встановлював, що грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік службу при звільненні не виплачується військовослужбовцям строкової служби.
Доказів того, що позивач у будь-який час до 29.09.2021 проходив військову службу, під час несення якої набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач суду не надав.
Календарна вислуга позивача відповідно до наказів від 02.12.2024 № 357, від 19.09.2024 № 227 складає повних 25 років.
Отже, позивачу при звільненні з військової служби з 19.09.2024 мала бути нарахована одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби.
Відповідач при цьому не обґрунтував, з яких підстав при нарахуванні вказаної допомоги відповідно до наказу від 02.12.2024 № 357 нарахував її тільки за період військової служби з 29.09.2021 по 19.09.2024. Станом на час звільнення з військової служби позивач продовжував проходити службу в поліції, з якої був звільнений з 21.09.2024.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про:
- визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби згідно з розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260 та пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, виходячи з 25 повних календарних років служби, з урахуванням виплаченої суми одноразової грошової допомоги.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно з ч. 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Отже, до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що застосовувався за сталою судовою практикою, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, стаття 117 КЗпП України до 19.07.2022 підлягала застосуванню в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. При цьому, з 19.07.2022 до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23.
У цій справі судом вирішено на користь ОСОБА_1 спір про необхідність перерахунку та виплати йому відповідачем компенсації за невикористану відпустку та одноразової грошової допомоги при звільненні, відтак, відповідачем при звільненні не був проведений із позивачем остаточний розрахунок, у зв'язку з чим відповідач має сплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Разом із цим, зважаючи, що з 19.09.2024 по день прийняття рішення у справі (04.02.2025) минуло менше 6 місяців, в той час як суд захищає порушені права, а не ті, які можуть бути порушені у майбутньому, то відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.09.2024 по 04.02.2025 (по день прийняття рішення у справі).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За абз. 1, 3 пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Порядок № 260, пунктом 7 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Позивача звільнено зі служби 19.09.2024. Згідно з довідкою відповідача від 23.01.2025 № 231/ФС грошове забезпечення позивача за липень 2024 року становило 29 379,96 грн, за серпень 2024 року - 29 510,16 грн.
Середньоденне грошове забезпечення позивача за ці місяці становить (29 379,96 грн+29 510,16 грн)/62 дні=949,84 грн. Період прострочення розрахунку з 20.09.2024 по 04.02.2025 становить 138 днів. Отже, за час затримки розрахунку відповідач має сплатити позивачу 131 077,92 грн.
При цьому, бездіяльність щодо виплати цієї суми відповідачем станом на тепер допущена не була, оскільки згідно зі ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку виплачується після вирішення вказаного спору. У межах цієї справи вирішувався саме такий спір.
На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу відповідно до ст. 117 Кодекс законів про працю України середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.09.2024 по 04.02.2025 у сумі 131077,92 грн.;
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 4 лютого 2025 року у справі № 200/7399/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 30 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко