30 червня 2025 року місто Київ
справа № 356/201/24
провадження №22-ц/824/1236/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"
відповідач - ОСОБА_1
розглянув в порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр"
на рішення Березанського міського суду Київської області від 23 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Лялик Р.М.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У березні 2024 року позивач ТОВ "Коллект Центр" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 9 лютого 2021 року ТОВ " Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансових послуг № 2104040550392 "Стандартний".
Згідно з п. 1.1. договору товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві, та складає 3300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.
Відповідно до пп.1.2, 1.3 договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною, орієнтовний строк повернення кредиту - 30 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 30 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.
На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 3300 грн., що підтверджується листом ТОВ Фінансова компанія "Вей фор пей", згідно якого на підставі укладеного між товариством і ТОВ ФК "Вей фор пей" договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ ФК "Вей фор пей" 9 лютого 2021 року здійснено переказ грошових коштів на карту, яка належить позичальнику, у сумі 3300 грн.
Відповідно до п. 4.3. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису сторін буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України "Про електронну комерцію", що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис.
Таким чином договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням Законом України "Про електронну комерцію".
Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання вказаного договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) грошових коштів на сайті позикодавця з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому позикодавцем було перераховано грошові кошти.
1 грудня 2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ "Служба миттєвого кредитування" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до позичальників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2104040550392 від 9 лютого 2021 року, що уклали ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1
ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право вимоги до позичальника ТОВ "Коллект Центр" відповідно до договору відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року, в тому числі за договором про надання фінансових послуг № 2104040550392 від 9 лютого 2021 року, що уклали ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 .. Таким чином, ТОВ "Коллект Центр" наділено правом грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 ..
Заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача ОСОБА_1 обліковується прострочена заборгованість.
Загальний розмір заборгованості по поверненню грошових коштів та сплаті процентів за користування кредитом, пені, комісії та інфляційних втрат, що підлягає стягненню з позичальника, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 49232, 70 грн., з яких: 3300 грн. заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 45932, 70 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 31065 грн., з яких: 3300 грн. заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 27765 грн. заборгованість за відсотками.
Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати в розмірі 3028 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 13 000 грн.
Рішенням Березанського міського суду Київської області від 23 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з таким рішення суду, позивач ТОВ "Коллект Центр" подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги повторно наводив обставини справи, зазначені в позовній заяві, пояснював, що розділом договору "визначення термінів" установлено, що заява-анкета для отримання кредиту, заява анкета - документ, що формується та підписується товариством на підставі відомостей, наданих позичальником, та підписується позичальником в якості прийняття (акцепту) кредитного договору (всіх без виключення його складових, а саме: цього договору; самої заяви-анкети; правил, паспорту кредиту; повідомлення суб'єкта персональних даних про його права, визначені Законом України " Про захист персональних даних", мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані).
До позовної заяви була додана заява-анкета, підписана сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Заява-Анкета (для отримання кредиту), яка є додатком №1 до договору містить особисті дані відповідача ОСОБА_1 , зокрема і номер карткового рахунку.
У анкеті -заяві містяться наступні відомості: " прошу надавати мені кредити у подальшому на вказаний картковий рахунок на підставі заяв-анкет, наданих мною особисто на сайті smk.zp.ua та www.bistrozaim.ua або у відділенні товариства на підставі замовлення кредитних коштів з мого особистого номеру телефону. А також надано згоду на списання суми заборгованості за кредитним договором з вказаного карткового рахунку. Відповідно до Правил Товариство зобов'язалося надати клієнту кредит, що підтверджується підписанням видаткового касового ордеру або перерахуванням на картковий рахунок клієнту суми кредиту; зберігати в таємниці відомості про клієнта та про здійсненні ним операції, надавати такі відомості третім особам у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором; виконувати інші вимоги , передбачені кредитним договором".
Пункт 7 Прикінцевих умов Заяви-анкети містять наступні зобов'язання позичальника : "У разі зімни номеру карткового рахунку та (або) особистого номеру мобільного номеру я позичальник зобов'язаний повідомити про це Товариство шляхом заповнення Заяви -анкети у будь якому відділенні Товариства".
На підтвердження факту видачі кредиту до позову долучено лист ТОВ ФК "Вей фор пей" від 12 січня 2024 року про перерахунок позичальнику 3300 грн. на рахунок відповідача на номер карти НОМЕР_1 9 лютого 2021 року.
Відповідно до умов договору грошові кошти надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані позичальником кредитодавцю з метою отримання кредиту.
Щодо надання виписок з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, то позивач об'єктивно позбавлений можливості їх надати, оскільки не є банком в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», а є фінансовою установою і діє відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії».
Таку виписку по рахунку позичальника ймовірно може сформувати та надати банк, що обслуговує картковий рахунок відповідача, який був вказаний ним на отримання кредитних коштів і на який були перераховані кошти за договором надання позики. Разом із тим, відповідач не надав жодної виписки по своєму картковому рахунку, яка свідчила б про ненадходження грошових коштів на рахунок відповідача за вказаним договором.
Первісний кредитор, а саме ТОВ "Служба миттєвого кредитування" не є банком, а переказ кредитних коштів здійснюється на підставі укладеного договору між первісним кредитором та ТОВ ФК "Вей фор пей", останнім натомість і були перераховані кредитні кошти на рахунок відповідача, який зазначений під час оформлення позичальником договору. Тобто, рахунок (картка), на який перераховано кредитні кошти, обслуговується в АТ КБ "ПриватБанк", доступу до рахунку ані позивач, ані первісний кредитор не мають.
Суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки.
Відповідач ОСОБА_1 своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 4 листопада 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 9 лютого 2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансових послуг №2104040550392 "Стандартний", відповідно до п. 1.1. якого товариство зобов'язалося надати позичальникові кредит без конкретної мети на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в анкеті-заяві та складає 3300 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил (а.с. 6-8).
1 грудня 2021 року між ТОВ "Служба миттєвого кредитування" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір факторингу № 1-12, відповідно до умов якого ТОВ "Служба миттєвого кредитування" відступило ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до позичальників (а.с. 14-15).
Згідно з реєстром боржників до договору факторингу № 1-12 від 1 грудня 2021 року ТОВ "Вердикт Капітал" набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 19).
10 січня 2023 року між ТОВ "Вердикт Капітал" та ТОВ "Коллект Центр" було укладено договір про відступлення прав вимоги № 10-01/2023 (а.с. 20-22).
Згідно з реєстром боржників до договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023 від 10 сінчя 2023 року ТОВ "Коллект Центр" набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 25).
ТОВ ФК "Вей фор пей" здійснено переказ грошових коштів на номер карти НОМЕР_1 в сумі 3300 грн. за кредитним договором № 2104040550392 від 9 лютого 2021 року, що підтверджується довідкою від 12 січня 2024 року (а.с.9).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що довідка, на яку посилається позивач, як на підставу переведення коштів на рахунок відповідача ОСОБА_1 , видана ТОВ ФК "Вей фор пей" від 12 січня 2024 року, не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту виникнення між сторонами правовідносин з кредитування та отримання відповідачем кредитних коштів, а лише підтверджує проведення платежу в системі.
В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 3300 грн. від ТОВ ФК "Вей фор пей" саме на картку ОСОБА_1 .
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі погодитись не може з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами статті 639 ЦК України передбачено, що Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Тобто відповідачем за допомогою електронного підпису було надано згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір є публічним договором приєднання.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абз. 3 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (п.п.17, 23 ст. 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність Банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ "Служба миттєвого кредитування").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання фінансових послуг, а саме: копія договору № 2104040550392 від 9 лютого 2021 року про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів перерахування коштів позичальнику, то слід зазначити, що позичальник ОСОБА_1 у Анкеті -заяві просив надати кредит на вказаний ним картковий рахунок.
Позивач ТОВ «Коллект Центр», як і первісний кредитор, з урахуванням перерахування усіх коштів на банківську карту позичальника, не володіють та не можуть володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки вони не є банками, а перерахування коштів здійснювалось з використанням оператора послуг платіжної інфраструктури, який і займався перерахуванням коштів.
Разом з тим, заперечуючи у відзиві на позов факт отримання грошових коштів за вказаним договором відповідачем ОСОБА_1 не надано виписки по його особовому рахунку, доступ до якої він має як клієнт, чи довідки про відсутність у нього банківської карти.
При цьому суд враховує, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі №559/1622/19).
Позивач надав суду всі наявні в нього докази, які підтверджують наявність кредитних правовідносин між сторонами та їх розмір, а також їх правомірність та відповідно й отримання коштів відповідачем, однак останній не довів суду, що у нього немає обов'язку щодо сплати заборгованості, яка підлягає стягненню.
Відтак суд апеляційної інстанції приймає доводи апеляційної скарги в цій частині.
Згідно з п. 1.2 договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід'ємною його частиною.
Згідно з п. 1.3 договору орієнтовний строк повернення кредиту 30 днів з моменту отримання кредиту.
Відповідно до п.1.4 договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожен день користування (процентна ставка), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту. У випадку користування кредитом понад строк, визначений у п. 1.3 договору, процентна ставка збільшується на 1,64%; починаючи з 15 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.б); починаючи з 30 дня, наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в)
Пунктом 1.4.2. договору встановлено, що в разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 30 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік (п. 1.9 договору).
В своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 559/1605/18 Верховний Суд зазначив, що тлумачення статті 627 ЦК України свідчить, що за загальним правилом обсяг договірної відповідальності регулюється в ЦК України нормами, які мають диспозитивний характер. Тобто, сторони при укладенні конкретного виду договору можуть регулювати їх самостійно.
Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили орієнтовний строк повернення кредиту у 30 днів, а також граничний строк кредитування в 1 рік.
Крім того, уклавши цей договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті smk.zp.ua таwww.bistrozaim.ua(п. 4.1. договору). Також ОСОБА_1 підтвердив, що до укладення цього договору від товариства він отримав: інформацію, вимоги надання якої передбачені законодавством України, в тому числі інформацію, що міститься у ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; підписаний сторонами екземпляр договору, графік платежів, паспорт кредиту (п. 4.9. договору). Відповідно до п.4.15. даного Договору сторони дійшли згоди, що цей договір укладається в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг». Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. (а.с 6-7).
При цьому договір та його умови в судовому порядку не оскаржувались, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін.
Відповідачем ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ним заборгованості у повному розмірі чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать правовим позиціям викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, на які посилається відповідач у своєму відзиві на позов.
У згаданих постановах наголошується на недопустимості нарахування відсотків поза межами строку кредитування, а також необхідності підтвердження належними доказами продовження строку дії договору. Проте, обставини даної справи є суттєво відмінними від обставин встановлених Верховним Судом у зазначених справах, оскільки договір про надання фінансових послуг № 2110826424128 від 18 квітня 2021 року не продовжував свою дію, а відсотки за користування кредитними коштами нараховувались в межах граничного строку кредитування 1 рік.
Стверджувати про те, що умови договору щодо оплати відсотків за кредитом є несправедливими підстав не має, так як позичальник самостійно погодився на відповідну відсоткову ставку та сам вирішив не повертати позичені кошти такий тривалий час виходячи із власних життєвих пріоритетів, що й обумовило тривалий строк нарахування відповідної заборгованості та її розмір.
Зважаючи на те, що у порушення умов договору про надання фінансових послуг №2104040550392 від 09.02.2021 відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань щодо повернення грошових коштів у розмірах та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, - суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту.
Згідно з положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 31065 грн.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням позову, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7570 грн (3028+4542), сплачений позивачем при подачі позову та апеляційної скарги.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, заявлені разом із позовом, колегія суддів зауважує наступне.
Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 вказаної статті Кодексу).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинним цивільно-процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду, приймаючи додаткову постанову від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), виснувала, що вимога ч.8 ст.141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.
Згідно з положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з матеріалами справи 02.01.2023 між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладений договір про надання правничої допомоги №02-01/2023. Відповідно до розділу 4 договору вартість послуг з правової допомоги узгоджується сторонами у формі заявок. 07.02.2024 сторонами підписана заявка на надання юридичної допомоги у вигляді надання усної консультації з вивченням документів та складання позовної заяви до суду з вимогами до ОСОБА_1 .
Вартість послуг попередньо визначена в сумі 13000 грн (а.с.40)
Сторонами підписаний акт про надання юридичної допомоги, згідно з яким Адвокатське об'єднання виконало визначені в заявці послуги, затративши на надання усної консультації замовнику 2 години, і на складання позовної заяви 5 годин загальною вартістю 13000 грн (а.с.41) .
Згідно з платіжним документом, 09.02.2024 року, ТОВ «Коллект Центр» оплачено АО «Лігал Ассістанс» 51000 грн. на підставі договору про надання правової допомоги №02-01/2023 від 02.01.2023 року (а.с.39).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України суд повинен врахувати, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, дії сторони щодо досудового вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п.33-34,37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За результатами розгляду питання про розподіл судових витрат та дослідження поданих на їх підтвердження доказів, суд апеляційної інстанції встановив, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.
Суд приймає до уваги заперечення сторони відповідача щодо заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу викладені у відзиві на позов.
Таким чином колегія суддів не може погодитися із обґрунтуванням розрахунку позивача, оскільки вважає, що визначена вартість наданих юридичних послуг не в повній мірі відповідає вимогам ЦПК України, і наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не тільки доведений, документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.
Беручи до уваги заявлену позивачем вартість наданих юридичних послуг, оцінених в 13000 грн., зі складністю справи, ціною позову в розмірі 31065 грн., обсягом матеріалів у справі, кількістю і якістю підготовлених процесуальних документів, колегія суддів вважає заявлену суму компенсації юридичних витрат недоведеною в повному обсязі, тому присуджує її частково у розмірі 5000 грн.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» задовольнити.
Рішення Березанського міського суду Київської області від 23 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, наступного змісту.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" (ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306) заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2104040550392 від 9 лютого 2021 року у розмірі 31065 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) 3300 грн., заборгованість за відсотками - 27765 грн..
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" (ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306) в рахунок відшкодування судових витрат - 7570 грн. судового збору, та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус